IV. Вступна Лекція

Слово «конкуренція» походить від латинської й означає – змагання, суперництво.

Теорію конкуренції у 1776 році створив відомий економіст Адам Сміт. Він уперше сформулював поняття конкуренції як суперництва, що підвищує ціни при скороченні пропозиції і зменшує ціни при перевищенні пропозиції товарів. З Адамом Смітом пов’язують принцип «невідомої руки» – головний, як він вважав, принцип конкуренції. Цей принцип реалізує подвійний інтерес – приватний і суспільний. А полягає він у тому що, не зважаючи на устремління бізнесменів до власної вигоди, обставини кожного разу повертаються таким чином, що маючи на меті власний інтерес, вони одночасно реалізують й інтереси всього суспільства. Конкуренція, на думку А. Сміта, є фактором, що регулює співвідношення приватних і суспільних інтересів.

Формування і розвиток законодавчого антимонопольного простору в країнах з ринковою економікою внесли помітний вклад у розвиток цивілізованих ринкових відносин. Так, у США як у країні, що зробила перші кроки на цьому шляху, були прийняті відповідні законодавчі акти: Закон Шермана 1890 року. Закон Клейтона 1914 року, Закон про Федеральну торгову комісію 1914 року[1]. Невдовзі аналогічні законодавчі акти були прийняті у Німеччині, Великобританії, Франції, інших країнах.

Країни Центральної та Східної Європи антимонопольно-конкурентне законодавство почали приймати на рубежі 90-х років. А впродовж першої половини дев’яностих років відбувався справжній вибух антимонопольно-конкурентного законодавства в усьому світі. Таке законодавство прийняли більшість країн Центральної та Східної Європи, починаючи з Польщі у 1990 році. В Африці такі закони набули чинності в Гані, Замбії та Зімбабве, а також в Південо-Африканській республіці. Серед країн колишнього Радянського Союзу антимонопольне законодавство приймають: Росія, країни Балтії, Білорусі, Казахстану. У Латинській Америці антимонопольно-конкурентне законодавство набуває чинності: в Перу (1990), Венесуелі (1992), Мексиці (1992) та Ямайці (1993) на додачу до вже діючих на той час законів в Аргентині, Болівії та Чилі.

Україні у спадщину дісталася надзвичайно монополізована економіка як наслідок адміністративно-командних методів господарювання, політики концентрації та спеціалізації виробництва, в цілому економічної політики соціально-політичної системи, що існувала. Тому перехід від монопольного способу виробництва до конкурентного вимагав створення певних правових, а, загалом, й економічних умов життя держави. Фактично формування національного антимонопольного законодавства як системи права (або, як це визначається в багатьох інших державах терміном конкурентного права) почалося з поєднання організаційних та процесуальних норм із механізмами, що забезпечували їх дотримання, з врахуванням положень міжнародних норм та вимог Комісії ООН з питань торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).

Базовою правовою нормою став Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», який був прийнятий Верховною Радою України 18 лютого 1992 року. З цього моменту завершився передпочатковий період розвитку в країні конкурентного законодавства, коли окремі антимонопольні норми включалися до різних законів, і почався період його формування як самостійної, цілісної частини права. Звичайно, антимонопольне законодавство, як й усі інші галузі права, повинні базуватися на Основному Законі держави – її Конституції. У цьому зв'язку стаття 42 Конституції України, прийнятої Верховною Радою України 28 червня 1996 року, встановлює: «держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції».

Спеціальним законом є Закон України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції», який у підприємницькому середовищі став умовно називатися «малою економічною конституцією». З набуттям чинності цього закону, втрачає чинність Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

Стаття 3 Закону «Про захист економічної конкуренції» передбачає, що законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із власне Закону «Про захист економічної конкуренції», законів України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 № 3659-ХІІ, «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 № 236/96-ВР, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Іншими нормативно-правовими актами, є акти, прийнятті Антимонопольним комітетом України, так звані, відомчі нормативно-правові акти. На сьогодні їх вже можна нарахувати значну кількість. Найважливіші: «Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції», затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року № 5, зі змінами і доповненнями; «Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’ктів господарювання», затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.02.2002 р. № 33-р. (Положення про конкцентрацію); «Положення про узгодженні дії, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12 лютого 2002 року № 26-р.; «Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку», затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р.; Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25 грудня 2001 року № 182-р. та інші.

За допомогою величезного масиву законодавчих актів відбувається захист економічної конкуренції, який полягає у попередженні і припиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

«Конкуренція» це багатозначне поняття, і її прояви є різноманітними. Конкуренція має як юридичний так і економічний зміст.

Для виявлення юридичного змісту конкуренції слід звертатися до позиції антимонопольно-конкурентного законодавства, аналіз якого дає змогу виокремити ознаки юридичного змісту конкуренції.

Проте, виходячи із норм конкуренційного законодавства, очевидно й те, що юридичний зміст конкуренції має яскраво виражений економічний характер.

Економічний зміст конкуренції полягає у її здатності створювати в економіці держави сприятливий клімат для виробництва та реалізації товарів.

Поняття економічна конкуренція дається в статті 1 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції».

Економічна конкуренція (конкуренція) – змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку;

В економічній і юридичній теоріях залежно від умов функціонування виділяють такі основні типи (моделі) ринкової конкуренції: досконала (вільна, чиста) та недосконала.

Недосконала конкуренція виступає у двох формах: олігоптичній та монополістичній.

З точки зору сфери проявів конкуренцію поділяють на внутрішньогалузеву (предметну, міжфірмову) та міжгалузеву (функціональну).

За методами здійснення конкуренцію поділяють на цінову й нецінову.

Досконала (вільна,чиста, довершена) конкуренція проявляється тоді, коли на ринку діє значна кількість незалежних суб’єктів господарювання (продавців), що мають однаковий рівень або з незначною різницею часток на ринку. Ринок із досконалою конкуренцією характеризується наявністю таких умов:

1) на ньому діє настільки велика кількість покупців і продавців, що жоден із них, діючи самостійно, не у змозі вплинути на ціни на ринку;

2) немає перешкод на шляху вступу на ринок, виходу з нього;

3) всі особи (продавці і покупці), що діють на ринку мають вільний доступ до інформації, яка необхідна для прийняття рішень, пов’язаних із виробництвом і споживанням;

4) продукція однорідна (гомогенна).

Недосконала конкуренція має місце в тих випадках, коли окремі товаровиробники можуть впливати на рівень цін і отримують можливість одержувати надприбутки. Вона, як вже було зазначено, виступає у двох формах: олігоптичній та монополістичній.

Олігоптичною конкуренцією є економічне суперництво між собою кількох великих підприємств, об’єднань або компаній, які контролюють значну частину ринку. Наприклад, автомобільне або комп’ютерне виробництво, де діють найвідоміші компанії світу. Ця конкуренція до певної міри перешкоджає вільній конкурентній боротьбі.

Монополістична конкуренція – це панування на ринку одного продавця, що веде до заперечення вільної конкуренції. Так, Україна отримала у спадок від директивної економіки надмонополізовану структуру виробництва та розподілу. Зокрема, найвищий рівень монополізації склався в машинобудуванні, металообробці, хімічній та нафтохімічній промисловості, металургії.

Внутрішньогалузеву (предметна, міжфірмова) конкуренція – це суперництво між виробниками однієї галузі, які виробляють аналогічні товари, що задовольняють одну й ту саму потребу, проте відрізняються між собою цінами, якістю та асортиментом. Її результатом стає визначення ринкової вартості товару. Прагнучи отримати більший прибуток, товаровиробники впроваджують нові досягнення науки й техніки, оволодівають прогресивними методами організації виробництва. Внутрішньогалузева конкуренція зумовлює зростання ефективності всієї галузі.

Міжгалузева (функціональна) конкуренція – це суперництво між виробниками різних галузей економіки за найефективніше вкладання капіталів в отримання максимального прибутку. (наприклад, виробництво товарів для спорту, туризму, відпочинку).

Цінова конкуренція передбачає продаж товарів за цінами більш низькими, ніж у конкурентів, що можна зробити лише за рахунок зменшення витрат чи отриманого прибутку. З одного боку, виробники та продавці повинні бути зацікавлені у якомога вищих цінах для отримання більш високих прибутків, але в умовах конкуренції цей принцип модифікується. Наявність на ринку конкурентів змушує продавця зменшувати власні ціни, причому спостерігається залежність: чим більше продавців на ринку окремого товару, тим нижчі ціни, і навпаки. Цей метод конкурентної боротьби застосовувала американська компанія «Кока-кола» при проникненні на ринки країн Латинської Америки. У такий же спосіб японські фірми просували свої товари в США і країни Західної Європи. В Україні цінова конкуренція має проблеми у своєму розвитку. На практиці є рідкісними випадки, коли товаровиробники чи продавці продукції досягли збільшення збуту за рахунок зниження цін порівняно з цінами конкурентів. У торгівлі ж покупці частіше мають справу з узгодженими діями продавців по підвищенню цін, ніж із досконалою конкуренцією між ними, яка, як відомо, супроводжується їх зниженням.

Нецінова конкуренція – це метод змагальності на ринку між товаровиробниками за більш високі якісні показники продукції (надійність, довговічність, економічність, сучасний дизайн тощо). Дедалі більшого значення у неціновій конкуренції почали відігравати товарні знаки та торгові марки відомих і авторитетних у споживачів фірм.

Усі типи, моделі конкуренції існують і на українському ринкові. І слід відмітити, що більшість українських підприємств діє в конкурентному середовищі. У той же час, на багатьох важливих ринках конкуренція відсутня або суттєво обмежена. Особливо це стосується регіональних ринків.

Відомо, що рівновага на ринку – це рівновага позитивних і негативних явищ, породжених конкуренцією. Перемога в конкурентній боротьбі досить часто приводить до монополії. Отримав ринкову владу, підприємство, як правило, використовує цю владу не для розробки нових товарів чи способів діяльності, а для утримання свого виключного положення.

Проте, рівень та ступень розвитку економічної конкуренції, визначається не відсутністю монополізму, а певними кількісними співвідношеннями між секторами, в яких панують конкурентні відносини, і монополізованими секторами, в яких конкуренцію усунено. То ж, у реальній ринковій економіці завжди співіснують конкуренція та монополізм.

Монополія як явище має багату історію. Про монополію йдеться ще у відомому виданні Аристотеля, із назвою «Політика». Численні монополії були розповсюджені у середні віки.

Слово «монополія» має грецьке походження – «моно» – один і «полеу» – продаю, тобто – один продавець.

Поняття «монополія» так само багатозначне як і «конкуренція». Існують різні його визначення і різні підходи до визначення поняття «монополія».

Але в законодавстві поняття монополізм (монополія) відсутнє, не дивлячись на те, що перша стаття Закону України «Про захист економічної конкуренції», дає поняття багатьом явищам, таким як монопольне становище, монопольна ціна, монопольна діяльність тощо і вважається, що поняття монопольне становище розкриває суть монополізму взагалі.

У широкому розумінні монополія – це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

Причини виникнення та існування монополії різні. Виходячи з цього виділяють чотири основні типи монополії:

1) законна (легальна) монополія;

2) природна монополія;

3) тимчасова монополія;

---

Дата добавления: 2015-07-20