І. Франко «За межею можливого».

Проблема міжнаціональних відносин, державного вирішення націо­нального питання давно хвилювала І. Франка. Однак, якщо в молоді роки він притримувався погляду, характерного для соціалістичного напряму, а саме, що вирішення української проблеми полягає у вирішенні питання со­ціального, оскільки український народ репрезентується в абсолютній своїй більшості представниками експлуатованих класів - селянством, дрібними ремісниками та, частково, пролетаріатом, то пізніше підхід до вирішення національного питання було для нього одним із головних критеріїв оцінки політичної зрілості того чи вншого мислителя.

Кажучи про лідерів лідерів австро-марксистського руху, Франко підкреслював, що вони, відкладаючи національне питання на другий план і переводячи його вирішення в площину національно-культурної авто­номії, часто намагались прикрити інтереси своїх власних пануючих націй. Те ж саме він казав про Драгоманова.

Підкреслюючи те велике значення в житті індивіда, яке грає належ­ність до національного колективу, І. Франко різко критикує протиставлення інтернаціонального національному, заперечення національного в ім'я інтер­національного.

Відстоювання загальнолюдських ідеалів, при всій їх справедливості та раціональності, у випадку протиставлення ідеалам родини, громади чи нації не можуть задовольнити нормальну людину. І. Франко підкреслює, що окремого індивіда і широкі маси не може задовольнити констатація факту зростання суспільного багатства - їх цікавить і те, як воно розподіляється, не задовольняє також сам по собі розвиток науки і мистецтва - вони хочуть щоб всі мали доступ до їх плодів.

Дата добавления: 2015-07-21