Владні виміри політики

Ключові поняття та терміни: влада, політична влада, державна влада, легітимність влади, політичне панування, структура влади, харизма, ресурси влади, функції політичної влади.

Немає політики без влади і влади без політики. Саме навколо влади, виражених у ній політичних інтересів та потреб і розгортається політичне життя суспільства. Від сутності, змісту, механізму функціонування влади залежить його характер та спрямованість. Тому без знання феномену влади не можливо зрозуміти тих процесів, що відбуваються в соціально-політичній практиці.

Вивчати явище політичної влади доцільно за наступним планом:

1. Влада, її природа та види.

2. Сутність політичної влади та її риси.

3. Політична влада в Україні:

проблеми легітимності.

Розгляд першого питання плану слід розпочати з усвідомлення того, що відносини влади пронизують усі сфери і рівні суспільної ієрархії. Без владних стосунків неможливе співіснування, організація та взаємодія елементів суспільно-політичного життя. Жодна особа не є вільною від впливу влади.

Феномен влади привертає увагу мислителів протягом багатьох віків. Розкрити “таємницю” влади намагався вже Аристотель. Він відзначав, що елемент панування та елемент підкорення відчуваються в усьому. Це об’єктивний закон природи, і йому коряться живі істоти. Великий філософ античності розрізняв владу деспотичну (владу господаря над рабом) та владу політичну (владу державного мужа над громадянином).

Учений-теолог, розробник християнської теорії Августин Аврелій у творі “Про град Божий” писав, що “правлять ті, які опікуються, як чоловік – жінкою, батьки – дітьми, пани – рабами. Підкоряються ті ж, про яких піклуються, як жінки – чоловікам, діти – батькам, раби – панам”. Інший теолог християнства Тома Аквінський вважав, що влада має божественний характер і відповідає природним потребам людини – бути моральною, розумною, соціальною і політичною істотою. Головна мета державної влади полягає у збереженні суспільної злагоди і громадського миру, у духовному вихованні справжніх християн. Виступати проти влади – великий гріх.

Англійський філософ XVII ст. Томас Гоббс, підкреслюючи значення влади в суспільному житті, заявляв: “Я не сумніваюсь, що якби істина, що три кути трикутника дорівнюють двом кутам квадрата, суперечила праву будь-кого на владу або інтересам тих, хто вже володіє владою, то оскільки це було б під владою тих, чиї інтереси ця істина зачепила, вчення геометрії якщо не заперечувалося б, то було б витіснене спалюванням книг з геометрії”¹.

Пов’язував владу з інтересами людей і французький філософ Шарль Луї Монтеск’є. Указуючи на досвід століть, учений стверджував, що будь-яка особа, котра володіє владою, схильна зловживати нею, і йде у цьому керунку, поки не досягне бажаної мети. Щоб обмежувати свавілля на державному рівні, учений пропонував ділити державну владу. У праці “Про дух законів” він доводив, що поділ влад є найпершою умовою правової організації суспільства і держави, а рівновага влад покликана забезпечити існування політичних свобод. “Усе б загинуло, коли б у одній і тій самі особі або установі, яка складається із сановників, із дворян чи із простих людей, були б поєднанні три влади: влада творити закони, влада виконувати настанови загальнодержавного порядку і влада судити злочини чи тяжби приватних осіб”.

_________________________

¹Гоббс Т. Избранные произведения: В 2 т. – М., 1964. – Т.2. – С. 133.

Дж. Адамс вважав, що влада – це форма примусу, панування однієї групи над іншими, здійснення контролю над життям людини. Влада на його думку, це не лихо само по собі, бо уряд обирається на підставі вільної згоди та договору з метою самозбереження суспільства і в цьому відношенні влада виступала в освяченій законом формі. Але людство стоїть завжди перед спокусою перетворити цю владу на зло, бо природа людини – “зіпсована, хибна, гріховна”.

На думку Ф. Ніцше, влада є домінуючим потягом, кінцевою причиною всіхформ поведінки.

У роботі “ Німецька ідеологія ” К. Маркс і Ф. Енгельс до основних рис влади віднесли: її класовий характер у соціально поляризованому суспільстві, відносини панування та підкорення, обумовленість соціального панування майновими відносинами.

Не дивлячись на багатомаїття думок та значні наукові напрацювання в дослідженні влади, французький філософ М. Фуко з позицій ХХ ст. заявив, що влада все ще залишається чимось загадковим, непізнаним.

У сучасній науковій літературі можна виділити кілька підходів (напрямів) щодо розуміння влади, найголовнішими з-поміж яких є:

Ø біхевіористський (від англ. binarior – поведінка) напрям розглядає владу як певний тип поведінки, здатний впливати на поведінку інших людей;

Ø телсологічний – інтерпретує владу як засіб досягнення певних цілей, запланованих результатів;

Ø інструменталістський – тлумачить владу як набір певних інструментів, з допомогою яких вона здійснюється;

Ø структуралістський – розглядає владу як структуру відносин між керівниками та підлеглими, що ґрунтуються на співвідношенні винагород і покарань;

Ø реляціоністський (від англ. relation – відносини) – убачає владу в міжособових стосунках, які дають змогу одному індивідові змінювати поведінку іншого;

Ø ліберальний – трактує владу з позицій авторитету суспільних настанов, які приймаються добровільно;

Ø марксистський – розглядає владу як закономірний результат непримиренності суспільних протиріч, які мають економічні причини.

Наявність різноманітних підходів щодо трактування влади та численність концепцій, на яких вони ґрунтуються, є свідченням не абиякої цікавості науковців до влади і водночас недостатньої її вивченості.

У вітчизняній літературі влада розуміється в наступних значеннях:

# як відносини командування і підпорядкування у суспільній групі, державі й суспільстві;

# як вольовий елемент, який виражається у здатності одних суб’єктів нав’язувати свою волю іншим з допомогою примусу і переконання, підпорядковувати їх своїм інтересам;

# як інститут, тобто організована установа, здатна забезпечити єдність дій і усталений порядок у суспільних відносинах.

Влада це складна структурно-функціональна система. Вона включає такі елементи:

· наявність у відношеннях влади двох партнерів – окремих осіб, організацій тощо;

· волевиявлення того, хто здійснює владу до того, до кого застосовується влада у вигляді наказу, розпорядження, в яких містяться санкції у випадку непокори;

· підкорення того над ким здійснюється влада;

· суспільні норми, які закріпляють право одних віддавати накази іншим, а кому наказують, повинні їх виконувати.

О т ж е: Влада – це здатність і можливість одних соціальних суб’єктів здійснювати свою волю, справляти певний вплив на діяльність поведінку інших за допомогою авторитету, права, сили та інших засобів.

З в е р н і т ь у в а г у: Сучасна влада не є позбавленням волі підвладних, а певним підпорядкуванням і упорядкуванням їхніх воль.

Суб’єктом влади є джерело активної предметно-практичної діяльності, спрямованої на об’єкт. Це може бути цілий народ, соціальна група, державний орган, окремий індивід, наділений владними повноваженнями.

Об’єктом влади є все те, на що спрямовано владні рішення. Суб’єкти і об’єкти влади залежно від обставин і ролі можуть мінятися місцями.

Владні мотиви можуть бути егоцентричні й соціоцентричні. При домінуванні егоцентричних мотивацій суб’єкт влади прагне до реалізації власних амбіцій та потреб, а суб’єкт із соціоцентричною мотивацією прагне до реалізації суспільних цілей.

Основними засобами здійснення влади є:

· право;

· авторитет;

· переконання;

· традиції

· маніпулювання;

· насильство.

До основних форм прояву та реалізації влади слід віднести:

· панування, тобто підкорення одних соціальних груп іншими, що закріплюється в державних нормативно-правових актах;

· примус – реалізація волі того, хто здійснює владу за допомогою сили, або під загрозою її застосування;

· управління, тобто прийняття конкретних управлінських рішень, упорядкування діяльності різних соціальних груп та структур;

· керівництво, тобто визначення і законодавче закріплення стратегії розвитку суспільства, вибір засобів здійснення основних задач і цілей.

Будь-яка влада як засіб обмінних процесів має здатність втрачати свою ефективність, пересуватися у часі. Це явище ерозії влади має такі ознаки:

1) управлінські дії стають все менше ефективними;

2) чим вищий адміністративний рівень, тим сильніші тенденції до псування влади.

На ерозію влади діють такі фактори:

1) особистісні, пов’язані зі зміною мотивації владної особи відповідно до її віку, історичного часу;

2) середовище, або кратичний простір, характеризується станом невизначеності, мінливості та складності, може негативно позначатися як на інституціональному, так і груповому й особистому рівнях влади;

3) процесуальні, пов’язані зі співвідношенням невдач і успіхів суб’єктів владних відносин.

Критерієм оцінки ефективності влади чи її ерозії є раціональність прийнятих рішень, яка розкривається через відношення реалізованих і нереалізованих рішень до їх загальної кількості.

Влада за її застосуванням у суспільних сферах, а також засобами впливу поділяється на: економічну, політичну, правову, духовну, військову, інформаційну, сімейну і т.д. Політологію ж цікавить політична влада,* яка є ядром політичної системи суспільства, її організаційним і регулятивно-контрольним започаткуванням.

З’ясування другого питання плану “Сутність політичної влади та її риси” можна розпочати з констатації того, що політична влада є різновидом суспільної влади. Вона має характерні ознаки, а саме:

· домінування владної волі, тобто наявність усвідомленої політичної

програми, мети і готовність її виконувати;

__________________________

*Галузь політичної науки, яка досліджує владу, називається кратологією, а вчені, які аналізують її – кратологами.

· наявність політичних організацій, через які суб’єкт політичного

волевиявлення здійснює політичну діяльність;

· територія, на яку розповсюджуються владні рішення;

· тривалість у часі;

· суверенітет, що означає незалежність і неділимість влади;

· монополія на регламентацію життя суспільства;

· можливість примусу по відношенні до суспільства й особи.

Загалом же, політична влада – це можливість і здатність усіх суб’єктів політики здійснювати вплив на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, на політичну поведінку індивідів, соціальних груп і об’єднань.

Мета політичної влади:

а) протидія кризі, упаду, нейтралізація напруги, конфліктів;

б) забезпечення стабільності, порядку, цілісності та життєдіяльності

суспільства.

Основними рисами політичної влади є легальність, легітимність, верховенство, вплив, всезагальність, моноцентричність, ефективність, результативність, внутрішня несвобода, терпимість.

Легальність влади означає її законність, юридичну правомірність.

Легітимність влади – це довіра до неї населення, визнання її справедливою.

Верховенство влади – це обов’язковість виконання владних рішень усіма членами суспільства.

Вплив влади – це здатність суб’єкта політики здійснювати вплив на інших із метою забезпечення своєї волі.

Всезагальність (публічність) владиозначає, що вона діє на основі права від імені всього суспільства.

Моноцентричність влади – означає існування центру прийняття рішень.

Ефективність влади полягає в реалізації політичних рішень.

Результативність влади полягає у відповідності результатів політичних рішень їх задумам.

Внутрішня несвобода – свобода виключає владу.

Терпимість – застосування сили лише в крайньому випадку.

Серед інших рис слід відзначити передбачливість, самокритичність, твердість.

У політичній науці особлива увага приділяється проблемам легітимності влади. С. Ліпсет визначав її як “здатність системи створювати та підтримувати у людей переконання у тому, що існуючі політичні інститути є найкращими із можливих для суспільства”. Дослідники політичної сфери суспільства (М. Вебер, Д. Істон та ін.) визначають різні типи легітимності: традиційний, харизматичний, правничо-раціональний, на засадах участі, раціонально-цільовий, соціально-евдемонічний, національно-патріотичний, ідеологічна.

Традиційна легітимність ґрунтується на визнанні владних інститутів та владних рішень в силу існуючих традицій (династичних, звичаєвих).

Харизматична легітимність базується на особистій відданості людей, їх переконанні у надзвичайні здібності правителя.

Правничо-раціональна легітимність випливає з визнання суспільством політичних дій у рамках існуючої системи права.

Легітимність на засадах участі спирається на визнання необхідності широкої участі мас у діяльності політичних інститутів і їхню віру в можливість впливати на владу.

Раціонально-цільова легітимність виходить із визнання влади в силу її здатності забезпечувати виконання поставлених цілей.

Соціально-евдемонічна легітимність полягає у здатності політичної системи забезпечити населенню високий рівень життя і створити ілюзію її піклування про суспільний добробут.

Національно-патріотична легітимність базується на визнанні символів, ритуалів, міфів, успадкованих від попередніх національно-державних утворень.

Ідеологічна легітимність опирається на ідеологічні принципи та переконання громадян у цінності політичного ладу як найкращого, що підкріплюється інтенсивною пропагандою.

З в е р н і т ь у в а г у: Жодна система політичної влади не ґрунтується тільки на одному виді легітимності, а поєднує, як правило, декілька. У наш час, у світовій політичній практиці переважають ті типи легітимності, які ґрунтуються на раціональних засадах. Тобто, у масовій свідомості домінують ті, які передбачають визнання влади в силу конституції й законів, а також її здатності ефективно виконувати свої функції, віру в те, що характер влади і соціальні наслідки її управлінського впливу цілком залежать від громадян. Зниження легітимності політичної влади, ставить її перед необхідністю оновлення, або зміни пріоритетів діяльності. В іншому разі, під тиском мас владна еліта може бути усунена, може бути змінений і політичний режим.

За типом легітимності в науковій літературі часто типологізують і саму політичну владу. Крім цього критерію, політичну владу класифікують також за:

· характером примусу;

· ступенем публічності;

· типом владного суб’єкта;

· джерелами формування;

· за ступенем поділу влади та механізмом стримувань і противаг.

За характером примусу політична влада може насильницькою, узаконеного примусу та правовою. При цьому треба відзначити, що за узаконеного примусу не завжди забезпечуються права і свободи громадян.

За ступенем публічності влада може бути видима (прозора), напівприхована, прихована (криптологічна). Видима політична влада здійснюється публічно, за широкої участі громадськості. При напівприхованій владі поряд з офіційними механізмами прийняття рішень існують і тіньові. Для функціонування прихованої політичної влади характерним є те, що громадськості доступна лише та інформація, в якій влада зацікавлена.

За типом владного суб’єкта влада може бути: інституціолізована, групова й особиста. Інституціолізована влада фіксує обсяг повноважень, межі компетенцій державних органів, органів регіонального та місцевого самоврядування відповідно до права та традицій. Вона буває абсолютною, конституційно обмеженою, централізованою, децентралізованою, концентро-ваною, неконцентрованою. За груповими ознаками влада буває національ-ною, партійною, корпоративно-клановою, мафіозною. Особиста – деспотич-ною, тиранічною, монархічною, диктаторською, харизматично-традиційною.

За джерелами формування влада може бути: монархічною, аристократичною, олігархічною, демократичною, а також династичною, узурпаторською, виборною, призначуваною, делегованою.

Теорія поділу влади передбачає існування трьох незалежних гілок державної влади законодавчу, виконавчу та судову з різноманітними механізмами стримувань і противаг. В іншому випадку вона може бути єдиною.

Основними функціями політичної влади є:

· інтегративна – направлена на консолідацію всіх сил та ресурсів суспільства на вирішення визначених суспільно значимих цілей;

· регулятивна – полягає у створенні політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства та забезпеченні їхнього функціонування;

· мотиваційна – націлена на формування мотив політичної діяльності, відповідно до політичних інтересів суб’єктів володарювання, їхніх політико-організаційних структур;

· стабілізаційна – націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, усіх її структур, громадянського суспільства;

· контрольна – полягає в нагляді за найважливішими параметрами стабільності та спрямованості розвитку суспільства;

· управління – забезпечує розробку основних напрямків розвитку суспільства та стратегії його управління.

Центральною у політичній владі є державна влада.

Дата добавления: 2015-08-02