Читайте также:
|
До середини XX ст. політологія існувала як сукупність розрізнених знань про політичні явища і процеси, значну частину яких складав емпіричний матеріал, отриманий завдяки розвитку соціологічних та психологічних методів наукових досліджень. Особливо значний за обсягом
матеріал щодо конкретних політичних процесів, передусім електоральної поведінки, нагромаджено у США. Американські політологи, як і науковці низки європейських країн — Великобританії, Німеччини, Франції та інших, відчували гостру потребу в систематизації теоретичних знань та емпіричного матеріалу, створенні цілісної сукупності, системи наукових знань про політику. Розрізнені політологічні знання було з'єднано в цілісну сукупність завдяки створенню, насамперед науковцями США, теорії політичної системи суспільства.
Система відповідно до найпоширенішого її розуміння — це «сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один із одним, яка утворює певну цілісність, єдність»1. Уже з цього елементарного визначення видно, що система складається з певної сукупності елементів, тобто має власну структуру, причому ці елементи перебувають між собою у таких відносинах і зв'язках, що утворюють певну цілісність.
Системні утворення існують як у суспільстві, так і в природі. Головною особливістю соціальних систем, на відміну від природних чи технічних, є те, що вони пов'язані з вольовою, свідомою, цілеспрямованою діяльністю людей та їх різноманітних об'єднань.
Конкретизуючи загальні характеристики системи стосовно соціальних систем, можна виокремити характерні ознаки структурних елементів системи.
По-перше, це прямий, безпосередній зв'язок елементів системи зі структурою та їх якісна визначеність.
По-друге, однопорядковість, однорідність і субстанційна сумісність структурних елементів.
По-третє, вияв структурних елементів як мінімальних за своєю внутрішньою будовою і змістом компонентів даної системи стосовно обраного способу поділу. По-четверте, органічний зв'язок кожного структурного елемента з іншими елементами системи.
По-п'яте, структурні елементи є основою, на якій розвиваються решта елементних властивостей і структурні зв'язки2.
1 Философский энциклопедический словарь. М., 1989. С. 584.
2 Див.: Марченко М. Н. Очерки теории политической системы современного буржуазного общества. М., 1985. С. 28—29.
Виходячи з зазначених ознак структурних елементів системи, можна дійти висновку, що політична система сюпииид пищальної систЕми нє тотожня політичному життю суспільства, в основі якого хоча й лежать певні закономірності, але яке все ж таки є нєупорядкованою сукупністю подій. Політична система суспільства відрізняється від його політичного життя саме своєю системністю, тобто цілісністю та упорядкованістю взаємопов'язаних елементів. Системний підхід до аналізу суспільних зокрема політичних, явищ і процесів вимагає розгляду їх як цілісної сукупності взаємопов'язаних елементів що функціонує відповідно до притаманних їй закономірностей.
У 50-х роках XX ст. системний і тісно пов'язаний із ним структурно-функціональний підходи стали широко використовуватися для дослідження політики. Цьому значною мірою сприяла и загальна теорія систем, що виникла на Заході з потреб природничих наук, а згодом поширилася на інші науки, склавши, зокрема, теоретичну основу кібернетики.
Сучасне наукове знання про політичну систему є результатом тривалого розвитку. У суспільствознавство системний аналіз був впроваджений одним із головних представників структурно-функціональної школи, американським соціологом Толкоттом Парсонсом П9(Р—1979Ї У своїй пращ «Соціальна система» (1951) він розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів Такими елементами у структурі кожного суспільства були суспільні цілі норми цінності та ролі. Елементами суспільства як системи є інститути кожен з яких виступає підсистемою великої суспільної системи Кожній суспільній системі (підсистемі) властиві чотири основні функції що забезпечують збереження й виживання будь-якої системи Такими функціями є,
по-перше, адаптація, тобто специфічний різновид взаємодії соціальних суб'єктів із середовищем, в результаті і в процесі якої відбувається пристосування її вимог до навколишнього середовища.
Функцію адаптації в соціальній системі забезпечують політична та економічна підсистеми.
Другою функцією соціальної системи є досягнення цілей. Цю функцію забезпечує політична підсистема політика. Третя функція соціальної системи - інтеграція тобто досягнення стану зв'язаності окремих диференційованих елементів наявність упорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними суб'єктами - індивідами, соціальними спільностями, організаціями тощо.
Функцію інтеграції забезпечують правові інститути владні структури, норми права, звичаї.
Четвертою функцією соціальної системи є підтримання системи, котра забезпечується віруваннями мораллю, органами соціалізації (сім'я, школа, мистецтво тощо)
Отже, системний аналіз дає можливість установити що будь яка система, в тому числі й політична, визначається тим що
по-перше складається з багатьох елементів;
по-друге, елементи системи складають єдине ціле;
по-третє, система взаємодіє з навколишнім середо ви щем.
Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 58 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Терміни і поняття | | | Концепція політичної системи Д. Істона |