Українське анімаційне кіно

Перші кроки анімація України зро­била у 1927 р. Проте у наступні три десятиріччя яскравих здобутків на цьому терені не було. Таку ситуацію пояснити досить легко, адже 30-40-ві і перша половина 50-х років - період надзвичайно складний як із суспіль­но-історичного, так і з соціально-полі­тичного погляду. Якщо ігровий та до­кументальний кінематограф викону­вали в цей час важливі виховні та агі­таційні завдання, то науково-популяр­не, й особливо анімаційне, кіно відій­шли на другий план.

У другій половині 50-х років в ук­раїнській анімації відбувся складний і водночас цікавий процес «перебудо­ви», що стосувалася як рівня технічно­го оснащення, так і питання творчих кадрів. Незабаром він дав позитивні наслідки: на київську анімаційну сту­дію прийшли яскраві особистості, з іменами яких пов'язані «зоряні десяти-, ліття» цього різновиду кіно (60—80-ті роки).

Справжнім явищем в анімаційному кінематографі України став мальова­ний фільм «Ведмедик, або той, хто живе у річці», що 1967 р. отримав го­ловний приз кінофестивалю «Золота рукавичка» в Чехословаччині (взагалі впродовж тривалого часу мальована анімація в Україні превалювала). Ус­піх цієї стрічки мав значний вплив на подальший розвиток жанрової системи української анімації, що передусім бу­ла пов'язана з фільмами про тварин («Лелеченя», «Журавлик» І. Гурвич та ін.).

Паралельно формуються інші ані-маційні жанри. Зокрема, значний інте­рес викликають фільми-притчі, створе­ні на основі міфологічних уявлень та фольклорних традицій (трилогія Н. Ва­силенко «Микита Кожум'яка», «Ма­руся Богуславська» та «Сказання про Ігорів похід»).

Фольклорними традиціями живи­лася й анімаційна комедія. її візит­ною карткою на довгі роки став ко­зацький цикл В. Дахна («Як козаки куліш варили», «Як козаки нарече­них визволяли» тощо). Характерною особливістю цих фільмів було вико­ристання прийому типологізації. Так, головні персонажі Око, Грай та Тур є уособленням і певних типів, і рис ук­раїнського національного характеру. В жанрі комедії зроблено і фільм Г. Уманського «Як жінки чоловіків про-) давали».

Починаючи з 80-х років українська анімація розширює жанрову палітру, активізує художні пошуки, вдосконалює техніку зйомок. На екрани вихо­дять фільми, що здобувають популяр­ність у глядача й отримують високу оцінку фахівців («Савушкін, який не вірив у чудеса» О. Баринової, «Сезон полювання» А. Вікіна, «Аліса в країні \ чудес» Є. Пружанського, «Покрово-покровонько» А. Трифонова, «Ходить гарбуз по городу» В. Костилєва, «Як метелик вивчав життя» Л. Ткачико-вої).

Значною подією в житті вітчизня-,' йої анімації стала картина «Пригоди ч,капітана Врунгеля». Своїм успіхом вона зобов'язана творчій співдруж­ності режисера Д. Черкаського, ху­дожника Р. Сахалтуєва, композитора В. Бистрякова та ін. Наступною їх­ньою роботою став оригінальний ані-маційний фільм «Острів скарбів», в '-якому було використано елементи ігро­вого кіно. Спроби об'єднати анімацію та ігровий фільм розпочалися давно. Пригадаймо картини «Новий Гулівер» і «Золотий ключик» (О. Птушко), в яких завдяки специфічним прийомам -комбінованій кінозйомці і монтажу - в одному кадрі діяли ляльки і «живі» актори. Ця практика нині поширена і в західній анімації.

Упродовж останніх років упевнено заявила про себе і молода генерація українських кінематографістів. їхні фільми здобули високу оцінку на най-престижніших міжнародних кінофо-румах. Серед них - режисери ігрового кіно Т. Томенко («Тир») та О. Сі («Мамай»), режисер-аніматор С. Ко валь («Йшов трамвай десятий по мер»), режисер-документаліст І. Стрс-м бицький (фільм «Подорожні») та ін,

Дата добавления: 2015-07-25