Читайте также:
|
Значну частину території садово-паркових об’єктів займають доріжки та майданчики. Тому їх будівництву відводиться значне місце у комплексі робіт по благоустрою озеленених територій.
Переважно застосовують два типи доріжок – асфальтовані та щебенисті, які мають суттєві недоліки. На щебенистих доріжках у суху погоду утворюється багато пилу, а у дощову вони забруднюють взуття і довгий одяг.
При пошкодженні асфальта чи прокладанні підземних комунікацій доводиться руйнувати асфальтове покриття, а потім його відновлювати. Крім того, це покриття сильно нагрівається у спекотні дні та випромінює накопичене за день тепло після заходу сонця, погіршуючи мікрокліматичні умови об’єкта. Асфальтові доріжки не мають необхідних декоративних якостей.
Збірні покриття із окремих елементів – найефектніший тип покриттів паркових доріжок та майданчиків, які набувають все ширшого застосування у парковому будівництві.
При проектуванні доріжок та майданчиків необхідно надати їм певний ухил. Для пішохідних доріжок поздовжній ухил має бути не більше 8 %, а поперечний – не більше 3 %. Для організації відводу поверхневих вод влаштовується система водовідводу (закрита – мережа підземних водостоків, яка складається із труб різного діаметра, криниць, лотків; відкрита – влаштовується за допомогою лотків).
Особливо важливий у дорожному будівництві вибір типу покриття для доріжок та майданчиків. При цьому потрібно враховувати їх призначення, умови експлуатації та надавати перевагу тим покриттям, які відповідають санітарно-гігієнічним, естетичним та економічним вимогам.
Покриття повинні бути: міцними, довговічними, стійкими до атмосферної діяльності та навантажень, зручними у експлуатації (ремонт, очищення). Крім того, вони не повинні бруднити взуття та одяг пішоходів.
Необхідно, щоб колір та фактура покриття гармоніювали із зеленими насадженнями, а конструкція доріжок і майданчиків давала можливість влаштовувати їх промисловим способом і забезпечувала швидкий відвід стічних вод.
Збірні покриття із окремих елементів дають можливість використовувати плити, виготовлені промисливим шляхом, швидко вводити покриття у експлуатацію, проводити роботи із влаштування покриттів цілий рік. Виготовляють плити різних форм, кольорів, фактур, розмірів.
Ще однією перевагою цих покриттів є те, що плити не розм’якають у спеку, як асфальт, а під час дощу не стають слизькими.
Найкращі фізико-механічні та економічні характеристики мають бетонні плити, виготовлені із дрібнозернистих бетонів (піщаного, силікатного). Найчастіше використовують бетонні плити таких розмірів: 30*30, 40*40, 50*50 та 75*75 см. Товщина їх коливається від 3,5 до 7 см. За формою вони поділяються на квадратні, чотирикутні, шестигранні та круглі. Застосування кольорових цементів та фарбників дозволяє випускати бетонні плити різноманітних кольорів. Бетонні плити укладають на піщаній, гравійній чи щебенистій основі товщиною 4-10 см, щільно або з проміжками 2-3 см, які потім заповнюються гравієм, піском або рослинним грунтом. Також використовують дрібні плити різних форм товщиною до 1,5 см, з яких легко створювати покриття з різними мозаїчними візерунками.
Для покриття паркових доріжок та майданчиків широко використовуються керамічні плити. Їх розміри не більші, ніж 20*20 см, а товщина 1,5 см. Вони поділяються на квадратні, прямокутні і шестигранні. Із них створюються міцні та довговічні покриття різних кольорів та візерунків.
Дрібні плити різних форм і розмірів для створення дорожніх покриттів, називають фігурними елементами мощення (ФЕМ).
У районах, де камінь є місцевим дешевим будівельним матеріалом, широко застосовують покриття із кам’яних плит. Такі покриття виконують із плит різної форми, розмірів. Наприклад, із кам’яних (матеріалом служить граніт, вапняк чи піщаник) шашок кубічної форми розміром 3-7 см виконують мозаїчні покриття. Шашки укладають на піщаній основі товщиною 6-8 см, шви між ними заповнюють піском.
Цегляне покриття мало чим відрізняється за конструкцією від мозаїчного. При влаштуванні такого покриття червону будівельну або клінкерну цеглу укладають на ребро на основу товщиною 5-10 см із піска, щебеня, гравія чи шлака. Шви заповнюють піском, бітумом чи рослинним грунтом.
Щоб покриття із плит було рівним, його укладання проводиться під рейку. Покриття доріжок також можуть бути влаштовані із шару річкової чи морської гальки. Для покриття дитячих майданчиків найкраще підходить зелений килим газона – м’який та стійкий. У конструкцію доріжок та майданчиків іноді входить бортовий камінь (бордюр), який відмежовує їх від газона. Використовують бетонні та керамічні бортові камені. Борт із бетона виготовляють розміром 10*20 чи 12*25 см і довжиною 1 м. Шви між окремими бортовими каменями із бетону заповнюють цементним розчином. Борти укладають на шар напівсухого бетону товщиною 12-20 см або на щебенисту основу товщиною 15 см. Керамічні борти виготовляють суцільними чи порожнистими. За формою вони поділяються на прості, прямокутні, складні. Їх висота 24-28 см, а товщина стінок 5-10 см.
Для влаштування основи будь-якого виду, у грунті роблять корито відповідно до ширини доріжки чи майданчика. Глибина його залежить від товщини конструкції. Дно корита ущільнюють котками чи трамбовками. Піщану осному розподіляють по дну корита у вологому стані та ущільнюють котками чи вібротрамбовками. Грунтову основу, стабілізовану цементом, влаштовують шляхом проведення таких операцій: розрихлення та подрібнення грунту механізмами; розподілення в’яжучого матеріалу за допомогою сіялок; перемішування грунту; полив суміші водою з наступним перемішуванням; ущільнення суміші котками; розсипання захисного піщаного шару. Основи із гравія, щебня, вапняка влаштовуються як піщані.
Мощення головних доріжок та майданчиків у розарії буде виконане із ФЕМів, другорядних – із кам’яних плит різної конфігурації.
Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 433 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Влаштування системи освітлення та поливу | | | Малі архітектурні форми |