Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Права, свободи та обов'язки особи

Розділ 1. Поняття та ознаки правового статусу особи | Правові принципи та норми права | Правосуб'єктність особи. | Розділ 3. Види правового статусу особи | Висновки |


Основу правового статусу особи складають її права, свободи і обов'язки, закріплені в Конституції та інших найважливіших законодавчих актах, проголошені в Декларації прав людини і громадянина. Це головним чином і визначає правове положення особи в суспільстві, її роль, можливості, участь в державних справах. Зрозуміло, це положення залежить і від ряду інших чинників.

Права суб’єкта суспільних відносин у структурі правового статусу – це формально визначені та юридично гарантовані можливості користуватися соціальними благами і реалізовувати суб’єктивні інтереси11. Це, по-перше, – певні можливості суб’єкта діяти певним чином або утримуватись від певних вчинків з тим, щоб забезпечити власне нормальне існування, свій розвиток, задоволення тих потреб, що сформувались. Самі ж потреби, як результат історично-природного та соціального розвитку людини є змінними. По-друге, зміст і обсяг можливостей суб’єкта залежать, насамперед, від можливостей усього суспільства, переважно, від рівня його економічного розвитку. І з цього боку, права суб’єкта – явище перед усім соціальне, що породжується самим суспільством та тим ступенем і характером взаємодії суб’єктів, що сформувався. По-третє, вони не повинні відчужуватися, відбиратися будь-ким, не можуть бути і предметом «дарування» з боку держави або будь-якої іншої організації чи особи. Свободи особи – нормативно закріплені можливості, що мають певні особливості у порівнянні з правом. Надаючи свободи, держава робить акцент на значенні людини у певних сферах суспільної діяльності. Це виявляється у самостійному виборі суб’єктом способу життя, діяльності та поведінки в умовах що забезпечуються державою і суспільством. Свободи, у свою чергу, надають можливість встановити певну межу, що визначає способи

 

_________________

11Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. Вид. 10-е, доповнене. – Львів: Край, 2008. – С. 125

вибору того варіанту поведінки, котрий найповніше забезпечує реалізацію суб’єктивних інтересів.

Юридичні обов'язки – міра розумної, корисної, об'єктивно обумовленої поведінки, покликаної вносити порядок і «заспокоєння» в життя. Вона – законна перешкода на шляху хаосу, свавілля, неорганізованості, всього деструктивного і того, що заважає нормальному розвитку суспільства12.

Обов'язки тісно пов'язані з суб'єктивним правом; це парні, взаємозалежні поняття. Відомо, що будь-яка правова норма носить представницько-зобов'язальний характер і вже тому передбачає як можливу, так і належну поведінку. Обов'язок – спосіб забезпечення прав, умова їх реальності та ефективності. Якщо суб'єктивне право – це сфера влади та свободи індивіда, то юридичні обов'язки – область необхідності і підпорядкування. Носій обов'язків повинен розуміти і усвідомлювати свою «несвободу» і зв'язаність заради загального блага.

Юридична відповідальність також є елементом правового статусу, що особливо виявляється при аналізі спеціального статусу посадової особи. Вторинність юридичної відповідальності стосовно суб'єктивного юридичного обов'язку не виключає необхідності розглядати її як структурний елемент правового статусу.
Багатоманітність сфер та аспектів прояву суб'єктивних прав і свобод зумовлює їх різний характер та можливість класифікації за певними критеріями. Пріоритетним видом прав і свобод людини й громадянина є громадянські права. Ці права вважаються природними, тобто такими; що їх має або повинна мати кожна людина незалежно від громадянства з часу народження чи від початку життя. Ці права і свободи держава не надає людині, а визнає їх за нею. Найважливішим з числа громадянських (природних) прав є право на життя. Кожна людина, зазначається в Конституції України, має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Гарантами цього права є насамперед держава і сама особа. Обов'язок держави – захищати життя

________________

12Матузов. Н. И. Правовая система и личность – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1987. – С.54

 

людини. Право на життя не є правом абсолютним, оскільки ми живемо в час де неможливо заперечувати настання смерті у зв'язку з зростанням злочинності, техногенних катастроф. Даючи людині можливість вибору, реалізації "власної волі"(право на аборт, евтаназія,) ми самі заперечуємо право на життя. Разом з тим Конституція визнає право кожного захищати своє життя і здоров'я, життя й здоров'я інших людей від протиправних посягань. Не менш важливим є право на повагу до своєї гідності, тобто на певне ставлення навколишніх до особи. «Кожен має право на повагу до його гідності. Це означає насамперед, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському та такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам».

Багатогранним за своїм змістом є право на свободу та особисту недоторканність. Це право означає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду, і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Право на свободу та особисту недоторканність людини всебічно гарантується. Разом з тим воно має певні обмеження. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про утримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт чи затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого. Конституція оголошує неприпустимим втручання в особисте і сімейне життя людини. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Закон дає можливість людині самій контролювати, надавати інформацію про себе. Ці права надійно гарантуються. Зокрема, в Конституції зазначається, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Особисті (громадянські) права і свободи Характеризуються як негативні. адже їх реалізація звичайно, не потребує активного втручання з боку держави, за винятком юридичного закріплення. у свою чергу соціально-економічні права трактують як позитивні, тобто такі які передбачають цілеспрямовану діяльність держави13. Центральним видом прав і свобод людини й громадянина, які проголошує і гарантує Конституція України, є економічні права особи, тобто її суб'єктивні права у сфері економічних (майнових) відносин. До цих прав належать насамперед право власності особи, тобто право приватної власності, право на підприємницьку діяльність, право громадян на користування об'єктами права публічної (суспільної) власності загальнонародної, загальнодержавної та комунальної. У Конституції зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися як своєю власністю майнового характеру, так і результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Разом з тим в Конституції зазначається, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й якість землі. Наступним за своїм значенням конституційним економічним правом є право на підприємницьку діяльність. У ст. 42 Конституції України зазначається: «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом». Це право досить багатогранне, зокрема

_______________________________

13В. Шаповал "Загальна характеристика конституційних статусів людини і громадянина в Україні"// право України 2006.- № 9.- С.47

 

воно включає як право на створення підприємств, так і право ведення цієї діяльності тощо. Разом з тим держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Тобто держава стоїть на сторожі інтересів не лише підприємця, виробника, а й того, хто завершує увесь цикл підприємницької діяльності, – споживача. Але право на підприємницьку діяльність не є всеосяжним не лише за об'єктами цього права, а й за його суб'єктами. В Конституції, наприклад, зазначається, що підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Одним з найбільш численних видів прав, проголошених і закріплених Конституцією, є соціальні права. Зокрема, пріоритетним соціальним правом є право на працю. З огляду на важливість цього права і з метою упередження неоднозначного тлумачення його в Конституції дається загальне визначення цього права і передбачається ряд гарантій його здійсненна. Зокрема, в Конституції зазначається, що кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава, як зазначається в Основному Законі, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Одним із пріоритетних видів прав і свобод особи в Україні, які передбачені Конституцією, є політичні права і свободи. Вони властиві, як правило, лише громадянам України або переважно їм. Це їх суб'єктивні права і свободи у політичній сфері або переважно у цій сфері. Вони опосередковують собою насамперед взаємовідносини особи і держави як політичної організації суспільства, особи й органів державної влади та місцевого самоврядування, особи і народу в цілому як носія і джерела влади, особи й політичних партій та інших політичних інститутів держави і суспільства.

Фундаментальним політичним правом, яке належить громадянам України, є право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському і місцевому референдумах, вільно обирати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Найважливішим з цих прав є право голосу, тобто право брати участь у всеукраїнському і місцевому референдумах, вільно обирати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що охоплює собою активне і пасивне виборче право. По-іншому це можна назвати конституційним принципом "народовладдя": пряма та представницька демократія. За Конституцією, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглядати звернення й давати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Одним з найважливіших політичних прав громадян України є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Конституцією передбачено і гарантовано й чимало інших політичних прав і свобод зокрема щодо участі у політичному житті14.

Поряд з цим у Конституції встановлюються певні обмеження для окремих видів праці і щодо використання праці окремих категорій працівників. Так, забороняється використання примусової праці. При цьому не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан. Забороняється використання праці жінок та неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах. В Основному Законі передбачається право на страйк. Зокрема, в ст. 44

______________

14Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2004. — С 326.

Конституції зазначається, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Страйк – добровільна справа. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону. Поряд з названими правами проголошується і гарантується право на відпочинок тих, хто працює. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Центральним і найбільш проблематичним соціальним конституційним правом є право на соціальний захист. Це право, за Конституцією, включає право на забезпечення громадянина у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Поряд з цим досить детальним визначенням права на соціальний захист у Конституції закріплюється система його гарантій. Зокрема, зазначається, що це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. У Основному Законі закріплюється і гарантується й ряд інших соціальних прав; щодо соціального захисту, шлюбу і сім'ї, довкілля тощо.

Останнім видом конституційних прав і свобод людини й громадянина в системі прав і свобод, передбачених Основним Заковом України, є культурні (духовні) права і свободи. Ці права з різних обставин найменш систематизовані, проте вони надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом, формами і гарантіями. В найбільш загальному розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі держава з урахуванням умов життя й діяльності громадян, суспільства і держави. За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини й громадянина – це суб'єктивні права особи в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони є межами можливого, дозволеного для особи, її поведінки чи діяльності у цій сфері. Так, право на освіту охоплює практично всі основні види освіти. Зокрема, в Конституції зазначається, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання. Гарантіями права на освіту є, зокрема, обов'язковість загальної середньої освіти; надання державних стипендій та пільг учням і студентам; право громадян безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Серцевиною культурних (духовних) прав і свобод людини й громадянина є передбачені Конституцією свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Також до культурних (духовних) прав та свобод віднесено право на свободу світогляду і віросповідання. Це право за своїм змістом визначається як свобода сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.. Поняття світогляду є цікавим та багатогранним. Світогляд-це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини зі світом, про своє місце у світі та своє життєве призначення15. Не допускаються як обмеження прав з релігійних мотивів, так і звільнення від обов'язків за цими мотивами. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку

_____________

15Л.В. Ярмол "свобода віросповідання: юридичне забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження)"// Видавництво "СВІТ" 2006.- С.15

має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Поряд з правами і свободами Конституція визначає й основні обов'язки громадян України. Коло цих обов'язків охоплює всі основні сфери життя і діяльності особи, суспільства й держави: політичну, економічну, соціальну, культурну і зовнішню. Першочерговими обов'язками громадян України, за є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Пріоритетність цього обов'язку зумовлена об'єктивною необхідністю всебічного утвердження внутрішнього і зовнішнього суверенітету й незалежності в політичній, економічній, культурній та інших сферах, забезпечення обороноздатності країни, а також потребою формування поваги до всіх інститутів держави, яка лише нещодавно стала дійсно суверенною.

Виходячи з необхідності надійного збереження та розумного використання її духовних цінностей і природних ресурсів. Конституція України покладає на своїх громадян обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки. Також основним є обов'язок сплачувати податки і збори в порядку й розмірах, встановлених законом, та щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Конституція України, визнаючи людину – її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеку – найвищою соціальною цінністю, проголошуючи і гарантуючи систему її прав і свобод, покладає на неї обов'язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь та гідність інших людей. Держава повинна шанувати особу, надійно гарантувати її права і свободи, а особа повинна шанувати державу, всі її інститути, Конституцію та закони України. Незнання законів не звільняє нікого від юридичної відповідальності.


Дата добавления: 2015-08-02; просмотров: 75 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Порядок набуття та втрати правового статусу особи| Гарантії реалізації прав та обов'язків особи

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)