Показники продуктивності земельних угідь і

тварин країн світу, 2010р.*

Країна	Урожайність с.-г. культур. ц/га	Удій на корову, кг	Виробництво на одну особу, кг
зернові	картопля	овочі	м’яса (у заб. вазі)	молока
Україна	26.9	132,5	161,4
Канада	31.9	316,1	232,8
Франція	69.5	397,5	213,1
Німеччина	66,6	399,8	310,5
Швейцірія	60,4	386,7	231,9
Польша	32,2	178,6	253,3
США	68,6	443,1	314,1
Нідерланди	85,0	436,0	472,9
Англія	67,8	438,0	233,3
Італія	53,5	249,7	251,5
Данія	58,7	352,7	302,1

*Стат.збірник: Сільське господарство України за 2011 рік. – К.: Державна служба статистики України, 2012. – С.369

Необхідно звернути увагу і на той факт, що розміри фермерських господарств країн ЄС набагато менші розмірів наших фермерських господарств, проте результативні показники в них в декілька разів вищі (табл.2.17).

Таким чином, світовий досвід господарювання переконує, що найважливішою складовою ринкової економіки мають бути існування та взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств. Виділення якісних та кількісних критеріїв віднесення до суб’єктів малого бізнесу, дасть можливість оптимально поєднати малий, середній та великий бізнес в сільському господарстві України.

2.4. Агрохолдінги – місце і роль в системі агробізнесу

Агропромислове виробництво в умовах ринкових відносин потребує принципово нових підходів до організації його ведення шляхом побудови замкнутого циклу виробництва, усунення посередницького впливу, налагодження ефективного менеджменту та маркетингу, виходу на нові ринки продукції і капіталів, впровадження інновацій та розбудови інфраструктури. У зв'язку з цим нині зумовлюється активний розвиток інтегрованих структур.

Інтегровані структури являють собою з юридичної точки зору об’єднання капіталів підприємств під контролем управлінської компанії. З організаційної точки зору, це “держава в державі” з усіма притаманними їй функціями. З точки зору управління, це, певною мірою, симбіоз стандартів планової економіки на новій технологічній, організаційній та інноваційній базі, в основу яких покладено автоматизовані системи управління, обліку та аудиту виробничої діяльності. З економічної точки зору – це дієвий інструмент посилення конкурентоспроможності національного виробництва та підвищення соціальних стандартів життя працюючих, благоустрою сільських територій та реалізації соціальних програм.

Акумулювання фінансових, матеріальних, енергетичних та трудових ресурсів забезпечує сприятливі умови для реалізації інвестиційних проектів, поліпшення взаємозв’язків між всіма учасниками інтеграційного процесу та їхню зацікавленість у результатах господарювання та максимізації прибутку.

Інтегровані структури охоплюють, як правило, весь цикл виробництва, переробку і реалізацію продукції і відзначаються цілеспрямованим відтворенням галузі на новій технологічній, організаційній та економічній основі. В результаті досліджень виділені організаційний, економічний, структурний і правовий етапи створення інтегрованих структур, побудована загальна схема агропромислового об'єднання та організаційна його модель, в якій система управління складається із двох центрів контролю – фінансового та виробничого.

Проведений порівняльний аналіз інтеграції сфер господарської діяльності залежно від форми об'єднання компаній. Обґрунтовані чотири варіанти організації агропромислового ланцюга інтегрованої структури та можливість його оптимізації шляхом об’єднання підприємств у територіально-виробничий кластер. Розроблена організаційна схема агропромислового об’єднання із залученням іноземного капіталу. Системні дослідження дозволяють константувати, що принципи, закладені в основу ідеології створення і діяльності інтегрованих структур, можуть стати ефективним інструментом в побудові моделі подальшого розвитку агропромислового комплексу України.

Одним із факторів, що зумовлюють успіх розвитку інтегрованих структур, є налагодження ефективного менеджменту виробничих процесів, складовими якого виступають: підготовка та підвищення кваліфікації персоналу, управління ринковими ризиками, оптимізація фінансово-інвестиційної діяльності з врахуванням єдиної місії компанії і завдань на довгострокову перспективу, контроль за раціональним управлінням бізнес-процесами. Ефективне використання нової техніки і сучасних технологій та систем управління виробництвом можливе у поєднанні із сучасними методами роботи з персоналом.

Важливою умовою в управлінні виробничо-господарською діяльністю інтегрованих структур є мотивація праці. До основних вимог, на яких вона має ґрунтуватися, можна віднести: надання однакових можливостей щодо посадового просування за критерієм результативності праці, створення належних умов для захисту здоров’я, безпеки праці, добробуту всіх працівників, підтримання в колективі атмосфери довіри та ін. На підставі досліджень проведена класифікація методів мотивації праці, яка включає економічні (прямі), економічні (непрямі) та немонетарні методи.

Управління бізнес-процесами в інтегрованих структурах забезпечується бюджетуванням як системою фінансового планування, обліку й контролю доходів та витрат, отриманих від діяльності підприємства. Бюджетування є невід’ємною складовою виробничо-фінансового плану підприємства. Розбудова єдиної фінансової системи управління підприємством шляхом бюджетування може мати ефект у рамках великих інтегрованих структур, де кожна філія буде функціонувати з чітко визначеними центрами прибутків та витрат всього виробничо-фінансового процесу. Функціональні служби при цьому створюються у межах центрального офісу для обслуговування всіх підрозділів.

Функціональна структура управління персоналом в інтегрованих структурах передбачає організацію документообороту, менеджмент персоналу проектів, кадрові питання, навчання й реалізацію соціальних програм, принципові вимоги до керівників та спеціалістів усіх рівнів, що зумовлені необхідністю посилення організаційної роботи з персоналом.

У господарських формуваннях, створених на базі колективних сільськогосподарських підприємств, в останні роки зросло виробництво та підвищились показники ефективності, але такий ріст не відповідає сучасним вимогам ринкової економіки. Ведення ефективного сільськогосподарського виробництва в ринкових умовах господарювання вимагає принципово нових підходів до його організації та ресурсного забезпечення, зокрема, технічного оновлення та модернізації виробництва, створення сприятливого інвестиційного клімату, формування ефективного менеджменту виробничих процесів й впровадження інновацій.

Техніко-економічними перевагами інтегрованих структур є: належний рівень ресурсного забезпечення, більші можливості для раціональної організації виробництва, використання техніки, зберігання та реалізації продукції в кращі строки і вищої якості. Ефективне використання ресурсного потенціалу забезпечуються побудовою вертикально-інтегрованих структур із доведенням продукції до кінцевого споживача й контролем затрат на всіх стадіях технологічного ланцюга та мінімізації впливу посередницьких структур. Здійснюється впровадження інтенсивних ресурсозберігаючих технологій з урахуванням біокліматичного потенціалу регіонів, поглиблюється спеціалізація та концентрація виробництва.

Забезпечення сталого розвитку виробництва має досягатися завдяки гармонізації рівноваги між величиною ресурсного потенціалу та здатності землі до відтворення її родючості. При формуванні земельних масивів компанія має керуватися принципом економічної раціональності, який дозволить при мінімумі витрат отримати максимум прибутку. Результати проведеного кореляційно-регресійного аналізу показують, що в інтегрованих структурах із збільшенням витрат на одиницю площі та ростом землезабезпеченості зростає прибуток від рослинництва. В умовах кращого ресурсного забезпечення та застосування прогресивних технологій інтегровані структури отримують вищі показники господарської діяльності порівняно з іншими сільськогосподарськими підприємствами.

Вивчення тенденцій динаміки інтеграційних процесів, що відбуваються у сільському господарстві, дають можливість передбачити ріст кількості інтегрованих структур і розширення їхніх площ за рахунок господарств, які ведуть екстенсивне земле-робство. Збільшення інтегрованих структур, розширення масштабів їхньої діяльності підтверджує той факт, що в цілому це не короткострокове явище, а чітка закономірність, яка доводить вигідність інвестування в сільське господарство.

Дослідженнями виявлені проблеми, які виникають при створенні інтегрованих структур, зокрема: материнська компанія одержує необмежені господарські повноваження, а структурні підрозділи втрачають юридичну самостійність і значну частину засобів виробництва; виникає конфлікт інтересів між інвестором і місцевою громадою, зумовлений скороченням певних виробництв й тваринництва, та сплатою податків до бюджетів територіальних громад за місцем державної реєстрації інвестора, що призводить до скорочення надходжень у місцеві бюджети.

Для реалізації конкурентних переваг інтеграційних процесів необхідна конструктивна державна аграрна політика, яка повинна стати пріоритетом у системі економічних перетворень. Це стосується насамперед: розробки стратегії розвитку сільського господарства; удосконалення земельного законодавства та врегулювання відносин власності; кредитування розвитку інфраструктури аграрного ринку і захист вітчизняного товаровиробника, обмеження імпорту; створення земельного банку; розробки шкали мотивів для інвесторів, в першу чергу тих, що розвиватимуть соціальну інфраструктуру села.

Розвиток економіки сільського господарства має бути тісно пов'язаний з розвитком сільських територій. Поряд з ефективним веденням виробництва необхідно вирішувати соціальні питання, уникати соціальної напруги і сприяти встановленню партнерських відносин між товаровиробниками та територіями, в межах яких вони ведуть виробництво. Аналіз вказує на незадовільний стан соціального розвитку сільських територій, для якого нині характерна не лише глибока демографічна криза, занепад соціальної інфраструктури та «вимирання» населених пунктів, а й відсутність мотивації до праці і високий рівень безробіття, що супроводжується відтоком трудових ресурсів. Низькі відрахування до місцевих бюджетів та економічний стан сільськогосподарських підприємств не дають змоги повною мірою вирішувати питання розвитку сільських територій.

Діяльність інтегрованих структур – це крок вперед в розвитку економіки сільського господарства, відновлення соціальної інфраструктури, створення нових робочих місць та побудови нової моделі розвитку сільських територій. Становлення таких структур відбувається еволюційно, проте в досить короткі терміни, що призводить до посилення соціальної напруги в сільській місцевості. З різних причин, повністю чи частково, в перший рік не всі інтегровані структури розпочинають виробничу діяльність на орендованих землях. Технічне переоснащення виробництва супроводжується оптимізацією штатної чисельності працюючих, при цьому не завжди достатня увага приділяється соціальному фактору – адаптації працівників, які звільняються, індивідуальному підходу щодо можливого їхнього працевлаштування.

Для інтегрованих структур пріоритетом є отримання економічного ефекту – прибутку, для суспільства ж – забезпечення моральних і матеріальних благ місцевої громади. Ефективність конкретно взятого підприємства і суспільне благо завжди знаходяться в протистоянні. Досягнення гармонії у відносинах між суб’єктами і формування балансу інтересів є важливим завданням дослідження. За нинішніх умов потреби суспільства на реалізацію соціальних питань значно перевищують надходження від податкових платежів, що сплачують підприємства.

Інтегровані структури не лише підтримують соціальну інфраструктуру, що склалася довкола підприємств, а й реалізують програми, спрямовані на розвиток корпоративної солідарності співробітників, підвищення рівня їхньої соціальної захищеності та створення умов для всебічного розвитку (додаток 1). Витрати на соціальну сферу, в більшості випадків, компенсуються підвищенням продуктивності праці, набуттям нових трудових навиків, упевненістю в завтрашньому дні. При цьому поряд з технологіями в сільське господарство залучається новий менеджмент, нові системи управління та перенесення частини соціальних благ, доступних міському населенню.

Дата добавления: 2015-08-10