Практичні завдання

Практичне заняття 7

Тема: Нормативні мовні аспекти усного фахового спілкування

План

1. Орфоепічні норми української мови.
2. Складні випадки наголошення слів.
3. Засоби милозвучності української мови.

Запитання і завдання для самостійної роботи

1. Повторіть за підручником правила вимови голосних і приголосних звуків.
2. Прокоментуйте тезу: Причинами порушень орфоепічних та акцентуаційних норм є: вади мовленнєвого апарату; вплив територіальних діалектів; вплив близькоспоріднених мов; незнання системи мовних норм.
3. Охарактеризуйте український наголос. Чи знаєте Ви мови із фіксованим наголосом?
4. Використовуючи словники-довідники або власний досвід, випишіть 5-6 слів, в яких особливо часто спостерігаємо відступи від акцентуаційних норм.

Практичні завдання

1. Прокоментуйте правильну вимову таких слів:

легко, у книжці, принісши, здається, свято, студентство, хвастливий, річці, артистці, ґудзик, піджак, заходжу, тридцять, український, відзнака, дзеркало, попередження, підземний, союз, субсидія, дивіденд,.

1. За словником визначте, як різниця у наголосі впливає на значення поданих слів: в и года – виг о да; з а пал – зап а л, к о лос – кол о с, т е рен – тер е н, л у па – луп а, бр о ня – брон я; і рис – ір и с, х а ос – ха о с; б а тьківщина – батьківщ и на, безр о змірний – безрозм і рний; дерев и на – деревин а; л і карський – лік а рський; с а га – саг а; шк о да – шкод а; я кось – як о сь; а тласний – атл а сний; а дресний – адр е сний; вершк о вий – вершков и й, в і домість – від о мість.

1. Поставте правильний наголос у таких словах:

пересічний, текстовий, уподобання, загадка, заголовок, вимова, виразно, бюрократія, випадок, феномен, віднести, вичерпний, гетьман, гетьманський, було, наскрізь, Тараса (Р.в.), Орест, перепустка, центнер, фарфор, черговий, що-небудь, абияк, будь-хто, середина, довідник, добуток, кропива, дрова, верба, визвольний, весняний, беремо, дочка, донька, вітчим, експерт, мого, одного, два брати, обіцянка, пізнання, тризуб, ринковий, разом, також.

1. Підберіть 5-6 спільнокореневих слів до слова ґрунт.

Грунтовий, грунтівка, ґрунтовно, обґрунтувати, ґрунтівник.

1. Виправте речення відповідно до правил дотримання милозвучності:

Вже настала осінь. Йдуть дощі. Судно довго плавало у океані. У Одесі ішов дощ. Вітер буяв в степу. Я хочу прочитати ці цікаві книжки. Кожна з сторін зацікавлена у цій співпраці. Підприємство і Об’єднання доручають укласти договір з сторонньою організацією. Житлове будівництво розширюють в формі пільгових кредитів. Я би хотів вам допомогти. Вони внесли великий внесок у науку. Він подав заяву ректору університету.

Література до теми:

1. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням. – К., 2010.

2. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови. – К., 2007.

3. Мацюк З.О., Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування. – К., 2010.

4. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. – К., 2008 (розділи „Вимовні норми” і „Наголос”).

5. Український орфографічний словник: Близько 143 тис. слів. – К., 2002. – 1006 с.

6. Головащук С.І. Словник наголосів. – К., 2003. – 320 с.

7. Орфоепічний словник української мови: В 2-х т. / Уклад. М. М. Пещак та ін. – К., 2001.

І. Орфоепічні норми

Орфоепі́я — розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення, однак усне мовлення розглядається в цьому випадку не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам. Першим почав використовувати М. В. Гоголь.

Порушення правил норм української літературної вимови спричинена переважно:

· впливом правопису — мовці намагаються відтворювати написання слів (наприклад, сміється: (правильна вимова — [с'м’ійе́ц:'а], неправильна — [с'м'ійе́т'с'а])

· впливом діалектного оточення — наприклад, через вплив південно-західних діалектів мовці часто оглушують дзвінкі приголосні в кінці слів, що не характерно для української літературної вимови (наприклад [зуп] замість [зуб], [сторош] замість [сторож] тощо)

· впливом на вимову близькоспорідненої мови — зокрема, під впливом російської мови вимовляють м'яко шиплячий [ч]: [н'і́ч’ка], [руч’ка], [ч’аǐ] тощо.

· відсутністю до 1990-их років в українській мові літери ґ, у зв'язку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґ азета, ґ аз тощо).

Вимова звукосполучень 1. Сполучення -шся і -ться у дієслівних формах вимовляються як [с':а], [ц':а]: [зв'ітуйес \а], [у'чиец':а], [лиестуйец':а] (орфографічне: звішуєшся, учиться, листується). 2. Сполучення -жся, -чся у дієсловах наказового способу вимовляються як [з'с а], [цс а]: не [ур'і'з'с'а], не [мороц'с'а] (орфографічне: не вріжся, не морочся). 3. Групи приголосних, що з'являються у словах внаслідок словотворення, спрощуються: проїздн(ий) ->[пройізний]. Таку вимову приголосних закріплює український правопис: злісний, тижневий, якісно. Проте написання окремих слів, зокрема числівників шістнадцять, шістсот, шістдесят, не відповідає вимові: [ш'існадц'ат], [ш'іс:от], [ш'ізде"с'а'т]. Така ж невідповідність спостерігається і в багатьох словах, утворених від іншомовних твірних основ: президентський [пре"зиеде'нс'кий], агентський [агенс кий}. Примітка. Ніколи не спрощуються звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здр]игатися, зу[стр]іч, [спр]ава.

Вимова слів іншомовного походження Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями: 1. Голосні [і] та [й] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [й], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [й], а не [і]: тираж, режим, шифр.Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [й] вимова [і] є орфоепічною помилкою 2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у]: документ, корупція, доручення (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]) 3. Ненаголошені [ё], [и] після приголосних вимовляються з наближенням до [й], [є]; [те'нде'нц'ійа]

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ], [хліб], [тридцат']. Примітка. 3 усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко], [во'хкий], [д'охт'у] (орфографічне: легко, вогкий, дьогтю).

2. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобо'йу], [спи'сати].

3. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу вимови): [розписка] і {расписка], {розказати} і Іросказа'ти].

4. Губні, шиплячі (крім подовжених) та задньоязикові в кінці слова та складу вимовляються твердо: [знов], [велич], [сім], [л'убо'вйу], [обчисле*н':а]. Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [б'іл], [ш'іс'т], [к' іно']. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [зб1 Іж'\а], \р'іч':у].

5. Африкати [дз], [дж] вимовляються як неподільні звуки: \дз\вінок\ прису[дж]увати, відря[дж]ення, нагоро[дж]ення.Звукосполучення [д] і [з], [д] і [ж] вимовляються як два окремі звуки: ві[д][з]ивати, пі[д][з]вітний, пере[д][з]'їздівський, пі[д][ж]ену.

6. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [н] перед м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [майбутне], [нат ак], [сіл].

7. Звук [ґ] слід вимовляти у словах: ґатунок, ґвалт, ґречний, ґрунт, ґанок, ґрунтовний, ґрати (рос. решетка), ґрасувати (розчищати) та ін.

ІІ.

Основні принципи наголошування
1. Іменники.
• Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчАння, завдАння, запитАння, читАння, визнАння, видАння, пізнАння, послАння (АЛЕ: нЕхтування віднЕхтувати, бІгання від бІгати (тут по-іншому не скажеш)).
• У багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині наголос переходить на закінчення — вказівка — вказівкИ, учителька — учителькИ (АЛЕ: рОдичка —рОдички, сусІдка — сусІдки (тут по-іншому не скажеш));
• Більшість іменників у множині має наголос на закінченні: листкИ, сторінкИ тощо.
• На останній склад наголошуємо такі слова на позначення мір довжин: мілімЕтр,сантимЕтр, кіломЕтр (АЛЕ: барОметр, термОметр (по-іншому – ніяк)).
2. Прикметники.
• У більшості двоскладових прикметників наголос падає на закінчення: гіркИй, тонкИй, новИй, тіснИй, вузькИй тощо (так само котрИй);
• Завжди наголошеним є пестливий суфік -Еньк-: добрЕнький, тонЕнький, легЕнький тощо.
3. Дієслова.
• Дієслово бути: бУти, бУдемо, але у минулому часі: булА, булО, булИ;
• Наголос на останньому складі мають дієслова везтИ, нестИ і под.;
• У дієслівних закінченнях-емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад: несемО, несетЕ (а не несЕмо, несЕте), ідемО, ідетЕ (а не ідЕмо, ідЕте), підемО, підетЕ тощо (АЛЕ: бУдемо, гуркОчемо, залИшите).
4. Числівники
• наголос на -адцять: одинАдцять, чотирнАдцять;
• наголос на -десят: сімдесЯт, вісімдесЯт.
Проблемні випадки наголошування
асиметрІя
борОдавка
бюлетЕнь
вимОга
вимОва
вИпадок
вітчИм
граблІ
горошИна
грОшей
дІтьми
довІдник
дочкА (але дОнька)

заіржАвіти
зубОжіти (зубОжілий, зубОжіння)

діалОг
каталОг
квартАл
кропивА
кУрятина
мАркетинг
ненАвидіти (ненАвисть, ненАвисний)

одноразОвий
Олень
отАман
перЕпис
псевдонІм
рАзом
серЕдина
симетрІя
спИна
фартУх
фенОмен
цемЕнт
цЕнтнер
чорнОслив

ІІІ.

Для усунення збігів голосних і приголосних українська мова має спеціальні фонетичні засоби.
1. Найуживанішим засобом милозвучності мови є чергування у — в та і — й: день у день, рука в руку; підняв у гору, піднявся в гору; степ і море, море й степ; дощ і де, дощ не й де.

Іноді прийменник у набирає форм ув, уві, вві: 1. Петриків батько був ув економії за корівника. (Остап Вишня.) 2. Стало так легко, як уві сні. (Ю.Яновський.)

Проте, щоб уникнути важких збігів вв, вф, навіть після голосних вживається у: Сумний був час; товариші мої пішли у в ійсько. (Леся Українка.)

В іншомовних словах та в деяких словах переважно книжного походження нема чергування у — в, і — й: був на У ралі, вступив до і нституту, виконаєш в праву, уклали у году.

2. У кінці деяких префіксів, прийменників та прислівників можуть додаватись або відкидатися голосні звуки: відірвати, (від + рвати) — відрізати, переді мною — перед тобою, знову промовив — знов обізвався, пізніше сталося — пізніш усвідомив.

Прийменник з може мати форми із, зі, зрідка зо: 1. І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав. (Т.Шевченко.) 2. Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. (М.Коцюбинський.)
3. Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних — б, ж: зробив би — зробила б, як же — що ж.

4. Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними — на -сь: дивлю ся на воду — дивлю сь у воду; зібрали ся всі — зібрали сь усі; повернемо ся вночі — повернемо сь уночі.
Але після приголосних завжди пишеться -ся: дивишся, дивиться, дивляться, дивився ( і рідше — дививсь).
У дієприслівниках, як правило, виступає форма -сь: подивившись, звернувшись, дивлячись, зупиняючись.

Дата добавления: 2015-07-20