Цікавою соціально-комунікаційною технологією слід вважати технологію виправлення інформації, або спіндоктор (від англ. spin – кружляння й англ. doctor – доктор).

Сутність згаданої технології полягає в тому, щоб завдяки нехитрим корекціям інформації про певного фігуранта, події або процеси “лікувати” початок їхньої негативізації: з негативних відомостей робити позитивні, такі, які змінювали б імідж фігуранта на краще. Наведемо приклад технології виправлення інформації: через ЗМІ суспільство дізналося про те, що син президента країни в свої дев’ятнадцять років має дорогий автомобіль і дозволяє собі користуватися мобільним телефоном надвисокої ціни. Преса повідомила й про те, що відомий син відомого політика дозволив собі дорогу вечерю в шикарному ресторані столиці в той час, коли народ бідує, в країні лютує криза. При цьому синок президента ще й образив одного з працівників ресторану (рис. 1). Заради зменшення негативних наслідків для президента від такої негативної інформації про сина прибічниками президента “виштовхується” в інформаційний простір інший варіант інформації про описану раніше негативний вчинок сина політика. За розрахунком команди президента новий варіант негативної інформації про його сина “пом’якшить” наслідки і зробить можливий скандал у пресі не настільки руйнівним для фігуранта сина (тим самим і для фігурантабатька). Застосовується технологія виправлення інформації (рис. 2).

У теорії масової комунікації відома технологія інформаційного протистояння- боротьби (інформаційних війн). Сутність згаданої технології полягає в системному цілеспрямованому негативному впливі на об’єкт протистояння. Технологію інформаційного протистояння-боротьби активно використовують і сьогодні ідеологічні суб’єкти на політичній арені. Досить впливовою і дієвою слід вважати технологію соціальних зв’язків (паблік рилейшнз), про яку вже написано багато праць і здійснено безліч досліджень. Згадана технологія соціальних зв’язків здійснюється завдяки цілеспрямованому систематичному налагоджуванню зв’язків із громадскістю при використанні правдивої інформації, яку керівництво організації постійно пропонує народу, споживачам чи то власної продукції, чи то послуг.

Слід звернути увагу й на технології просування (маркетингові комунікаційні технології). Їхня сутність полягає в системі дій, прямованих на розміщення товарів (послуг) на ринку попиту таким чином, щоб здійснити якнайшвидший їхній продаж із максимальним прибутком.

Прикладом технології просування є кампанія рекламування чи то оператора МТС, чи то Білайн, чи то Київстар, чи то Джинс або акційна кампанія щодо стартових пакетів під час впровадження нових послуг мо-більного зв’язку (пакети: “Новорічний”, “Все по нуль”, “Сімейний”, “Студентський”, “Сімсім сім’я” тощо).

Відомою соціально-комунікаційною технологією нині є технологія перемовин, ме тою якої є здійснення переважно вербальних дій, спрямованих на структурування, впровадження, навіювання, поступки, по-розуміння між сторонами, які прагнуть рівних вигідних умов існування на основі вибору оптимального варіанта подальших відносин. Ілюстрацією технології перемовин є майже щорічні зустрічі між урядами і комісіями України та Росії щодо встановлення тарифів на оплату за споживання Україною і транзит нею до Європи природного газу, який надає Росія. Гарантія успіху перемовин не є їхньою технологією, але організація, проведення перемовин вважається на сьогодні специфічним видом цілеспрямованої типової ділової комунікативної діяльності.

Як вид соціально-комунікаційних технологій нині розглядаються рекламні технології. Їхня сутність полягає в інформуванні споживачів щодо появи нових організацій і видів товарів (послуг), формуванні та підтримці іміджу організацій, товарів (послуг).

Від рекламних технологій недалеко відійшли досить розповсюдженні виборчі технології, сутність яких полягає в системі дій, спрямованих на пропозицію електорату майбутніх політичних послуг із боку відомого в країні політичного суб’єкта; нав’язуванні його програмних положень, обіцянок і рекламних роликів, друкованої продукції і мітингових зустрічей на виробництві; плануванні й організації виборчої кампанії; постійному інформуванні громадськості про наміри, плани і дії політичного суб’єкта; контролі за діями Центральної виборчої комісії (ЦВК); організації екзит-пулів (власного підрахункуголосів електорату); поданні судових позовів щодо оскарження попередніх результатів голосування тощо.

наступну технологію називають терміном “спічрайтинг”, а іноді – “спічмейкінг”. Термін “спічрайтинг” утворився по-поєднанням двох англійських слів, а саме:

speech – мовлення, промова та write, writing– писати; той, хто пише. Таким чином, термін “спічрайтинг” означає людину, яка пише промови. Термін “спічмейкінг” також утворений поєднанням двох слів англоамериканського походження: speech – мовлення, промова та making – створення. Як перший термін (“спічрайтинг”), так і другий (“спічмейкінг”) перекладаються зі змістом досить близьким, що й дає підґрунтя для того, щоб вважати їх синонімами. Спічрайтинг (спічмейкінг) в Україні ще називають технологією формування промов, або системою дій, спрямованих на формування (утворення, написання) промов, із якими особи, для яких промови писалися, виступатимуть перед аудиторією.

Досить цікавими й новими для світу (зокрема, для України) слід вважати технології електронних мереж. Згадані технології є системою дій, спрямованих на захоплення і привернення уваги користувачів електронних мереж. Серед засобів реалізації технологій електронних мереж слід назвати

такі: соціальні мережі (наприклад, “Однокласники”, “Вконтакті”, “Планета кохання” тощо);

– підбір і розміщення новин;

– інформування через підписку на розсилання інформації за темами;

– аналіз тематичних подій або тематичної інформації;

– електронний маркетинг (система дій, спрямованих на пропозицію та продаж товарів через електронні магазини завдяки електронній пошті);

– технології блогування (система дій, спрямованих на залучення користувачів електронних мереж до утворення електронних щоденників);

– словникові технології та технології електронних рефератів;

– технології пропозиції про прийняття значної суми коштів із країни третього світу з метою врятувати економічний стан збіднілої країни;

– технології свахи (організація електронного простору з метою залучення молодих осіб до безконтактного заочного знайомства з метою налагодження дружніх стосунків та стосунків, пов’язаних з коханням, аж до знайомств з метою разових сексуальних стосунків);

– технології порносайтів та еротичних сайтів;

– інші електронні технології.

Такими ж новими, як і електронні, вважаються на сьогодні найрозповсюдженіші технології мобільного зв’язку. Сутність останніх полягає в тому, що абонента, або користувача послугами мобільних операторів, останні інформують про прогноз погоди, стан банківського рахунку, новини, розсилання на адресу абонента книжкових посилок. Також мобільні оператори використовують зв’язок для затягування абонентівпідлітків до різних ігор-вікторин, еротичних і сексуальних забавок тощо. Особливою ознакою технологій мобільного зв’язку є повідомлення про нові акції, що обіцяють безкоштовні телефонні розмови на будь-який термін і час. Іншими словами, технології мобільного зв’язку тільки-но починають розвиватися, але експансивно й ефективно.

На відміну від попередньо описаної технології мобільного зв’язку, яка є легітимною, з найбільшою ефективністю в комунікацій-ному просторі функціонує технологія чуток. Основною ознакою згаданої системи дій слід вважати передавання інформації майже пошепки, “з вуха до вуха” на ґрунті відсутності достатнього її обсягу.

Найяскравішим прикладом технології чуток є поширення інформації про те, що всім відома в колективі працівниця Х таємно зустрічається після роботи з маловідомим молодим фахівцем, учорашнім випускникомвузу Н, який працює на підприємстві зовсім недавно. Не важливо, що одного вечора

Дослідник Г. Почепцов включає психотерапевтичні технології до переліку видів комунікативних технологій [5]. Навпаки, дослідник О. Коновець не включає психотерапевтичні технології до переліку комунікативних технологій [1]. Як вважає Г. Почепцов, психотерапевтичні технології як вид комунікації “корегують когнітивні механізми, які керують поведінкою” і “навчають людину новим моделям поведінки практично, здійснюючи навчання на умовних прикладах” [5, с. 307]. На нашу думку, достатньо першої частини визначення, щоб вважати психотерапевтичні технології таки-ми, які можна вважати соціально-комунікаційними.

Прикладом соціально-комунікаційних технологій, за пропозицією Г. Почепцова, можна вважати нейролінгвістичне програмування, психоаналіз, групову психотерапію тощо. Визначимо психотерапевтичні технології як систему комунікаційних дій, спрямованих на фахову психотерапевтичну організацію і корекцію нормативно-шаблонних моделей поведінки індивіда в суспільстві.

Досить цікавими вважаємо технології громадянського суспільства, які тлумачимо як систему соціально-комунікаційних дій, спрямованих на планування й організацію заходів для формування сильного суспільства, що базується на неурядових організаціях і спілках, товариствах і союзах громадян у демократичній державі.

Специфічними вважаються релігійні технології, про які слід говорити як про систему дій, спрямованих на залучення (навернення) нових прихильників віри, популяризацію ідей певної конфесії та її релігійних догм, поширення інформації про діяльність конкретних осередків та їхні традиції, обряди, іміджеві моделі та моделі поведінки, соціально-релігійні норми та санкції. Яскравими прикладами релігійних технологій слід вважати хресний хід, освячення води, хрещення дитини, постриг у ченці тощо.

У сучасному світі особливу роль грає суспільна думка, яка формується в залежності від того як представлена та чи інша структура в ЗМІ. Новий статус інформаційного суспільства привів до того, що подія має значення тільки у тому випадку, якщо вона висвітлюється в засобах масової інформації. Якщо повідомлення про цю подію не було, то можна вважати що такої події взагалі не було. Інформаційний простір слугує полем впливу на масову свідомість, на політиків, на конкурентів, на владу. Укріплення статусу інформаційного простору в прийнятті тих або інших рішень приводить до посилення тих професій, які працюють в межах інформаційного простору. А це не тільки журналісти, але і спеціалісти в галузі ПР.

Суспільна думка формується не тільки ЗМІ, але і масовою культурою. Прийнята на даній території героїка може бути названа „мильними операми” або бетселерами. Вони не тільки породжують образи героїв але і формують певні канони, що відповідають якісним характеристикам таких героїв. Таким чином подібна героїка нав’язується масовій свідомості, наприклад, згадаємо героя Радянського союзу –секретаря обкома, який не міг мати негативних рис. У період перебудови, цей типаж герой став символом зла. І кожен раз масова свідомість не мала можливості вибору. Ще Володимир Соловйов у кінці ХІХ століття зазначив: „Публика” сама не мыслит, также как она сама не шьёт себе сапоги и не печёт хлебов. И в умственном, как и в материальном отношении, она живёт на всем готовом, и ее готовые мысли только способствуют ее чувству довольства, именно потому, что они не возбуждают в ней двух беспокойных вопросов: „да так ли это?” и что же дальше?””. І це є зрозумілим, оскільки масова свідомість не має можливості перевіряти кожне отримане повідомлення.

Правила гри інформаційного століття стали іншими. Якщо юди минулого були зорієнтованими на традиції, то на сьогоднішній день в основному суспільство є зорієнтованим на потік інформацій, що бере свій початок не в минулому а у теперішньому. На сьогодні професіоналом вважається та людина, яка може себе „продати ” в якості професіонала для оточуючих. Тобто мова йде про новий статус інформаційних потоків для сучасної людини.

Подібні зміни приводять і до заміни лідерів, на яких звертає увага суспільство. На заміну лідерів виробництва прийшли лідери дозвілля – актори, режисери. Той хто не встигає пристосуватися до таких змін може загинути. Раніше за всіх це зрозуміли політики, які почали себе вести як актори. Тепер їх основним завданням є- гарно виглядати на екрані та красиво розмовляти...

З чим пов’язано звернення до ПР? Справа в тому, що у минулому суспільство було принципово командним. Вся комунікація була ієрархічною, її ідеалом була армійська система, коли було не можливим не виконати наказ. Сьогодні ситуація змінюється, суспільство стало більш незалежним від держави, в результаті виникла потреба в автономній формі поденки. ПР як раз і пов’язане з спробою перейти від зовнішнього примусу (наказу) від внутрішнього, коли важливою частиною у спілкуванні стає переконання. Основним завданням ПР є забезпечення функціонування стабілізуючих факторів у нестабільному середовищі. Так як реально можна працювати тільки з тим, хто тобі не підпорядковується, кому не можна наказати. Демократичне суспільство привносить с собою інші моделі впливу на населення, оскільки тепер працює не армейська ієрархія, а гра на рівних. Відповідно до категорії „не підпорядкованих” підпадає та чи інша структура, яка зацікавлена в тому, щоб запропонувати той чи інший товар чи послугу. Наказ не може змусити людину купити або користуватися послугами, тому вся система впливу повинна мати інший характер.

Як би ми не хотіли ми не можемо обійтися без ПР і чим раніше суспільство засвоїть основні закони ПР тим менше його буде чекати розчарувань.

Визначення ПР:

ПР- це наука, яка займається організацією комунікативного середовища сучасного суспільства.

Область, в якій функціонує ПР можна визначити як суспільну комунікацію.

Сем Блек пропонує таке визначення ПР- це мистецтво і наука досягнення гармонії засобом взаєморозуміння, що є заснованим на правді та повній інформованості.

Френк Джефкінс: ПР складається з всіх форм комунікації, що здійснюються між організацією та суспільством з метою реалізації специфічних завдань, що спрямовані на досягнення взаєморозуміння.

ПР працює з клієнтами з метою створення комунікативних стратегій та повідомлень для передачі їх цільовій аудиторії, щоб переконати її зробити щось сприятливе для клієнтів.

ПР також розглядається як варіант стратегічних комунікацій. Тому вони призвані вирішувати завдання принципіального характеру, а не тільки давати відповіді на питання, що виникли у минулому чи можуть виникнути у майбутньому. Стратегічні комунікації дозволяють побачити той тип роботи, яким фірма буде займатись через місяць, через 3 місяці або через півроку. Маючи подібні цілі, розробляючи їх можно підводити під їх виконання певні комунікативні програми.

Різниця ПР між рекламою та пропагандою:

Френк Джефкінс бачить різницю між ПР та рекламою в тому, що не всі організації використовують рекламу чого не можна сказати про ПР. Реклама спеціалізується на потіках купівлі – продажу, а ПР працюють з усіма комунікативними процесами. І останнє якщо реклама отримує комісійні від купівлі місця чи часу, то ПР –консультанти продають тільки свій час та експертизу.

Від пропаганди ПР відрізняється тим, що пропаганда спрямована на те, щоб утримати наприклад уряд при владі, в той час як ПР допомагає вже не уряду, а населенню краще розуміти і знати, що і як можна отримати від уряду. Крім того пропаганда системна настільки, що намагається котролювати абсолютно всі канали комунікації від ЗМІ і до цирку. Метою пропаганди є формування певного руху чи притягнення прихильників при наявності різного ступеню ідентифікації джерела. ПР спрямовані на досягнення взаємного розуміння за допомогою діалогу.

Робота з іміджем та над іміджем входить в основи ПР. Це пов’язано з тим, що імідж є найбільш ефективним засобом проникнення в масову свідомість. Він відображає потреби масової свідомості, тому що легко закріплюється і зберігається в пам’яті. В іміджі конденсуються ті риси, які з одного боку цікаві для комунікатора, з іншого- є значими для аудиторії. Тим самим однією з основних характеристик іміджу є його двуспрямованість.

Ми звикли говорити про імідж лідера, але імідж в рамках ПР включає в себе поняття корпоративного іміджу, іміджу цілої інституції або організації. Корпоративний імідж прослідковується – в імені, в емблемі чи символі, в уніформі співробітників, в архітектурному стилі будівль. Все це спрямовано на те, щоб створити у споживача єдиний образ організації. І це є вигідним, оскільки дозволяє використовувати позитивні результати, досягнуті в одній сфері, в паралельних структурах однієї організації.

Імідж лідера допомагає публіці легше ідентифікувати його на фоні інших політиків. Імідж уявляє собою відповідь на побажання населення: яким повинен бути лідер, яким повинен депутат. Тоталітарна система була професійна у цьому контексті- треба тільки згадати іміджі Леніна, Сталіна та інших лідерів влади. Єдина різниця у тому, що тоталітарний режим був ієрархічним.

Пр процесс можно розглядати як цілеспрямовану соціальну комунікацію, що відбувається між учасниками громадських, економічних, державо утворювальних і політичних процесів.

Така комункація може відбуватись на між груповому (між організаціями, окремими верставми суспільства), внутрішньо груповому (між окремими членами соціальної групи), міжсобистісному (між окремими представниками суспільства).

Учасники ПР процесу можуть бути активними (комунікатори) і навіть, у разі потреби агресивними, пасивними (цільові групи), та нейтральними (поза процесом).

У першому випадку суб’єкт комунікативного процесу спрямовує власні зусилля на налагодження конструктивних контактів зі своїми цільовими групами, маючи на меті досягнення взаєморозуміння. У другому випадку цільові групи через певні реакції (купують- не купують, підтримують не підтримують, обирають не обирають) відповідають на адресовані їм звернення. У третьому випадку не залучені до певного комунікативного процесу соціальні групи або їх окремі представники, так чи інакше висловлюють власну позицію щодо цього процесу (мовчання можно розглядати як певну реакцію).

Проаналізувавши ПР інструментар та практику його використання можнов изначити такі типи ПР – процесів:

Масові комунікації-є найбільш поширений та найбільш ефективний засіб досягнення певної мети у сфері зв’язків із громадськістю. Саме ЗМІ та їх преставники для будь-яких організацій є першочерговою цільовою групою. На лагодженню стосунків з масмедійниками приділено велику увагу, на це спрямовується значна частина відповідних бюджетів.мас медія слугують певним дзеркалом в якому відбиваються всі суспільні процеси. Це дає можливість простежити реакцію громадськості її потреби та уподобання. За допомогою первинної аналітики-моніторингу та контент –аналізу матеріалів ЗМІ-організація може тримати руку на пульсі суспільних процесів та простежувати зворотній зв'язок.

Між групові комунікації -передбачає встановлення конструктивних взаємовідносин між різноманітними соціальним групами (організаціями, вествами населення) шляхом безпосереднього спілкування або опосередковано через ЗМІ. Дана комунікація може відбуватися як між подібними одна до одної структурами, так і в різнорідному перехресному варіанті. (Комерційна компанія (соціальна група, члени якої об’єднані певними бізнес-орієнтовними цілями та спільниим виробничими процесами) може вставновлювати комунікаційні зв’язки як із подібними до неї структурами (партнери або конкуренти) так і з споживачами, органами державної влади, громадськими організаціями та іншими представниками суспільства).

Внутрішньогрупові комунікації – це тип комунікації виникає внаслідок взаємодії членів певної соціальної групи та формування відповідної культури їх спілкування та співпраці. У комерційних компаніях, державних, політичних або громадських організаціях такі процеси регулюються шляхом впровадження певних систем внутрішнього менеджменту та приципів корпоративної культури. У різноманітних неформальних соціальних обєднаннях (верстви суспільства, окермі субкультури) вона регулюються внутрішньо груповою етикою або певними загальновизнаними правилами поведінки.

Міжособистісна комунікація- У межах ПР-процесу до цього типу належать соціальні комунікації, що відбуваються на рівні окремих особистостей. Такий підхід застосовується у разі вирішення питань між ключовими посадовими особами, окремими лідерами громадської думки та всіма іншими, кого можна віднести до категорії ВІП-персон. Він використовується в політці (у форматі взаємовідносин «політик-політик» або «політик-виборець», бізнесі-менеджер-менеджер, менеджер-покупець, менеджер-інвестор) у сфері державного управління (чиновник-громадянин, чиновник-чиновник)- громадських ініціатив (громадський діяч- громадянин, громадський діяч- чиновник)

Маркетингові комунікації- діють у сферах ринкових відносин. Така комунікація спрямовується на забезпечення взаємозв’язків комунікатора з покупцями та поередниками.

Політичні комунікації, громадські комунікації.

ПР складається з таких етапів:

1. Визначення проблеми.

2. Планування і програмування.

3. Дія та комунікація.

4. Оцінка програми.

1. Визначення проблеми: без чіткого визначення проблеми не можливо прийти до вірного рішення.

Ситуаційний аналіз- системне вивчення всієї комунікативної поведінки організації для розуміння в повній мірі як саме здійснюється її спілкування з публікою. Саме цей аспект проблеми і може визначити успіх в рішенні поставленої задачі. Допомогти у цьому можуть такі питання:

1.Наскільки людям необхідна інформація в даний час?

2. Якого типу інформація реально використовується людьми?

3. Як люди користуються цією інформацією?

4. Що може дати користування інформацією?

2. Планування і програмування: Планування здійснюється якщо враховуються такі пріорітети:

1. Аналіз зміни в суспільній думці та поведінки публіки.

2. Створення основного джерела інформації про організацію.

3.Передача інформації для внутрішнього споживання.

Масова комунікація як головний чинник здійснення комунікативних технологій.

Масова інформація як інструмент впливу

Згідно з одним із законів теорії інформації, будь-яка інформація, сприйнята кібернетичною системою (отже, і людиною), впливає на неї.

Приклад. Більше двох століть тому після опублікування роману Гете „Страждан­ня молодого Вертера”, молодий герой якого закінчував життя самогубством, Європою прокотилася хвиля самогубств молодих чоловіків. Цю ланцюгову реакцію було названо «феноменом Вертера».

Приклад. Соціологічними дослідженнями, проведеними в США у 1947-1968 рр., встановлено, що публікування на першій сторінці великих газет повідомлень про само­губства відомих людей призводило до зростання кількості самогубств у країні впро­довж двох наступних місяців у середньому на 58. Ці самогубства були як явними, так

і прихованими (останні реалізувалися у вигляді аварій, катастроф, під які самогубці з різних причин — фінансових, моральних тощо — маскували зведення рахунків із жит­тям). Затримка в часі піку самогубств становила від чотирьох до семи днів, причому вікові та інші ознаки більшості самогубців збігалися з ознаками, описаними в ЗМІ^[1].

Приклад. Масове оприлюднення фактів насильства внаслідок непрямого пливу спричиняє ланцюгову реакцію — появу наслідувальних злочинів (їх кількість може ся­гати ЗО). Так, у США повідомлення про розстріл підлітками однієї зі шкіл своїх ровес­ників викликало аналогічні злочини в інших школах^[2].

Вплив масової інформації зростає, якщо реципієнти (члени суспільства) виведені зі стану рівноваги (наприклад, ЗМІ передають повідомлення про не­безпеку, що суперечать одне одному), роздратовані чимось (наприклад, різким зростанням цін), збуджені (наприклад, ЗМІ постійно повідомляють про можли­ве знецінення вкладів у банках).

У суспільстві розрізняють вплив у трьох сферах:

— пропаганда (вплив на банки інформації членів суспільства з метою змі­ни їхніх суспільних оцінок, настроїв, звичок, світоглядних моделей тощо);

— рекламування (вплив на банки інформації членів суспільства з метою схилити їх до придбання певних товарів, використання послуг, обрання визна­чених членів або партій суспільства в органи державної влади, позбавлення шкідливих звичок тощо);

— інформаційна війни (вплив однієї держави на інформаційний простір іншої з метою заволодіти нею або змінити її політику на свою користь).

Пропаганду й рекламу використовують за умови нормального функціону­вання суспільства, а інформаційні війни — за кризових ситуацій.

У перелічених трьох сферах використовують приблизно однакові методи впливу, хоча їх застосування має свою специфіку. Детальніше методи впливу в пропаганді й рекламі описані в розділі 9.9, а в інформаційних війнах — у роз­ділі

Методи пропаганди й реклами

Методи впливу, які використовують у пропаганді й рекламі^[3], значною мі­рою перехрещуються. їх ефективність тисячі разів перевірено на практиці. Пе­релічимо їх, супроводжуючи короткими коментарями і прикладами.

Методи передпропаганди

Пробні «кулі». Застосування цього методу полягає в тому, що конкретне повідо­млення не оприлюднюють відразу перед справжньою широкою аудиторією, а спочат­ку визначають його ефективність на невеликих репрезентативних групах отримува­чів. Лише після того, як повідомлення було позитивно сприйняте отримувачами, його оприлюднюють перед усією аудиторією. Як тестові використовують десятки повідо­млень однієї тематики, стосовно яких вивчають підсвідомі реакції отримувачів.

Створення загрози. Основне завдання цього методу пропаганди — змусити людей боятися. Його використовують як перший етап, після чого застосовують інші методи пропаганди.

Суть методу полягає в тому, що залякані й деморалізовані люди значно легше піддаються впливу методів пропаганди.

Прикладом такого залякування можна вважати пропагандистську кампа­нію, яку провели ЗМІ СРСР, повідомляючи своїм громадянам про те, що США розпочали космічну програму „зоряних війн”. Це дало змогу суттєво збільшити бюджетне фінансування відповідних радянських проектів за одночасного „за­тягування пасків”, тобто скорочення витрат на соціальні потреби. Проте, як з часом з’ясувалося, американська програма „зоряних війн” була не чим іншим, як надзвичайно добре розіграною інсценізацією.

Сенсаційність і терміновість. Для виведення суспільства зі стану рівно­ваги, створення атмосфери нервозності й зниження рівня інформаційного за­хисту отримувачам повідомляють велику кількість різних начебто сенсаційних і термінових, у тому числі суперечливих, повідомлень. Після такої попередньої підготовки використовують інші методи пропаганди.

Перевантаження отримувачів повідомленнями. Для зниження рівня ін­формаційного захисту отримувачів їм подають таку кількість повідомлень, яку вони впродовж доби сприйняти не можуть. При цьому повідомлення як сенса­ційні передають всі без винятку ЗМІ впродовж 24 годин на добу. Альтернативні джерела інформації, як правило, блокують.

Дата добавления: 2015-08-20