Правила Аллена і Бергмана.

Пра́вило Бе́ргмана — це закономірність зміни розмірів тварин у зв'язку зі змінами температурного фактору.Правило було встановлено К. Бергманом в 1847 році. Згідно з цим правилом, у тварин одного виду або групи близьких видів розміри тіла більші у холодних частинах ареалу та менші — у теплих (розмір тіла збільшується з географічною широтою).

Поясненням цього правилу є той факт, що у тварин загальна теплопродукція залежить від об'єму тіла, а швидкість тепловіддачі − від площі її поверхні. При збільшенні розмірів організмів об'єм тіла зростає швидше, ніж поверхня. Тому види, які мешкають у холодних регіонах (наприклад, білі ведмеді, кити), мають, як правило, великі розміри, тоді як мешканці спекотних країн (наприклад, більшість комахоїдних ссавців) зазвичай менші за розміром. Прикладом правила Бергмана у межах одного виду є амурська форма тигру з Далекого Сходу більша за суматранську з Індонезії. У вовка на о. Таймир довжина тіла досягає 137 см, маса − 49 кг, тоді як у монгольського − 120 см та 40 кг відповідно. Звичайно, в приполярних областях мешкають дрібні ссавці, а у спекотних країнах — справжні гіганти, але у цих випадках у них спостерігаються додаткові пристосування для збереження або розсіювання тепла. Наприклад, дрібні ссавці помірних та приполярних широт відрізняються колосальним апетитом, який дозволяє їм підтримувати високу інтенсивність метаболізму. У них короткі виступаючі частини тіла (вуха, кінцівки), що зменшує тепловіддачу, а взимку вони вимушені впадати у сплячку. Великі ссавці спекотних країн, такі як слони та бегемоти, стикаються з протилежними проблемами. Слонам допомагають великі вушні раковини, багаті на кровоносні судини. При постійному русі вухами, слон збільшує тепловіддачу шляхом випромінювання та конвекції. Бегемоти позбавлені потових залоз та вони використовують таку ж поведінкову стратегію, як і крокодили − переміщуються то на суходіл, то у воду, щоб зменшити вплив коливань температури. Правило Бегмана справедливе також для залежності розмірів тіла тварин від висоти місцевості. Правило Бергмана певною мірою може бути застосовано також до людини. Однак через різницю у різних місцях у харчуванні та звичаях, міграції та дрейфу генів між популяціями виникають обмеження для застосування цього правила.

Правило Алена — еколого-морфологічний закон, відкритий та обґрунтований Джоелем Асафом Аленом у 1877 році. Згідно із цим правилом у теплокровних тварин ті частини тіла, що виступають, у холодному кліматі є коротшими аніж в аналогічних видів у теплому. Завдяки цьому тварини, що мешкають у холодних природних умовах, набувають меншої питомої поверхні тіла і, як наслідок, менше втрачають тепла. Прикладом спрацьовування правила Алена можуть бути представники родини псових (Canidae) з різних регіонів. Так, найменші (відносно довжини тіла) вуха та ніс у цій родині спостерігають у блакитного песця (Alopex lagopus), що мешкає в Арктиці, а найбільші — у лисиці фенека (Vulpes zerda), що мешкає в пустелях Північної Африки (в основному в Сахарі). Правило Алена також виконується в людській популяції: найкоротші (відносно розмірів тіла) руки, ноги та ніс притаманні аборигенам Гренландії, а найдовші руки та ноги — народу Масаї, що розселений, в основному, в Кенії та північній Танзанії. Частково правило Алена справедливе і для вищих рослин.

Дата добавления: 2015-08-17