Загальна характеристика закордонного балету

Балету трохи більше чотирьохсот років, хоча мистецтво танцю існує вже кілька тисячоліть. Балет ріс і розвивався на грунті народного танцювального мистецтва. Ще в епоху середньовіччя у Франції, Німеччині, Італії були широко поширені виступи бродячих артистів-комедіантів (в Росії - скоморохів), в мистецтві яких танець відігравав важливу роль. Персонажі італійської комедії масок теж не обходилися без танцю (див. ст. «Театр епохи Відродження»). Форми народних танців запозичив і придворний балет.

Протягом XV - XVII ст. придворні бальні танці та сценічні танцювальні уявлення розвивалися одним шляхом. Сценічний танець і складався тоді, коли для зразкового виконання придворних танців і для постановки придворних спектаклів знадобилася серйозна підготовка.

Перші балети зародилися в Північній Італії (назва «балет» народного походження, від латинського ballo - «танцюю»). Вони складалися з мало пов'язаних між собою виходів персонажів, найчастіше героїв грецьких міфів. Після всіх виходів починався загальний танець, або великий балет. Поступово в придворних балетах міфологічних героїв доповнюють персонажі в комічних масках, що зображують людей з народу. Всі рола в уявленнях виконувалися тільки чоловіками, але для комічних і гротескових партій, часом вимагали значної техніки, часто запрошувалися танцюристи і танцівниці з бродячих труп.

Французький король Людовик XIV, сам любив брати участь в балетах, видав указ про заснування Королівської академії танцю в 1661 р. Директор Академії П'єр Бошан (1636 - бл. 1719) встановив п'ять основних позицій класичного танцю, тобто вихідні головні положення ніг, на яких грунтується техніка класичного танцю, що зберігається і в сучасному балеті [7, с. 63].

Бошан ставив танці в операх-балетах Люллі і комедіях-балетах Мольєра. Довгий час в таких спектаклях музика і спів були не менш важливі. ніж танець. В операх-балетах Люллі і Рамо спочатку танцювали не спеціально підготовлені артисти, а придворні, які оточували короля.

У 1681 р. в опері-балеті Люллі «Тріумф любові» вперше брали участь заздалегідь підготовлені артисти балету. Мадемуазель Лафонтен (1655 - 1738) - перша прима-балерина того часу. Маски, важкі сукні та туфлі на високих каблуках заважали жінкам виконувати складні, віртуозні руху. Ось чому чоловічі танці відрізнялися тоді кращою технікою, граціозністю і витонченістю.

Першою добилася більшої свободи рухів Марі Камарго (1710 - 1770), відмовившись від каблуків і укоротивши спідницю трохи вище щиколотки. Марі, Салле (1707 - 1756) стала танцювати у вільних легких одягах, що нагадували грецьку туніку. З кожним нововведенням танці ставали усвідомлено, техніка - досконаліше.

Поступово балет відокремився від опери, ставши самостійним мистецтвом. Великим реформатором танцю став французький балетмейстер Жан Жорж Новер (1727 - 1810). Новер закликав створити дієвий, тобто змістовний і виразний, танець, в якому події, почуття і думки героїв розкривалися б в пантомімі і танцювальних рухах. Від балетмейстерів Новер вимагав крім поетичного дару і багатої уяви ще й широкої освіченості. Музику він називав душею балету. Погляди Новера справили величезний вплив на розвиток хореографії.

Слідуючи заповітам Новера, балетмейстер Жан Доберваля (1742 - 1806) поставив балет «Марна пересторога» (1789), в якому передавалися почуття простих людей. Попередником Новера в становленні сюжетного балету був австрійський балетмейстер Франц Хільфердінг (1710 - 1768), багато зробив у галузі сценічного танцю в балетному театрі.

В роки французької буржуазної революції балетне мистецтво збагатилося елементами народного танцю, героїчні образи античності прагнули пов'язувати з ідеалами і закликами революції.

Коли близько 1800 р. з'явився новий балетний в'язаний костюм (трико), щільно облягає тіло, рухи танцівників отримали повну свободу.

У першій половині XIX ст. остаточно склалися дві провідні школи класичного балету - італійська і французька. Для італійців характерні віртуозна техніка, складні обертання, чітко певні рухи рук і майстерність пантоміми, що розвинулася на базі народного танцю і комедії дель арте.

Французька балетна школа славилася витонченістю, пластичністю, м'якістю ліній, але в той же час їй була властива і деяка холодність, формальність виконання. Передові артисти і балетмейстери шукали і нові засоби, які вірніше, ніж традиційні прийоми класицизму, могли б передати правду життя, дійти до серця глядачів. Італійський танцівник і педагог Карло Блазіс (1795 - 1878) узагальнив досвід своїх попередників у Франції та Італії, запозичивши багато елементів пластичних поз і рухів з народного танцю і зі спадщини античності. Все це в подальшому було сприйнято класичним балетом.

У безперервних пошуках пройшла творче життя французького балетмейстера Шарля Луї, Дідлі (1767 - 1837), який став попередником романтизму - нового напряму в мистецтві, який народився в першій половині XIX ст. (Див. ст. «З історії російського балету»). Мистецтво романтизму, при фантастичності змісту балету, глибоко розкривало духовне життя героїв, високі людські почуття. У романтичному балеті удосконалювалася техніка танцю - танцівниця встала на пуанти (кінчики пальців), отримавши спеціальне взуття. Танець знайшов легкість, невагомість, легкість.

Першою зробила танець на пуантах засобом створення образу Марія Тальоні (1804 - 1884), з чиїм ім'ям пов'язаний балет «Сильфіда» (музика Ж. Шнейцгоффера).

З досвіду створення «Сильфіди» виходив кращий балет того часу - «Жизель» А. Адана, поставлений в 1841 р. в Парижі балетмейстерами Жаном Кораллі (1779 - 1854) і Жюлем Жозефом Перро (1810 - 1892). Першою виконавицею Жизелі була Карлотта Грізі (1819 - 1899).

Романтичний балет був останнім періодом розквіту цього мистецтва на Заході. Починаючи з другої половини XIX ст. балет втрачає глибоке реалістичне зміст, зближуючись з феєрією, ревю.

У 30-і роки XX ст. почалося відродження балету у Франції та Англії. Цьому передували і дали поштовх блискучі виступи російських майстрів в Парижі та Лондоні, так звані «Російські сезони» (1909 - 1911), а також гастролі великої російської балерини Анни Павлової (див. ст. «А. П. Павлова»), Одна з найсильніших сучасних балетних труп у Великобританії - «Королівський балет». У 30-ті роки виник балет в США, провідні трупи там - «Нью-Йорк сіті балі», «Амерікен балі тіетр» та ін Після багатьох десятиліть занепаду відродився балет в Данії, Швеції, Італії. Недавно створені національні балетні театри в Австралії, Голландії, Японії, Туреччини та в інших країнах. Видатні діячі західного балету в останні десятиліття - Нінет де Валуа, Фредерік Аштон, Mapгот Фонтейн, Алісія Маркова (Великобританія), Серж Лифар, Ролан Петі, Моріс Бежар, Іветт Шовіре, Ліан Дейд (Франція), Агнес де Мілль, Джордж Баланчин, Джером Роббінс, Роберт Джофрі (США). Багато закордонних танцівники виховувалися на традиціях російської школи [13, с. 139-144].

У соціалістичних країнах після другої світової війни почав бурхливо розвиватися національний класичний балет. Він отримав широкий розвиток в Угорщині та Польщі, в НДР, Румунії, Чехословаччини, Югославії, а потім і в Монголії виникли й досягли вже великого успіху балетні театри. Зароджується балетне мистецтво у В'єтнамі. На Кубі відмінну балетну трупу створили відома у всьому світі видатна балерина Алісія Алонсо і її чоловік Фернандо Алонсо.

Дата добавления: 2015-08-20