Тема 2 Ринок праці та його регулювання

2.1 Поняття ринку праці, його елементи

Ринок праці – це система соціально-економічних відносин, форм і методів узгодження і регулювання інтересів між сторонами, що беруть участь на ринку праці, з приводу організації, використання і оплати найманої праці.

Економічна сутність будь-якого ринку розкривається через його економічну структуру. Найважливішими елементами ринку праці є товар, попит, пропозиція, ціна робочої сили.

Поряд із загальними для всіх ринків рисами він має свої особливості, притаманні лише йому. Ці особливості ринку праці обумовлені специфікою товару “робоча сила”.

Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань, досвіду, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг. У ринковій економіці робоча сила стає товаром, тобто предметом купівлі-продажу, який називається наймання на роботу, а працівник – найманим працівником.

Ринок праці відрізняється від інших ринків цілим рядом особливостей: специфічний сам “товар”, що тут продається і купується, тобто робоча сила. Продаж товару “робоча сила” не відмежовується від людини, а лише використовуються її здатності, навички, досвід, кваліфікація згідно з умовами договору про найм, попит на працю є похідним від попиту на товари, послуги, які виробляються з використанням цієї праці, ринок праці характеризується недосконалістю інформації, важлива особливість ринку праці в порівнянні з товарними ринками – істотна і всезростаюча роль інституціональних факторів.

Попит за своїм економічним змістом характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена робочими місцями, фондом оплати праці й життєвими коштами. Попит на працю є похідним від попиту на товари та послуги, що виробляють працівники. Це відрізняє його від попиту на ринках споживчих товарів.

Пропозиція на ринку праці – це контингент працездатного населення, який пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. Тобто пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, рівень економічної активності населення, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці.

На ринкову пропозицію праці впливають якісні параметри робочої сили, і передусім відповідність професійно-кваліфікаційної структури робочої сили структурі робочих місць.

Кон’юнктура на ринку праці – це співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією. Вона визначає ставки заробітної плати на конкурентні види праці та рівень зайнятості населення.

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типи кон’юнктури ринку праці:

· трудодефіцитна – попит перевищує пропозицію. На ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;

· трудонадлишкова – пропозиція перевищує попит, існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

· рівноважна – попит на працю відповідає її пропозиції.

Кон’юнктура ринку праці складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення.

Ринок праці виконує такі функції: суспільного поділу праці, посередницьку, ціноутворюючу, стимулюючу, оздоровчу, розподільчу соціальну.

Водночас є функції, які реалізуються державою і складають основу державної соціальної політики. Це такі функції, як матеріальна та соціальна підтримка соціально вразливих верств населення, організація професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих умов для розвитку соціальної інфраструктури малого бізнесу, здійснення заходів щодо вирівнювання розвитку окремих регіонів тощо.

2.2 Види ринків праці. Сегментація ринків праці

Сегментація ринку праці означає виділення певних сегментів на основі видозмін в способах включення робочої сили в процес праці, координації та оцінки праці.

Обрані критерії сегментації широко застосовані у світовій практиці. Вони дозволяють проаналізувати основні моделі поділу ринків праці, зокрема первинний і вторинний, внутрішній та зовнішній, формальний та неформальний.

До первинного ринку праці відносяться підприємці, особи зайняті висококваліфікованою і добре оплачуваною працею, що мають високий рівень загальної і спеціальної підготовки. Вони мають міцні гарантії зайнятості і доходів, великі можливості просування по службі. В змісті праці переважають творчі, управлінські функції.

До вторинного ринку праці відносяться малокваліфіковані, сезонні працівники, соціально вразливі групи населення, працюючі неповний робочий день. Їх зв’язок з основним виробничим процесом слабкий, а доходи від праці низькі.

Інший вид сегментації ринку праці є його поділ на внутрішній та зовнішній. Поняття “внутрішній” та “зовнішній” фіксують стан ринку праці за відношенням до конкретного підприємства. Ці сегменти ринку праці відрізняються системами професійної підготовки кадрів, методами підвищення професійно-кваліфікаційного рівня, просування працівників та заповнення вакантних робочих місць, особливостями регулювання на основі колективного договору. Кожному типу ринку відповідають і свої системи виробничих відносин.

Особливості політики зайнятості в різних країнах дозволяють виділити характерні риси цих двох моделей ринків праці.

Японська модель. Ця модель є класичним прикладом організованого внутрішнього ринку праці. В основі системи трудових відносин лежить принцип “довічного наймання”, при якому гарантується зайнятість працівника до 55-60 років.

Модель ринку праці в США характеризується де центра-лізацією ринку робочої сили. У кожному штаті діють свої закони про зайнятість і допомогу безробітним.

За несприятливої кон’юнктури американські фірми запроваджують звільнення працюючих, а не скорочення робочого тижня, що практикується в Японії.

Шведська модель ринку праці або модель “повної зайнятості” характеризується активною політикою держави у сфері зайнятості.

Третьою, поширеною, моделлю сегментації ринків праці є поділ їх на формальну і неформальну (неофіційну, берегла-ментовану) частини.

Формальний та неформальний сектори ринку праці є складовими відкритого ринку, який охоплює все працездатне населення.

В протилежність відкритому ринку існує прихований ринок праці. До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причин зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних виробничих взаємозв’язків.

Підходи до сегментації ринку праці залежать від суб’єкта та його мети. Так, ознаками сегментації можуть бути: територіальне положення, демографічні характеристики, соціально-економічні характеристики, економічні критерії, психографічні показники, поведінкові характеристики.

Ефективність моделей ринку праці залежить від їх гнучкості і адаптивності до змін, що відбуваються в економіці в цілому.

Поширення концепції гнучкого ринку праці можна розглядати як форму адаптації ринку праці до структурної перебудови економіки.

Гнучкість ринку праці передбачає:

· оперативне реагування на зміни кон’юнктури ринку праці;

· територіальну та професійну мобільність працівників;

· різноманітність методів і форм зайнятості;

· різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;

· гнучкість диференціації заробітної плати, регулювання витрат на робочу силу;

· гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;

· різноманітність методів і форм соціальної допомоги.

2.3 Теоретичні основи аналізу ринку праці

Особливості функціонування ринку праці, його структура, сутність безробіття найбільш повно розкриваються на макро- і мікро рівні через моделі ринку праці. У західних економічних теоріях відомі такі основні підходи до аналізу сучасного ринку праці.

Класична (неокласична) теорія „цінової рівноваги”. Її дотримуються неокласики (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р.Холл та ін.) і прихильники концепції економіки пропозиції (Д.Гідлер, А. Лафер та ін.). Згідно з цією теорією ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто основним регулятором ринку праці є ціна робочої сили.

Кейнсіанська теорія зайнятості (Дж. М. Кейнс та ін.) принципово відрізняється від класичного підходу. Теорія Дж. Кейнса отримала назву „недостатнього попиту”. За Кейнсом обсяг зайнятості визначається обсягом ефективного попиту, який включає споживчий та інвестиційний попит. Головна причина безробіття – недостатній обсяг ефективного попиту і обумовлюється, насамперед, спадом як фазою економічного циклу (цикл безробіття).

Основним регулятором ринку в кейнсіанській теорії є держава, яка впливає на сукупний попит на товари і послуги, а значить і на сукупний попит на працю.

Монетаристська теорія (М.Фрідман, Ф.Махлуп, Л.Роббінс, Ф.Хайек та ін.) ґрунтується на необхідності жорсткої структури цін на робочу силу, понятті „природного” рівня безробіття, яке відбиває структурні характеристики ринку праці, що зумовлюють негнучкість заробітної плати, заважають нормальному його функціонуванню, збільшують його нерівновагу та безробіття.

Інституціоналістська теорія (Дж. Данлоп, Л. Ульман та ін.). Характер ринку праці пояснюється особливостями динаміки окремих галузей та професіонально-демографічних груп. Увага концентрується не на макроекономічному аналізі, а на аналізі професійних та галузевих розбіжностей у структурі робочої сили, рівні заробітної плати.

Марксистська теорія стверджує, що ринок праці хоча і функціонує відповідно до загальних ринкових закономірностей, проте він має особливості, які пояснюються різницею товарів „робоча сила” та фізичного капіталу. Передусім ці особливості виявляються у тому, що товар „робоча сила” в процесі праці створює вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість праці. Окрім того, робоча сила як товар, впливає на співвідношення попиту і пропозицію і на свою ринкову ціну.

Дата добавления: 2015-08-17