Етап Характеристика

І етап (1918—1928 рр.) На українських землях діяв воєнний стан. Легальна політична діяльність була заборонена. Ліквідація українських громадсько-культурних, освітніх установ (до 1927 р. закриті всі українські школи). Проводилася жорстка політика румунізації.

— 1927 р. утворилася партія, що відстоювала національні інтереси українців — Українська національна партія (УНП). Це була партія ліберального спрямування, що діяла виключно легальними методами та прагнула знайти порозуміння з владою. Лідером партії був В. Залозецький.

— Також на теренах Буковини діяла Комуністична партія Буковини (1918—1926 рр.), яка увійшла до складу Комуністичної партії Румунії. Лідери — С. Канюк, В. Гаврилюк, Ф. Стасюк та ін. Вона боролася за возз’єднання з радянською Україною.

ІІ етап (1928—1938 рр.) Лібералізація режиму. Відновлення українського громадського, культурного, політичного життя. Продовження політики асиміляції щодо українства. Від 1929 до 1934 р. діяла партія «Визволення», яка виступала за «Радянську червону Буковину».

ІІІ етап (1938—1940 рр.) Установлення королівської диктатури супроводжувалося повнимнищенням українського національного життя. Ліквідація політичних партій і громадських організацій.

Таким чином, характерними рисами політики Румунії в українському питанні були форсована, жорстка асиміляція, колоніальна експлуатація, гальмування економічного розвитку, блокування політичної активності української спільноти.

2. Політика УСРР та СРСР щодо українських земель у складі Румунії.

Татарбунарське повстання (1924 р.). Від початку румунської окупації Буковини в 1918 р. Москва категорично вимагала повернення цих земель. Радянська Росія неодноразово намагалася збройним шляхом досягти своєї мети. Навіть

у першій половині 1920-х рр. робилися спроби організації збройного повстання на цих теренах. На територію Румунії в межах дій радянських спецслужб активної розвідки закидали озброєні загони, переправляли зброю для бессарабських комуністів.

Восени 1924 р. бессарабські комуністи зробили спробу використати глибоке невдоволення багатонаціонального населення Придунайського краю економічною та національною політикою влади, щоб підняти повстання під гаслом відновлення радянської влади.

Такого повстання потребувала й радянська дипломатія, що вела в той час переговори з Румунією. Вона намагалася використати повстання як додатковий аргумент у переговорах щодо повернення Бессарабії.

Збройний виступ спалахнув у м. Татарбунари у ніч на 16 вересня 1924 р. Мета: відійти до СРСР. Ревком на чолі з Андрієм Івановичем Клюшниковим захопив розміщені в Татарбунарах державні установи та підняв на боротьбу жителів навколишніх сіл — українців, росіян, болгар, гагаузів, навіть молдаван. На боці влади виступили жителі численних німецьких хуторів і ко-лоній. У боях, які тривали тиждень, брали участь близько 6 тис. осіб. Повстанці даремно чекали допомоги з-за Дністра — вона не входила до плану, розробленого в Москві. Для придушення повстан-ня було кинуто десять полків регулярної армії з артилерією, підрозділи Дунайської флотилії та Чорноморського флоту Румунії. Уже 18 вересня основні сили повсталих були розгромлені. Велика кількість селян загинула або була розстріляна без суду та слідства. Над 500 учасниками повстання в 1925 р. у Кишиневі розпочався судовий процес — «процес 500». Він тривав близько 100 днів і привернув увагу світової громадськості до колоніального статусу українських

земель. Під тиском світової громадськості суд виправдав більшість арештованих, але 85 повстанців усе ж таки було засуджено.

IV. Закріплення нового матеріалу

1. Коли міжнародним співтовариством було визнано входження до складу Румунії Буковини й Бессарабії?

2. Яке поняття характеризує політику Румунії щодо українства?

3. Коли відбулося Татарбунарське повстання?

4. Визначте етапи політики правлячих кіл Румунії щодо українства.

5. Які українські політичні партії діяли в Румунії?

V. Підсумки уроку

VI. Д/з. вивчити конспект.

Дата добавления: 2015-07-21