Поняття, система та завдання конкурентного права 2 страница

Змістом функції мотивації є здатність конкуренції сти­мулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі това­ри за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво. Утриматися на ринку, де панує конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо, лише якщо. викону­вати зазначені вимоги.

Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприєм­ців, які використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається функція розподілення.

Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності підприємців, а також не дозволяє окремим під­приємцям необмежене панувати на ринку і нав’язувати спо­живачам та іншим учасникам ринку свої правила гри.

Все це свідчить про те, що економічна конкуренція має велике суспільно-економічне значення. Тому з метою задо­волення суспільних інтересів і забезпечення економічного

зростання держава вживає заходів щодо захисту та розвит­ку конкуренції. іА

§ 2. Монополізм та монополії ІЦ

Монополія, монополізм (від лат. топороііит — одноособове право на продаж) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку ви­робництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимально­го прибутку.

Отже, монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтере­си іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігнорую­чи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між мо­нополістами та іншими учасниками ринку свідчать про не­рівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробни­чій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шля­хом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефектив­ні та рентабельні підприємства, які згодом починають чини­ти тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в еко­номіці може з’являтися і штучним шляхом, коли органи дер­жавної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність.

Поняття «монополія» можна визначити як ситуацію на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки ма­ла, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок.

Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що зай­має монопольне становище, виключним правом на розпоряд­ження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на

конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.

Причини виникнення та існування монополії різні. Вихо­дячи з цього можна виділити чотири основні типи монополії:

1) законна (легальна) монополія;

2) природна монополія;

3) тимчасова монополія;

4) міжнародна монополія.

Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозво­лено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну.

Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних ме­талів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів про-’ дуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава зали­шає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-еконо­мічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом това­рів, які мають стратегічне значення для держави.

Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.) охоплюється терміном «державна монополія». Вона може бути повною, якщо держава монопо­лізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реа­лізацію. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії — на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії — на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині — на вино.

В Україні відповідно до законодавства державна монопо­лія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засо­бів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атом­них електростанцій та ін. •

Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання ре­зультатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяль­ності підпадає під визначення приватної монополії. Приват­ною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути.

Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність). Безперечно, творча діяльність окремих осіб є чинником, який примушує розвиватися економіку, сприяє зростанню виробництва, за­безпечує науковий прогрес. Творча діяльність — це ціле­спрямована інтелектуальна діяльність людини, результатами якої є щось принципово нове, оригінальне чи неповторне. У процесі такої діяльності вдосконалюються засоби вироб­ництва, виникають нові технології, знижуються витрати на виробництво.одиниці продукції тощо. Разом з тим, для отри­мання позитивних результатів своєї творчої діяльності особа витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подаль­шому та для покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне) володіння та розпорядження протя­гом певного часу результатами її творчої (інтелектуальної) діяльності.

В Україні держава гарантує захист інтелектуальної влас­ності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої ді­яльності. Ніхто не може використовувати зазначені резуль­тати, винятками є випадки, встановлені законодавством.

Природна монополія — сфера економіки, в якій конку­ренція з об’єктивних причин (технологічні особливості ви­робництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює поя­ву на ринку природних монополій нових суб’єктів.

Природна монополія ефективно функціонує лише за умо­ви, що весь ринок охоплює один господарюючий суб’єкт. Та­кі суб’єкти можуть існувати, коли ефект масштабу настіль­ки великий, що один суб’єкт господарювання може забезпе­чити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на вироб-

| ництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів господарювання.

Тимчасову монополію можна визначити як монополію’, за якої суб’єкт господарювання тимчасово стає єдиним по­купцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з’явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною, тимчасова монопо-| дія має нестійкий характер і не може істотно впливати на | ринкові процеси. Прикладом тимчасової монополії може бу-| ти підприємство, яке вперше запропонувало споживачеві но­ву продукцію.

; Міжнародна монополія —- це значна компанія чи група

компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох, сферах світового господарства з метою отримання макси­мальних прибутків.

Міжнародні монополії набувають форми транснаціональ­них і багатонаціональних підприємств. Транснаціональні під­приємства перебувають у власності та управлінні осіб з од­нієї країни, багатонаціональні — у власності та управлінні осіб з кількох країн. Їх характерна ознака — міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та багатонаціональ­ний склад компанії.

Зазначені підприємства складаються з материнської ком­панії, розташованої у країні походження капіталу, та до­чірніх товариств, філіалів і відділень, розміщених у різних країнах. Як правило вони є юридичними особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього знаход­ження.

§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави

Аналіз конституційних норм і принципів дає можливість зро­бити висновок, що Конституція України розглядає підтрим­ку та захист конкуренції як двостороннє правове явище. З одного боку, це особлива діяльність держави, спрямована на забезпечення конкуренції в економіці, а з іншого — еконо-міко-правова гарантія реалізації конституційного принципу права на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

З цієї точки зору підтримка конкуренції виявляється в обов’язковій діяльності держави в особі її органів та посадо­вих осіб зі створення умов для виникнення розвитку та іс-

нування добросовісної економічної конкуренції, а також не­допущення зловживанням монопольним становищем на рин­ку, неправомірному обмеженню конкуренції та недобросо­вісній конкуренції. Така діяльність держави та уповноваже­них нею органів надають право підприємцям здійснювати свою господарську діяльність за умов добросовісної конку­ренції. Право підприємців на наявність добросовісної конку­ренції дає їм можливість вільно конкурувати й вимагати здійснення правомірних дій від своїх конкурентів та інших учасників ринку.

Специфічною особливістю цього права є те, що не всі під­приємці заінтересовані в його існуванні. Так, законодавство про захист економічної конкуренції виділяє суб’єктів госпо­дарювання, які займають монопольне (домінуюче) станови­ще на ринку. Пануючи на ньому, вони мають реальну мож­ливість обмежувати доступ на ринок іншим суб’єктам госпо­дарювання. Суб’єкти господарювання, які домінують на рин­ку та мають значну його частку і, як правило, не заінтере­совані та навряд чи прагнутимуть конкурентної боротьби. Тому держава за допомогою законодавства ставить таких суб’єктів господарювання у певні рамки.

Навпаки, підприємці, які прагнуть за рахунок добросовіс­ної конкуренції здобути додаткові економічні переваги, заін­тересовані зберегти належний правовий режим і забезпечи­ти наявність добросовісної економічної конкуренції у підпри­ємницькій діяльності.

В ході цієї діяльності підприємець стає учасником гори­зонтальних і вертикальних правовідносин, суб’єктами яких є держава в особі своїх уповноважених органів (посадових осіб) та інші підприємці.

Горизонтальні відносини виникають між суб’єктами гос­подарювання, які діють на конкретному товарному ринку. Ніхто з них не має права здійснювати недобросовісну конку­ренцію або вчиняти інші дії, що можуть бути визнані попу­щенням відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. В іншому разі підприємець, права та охороню-вані законом інтереси якого порушено, може захистити їх у судовому або адміністративному порядку.

Вертикальні відносини виникають між суб’єктами госпо­дарювання та органами влади. В їх основу покладено обов’я­зок держави здійснювати захист конкуренції. Вони мають владний характер та необхідні для забезпечення державного

регулювання ринкових відносин. Беручи участь у вертикаль­них відносинах, органи, на які покладено обов’язок здійсню­вати захист та підтримку конкуренції, повинні діяти в межах своєї компетенції та на основі дозвільного правового режиму (заборонено все, крім дозволеного законом).

Підтримка конкуренції як спеціальна діяльність держави спрямована на те щоб гарантувати:

1) наявність добросовісної конкуренції;

2) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, обмеження конкуренції та недобросовісної кон­куренції.

Незважаючи на те, що Конституція України та законодав­ство взагалі не вживають термін «добросовісна конкуренція», у ст. 42 Конституції України йдеться саме про захист добросовісної конкуренції. Отже, з точки зору відповідності закону чесним звичаям у підприємницькій діяльності, при­ватним та суспільним інтересам, соціальним функціям під­приємництва конкуренцію можна поділити на добросовісну (правомірну діяльність, що заохочується державою) та не­добросовісну (протиправну діяльність). Діяльність, спрямо­вану на вчинення недобросовісної конкуренції, відповідно до ст. 42 Конституції України заборонено. Отже, коли Консти-

| туція України гарантує захист конкуренції, то мається на

‘ увазі виключно добросовісний її різновид.

Не лише заборони на рівні законодавства дають змогу розмежувати добросовісну та недобросовісну конкуренцію. Нині чітко позначилася тенденція позитивного регулювання конкурентних відносин за допомогою правил та стандартів добросовісної конкуренції. Правами з розробки, застосуван­ня та контролю за додержанням цих правил наділяються добровільні об’єднання професійних суб’єктів, що діють у тій чи іншій сфері підприємництва.

Державна підтримка конкуренції — це гарантія прав і свобод підприємців. Вона дає можливість підприємцям віль­но здійснювати свою економічну діяльність. Тому для забез­печення прав і свобод підприємців, а також виконання обов’язку держави з підтримки конкуренції застосовуються законодавчі та організаційні гарантії.

В основу законодавчих гарантій прав і свобод підприємців покладено принципи єдиного економічного простору, вільно­го пересування товарів, робіт, послуг, свободи економічної ді­яльності та підтримки конкуренції. В рамках конкурентних

відносин ці гарантії закріплено в законодавстві про захист економічної конкуренції, яке складається з положень Консти­туції України, законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативних актів Антимонопольного комітету Ук­раїни та інших міністерств і відомств. Саме в законодавстві про захист економічної конкуренції як цілісній системі нор­мативних правових актів закріплено конкретні норми, що спрямовані на захист економічної конкуренції; визначено ко­ло державних органів, на які покладено обов’язок здійсню­вати захист конкуренції на всій території України; передба­чено відповідальність за вчинення дій, спрямованих на спот­ворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку.

Одним з основних нормативних актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Він регулює відносини, що впли­вають на конкуренцію на товарних ринках в Україні, на яких діють українські та іноземні юридичні особи, державні орга­ни влади, органи місцевого самоврядування, органи госпо­дарського управління суб’єктів господарювання та фізичні особи.

До організаційних гарантій у сфері підтримки конкуренції можна віднести діяльність органів судової й виконавчої влади.

Роль судів у захисті економічної конкуренції останнім ча­сом зросла. Захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян у сфері підприємницької ді­яльності відбувається в рамках системи господарських судів в Україні. Свої завдання вони виконують перш за все у про­цесі вирішення економічних спорів між підприємцями, а та­кож шляхом судового контролю за діяльністю державних ор­ганів та органів місцевого самоврядування.

Антимонопольні органи (органи Антимонопольного комі­тету України) є структурами виконавчої влади. Вони безпо­середньо реалізують державну політику щодо сприяння роз­виткові й захисту конкуренції на товарних ринках України та регламентації діяльності монопольних утворень. Відповід­но до законодавства в адміністративному порядку вони захи­щають права та охоронювані законом інтереси осіб, які гос­подарюють на ринку.

Повноваження, що їх регулюють антимонопольні органи як органи державної виконавчої влади, є засобами виконан­ня конституційного обов’язку держави з підтримки та захис­

ту конкуренції та випливають з неї. Тому права антимоно-польних органів та їх практична реалізація повинні чітко від­повідати конституційним нормам і принципам, а також пуб­лічним інтересам в економіці.

§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції

У класичному уявленні ринкова система, яка створюється нині в Україні, містить стихійне та цілеспрямоване регулю­вання. Основою стихійного регулювання (саморегулювання) є об’єктивні економічні закони (наприклад, закон попиту та пропозиції). Наслідки їх діяння не завжди мають позитивний ефект з точки зору соціально-економічних інтересів суспіль­ства (публічних інтересів), тому процес саморегулювання необхідно коректувати та доповнювати цілеспрямованим впливом на економічну систему, щоб зменшити негативні прояви ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою дер­жавного регулювання економіки, одним з видів якого і є регулювання конкуренції. Його основне призначення — сти­мулювати конкуренцію, упереджувати та не допускати про­типравної діяльності учасників ринку, яка спрямована на спотворення механізму конкурентної боротьби. Таким чи­ном, поряд з існуванням конкуренції як природного елемен­та економіки, вона підтримується, стимулюється і навіть іно­ді нав’язується ззовні.

Впливати на конкуренцію можна перш за все за допомо­гою її нормативно-правового регулювання. Таке регулюван­ня здійснюється шляхом закріплення у нормативно-право­вих актах правил здійснення господарської діяльності, а та­кож послідуючого контролю за цією діяльністю.

Проявом нормативного регулювання є комплекс норма­тивно-правових актів про конкуренцію, який включає два ве­ликі блоки:

1) законодавство про захист економічної конкуренції;

2) інші нормативно-правові та рекомендаційні акти про

конкуренцію.

Є кілька точок зору щодо визначення змісту законодав­ства про захист економічної конкуренції.

1. Законодавство, про захист економічної.конкуренції складається з конституційних норм (наприклад, ст. 42 Кон­ституції України) та законодавчих актів, що безпосередньо

регулюють конкурентні відносини та є виявом державної по­літики щодо захисту конкуренції (законодавчі акти про кон­куренцію та обмеження монополізму, банківську діяльність, інвестиційну діяльність, зв’язок та інші акти).

2. Законодавство про захист економічної конкуренції міс­тить вищезазначені норми Конституції України і законодавчі акти, а також укази Президента України та постанови (роз­порядження) Кабінету Міністрів України (наприклад, про підтримку конкуренції в окремих галузях економіки).

3. Законодавство про захист економічної конкуренції охоплює не лише зазначені види нормативних актів, а й усе цивільне законодавство, оскільки конкуренція забезпечуєть­ся такими юридичними принципами та категоріями, як рів­ність, свобода договору, відшкодування збитків та відпові­дальність.

Будь-яка точка зору має право на життя, але якщо про­аналізувати законодавство про захист економічної конкурен­ції можна дійти висновку, що воно є цілісною системою нор­мативно-правових актів, яка включає правила підтримки добросовісної конкуренції, недопущення обмеження, спотво­рення та усунення конкуренції з ринку. Законодавство про захист економічної конкуренції покликано врегулювати від­носини як між підприємцями, так і між підприємцями та державою в особі уповноважених органів на всій території України.

Таким чином, законодавство про захист економічної кон­куренції включає:

1. Конституцію України.

2. Закони України.

3. Укази Президента України.

4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

5. Відомчі акти Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств.

Акти законодавства про захист економічної конкуренції розміщені відповідно до вертикальної ієрархії норм про кон­куренцію.

Конституція України має вищу юридичну силу. Аналіз конституційних положень свідчить про те, що Конституція розглядає підтримку та захист економічної конкуренції як обов’язкову діяльність держави і водночас як гарантію за­безпечення права на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом.

Наступною сходинкою у вертикальній ієрархії норм зако­нодавства про захист економічної конкуренції є закони Ук­раїни. Центральне місце серед них посідають закони Украї­ни «Про захист економічної конкуренції» (найважливіші йо­го положення буде розглянуто в наступному параграфі), «Про Антимонопольний комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Норми, спрямовані на захист та розвиток економічної конкуренції, містяться також у підзаконних актах, зокрема указах Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України. Як приклад можна навести Указ Президента України «Про Основні напрями конкурент­ної політики на 2002—2004 роки», постанову Кабінету Мі­ністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабі­нетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концент­рацію суб’єктів господарювання».

Підзаконними актами, що визначають механізм та напря­ми захисту економічної конкуренції, також є відомчі акти Антимонопольного комітету України. Перелік їх зокрема, включає: Правила розгляду справ про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції. Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Ан­тимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Поло­ження про узгоджені дії). Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про по­переднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів гос­подарювання (Положення про концентрацію), Методика ви­значення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку.

До інших нормативно-правових актів про конкуренцію можна віднести закони та підзаконні акти, що захищають економічну конкуренції в окремих галузях і сферах економі­ки України. Сьогодні в Україні існує низка законів, що міс­тять окремі норми, спрямовані на захист економічної конку­ренції. На жаль процес закріплення у законах норм про кон­куренцію відбувається досить хаотично, без чітко визначеної системи. Не завжди вдається з’ясувати, за яким принципом • законодавець вирішує внести норму права, що спрямована

.на захист конкуренції, до того чи іншого закону. До таких законів можна віднести, зокрема закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову бір­жу», «Про Торгово-промислову палату в Україні», «Про транспорт» та ін.

Проблема захисту конкуренції має і міжнародне значен­ня. На території України діють міжнародні правові акти, які підписала та ратифікувала Україна (наприклад, Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р.).

Крім того, величезне значення у справі захисту міжнарод­ної конкуренції має співробітництво країн СНД. Співробіт­ництво країн СНД у сфері захисту економічної конкуренції сьогодні спирається на положення низки міжнародно-право­вих документів, серед яких Угода про узгодження антимоно-польної політики, Договір між Україною та Російською Фе­дерацією про.економічне співробітництво на 1998—2007 ро­ки, Договір про проведення узгодженої антимонопольної по­літики та ін.,

§ 5. Загальна характеристика Закону України «Про захист економічної конкуренції»

Основою законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Ос­кільки норми цього Закону є основними у сфері захисту та розвитку конкуренції, дослідження його положень є важли­вою справою при вивченні конкурентного права.

Закон розроблено відповідно до п. 11 постанови Кабінету Міністрів України «Про стан реалізації антимонопольної по­літики» від 22 грудня 1995 року № 1036, на виконання Пла­ну заходів, спрямованих на демонополізацію економіки і роз­виток конкуренції в 1996 р., затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 р. № 34-р, та доручення Прем’єр-міністра України від 3 жовтня 1996 р. № 18903/3 відповідно до постанови Верховної Ради Украї­ни «Про звіт Антимонопольного комітету України за 1995 рік» від 19 вересня 1996 року № 337/96-ВР.

У першу чергу він грунтується на нормах Конституції Ук­раїни. Так, згідно зі ст. 42 держава забезпечує захист кон­куренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зло­вживання монопольним становищем, неправомірне обме­ження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

З метою неухильного забезпечення конституційних поло­жень Закон визначає правові засади підтримання та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в підпри­ємницькій діяльності та встановлює механізми їх реалізації.. Його норми спрямовані на забезпечення ефективного функ­ціонування економіки України на основі розвитку конку­рентних відносин.

Розробка Закону була зумовлена потребою вдосконалити антимонопольне законодавство. Він усуває прогалини у пра­вилах конкуренції і таким чином має забезпечити ефективне державне регулювання справи захисту та розвитку конку­ренції. Одним з основних завдань, що стоять перед ним, є створення необхідного правового механізму для забезпечен­ня гармонізації конкурентної та промислової політики. При цьому Закон орієнтований на захист національних інтересів, урахування яких є вищим критерієм при прийнятті держав­ними органами рішень, зокрема щодо створення монополь­них утворень (наприклад, для підвищення рівня обороно­здатності, національної безпеки, інновацій, розвитку високо-технологічних чи наукоємних виробництв).

Після вступу Закону в силу втратила чинність низка нор­мативно-правових актів що морально застаріли. Таким чи­ном, сьогодні законодавство України про захист економічної конкуренції складається з Закону України «Про захист еко­номічної конкуренції», законів України «Про Антимонополь-ний комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих’ відповідно до цих законів.

З набранням Законом України «Про захист економічної конкуренції» чинності, матеріальні та процесуальні норми права стали досконалішими. У минулому, в практиці Анти­монопольного комітету України були випадки, коли певні дії істотно обмежували конкуренцію чи інтереси конкретних підприємців — учасників ринку, але згідно з чинним на той час законодавством не визнавалися правопорушенням, і нав­паки, певні дії мали визнаватися Комітетом правопорушен­нями виключно з формальних підстав, без урахування кон­кретних наслідків для економіки. Підтвердженням формаль­ного підходу законодавства, яке втратило силу, є те, що во­но допускало прийняття рішень, які суперечили суспільним інтересам, у той час як чинне законодавство зобов’язує оці­нювати узгоджені дії, концентрацію на відповідність суспіль-

ним інтересам і у разі невідповідності їм не допускає прий­няття рішень.

Разом з удосконаленням правового регулювання суспіль­них відносин у конкуренції Закон передбачає низку норм, спрямованих на, ослаблення втручання в економічні процеси з боку Комітету і перенесення акценту його правозастосовної діяльності на найважливіші з точки зору держави та суспіль­ства напрями. Прикладом може, зокрема, слугувати таке.

По-перше, Закон передбачає виняток для малих та серед­ніх підприємців у частині застосування положень, які регу­люють узгоджені дії суб’єктів господарювання, та для влас­ників об’єктів права інтелектуальної власності.

По-друге, норми Закону в частині економічної концентрації спрямовані виключно на ті дії суб’єктів, які можуть призвести до монополізації ринків, чим істотно різняться від положень Закону України «Про обмеження монополізму та недопущен­ня недобросоівсної конкуренції у підприємницькій діяльнос­ті» (втратив чинність), які в деяких випадках потребували згоди Комітету на економічну концентрацію, навіть якщо це не могло вплинути на конкуренцію. Так, згідно з Законом не вважається концентрацією і не потребує дозволу Антимоно-польного комітету України на придбання акцій суб’єкта гос­подарювання особами, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, за умови їх подальшого перепрода­жу протягом року. Крім того, не потребують дозволу Комітету дії між підприємцями, які вже пов’язані між собою відноси­нами контролю, що сприятиме оперативності розв’язання пи­тань з управління підприємствами та оптимізації схем корпо­ративних зв’язків у межах єдиної групи.

По-третє, Законом передбачено, що у разі, якщо дії суб’єк­тів не мали відчутного впливу на умови конкуренції на рин­ку, не призвели до істотного обмеження конкуренції, не зав­дали значних збитків окремим особам чи суспільству, Комі­тет може надати порушникові відповідні рекомендації і у разі їх виконання не розглядати справу та не застосовувати штрафні санкції у зв’язку з малозначністю порушення.

Разом з тим запроваджується такий механізм: будь-яка особа може звернутися безпосередньо до суду за захистом своїх прав у зв’язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому відповідно до закону та­ка особа має право на відшкодування шкоди у подвійному розмірі. Отже, він стимулює суб’єктів господарювання та

Дата добавления: 2015-07-21