Розвиток психології в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Ця сторінка вимагає істотної переробки. Можливо, її необхідно доповнити, переписати або вікіфікувати. Пояснення причин та обговорення — на сторінці Вікіпедія:Статті, що необхідно поліпшити.

Розвиток психологічних знань на українських теренах пов'язаний з європейською (від античних до сучасних авторів) традицією.

Психологія, початково — наука про душу і про душевні явища, акти та функції, їх виникнення, перебіг і розвиток. З часу звільнення П. з метафізичних засновків — наука про процеси волі, почувань та розуму у свідомому й несвідомому житті людини у їх взаємопов'язанні й структурній цілості, про фізично-фізіологічну основу цих процесів і про природні індивідуальні нахили людини до психічних переживань та актів. З поширенням поля досліду це також наука про психічні законності взаємовідношення людей між собою та їх співжиття у соц. групах (соціопсихологія).

Приблизно до пол. 19 ст. П. залишалася інтегральною частиною поодиноких філос. систем, не відокремившися в окрему науку. До пол. 18 ст. У цьому останньому розумінні можна говорити про початки філос. П. в Україні вже у княжі часи: київський митр. Никифор († 1121), розвиваючи у своїх богословсько-філос. творах христ. тезу про подвійну — душевно-тілесну — природу людини, аналізував основні данності волі, почувань та розуму й п'яти органів чуттів. З занепадом релігійно-філософської думки в потат. часи завмирає і психологічна проблематика, але питання подвійної природи людини знову виразно з'являється у 16 ст. у полемічно-філос. писаннях І. Вишенського. Систематичніше П. присвячено увагу в Київ. Колегії, згодом у Киево-Могилянській Академії. Курс П. читав І. Ґізель (1600-83), а проф. Академії Л. Баранович (1620-93) та Й. Ґалятовський († 1688) приділяли П. увагу у своїх творах, спираючись на філософію Арістотеля в її схоластичній інтерпретації. З Т. Прокоповичем (1681—1736), який виявився також прихильником душевнотілеоної «двоїстости істини», навчання раціональної П. переноситься до Слов'яно-Гр.-Латинської Академії у Москві. Традиції Могилянської Академії продовжував і її вихованець, укр. філософ Г. Сковорода, який у своїй антропоцентричній системі з наголошенням внутр. «пізнання себе» багато уваги присвятив і «мікрокосмосові» — живій людині з її земними справами. Виходячи від категоричного монізму двох «сродностей» — душевно-невидимої і тілесно-видимої, — Сковорода вбачає істоту буття у мислі, не в зоївн. плоті, яка мала б бути тільки тінню істинної людини. З пол. 18 ст. на Центр. і Сх. Землях. Перші матеріалістичні елементи у психологічних підставах філос. системи зустрічаються у Я. Козельського (1729 — 95?), який навчав, що дії людської душі пов'язані з нервово-фізіологічною структурою організму, і послідовно захищав позиції сенсуалізму, доводячи, що пізнання починається з відчуттів. Продовження матеріалістичних тенденцій у філософії помітне у сенсуалізмі І. Ризького (1761 — 1811), для якого всяке пізнання починається відчуттям, при нерозривній єдності чуттєвого і раціонального елементів, що без них не можна збагнути суті явища; він же вказував на вплив матеріального світу на свідомість людини. На подібних сенсуалістичних позиціях стояв і П. Лодій (17641829), доводячи одночасно залежність душі від тіла, психічного від фізичного. Паралельно існували також і більше традиційні вчення про перевагу психічного, зокрема в науці проф. Київського університету І. Гриневича та О. Новицького і, особливо, у «філософії серця» П. Юркевича (1827 — 74), який на відміну від ідеалістичного раціоналізму Г. Сковороди підкреслював ролю почуттів у житті людини та вказував у своєму підручнику педагогіки на вагу емоціонального моменту у вихованні.

О. Новицький, перший проф. філософії Київського університету (1834 — 50), ввів також виклади П. і написав підручник «Руководство к опытной психологии» (1840). Його треба вважати ініціатором відокремлення П., як окремої науки, від філософії, тим більше, що його підручник де в чому навіть випереджав погляди визначних тодішніх психологів. Стоячи виразно на позиціях психо-фізичного дуалізму, Новицький вказував на нервовофізіологічну основу пам'яті, поєднуючи досвід і дослід з самоопостеріганням та наголошуючи активний характер сприймання з спеціальною ролею уваги. Проте, у зв'язку з реакційним обмеженням викладів філос. наук в університетах Рос. Імперії 1850 розвиток наук. П. припинився. Продовжувачами Новицького були: І. Скворцов (з 1850). С. Гогоцький (в 185186 pp.) та О. Козлов (у 1876-87 pp.), які повернулися до раціональної П. в рамках заг. філософії. З важливіших психологічних праць з'являється тоді тільки «Мысль и язык» (1862) мовознавця О. Потебні, який глибоко дослідив взаємовідношення мови й мислення з погляду мовознавства, твердячи, що нема понять без слів і що «не можемо уявити свідомости з нічого». Новий поворот у П. в Україні з наголошенням експерименту пов'язаний з рос. природознавцем І. Сєченовим, що працював у Одеському Університеті (1871 — 76) і як засновник рос. фізіологічної школи мав виключний вплив на всю пізнішу рефлексологію. Його послідовник П. Ковалевський (1849 — 1923) заснував, бувши проф. Харківського університету, в 1880-их pp. першу в Україні дослідну психологічну лабораторію при клініці душевних і нервових хвороб. Подібна лабораторія постала 1895 в Одесі за ініціативою М. Лянґе, проф. Одеського Університету (1888 — 1921), який вважається одним з засновників експериментальної П. в Росії. Не відходячи від традиційного психофіз. дуалізму, Лянґе намагався поєднати його з рефлексологією. Заснування експериментальної лабораторії у Києві пов'язане з рос. філософом Г. Челпановим, проф. Київського університету (1892—1907), який вперше в Україні запровадив практичні й семінарійні зайняття з студентами. З ідеалістичних позицій традиційного дуалізму він зібрав великий і цінний психологічний матеріал. З цих самих позицій вийшов також І. Сікорський (1845—1918), проф. психіатрії та нервових хвороб у Київському університеті, який перший у світовій науці застосував експеримент у вивченні дитячої П. Залишивши близько 20 праць з цієї ділянки, крім близько 50 з заг. П., Сікорський поклав підвалини під розвиткову П. З Київ. Унтом пов'язаний також (1912-25) С. Ананьїн, що багато зробив для вивчення проблематики трудового виховання, аналізи зацікавлень та ролі естетики в педагогіці. Слідами Челпанова ішов його учень В, Зенькозський, що поєднував ідеалістичні погляди на природу психіки з даними досвідного її вивчення.

Дата добавления: 2015-08-02