Проблема суспільного договору в трактуванні Ф. Прокоповича.

ректор Києво-Могилянської Академії Феофан Прокопович — людина складної долі і зразок унікальної політичної адаптативності.

Московський цар Петро І, повертаючись після Полтавської битви, звернув увагу на молодого і європейські освіченого професора Академії, який вітав переможця і засуджував переможених з усією силою свого великого поетичного дару.

Для імперії що народжувалась потрібен був теоретик, який поєднав би інтуїтивне розуміння Петром обов’язку государя перед країною з новітніми західними теоріями Гроція і Пуфендорфа. Таким теоретиком і став Феофан. На цей час він зрозумів, що звичного посилання на богоданність царської влади вже недостатньо, тим більше, що дії цієї влади часто здавались підданим неправильними і незрозумілим

Виконувач ролі "обгрунтовувача" ідей і бажань "царя-реформатора" Феофан Прокопович

Феофан Прокопович був одним з найосвіченіших людей свого часу, "...добре знав твори західноєвропейських мислителів — творців ранньобуржуазних теорій держави і права, таких, як Лисіпій, Гроций, Гобс, ПуфенДорф, Буддей. У його бібліотеці були також праці Кампанели, Макіавелі, Жана Бодена, Томазія, Вольфа, що захищали сильну централізовану владу.

Проблемам теорії політики, вихідних принципів організації державної влади Ф. Прокопович присвятив ряд цікавих творів серед яких "Правда волі монаршої", "Слово про владу і честь царську", "Духовний регламент", "Слово похвальне..." і ряд інших

Вихідним пунктом його державницької концепції є своєрідне розуміння причин виникнення та джерел державної влади.

Поява держави є, на думку Ф. Прокоповича, проявом дії природних законів

Пояснюючи природну необхідність утворення держави Феофан Прокопович, наслідуючи Т. Гобса відзначає, що в первісному стані люди, незважаючи на те, що вони були моральними і шанували Бога, спонукувані злими пристрастями вступали в постійні конфлікти один з одним. А це несло в собі загрозу самому існуванню людства. Сама влада потрібна для того, щоб не порушувався природний закон, щоб стримувати злі пристрасті людей, оберігати людське співжиття. Якби не це, вже давно б земля порожня була, уже давно б зник рід людський.

Механізмом утворення держави, Ф. Прокопович, слідом за Т. Гобсом вважає укладення суспільного договору. Щоб уникнути загрози своєму існуванню люди раз і на завжди передають право керування своїми діями державі.

Щоб уникнути логічної суперечності Ф. Прокопович звертається ще по однієї причини державної влади — до Бога.

Ще одним природним джерелом влади є батьківські інстинкти, сім’я та її закони і традиції. Держава виступає щодо її громадян у ролі турботливого батька і авторитет владоможців є таким же незаперечним для підданих, як батьківський для дітей нерозумних.

Окрім причин зовнішніх — природних законів та інстинктів, сімейної традиції, божественної волі, Ф. Прокопович визначає ще й внутрішні причини існування в суспільстві державної влади — людський розум та мораль і їх контролера — совість

історії суспільства Ф. Прокопович виділяє три основних форми організації державної влади: демократію, аристократію, і самодержавство. импатії мислителя безумовно знаходяться на боці останньої. При Цьому він всі основні форми організації влади ділить на виборні (будь то Демократія, аристократія чи монархія) і на спадкові.

Від самого початку всі симпатії вченого твердо і однозначно знаходяться на боці спадкової монархії. Імперська велич, спадковість влади, наявність єдиного центру політичної волі в державі — все це на думку Ф. Прокоповича робить спадкову монархію найкращою з усіх існуючих форм державного правління

Демократія і аристократія, вважає він, за самою своєю суттю несуть в собі загрозу внутрішніх суперечностей, що здатні призвести до суспільного хаосу, підірвати основи співжиття громадян, поставити під загрозу їх добробут і саме життя

Важливою перевагою спадкової монархії є той факт, що спадкоємці від народження усвідомлюють своє призначення і готуються до як найкращого виконання покладених на них у майбутньому функцій Розглядаючи сім’ю як одну з форм організації життя людей, що передує державі і є для неї певним зразком, Ф. Прокопович підкреслює, що спадкова монархія несе в собі як позитивну рису не тільки виховний момент для майбутнього правителя, але і є для нього своєрідною спадщиною, яку він отримує по батьках і повинен передати своїм спадкоємцям. Загальне добро громадян держави таким чином становиться головним предметом турботи монарха, який не відділяє свого власного від загального

Головним же недоліком який несуть в собі виборні форми організації влади є амбітність політичних лідерів:

протиставленні двох, принципово відмінних для Ф. Прокоповича форм організації державного життя — спадкової та виборної, всі симпатії мислителя, як вже зазначалось вище, однозначно відносяться до спадкової монархії. І не просто монархії, а нічим не обмеженої, абсолютної монархії. Традиційною серед дослідників наукової спадщини Ф. Прокоповича є думка про те, що він стояв на позиціях концепції просвіченого абсолютизму.

Дата добавления: 2015-07-21