Читайте также:
|
|
Перехідні положення нового Земельного кодексу мають важливе значення для реалізації його окремих норм та вимог в цілому. Безумовно, новий кодекс зберігає ревне правонаступництво у земельних відносинах. Проте у його тексті все ж переважне місце займають нові, раніше невідомі земельному законодавству норми. Тому цінність Перехідних положень полягає у забезпеченні умов для переходу від положень попереднього земельного закону до всеосяжного існування вимог нового Земельного кодексу. Вони містять відповідні механізми порядку застосування певних положень, що містяться в кодексі. У зв'язку із цим без урахування вимог Перехідних положень, норми Земельного кодексу не можна правильно і у повному обсязі застосовувати.
1. Рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
Наведене в п.1 положення має принципове значення для реалізації нових відносин у галузі землекористування, які сформувалися в процесі здійснення земельної реформи. Відомо, що в нашій країні тривалий час існував інститут тимчасового землекористування. Але з легальним визнанням та повним відродженням інституту оренди землі, законодавча основа тимчасового землекористування втратила своє значення. Теж саме стосується перегляду умов та порядку вилучен
ня земель та викупу земельних ділянок, які суттєво змінилися в новому земельному законі. Тому раніше прийняті рішення із зазначених питань на підставі вимог попереднього кодексу, але не виконані на момент введення у дію нового Земельного кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог останнього.
2. Клопотання і заяви щодо відведення земельних ділянок, не вирішені на момент введення в дію цього Кодексу, реалізуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції у порядку та з додержанням вимог цього Кодексу.
Аналогічна норма передбачена у п. 2 Перехідних положень Земельного кодексу, яка охоплює не вирішені клопотання і заяви щодо відведення земельних ділянок на момент введення в дію нового Кодексу. Вони підлягають розгляду, вирішенню та реалізації органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції у порядку та з дотриманням вимог нового Земельного кодексу. Такі клопотання і заяви щодо відведення земельних ділянок могли бути подані на розгляд зазначених органів, наприклад, стосовно надання земельної ділянки на засадах постійного користування. Але у зв'язку із суттєвим поширенням використання земельних ресурсів на засадах права власності на землю у новому земельному законі за рахунок різкого звуження сфери застосування права постійного землекористування, відповідні земельні ділянки юридичним особам недержавної форми власності та громадянам можуть надаватися з додержанням вимог нового Земельного кодексу на засадах права власності на землю.
3. У випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійс
нюсться органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом.
В п. З розділу X Земельного кодексу йдеться про долю договорів оренди землі, які були укладені до введення в дію нового земельного закону. Слід зазначити, що на кожному етапі відродження орендних земельних відносин укладалися договори оренди земельних ділянок, правом на надання яких в оренду володіли сільські, селищні, міські та районні ради. Тепер згідно ч. 5 ст. 98 Земельного кодексу орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Тому п. З Перехідних положень передбачає, що у випадках, коли земельні ділянки були надані в оренду до введення в дію нового кодексу органами, повноваження яких щодо надання земельних ділянок з прийняттям чинного кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за новим Земельним кодексом. Ця норма набула чинності з моменту введення Земельного кодексу в дію, тобто з 1 січня 2002 року з усіма випливаючими із неї правовими наслідками для орендарів земельних ділянок.
4. Матеріали погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) земель, щодо яких на момент введення в дію цього Кодексу не прийнято відповідних рішень, підлягають розгляду відповідно до цього Кодексу.
Погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок передбачено в ст. 151 нового Земельного кодексу. Погоджувальний процес щодо здійснення вилучення (викупу) земельних ділянок відрізняється від раніше передбаченого в земельному законодавстві порядку. Так, у відповідності з ч.І ст. 151 нового Кодексу, юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, місь
ними радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля. Згідно з ч. 4 цієї статті нового земельного закону, погодження місць розташування об'єктів на особливо цінних землях, а також місць розташування об'єктів власності інших держав, міжнародних організацій провадиться Верховною Радою України. Відповідно до вимог ч. 15 вказаної статті, матеріали погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Зазначенню також підлягає склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення. Якщо на момент введення в дію нового Земельного кодексу не прийнято відповідного рішення стосовно раніше наданих матеріалів погодження питань щодо вилучення (викупу) земельних ділянок, вони підлягають розгляду відповідно до вимог нового земельного закону, включаючи надання певних матеріалів та погоджувальних документів, які не передбачалися попереднім земельним законодавством.
5. Право на проведення розвідувальних робіт на земельних ділянках за дозволами, одержаними до введення в дію цього Кодексу, зберігається до закінчення строку, обумовленого дозволами.
Розвідувальні роботи з метою виконання геолого-знімальних, пошукових, геодезичних та інших заходів провадяться в межах різних категорій земель. Згідно ст. 97 Земельного кодексу надає можливості для ствердження, що вони виконуються за угодами та доз вол а
ми. Так, відповідно до ч. 1 і 2 вказаної статті нового земельного закону, підприємства, установи та організації, які здійснюють геологознімалькі, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем. Строки і місце проведення розвідувальних робіт визначаються угодою сторін. А відповідно до ч. З ст. 97 Земельного кодексу, проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків, поховань і археологічних пам'яток дозволяється у виняткових випадках за рішенням Кабінету Міністрів України. Таким чином, дозвільний порядок проведення розвідувальних робіт передбачений тільки в останньому випадку. Тому зміст коментованої норми Перехідних положень не надає можливостей для її поширеного тлумачення і стосується тільки дозвільного порядку проведення розвідувальних робіт.
6. Громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право ореади на них.
При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.
Основним правовим інститутом земельного права радянського періоду було право землекористування. Незважаючи на те, що Законом «Про форми власності на землю» від ЗО січня 1992 року та Земельним кодексом в редакції від 13 березня 1992 року передбача-
лося три форми права власності на землю — державна, колективна і приватна, право постійного землекористування залишалось переважним у земельному законодавстві. Новий Земельний кодекс в ч. 2 ст. 92 передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, які належать до державної або комунальної власності. Усі інші суб'єкти земельного законодавства можуть використовувати земельні ділянки на засадах права власності на землю або на підставі тимчасового землекористування у формі оренди. Таким чином, основним інститутом використання земельних ресурсів країни у сучасному земельному праві стає інститут права власності на землю. У зв'язку із цим перша частина п. 6 Перехідних положень передбачає, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за новим Земельним кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити право постійного землекористування на право власності або право оренди земельних ділянок у встановленому порядку чинним законодавством.
Для переоформлення права постійного землекористування у довгострокову оренду фермерськими господарствами Перехідними положеннями передбачені деякі особливості. Відповідно до вимог ч. 2 п. 6 Перехідних положень, при переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення фермерських господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається фермерським господарством відповідно до закону. За ч. З ст. 93 чинного земельного закону, оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше 5 років та довгостроковою — не більше 50 років. Далі коментована частина Перехідних положень передбачає, що розмір орендної плати за орендовані земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.
Земельні орендні відносини у даний час регулюються Законом «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998
року та регламентуються в договорі оренди земельної ділянки. Згідно із ст. 17 Закону «Про оренду землі», строк оренди земельної ділянки, і розмір орендної плати, як суттєві умови договору, встановлюються за угодою між орендодавцем та орендарем. Але наведені вимоги Перехідних положень можна розглядати як винятки із загальних норм про укладення договорів оренди земельних ділянок, які застосовуються тільки при переоформленні права постійного землекористування у довгострокову оренду для ведення фермерського господарства.
7. Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Наведена норма Перехідних положень свідчить про зберігання правонаступництва у земельному праві. У даному випадку йдеться про зберігання за громадянами та юридичними особами раніше одержаних земельних ділянок у тих же розмірах, які були передбачені попереднім земельним законодавством та зберігання прав на такі земельні ділянки. Слід відзначити, що розміри земельних ділянок, які раніше надавалися громадянам у власність або користування відрізняються від їх розмірів за новим земельним законом.
Земельний кодекс в редакції від 13 березня 1992 року передбачав: розміри земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств на праві власності або користування — 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель (ст. 52); розміри земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства з наданням у безоплатну власність — не більше 0,6 гектара, за бажанням громадян та згодою районних рад — не більше 1 гектара, а за погодженням з обласною радою — до 2 гектарів (ст. 56); розміри земельних ділянок для ведення садівництва на праві власності — не більше 0,12 гектара (ст.
57); розміри земельних ділянок на праві користування для зайняття городництвом — до 0,15 гектара, а для сінокосіння та випасу худоби — до 1 гектара (ст. 59); розміри земельних ділянок на праві власності або користування для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка) у сільських населених пунктах — не більше 0,25 гектара, у селищах міського типу — до 0,15 гектара, а для сільськогосподарських робітників — не більше 0,25 гектара, у містах — 0,1 гектара, для особистого дачного будівництва — не більше 0,1 гектара, для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара (ст. 67). Не дивлячись на те, що не тільки вказані розміри земельних ділянок, а і деякі види землекористування, не передбачені у новому Земельному кодексу, їх розміри та права на них підлягають зберіганню за громадянами.
Крім наведеного, попереднім земельним законодавством передбачалося надання громадянам земельних ділянок на праві власності або користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та зайняття традиційними народними промислами, розміри яких не були визначені у законодавчому порядку. Таке ж становище стосовно розмірів земельних ділянок склалося у відношенні землекористування юридичних осіб, у тому числі на умовах оренди. їх розміри визначені у державних актах або укладених договорах, права на використання яких, за вимогами коментованої норми Перехідних положень нового земельного закону, зберігаються.
8. Сільськогосподарські підприємства, які до введення у дію цього Кодексу уклали з власниками земельних часток (паїв) договори оренди, можуть, за бажанням власників цих часток (паїв), замовити землевпорядній організації виконання землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), видачі їх власникам державних актів на право власності на землю та оплатити виконання таких робіт. Сільськогосподар
ське підприємство має переважна право на оренду земельних ділянок у таких громадян на строк, що був обумовлений у договорі оренди земельної частки (паю), або, за погодженням сторін, на інший строк.
Умови обчислення та визначення земельних часток (паїв) членів колективних сільськогосподарських підприємств були передбачені ще Земельним кодексом в редакції від 13 березня 1992 року. В подальшому Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарських підприємств і організацій* від 8 серпня 1995 року передбачалося посвідчення земельної частки (паю) земельним сертифікатом, зразок якого був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року. Важливу роль у визначенні земельних часток (паїв) та видачі сертифікатів ва них відіграв Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року, в якому передбачалося, що під час укладення договорів оренди земельних часток (паїв) виходити з того, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстанов-люючим документом, що посвідчує право володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеною часткою. На основі вказаних нормативно-правових актів на 1 січня 2001 року сертифікати на земельні частки (паї) одержало понад 6,5 мли. селян. Проте державні акти про право власності на землю одержало менше 1,5 мли. селян, тобто на зазначений період більше 5-ти мли. власників земельних сертифікатів за строго юридичними вимогами не стали повноправними власниками розпайованих земель колективних сільськогосподарських підприємств.
Тепер коментована частина Перехідних положень Земельного кодексу надає право сільськогосподарським підприємствам, які уклали з власниками земельних „часток (паїв) договори оренди до введення нового земельного закону в дію, за бажанням останніх, замовити землевпорядній організації виконання землевпоряд-
них робіт, необхідних для виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), видачі власникам земельних сертифікатів державних актів про право власності на землю та оплатити виконання таких робіт. Слід відзначити, що таке право належить сільськогосподарським підприємствам, які є орендарями земельних часток на підставі земельних сертифікатів. Надання їм права на сплату виконаних робіт землевпорядними організаціями щодо виділення земельних часток у натурі (на місцевості) та видачі державних актів про право власності на землю громадянам, є важливим стимулюючим засобом прискорення набуття власниками земельних сертифікатів повноправної власності на зазначені земельні ділянки.
Одночасно п. 8 Перехідних положень передбачає переважне право сільськогосподарського підприємства на оренду земельних ділянок у таких громадян на строк, що був обумовлений у договорі оренди земельного паю, або, за погодженням сторін, на інший строк. В останньому випадку під «іншим строком» розуміється укладення договору оренди земельної ділянки на більш тривалий строк. Інакше сільськогосподарському підприємству немає сенсу сплачувати замість громадян вказані витрати для перетворення їх у повноправних власників землі. Проте це не заважає громадянам у встановленому законом порядку ставити питання про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки у випадках невиконання або неналежного виконання сільськогосподарським підприємством інших умов договору.
9. Громадяни — власники земельних часток (паїв) можуть виділяти земельні ділянки в натурі (на місцевості) єдиним масивом.
Виділення земельвих ділянок громадянам в натурі (на місцевості) єдиним масивом має важливе значення для здійснення ними виробничо-господарської діяльності на засадах права приватної власності на землю. П. 9 Перехідних положень не уповноважує громадян на самочинне виділення земельної ділянки на мі
сцевості єдиним масивом, а надає їм право вимагати здійснення уповноваженими органами такого відокремлення земельної ділянки в натурі. Більш того, в окремих випадках новий земельний закон прямо передбачає умови визначення місця розташування земельних ділянок громадян. Так, за вимогами ч. 1 ст. 29 Земельного кодексу, при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій переважне право на отримання земельних ділянок поруч з населеними пунктами мають власники земельних часток (паїв), які проживають у цих населених пунктах. Проте в ч. 2 вказаної статті встановлені більш узагальнені умови визначення місця розташування земельних ділянок громадян, якими можна керуватися і при їх виділенні на місцевості єдиним масивом. За її положеннями місце розташування земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування відповідно до землевпорядних проектів, які затверджуються зборами власників земельних часток.
10. Рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів — органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.
Кабінет Міністрів України здійснює:
а) визначення меж земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що належать до сфери управління Президента України, Верховної Ради України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Генеральної прокуратури України, центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, інших державних наукових установ та організацій;
б) визначення меж земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що перебува
ють у сфері управління Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації визначають межі земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що перебувають у сфері управління районних державних адміністрацій.
У першій частині п. 10 Перехідних положень йдеться про прийняття рішень щодо розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів. Відносно земельних площ, розташованих у межах територій сіл, селищ та міст, такі рішення приймаються відповідними сільськими, селищними та міськими радими за погодженням з органами виконавчої влади. І навпаки, стосовно земельних ресурсів, які розташовані за межами населених пунктів, аналогічні рішення приймаються органами виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування. Безумовно, прийняття рішень щодо розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів здійснюється зазначеними органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у межах їх повноважень, передбачених у главах 2 і 3 Земельного кодексу.
У другій частині коментованої норми Перехідних положень передбачена компетенція Кабінету Міністрів України щодо визначення меж земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна. Строго кажучи, в ній не йдеться про розмежування земель державної та комунальної власності, а лише про визначення меж земельних ділянок державної форми власності. Відповідно до положень ст. 13 Земельного кодексу,, тепер розпорядження землями державної власності здійснює Кабінет Міністрів України в межах його компетенції, визначеної новим земельним законом. Тому коментовану норму Перехідних положень слід розглядати як одну з форм реалізації урядом країни своїх повноважень в галузі земельних відносин у яко
сті головного розпорядника землями державної власності. У зв'язку з цим Кабінету Міністрів України надано право визначати межі земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що належать до сфери управління Президента України, Верховної Ради України, Конституційного суду України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Генеральної прокуратури України, центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, інших державних наукових установ та організацій.
Кабінет Міністрів України здійснює також повноваження щодо визначення меж земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що перебувають у сфері управління Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. В даному випадку теж має місце визначення меж земельних ділянок державної форми власності, а не розмежування земель державної та комунальної форм власності. Зазначені функції уряд країни здійснює за критерієм місця розташування об'єктів нерухомого державного майна. Важливим законодавчим актом у цій сфері є також Закон «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998 року1, вимоги якого слід враховувати при вирішенні питань визначення меж відповідних земельних ділянок.
Повноважевня Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин спеціально передбачені у ст. 16 Земельного кодексу. Повноваження ж Київської і Севастопольської міської та-обласних державних адміністрацій узагальнені в ст. 17 земельного закону у вигляді повноважень усіх місцевих державних адміністрацій. Тому виникає потреба у конкретизації функцій зазначених органів державної виконавчої влади, зокрема, у сфері визначення меж земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна,
1 Див.: Відомості Верховної Ради України, 1998.— '№ 34.— Ст. 228 із змінами, внесеними Законом від 15 грудня 1999 року.
що перебувають у сфері управління районних держав-них адміністрацій. Така конкретизація здійснена в останній частині п. 10 Перехідних положень.
11. Витрати, пов'язані із розмежуванням земель державної та комунальної власності, здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Важливим питанням щодо здійснення розмежування земель державної та комунальної власності є фінансування відповідних заходів. Виходячи із змісту п. 11 Перехідних положень нового Земельного кодексу розмежування земель комунальної власності, наприклад, в межах населених пунктів здійснюється за рахунок коштів бюджетів сільських, селищних та міських рад. Що стосується розмежування земель державної форми власності, у тому числі визначення меж земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що належать до сфери різних гілок влади, галузевих органів державного управління, міських державних адміністрацій, державних наукових установ та організацій тощо, то такі витрати здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Такий висновок випливає із змісту Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року1 та щорічних бюджетних законів, за якими зазначені органи функціонують за рахунок державного бюджету.
12. До розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.
Розмежування земель державної і комунальної власності має принципове значення для досягнення режиму законності у земельних відносинах. З цією метою
1 Див.: Відомості Верховної Ради, 2001.— № 37-38.— Ст. 189.
п. 4 Прикінцевих положень зобов'язує Кабінет Міністрів України у шестимісячний строк після опублікування Земельного кодексу розробити численну кількість нормативно-правових актів, у тому числі проект закону про розмежування земель права державної та комунальної власності1. Проте у Перехідних положеннях земельного закону закладені певні критерії майбутнього законопроекту щодо розмежування земель державної і комунальної власності. Ними є відповідні -категорії земель за їх основним цільовим призначенням та місце розміщення об'єктів нерухомого майна. Слід відзначити, що останній критерій заснований на загальному правовому принципі «земельна ділянка слідує за нерухомим майном».
Так чи інакше земельні ресурси країни поки що залишаються остаточно не розмежованими на землі державної та комунальної форми власності. Це призводить до невизначеності меж реалізації повноважень у галузі земельних відносин та здійснення конкретних дій відповідними органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування щодо раціонального використання та ефективної охорони земельних ресурсів країни. У зв'язку із зазначеним п. 12 Перехідних положень передбачає, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні та міські ради. За межами населених пунктів такі повноваження виконують відповідні органи виконавчої влади. Однак, це не стосується земельних ділянок, переданих у приватну власність, що пов'язано з їх виключенням із державної та комунальної форми власності за новим земельним законодавством.
1 Указом Президента України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» № 722/99 від 27 червня 1999 року була сприйнята спроба їх розмежування, але Указ не вступив в дію у зв'язку з відхиленням проекту Закону про розмежування земель державної та комунальної власності постановою Верховної Ради України № 1020-14 від 8 вересня 1999 року.
13. На період до 1 січня 2010 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.
Обмеження набуття громадянами і юридичними особами України права власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів у період визначеного в п. 13 Перехідних положень строку пов'язано, по-перше, із обмеженістю земельних площ сільськогосподарського призначення, а, по-друге, із найбільшою цінністю таких земель. Проте передбачене обмеження не розповсюджується на інші категорії земельних ресурсів країни, які підлягають набуттю громадянами та юридичними особами на праві власності. Більш того, навіть площа набуття землі у власність сільськогосподарського призначення може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.
14. До 1 січня 2005 року забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.
Вказане обмеження про заборону внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств протягом трьох років стосується тільки громадян, які мають такі земельну частку, і є мало обґрунтованим обмеженням. Якщо воно пов'язано з тим, що за ст. 82 нового Земельного кодексу, для юридичних осіб, заснованих громадянами України або юридичними особами України, внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду є засобом набувати ними земельні ділянки у власність для здійснення підприємницької діяльності, то в основному для зазначеного використання вони і набувають право власності на землю. Немає суттєвої різниці між використанням земельної частки (паю) громадянином особисто і використанням її у складі господарського това-
риства. Більше того, відповідно до положень Закону «Про господарські товариства» самі громадяни — власники права на земельну частку (пай) можуть засновувати такі товариства. У зв'язку з цим виникає ситуація, коли громадяни — члени сільгоспкоооеративу згідно ч. 2 ст. 20 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» можуть передавати право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок, а вносити право на земельну частку до статутних фондів господарських товариств заборонено. Доцільно усунути таку заборону шляхом відміни п. 14 Перехідних положень нового Земельного кодексу.
15. Встановити, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.
У п. 15 Перехідних положень, як і у попередньому пункті йдеться про обмеження реалізації права власності на земельну ділянку протягом трьох років, але вже не тільки громадянами, а і юридичними особами. Воно стосується права власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також права власності громадян України на земельні частки (паї). Але це не виключає можливостей реалізації права приватної власності стосовно зазначених земельних ділянок шляхом здійснення вказаних дій у вигляді міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. Крім цього, наведене обмеження не розповсюджується на право приватної власності відносно земельних ділянок іншого призначення, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб.
Такі обмеження права приватної власності громадян та юридичних осіб суттєво впливають на формування ринку земель сільськогосподарського призначення. Можна було б виправдати зазначені обмеження вказівкою до утворення системи земельно-іпотечних банків в Україні1, щодо розробки відповідного законопроекту про державний земельний (іпотечний) банк йдеться у п. 4 Прикінцевих положень нового Земельного кодексу. Думається, що обмеження прав громадян та юридичних осіб, які мають у власності земельні ділянки для ведення фермерських господарств та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також власників земельних часток (паїв) у ринкових умовах з більшим ефектом можна досягти не законодавчими заборонами, а утворенням правового механізму невигідності продажу таких земель як засобу виробництва. До речі, аналогічна шестирічна заборона на продаж приватних земельних ділянок, яка була передбачена Земельним кодексом в редакції від 13 березня 1992 року, проіснувала трохи більше шести місяців, тобто до прийняття Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року.
16. Громадянам — власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.
Чинний Земельний кодекс, як і попередні Земельні кодекси, незмінно базуються на принциповому положенні про те, що права на земельну ділянку виникають тільки після їх виділення в натурі (на місцевості) та видачі державних актів. У зв'язку з цим коментована норма Перехідних положень передбачає, що громадянам — власникам земельних часток (паїв) за їх
1 Див.: Каракаш Правовьіе основьі создания и деятельности земельно-ипотечньїх банков в Украине // Збірник наукових праць.— «Юридична освіта і правова держава».— Одеса, 1997.— С. 176-181.
бажанням виділяються земельні ділянки на місцевості з видачею державних актів на право власності на землю. Це стосується не тільки громадян — власників земельних сертифікатів» а й тих громадян, які були включені в списки приватизації земель колективних сільськогосподарських підприємств, але за певними причинами не одержали сертифікатів на земельну частку (пай). Слід звернути увагу і на те, що за вимогами ст.ст. 125-126 нового Земельного кодексу право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, який підлягає державній реєстрації.
17. Сертифікати на право на земельну частку (пан), отримані громадянами, вважаються правовстановлю-ючнми документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Сертифікати на право ва земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
З попередньою нормою тісно пов'язаний останній пункт Перехідних положень, у якому сертифікатам про право на земельну частку надається сила правовстановлюючого документа на земельну частку (пай). Проте у п. 17 Перехідних положень чинного Земельного кодексу вже не вказується на те, що земельний сертифікат надає право власності на земельну ділянку, а лише надає право вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до вимог чинного законодавства, тобто надає можливість для реалізації громадянами свого права на конкретно визначену земельну ділянку.
Важливою є ч. 2 п. 17 Перехідних положень, згідно змісту якої сертифікати громадян про право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельних часток (паїв) у натурі ва конкретній місцевості та видачі їм державвих актів про право власності ва земельну ділянку.
ЗМІСТ
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА......8
Глава 1. Основні положення......-...-.......*д
Стаття 1, Земля — основне національне багатство
Стаття 2, Земельні відносини........ц
Стаття 3. Регулювання земельних відносин........у»
Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання....... м
Стаття 5. Принципи земельного законодавства.....,...,,,.....,»22
Глава 2. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин...,......26
Стаття 6. Повноваження Верховної Ради України в галузі земельних відносин.......,..26
Стаття 7. Повноваження Верховної Ряди Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин....27
Стаття 8. Повноваження обласних рад у галузі земельних відносин26
Стаття 9. Повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин......80
Стаття 10. Повноваження районних рад у галузі земельних відносин82
Стаття 11. Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин.82
Стаття 12. Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин..«88
Глава 3. Повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин.......,...». 86
Стаття 13. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин86
Стаття 14. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин.......86
Стаття 15. Повноваження центрального органу, виконавчої влади з питань земельних, ресурсів у галузі земельних відносин..».......»....38
Стаття 16. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин89
Стаття 17. Повноваження державних місцевих адміністрацій у галузі земельних відносин......4°
РОЗДІЛ П. ЗЕМЛІ УКРАЇНИ..*2
Глава 4. Склад та цільове призначення земель України....42
Стаття 18. Склад земель....^2
Стаття 19. Категорії земель.*°
Стаття 20. Встановлення та зміна цільового призначення земель..46
Стаття 21'. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель....48
Глава 5- Землі сільськогосподарського призначення
Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання
Стаття 28. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення
Стаття 24. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організації........,...
Стаття 25. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств. установ та організацій...«.......
Стаття 26. Використання земельних ділянок з меліоративними системами..
Стаття 27. Збереження права на землю сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств.
Стаття 28. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств.. 67
Стаття 29. Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій........69
Стаття ЗО. Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств........70
Стаття 31. Землі фермерського господарства.......72
Стаття 32. Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств.........74
Стаття 88. Земельні ділянки особистих селянських господарств...76
Стаття 34. Землі для сінокосіння і випасання худоби....76
Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва.....76
Стаття 36. Земельні ділянки для городництва.....80
Стаття 37. Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю.... 62
Глава 6. Землі житлової та громадської забудови....83
Стаття 38. Визначення земель житлової та громадської забудови........ 83
Стаття 39. Використання земель житлової та громадської забудови......86
Стаття 40. Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва.89
Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів.. 98
Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків........96
Глава 7. Землі природно-ааповідяого фонду та іншого природоохоронного призначення......10"
Стаття 43. Землі природно-заповідного фонду...100
Стаття 44. Склад земель природно-заповідного фонду...Ю2
Стаття 46. Використання земель природно-заповідного фонду104
Стаття 46. Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання......... Юб
Глава 8. Землі оздоровчого призначення....
Стаття 47. Визначення земель оздоровчого призначення........ 109
Стаття 48. Обмеження діяльності на землях оздоровчого призначенняіц
Стаття 49. Використання земель оздоровчого призначення.....113
Глава 9. Землі рекреаційного призначення.115
Стаття 50. Визначення земель рекреаційного призначення.....115
Стаття 51. Склад земель рекреаційного призначення...117
Стаття 52. Використання земель рекреаційного призначення...;......120
Глава 10. Землі 'історико-культурного призначення.........124
Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення.........:124
Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення..-........126
Глава 11. Землі лісового фонду........129
Стаття 65. Визначення земель лісового фонду 129
Стаття 56. Власність на землі лісового фонду....131
Стаття 57. Використання земель лісового фонду134
Глава 12. Землі водного фонду........138
Стаття 58. Склад земель водного фонду..138
Стаття 59. Право на землі водного фонду.........142
Стаття 60. Прибережні захисні смуги.....145
Стаття 61. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок,
навколо водойм та на островах.... 146
Стаття 62. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах......148
Стаття 63. Смуги відведення.......160
Стаття 64. Берегові смуги водних шляхів.........161
Глава 13. Землі промисловості, транспорту, зв'язку,
енергетики, оборони та іншого призначення.........153
Стаття 65. Визначення земель промисловості, транспорту,
зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення....153
Стаття 66. Землі промисловості...*56
Стаття 67. Землі транспорту....... 160
Стаття 68. Землі залізничного транспорту........164
Стаття 69. Землі морського транспорту..168
Стаття 70. Землі річкового транспорту...169
Стаття 71. Землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства......*
Стаття 72. Землі авіаційного транспорту178
Стаття 73. Землі трубопровідного транспорту....181
Стаття 74; Землі міського електротранспорту....183
Стаття 75. Землі зв'язку.........
Стаття 76. Землі енергетичної системи.........196
Стаття 77. Землі оборони...*....... 19'
РОЗДІЛ 111. ПРАВА НА ЗЕМЛЮ... 20о
Глава 14. Право власності вв землю.....
Стаття 78. Зміст права власності аа землю....
'Стаття 70. Земельна ділянка як об'єкт права власності...
Стаття 80. Суб'єкти права власності на землю......... 20?
Стаття 81. Право власності на землю громадян...------....... 20В
Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб 212
Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад.......214
Стаття 84. Право власності яа землю держави..218
Стаття 85. Право власності на землю іноземних держав.........220
Стаття 86. Спільна власність на землю...221
Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку.....223
Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній
частковій власності224
Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку.....226
Стаття 90. Права власників земельних ділянок.229
Стаття 91. Обов'язки власників земельних ділянок.....281
Глава 16. Право користування землею.......233
Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою.....233
Стаття 93. Право оренди земельної ділянки......285
Стаття 94. Право концесіонера на земельну ділянку.... 239
Стаття 95. Права землекористувачів...... 241
Стаття 96. Обов'язки землекористувачів.244
Стаття 97. Обов'язки підприємств, установ та організацій, що проводять розвідувальні роботи. 247
Глава 16. Право земельного сервітуту........251
Стаття 98. Зміст права земельного сервітуту..... 251
Стаття 99. Види права земельного сервітуту.....258
Стаття 100. Порядок встановлення земельних сервітутів........ 255
Стаття 101. Дія земельного сервітуту.....257
Стаття 102. Припинення дії земельного сервітуту.......259
Глава 17. Добросусідство.......260
Стаття 103. Зміст добросусідства. 260
Стаття 104. Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку....... 262
Стаття 105. Наслідки проникнення на земельку ділянку гілок 1 коренів дерев......263
Стаття 106. Обов'язки щодо визначення спільних меж264
Стаття 107, Відновлення меж......265
Стаття 108. Спільне використання межових споруд.....267
Стаття 109. Використання дерев, які стоять вв межі земельних ділянок268
Глава 18. Обмеження прав на землю 269
Стаття 110. Поняття обмеження прав на земельну ділянку..... 269
Стаття 111. Обмеження прав на земельну ділянку....... 270
Стаття 112. Охоронні зони.........274
Стаття 118. Зони санітарної охорони....»«284
Стаття 114. Санітарно-захисяі зони....——.......290
Стаття 115. Зони особливого режиму використання земель..
РОЗДІЛ IV. НАБУТТЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЗЕМЛЮ.....295
Глава 19. Набуття права ва землю громадянами та юридичними особами......—....295
Стаття 116. Підстави набуття права на землю». 295
Стаття 117. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земельних ділянок-
комунальної власності у державну власність.....303
Стаття 118. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.. 306
Стаття 119. Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (вабувальна давність) 815
Стаття 120. Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду318
Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. 322
Стаття 122. Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування......... 826
Стаття 123. Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам.........381
Стаття 124. Порядок передачі земельних ділянок в оренду......336
Стаття 125. Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою........840
Стаття 126. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку342
Глава 20. Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод.........345
Стаття 127. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності.....> 845
Стаття 128. Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам
та юридичним особам.......846
Стаття 129. Продаж земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним державам,
іноземним юридичним особам....849
Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення852
Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод...... 354
Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки....855
Стаття 133. Застава земельних ділянок.856
Глава 21. Продаж земельних ділянок па конкурентних засадах.. 857
Стаття 134. Обов'язковість продажу земельних ділянок державної або комунальної власності на конкурентних засадах........357
Стаття 185. Земельні торги.........858
Стаття 186. Підготовка земельних ділянок для продажу на земельних торгах 150
Стаття 187. Оголошення про проведення земельних торгів........303
Стаття 188. Визнання земельних торгів такими, що не відбулися..365
Стаття 189. Відчуженая земельних ділянок за рішенням суду..866
Глава 22. Припинення прав ва землю........868
Стаття 140. Підстави припинення права власності на земельну ділянку. 868
Стаття 141. Підстави припинення права користування земельною ділянкою........870
Стаття 142. Добровільна відмова від орава власності або права постійного користування земельною ділянкою........373
Стаття 148. Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку.876
Стаття 144. Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються
з порушенням земельного законодавства877
Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка
не може належати на праві власності.....380
Стаття 146. Викуп земельних ділянок для суспільних потреб.......—382
Стаття 147. Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності.....».......»... 884
Стаття 148. Конфіскація земельної ділянки....,. 386
Стаття 149. Порядок вилучення земельних ділянок..... 887
Стаття 150. Особливо цінні землі та порядок їх вилучення... 892
Стаття 151. Порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок....894
РОЗДІЛ V. ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ.. 401
Глава 28. Захист прав на землю........,....... 401
Стаття 162. Способи захисту прав на земельні ділянки....401
Стаття 153. Гарантії права власності ва земельну ділянку.......403
Стаття 154. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю.404
Стаття 155. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок..... 407
Глава 24. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам...- 406
Стаття 156. Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.408
Стаття 157. Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.413
Глава 26. Вирішеная земельних спорів,.....417
Стаття 168. Органи, що вирішують земельні спори......417
Огаття 169. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами
виконавчої влади з питань земельних ресурсів..420
Стаття 160. Права і обов'язки сторін прн розгляді земельних спорів....422
Стаття 161. Виконання рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого
самоврядування щодо земельних спорів..424
РОЗДІЛ VI. ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ......427
Глава 26. Завдання, зміст і порядок охорони земель....... 427
Стаття 162. Поняття охорони земель......427
Стаття 168. Завдання охорони земель..... 480
Стаття 164. Зміст охорони земель 481
Стаття 166. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів......486
Стаття 166. Рекультивація порушених земель... 440
Стаття 167. Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами.442
Стаття 168. Охорона ґрунтів.......444
Глава 27. Використання техногенно забруднених земель.446
Стаття 169. Поняття техногенно забруднених земель...446
Стаття 170. Особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення.......448
Глава 28. Консервація земель 460
Стаття 171. Деградовані 1 малопродуктивні землі........ 460
Стаття 172. Консервація деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель. 452
РОЗДІЛ VII. УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ....464
Глава 29. Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень.......464
Стаття 173. Межі районів, сіл, селищ, міст, районів у містах......464
Стаття 174. Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних утворень........ 466
Стаття 176. Порядок встановлення 1 зміни меж адміністративно-територіальних утворень.........467
Стаття 176. Посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень...458
Глава 80. Планування використання земель.........469
Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель..469
Стаття 178. Регіональні програми використання та охорони земель..463
Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель465
Стаття 180. Зонування земель.....468
Глава 31. Землеустрій;.470
Стаття 181. Поняття землеустрою.;«......470
Стаття 182. Мата землеустрою.....-іті
Стаття 188. Завдання землеустрою.........478
Стаття 184. Зміст землеустрою......,.......476
Стаття 186. Організація та порядок здійснення землеустрою 482
Стаття 186. Розгляд і затвердження землевпорядної документації....483
Глава 32. Контроль за використанням та охороною земель........ 486
Стаття 187. Завдання контролю за використанням та охороною земель486
Стаття 188. Державний контроль за використанням та охороною земель487
Стаття 189. Самоврядний контроль за використанням та охороною земель....490
Стаття 190. Громадський контроль за використанням та охороною земель.... 491
Глава 88. Моніторинг земель.»......— 494
Стаття 191. Призначення моніторингу земель... 494
Стаття 192. Завдання моніторингу земель......... 490
Глава 84. Державний земельний кадастр..497
Стаття 198. Визначення державного земельного кадастру......497
Стаття 194. Призначення державного земельного кадастру......499
Стаття 196. Завдання ведення державного земельного кадастру.....601
Стаття 196. Складові частини державного земельного кадастру.........604
Стаття 197. Кадастрове зонування......... 607
Стаття 196. Кадастрові зйомки.........ш......... 609
Стаття 199. Бонітування ґрунтів.....і..... 613
Стаття 200. Економічна оцінка земель...616
Стаття 201. Грошова оцінка земельних ділянок619
Стаття 202. Державна реєстрація земельних ділянок...626
Стаття 208. Облік кількості та якості земель....631
Стаття 204. Порядок ведення державного земельного кадастру......... 684
Глава 36. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель..... 688
Стаття 206. Зміст економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.688
Стаття 206. Плата за землю........540
Глава 36. Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва......641
Стаття 207. Умови відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.... 641
Стаття 208. Звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського
виробництва646
' Стаття 209. Використання коштів» які надходять у порядку Відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва548
РОЗДІЛ УПІ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА... 561
Глава 37. Відповідальність ва порушення земельного законодавства...551
Стаття 210. Недійсність угод щодо земельних ділянок.551
Стаття 211. Відповідальність за порушення земельного законодавства..552
Стаття 212. Повернення самовільно зайнятих земельних діляно к. 555
РОЗДІЛ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ.558
РОЗДІЛ X. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ......573
ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Коментар
Відповідальний за випуск С.В. Карп люк Коректор К.В. Панченко Художник А.В. Воронков
Здано до набору 15.02.2002. Підписано до друку 10.04.2002. Формат 84x108/32. Папір газетний. Гарв. шкільна. Ум.-друк. арк. 31,5.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Одіссей» 61022, Харків-22, вул. Чичибабіна, 2. Тел./факс (0572) 19-48-78. Е-таіІ: ойіввеу@ип.сот.іш
Надруковано в друкарні ПП «Торнадо» м. Харків, вул. О. Яроша, 18.
Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 182 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Розділ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ | | | Земельное право |