Методичні рекомендації щодо викладання історичного краєзнавства

На сьогоднішній день можна констатувати високий рівень зацікавленості учнів історією свого рідного краю. Подібне явище пояснюється станом самоідентифікації, яке проходить кожна людина, а враховуючи реалії нашої молодої держави даний процес набуває особливої потреби та гостроти. Проведення краєзнавчих занять допоможе учням не лише розширити знання з історію своєї малої Батьківщини, але і з більшою повагою ставитися до відомих діячів краю, докладати зусилля зі збереження історичних пам’яток минулого.

Наша Уманщина – це багата скарбниця пам’яток історії та культури, які ще потребують дослідження і вивчення. Це край, який має славну історію, що губиться у далеких віках, край героїчних звитяг та трудових звершень. Майже 6 тисяч років тому на наших землях господарювали трипільці, у ХVІ столітті сформувалася особлива верства суспільства – козацтво, у полум’ї національно – визвольної війни утвердився полковий устрій, в другій половині ХVІІІ століття ці території стали епіцентром гайдамацького руху, 200 років тому створено дендропарк «Софіївку». На долю краю випало пережити страхіття трьох голодоморів, розкуркулення, німецької окупації. Сьогодення Уманщини позначено якісними змінами, які відбуваються в усіх сферах життя. Утверджуються нові форми господарювання, відбувається процес національно-культурного відродження. Це надихає краєзнавців Уманщини відкривати нові сторінки минувшини краю, робити все, щоб вони стали надбанням земляків і служили справі виховання молодого покоління. Вивчення історії рідного краю є одним із напрямків історичного краєзнавства і важливою складовою навчального процесу в закладах освіти всіх типів.

Історичне краєзнавство – ланка загального краєзнавства, у надрах якого й сформувалось як напрям громадської діяльності, прикладна історична дисципліна, одне з джерел культурології.

Об’єктом вивчення краєзнавства є «край» – умовне поняття. Межі території дослідження залежать від того, хто і з якою метою вивчає цей край.

Предметом вивчення є топоніміка, історія, склад населення, господарство, культура. Краєзнавство розглядають як комплекс наукових дисциплін, різних щодо змісту, і спеціальних методик, але таких, які ведуть у своїй сукупності до наукового і всебічного пізнання краю. В історичному краєзнавстві всі ці предмети дослідження розглядаються в історичному аспекті. Головне в таких дослідженнях – виявлення і з’ясування зв’язків між усіма елементами навколишнього середовища в їх історичному розвитку. У практичній діяльності історичне краєзнавство виявляється у вивченні історії міст і сіл, підприємств, господарств, установ, родоводів, життя і творчості визначних земляків, важливих місцевих історичних подій, активній участі населення в регіональному музейному будівництві, охороні пам’яток історії та культури, природи, туризмі, екскурсійній справі.

Історичне краєзнавство як складова частина загального краєзнавства являє собою галузь прикладної історії та відрізняється двома суттєвими ознаками:

– локальністю досліджуваних історичних подій, матеріалізованих в пам’ятках історії та культури;

– діяльним характером.

Іншими словами, це не тільки галузь наукового пізнання, але й сфера активної практичної діяльності.

Історичне краєзнавство займається об’єктами, які, з одного боку, належать до загального краєзнавства, з другого, – до історії. Як частина історичної науки воно базується на тих самих методологічних засадах, що й історична наука. Історичне краєзнавство та історична наука взаємозбагачують і взаємодоповнюють одне одного. Без історичного краєзнавства історичній науці загрожує перетворення на абстрактне теоретизування, відірване від конкретно історичної основи. Без історичної науки історичне краєзнавство могло б лише описувати численні факти без узагальнень. Разом з тим конкретні методи дослідження історичного краєзнавства відрізняються від методів, застосовуваних історичною наукою. Якщо історія прагне визначити закономірність процесу для країни або народу, то історичне краєзнавство – специфіку явища, характерну для локального району, краю, міста, села. Історико-краєзнавчі дослідження відрізняються від загальноісторичних специфічністю організації і методикою пошуку фактичного матеріалу, конкретністю та деталізацією дослідження, можливістю вивчення процесів сучасного суспільства по безпосередніх слідах подій, тіснішим зв’язком з суміжними науками: історичною географією, демографією, топонімікою тощо, а також специфічністю джерельної бази, широким колом місцевих джерел. У цілому історико-краєзнавчі дослідження охоплюють питання, розроблювані не тільки історією, а й іншими суміжними науками.

Історія краю становить доволі складний об’єкт краєзнавчої діяльності, відрізняється незвичайною місткістю змісту історично-краєзнавчого матеріалу, його хронологічним розмахом. Предметом конкретного дослідження може бути як історія краю в цілому чи різних періодів його історії, так і окремих населених пунктів, вулиць, фабрик, заводів, різних споруд, будівель, пам’ятних місць. Краєзнавчі дослідження можуть охоплювати більші хронологічні рамки та історичні періоди або, навпаки, обмежуватися подіями одного конкретного етапу місцевої історії.

На державному рівні за часів незалежності України вироблено низку системних заходів щодо розвитку історичного краєзнавства. У 2001 році було видано Указ Президента України «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні». Для виконання Указу урядом була затверджена «Програма розвитку краєзнавства на період до 2010 року». Метою даної Програми була активізація наукової діяльності, спрямованої на розвиток краєзнавства, залучення широкої громадськості до національної, культурної спадщини, здійснення науково-організаційних і видавничих заходів. Координація краєзнавчої роботи була покладена на Національну академію наук. З метою координації наукових досліджень Президія НАН України створила міжвідомчу координаційну раду з питань краєзнавства. Відповідні програми місцевого значення були затверджені на обласних та районних рівнях.

Забезпечуючи виконання Програми розвитку краєзнавства Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту також реалізує ряд краєзнавчих заходів, спрямованих на залучення української молоді до збереження пам’яток культури, знайомства її з визначними історичними місцями різних регіонів України.

Для реалізації завдань розвитку історичного краєзнавства, а також інтеграції цього напряму у політику ідентичності, відбулося включення історичного краєзнавства до загальнонаціональних програм культурної політики. Для цього Президент України видав Указ № 6/ 2009 від 12.01.2009 р. «Про деякі невідкладні заходи щодо підтримки культури і духовності в Україні», в якому наголошується необхідність підтримки регіональних культурних ініціатив, про відзначення ювілеїв, важливих пам’ятних дат. Це пов’язано з поглибленим вивченням і популяризацією історії тих регіонів України, де народилися чи проживали відомі діячі.

На підтримку розвитку історичного та географічного краєзнавства Кабінетом міністрів України була затверджена Міжгалузева програму «Пізнай свою країну» на 2007–2012 рр.

Історичне краєзнавство має свої джерела. Можна загалом виділити 3 основні їх категорії:

1) джерела матеріальні (пам’ятки будівель, споруди, предмети, пов’язані з історичним розвитком науки та техніки, археологічні пам’ятки, витвори мистецтва, архітектурні ансамблі);

2) джерела писемні (стародавні рукописи, друки, акти органів державної влади і управління, інші письмові та графічні документи, рідкісні книги; з XX ст. – фото-, кіно-, відео-, аудіодокументи);

3) усні джерела (легенди, місцеві перекази, які передаються з покоління в покоління і пов’язані з рідним краєм).

Серед найважливіших видів історичної краєзнавчої діяльності виділяють:

– пізнавальну;

– пошуково-перетворювальну;

– комунікативно-орієнтаційну.

Пізнавальна діяльність носить духовний характер. Тут основна увага звертається до власного минулого, вивчення і осмислення фактів місцевої історії. При цьому можна використовувати різні джерела для засвоєння знань. Це і публікації місцевої преси, і дані музеїв, і розповіді учасників подій тощо.

Пошуково-перетворювальна діяльність полягає в планомірному і систематичному зборі історичних краєзнавчих документів і матеріалів, в оволодінні краєзнавчо-туристичними навичками самостійного пізнання і оцінки суспільних явищ і процесів, а також у створенні духовно-практичних цінностей. Формами роботи тут може бути збір матеріалів про ветеранів Великої Вітчизняної війни, вдів, воїнів – афганців, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, допомога їхнім сім’ям та інше. Головне тут не тільки охопити значне коло питань, а й передбачити поступовий перехід від простіших до складніших методів дослідницької роботи.

Комунікативно-орієнтаційна діяльність розвиває навички спілкування, формує потребу в обміні досвідом краєзнавчої роботи, допомагає зрозуміти значущість для себе і для суспільства певних історичних фактів, подій, які відбувалися на території краю, міста, села. Цей вид діяльності має двобічну структуру: з одного боку – певна історична інформація формує в учнів моральні цінності, а з іншого – відбувається обмін сформованими цінностями між людьми різних поколінь

Вказані види історико-краєзнавчої діяльності застосовуються в комплексі, за принципом єдності навчання і виховання. Комунікативно-орієнтаційна діяльність при цьому виступає засобом, а пошуково-перетворювальна – метою педагогічного процесу. Виховні аспекти історичного краєзнавства закладені вже в самому матеріалі та об’єктах вивчення. Краєзнавчий підхід робить загальне конкретним, образним, емоційним, а місцеве в світлі загального отримує свою правильну оцінку.

Краєзнавчий матеріал викладається як в контексті історії України відповідно до програмних тем «Наш край», так і в позакласній роботі – факультатив, гурток.

Тут можна застосовувати широкий спектр різних форм роботи: проведення вікторин, творчих конкурсів учнівських робіт, написання есе, дискусії, учнівської конференції, круглого столу створення дослідницьких проектів, конкурсних робіт, робота в архівах та збирання усної історії

Серед організаційних форм перевагу слід надавати не лекційній формі, а роботі в парах, групах над аналізом запропонованих вчителем джерел інформації, узагальнення зібраного матеріалу самими учнями, яке може бути здійснене у вигляді повідомлення, електронної презентації у форматі Powerpoint чи інфографічному малюнку.

Під час вивчення тем слід організовувати дискусії, використовувати прийоми «Мозковий штурм», «Акваріум», «Навчаючи – вчуся», «Знаю – хочу дізнатися – дізнався», «Метод Ривіна» та ін. Серед розвиваючих форм роботи можна відзначити персоніфікацію, уявну подорож, інтерв’ювання історичних осіб, написання міні-есе, ділові та ретроспективні дидактичні ігри, проведення для однокласників майстер-клас.

Раз на семестр можна організовувати історичні вечори з інсценуванням відомих подій минулого. Під час вивчення тем з архітектури, історії вулиць чи ролі відомих діячів рекомендується їх проведення у формі екскурсії.

Для учнів 5–7 класів буде цікавим проведення вікторин, розв’язання кросвордів, криптограм, історичних загадок і ребусів.

Для учнів 8–11 років слід орієнтуватися на практичну складову історичного краєзнавства, залучати до участі в краєзнавчих конкурсах та акціях, проведенню пошукової роботи, допомозі в роботі шкільного музею (за його наявності), створенню учнями творчих звітів, робіт МАН.

Основними напрямками краєзнавчих досліджень є:

– історія населених пунктів;

– вивчення життя і діяльності відомих земляків;

– опис визначних подій, явищ і процесів, що відбуваються на території краю;

– історія окремих організацій, колективів, підприємств,установ;

– вивчення та охорона пам’яток історії та культури.

Дата добавления: 2015-08-02