Образотворче мистецтво початку XX ст.

На початку XX ст. продовжує розвиватись образотворче мистецтво. Особливий вплив мало Товариство пересувних художніх виставок, які своїм творчим кредо ставили правдиво показувати життя і побут різних верств трудового люду. Серед членів Товариства було багато відомих українських митців, які поділяли їх твор­чу платформу: М. Кузнецов, І, Похитонов, К. Костанді, О. Мурашко, И. Нілус, Т. Дворников, С. Світославський, О. Розмаріцин, дійсні чле­ни та члени-експоненти П. Мартинович, П. Левченко, С. Кишинів­ський, С. Костенко, С. Колесников та ін.

Українська тематика була популярною у творчості російських худож­ників, вихідців з України, на них істотно вплинув творчий доробок Т. Шевченка як художника і поета.

Українське мистецтво представляли провідні митці реалістичного демократичного напрямку М. Пимоненко, О. Світославський, С. Ва­сильківський, В. Костанді, П. Левченко, О. Сластіон, Ф. Красицький, О. Мурашко та ін.

Визначний майстер побутового жанру М. Пимоненко звертається до тем і сюжетів із життя і побуту українського народу та висвітлення со­ціальних проблем того часу. Особливої популярності набули його твори "Весілля в Київській губернії", "Ярмарок", "Додому", "Гопак", "Зби­рання сіна" та тематичні картини соціального змісту "Жертва- фанатиз­му", "Конокрад", "Проводи рекрутів", "На Далекій Схід" та ін.

Під впливом відомого художника академічного спрямування акаде­міка В. Орловського, який присвятив багато творів Україні, — "Сіно­кіс", "Жнива", "Перепочинок чумаків" та інші — розвивалася творчість С. Світославського, І. Похітонова, С. Васильківського та П. Левченка. Заслуговують на увагу наукові розвідки і збирацька діяльність С. Ва­сильківського. Він був залюблений у декоративно-прикладне мистецт­во Слобожанщини. Разом із М. Самокишем підготував і видав альбо­ми "Український орнамент" та "З української старовини". В останньо­му оспівується героїка українського народу доби козаччини.

Початок сторіччя став періодом формування мистецтвознавчої науки, поштовх їй дали мистецько-критичні статті М. Мурашка та його книга "Спогади старого вчителя". Помітну роль відіграли мистецькі виступи в пресі Є. Кузьміна. У зв'язку з реставраційними роботами в Ки­рилівській церкві, пам'ятці XII ст., та розписами Володимирського собору професор А.Прахов проводить велику дослідницьку роботу. О. Овицький 1914 р. пише і видає першу монографію про Тараса Шевченка-художника. М. Біляшівський, М. Макаренко, Д. Яворниць-кий присвячують свої наукові роботи проблемам розвитку народного мистецтва. Починаючи з 1907 р. у Києві побачили світ мистецтвознавчі видання "В мире искусства" (1907—1910), "Искусство и печатное дело" (1909-1910), "Искусство" (1911-1912), "Искусство Южной России" (1912—1914), а в Галичині виходили журнали "Часопис", "Будучність", які редагував І. Труш, а з 1905 р. під спільною редакцією С. Людке-вича та І. Труша виходив "Артистичний вісник".

Завдяки діяльності Товариства в Україні пожвавлюється виставоч­на робота, щороку влаштовується до 10—15 вернісажів, які об'єднують місцевих художників. Окрім морального задоволення митці одержували і матеріальне; велика частина експонованих творів продавалася, що­правда, це було як позитивним, так і негативним явищем — тематику почав диктувати споживач, і художники працювали на догоду невибаг­ливим смакам.

Наприкінці першого десятиріччя XX ст. в українське мистецтво входять модерні течії європейського мистецтва — модерн, еклектика, декоративізм, а також формальні спрямування — експресіонізм, кубізм, абстракціонізм та конструктивізм. Проте якщо в стилі модерн реалі­стичні форми були домінуючими, то в модерністських напрямках іде деградування форми, а відповідно й змісту.

Революційна хвиля 1905—1907 pp. зумовила розвиток графічного мистецтва, зокрема сатири. Так, українські митці забезпечували сатиричними малюнками як російські, так і українські видання. Варто відзна­чити малюнки М. Фармаковського, И. Нілуса, В. Заузе, М. Соломо­нова, М. Липського та ін.

Особливо великий внесок зробив раціональний Г. Нарбут, який сформувався під впливом творчості І. Білібіна та художників "Мира искусств". Червоною ниткою через його творчий шлях пройшла україн­ська тематика, узагальнена і трансформована через кращі досягнення української геральдики та книжкового мистецтва. Повернувшись в Ук­раїну після 1917 p., він стає засновником, першим ректором і професо­ром Української Академії мистецтв — першої вищої художньої школи України.

Прогресивним явищем у художньому житті України були спроби створити монументи національним героям, діячам культури і мистецтв.

Велику активність в організації і спорудженні пам'ятника Т. Шев­ченкові в Києві виявили прогресивні діячі І. Рєпін, Д. Яворницький, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, М. Лисенко, В. Аеонтович та ін. На конкурс було представлено 64 проекти, проте незважаючи на високо-змістовні і високохудожні роботи М. Гаврилка, Ф. Балавенського, М. Паращука питання встановлення пам'ятника Кобзареві "узгоджу­валося" до 1910 р. і залишилося відкритим аж до радянського часу.

Дата добавления: 2015-07-25