Семків і Прибутько, і Тимчук немає!?

Холод

(взаємозв’язки)

Виборча (електоральна) система - сукупність закріплених законом конкретних правил, які визначають взаємовідносини між парламентом, урядом та виборцями. Виборчі системи не є політично нейтральними, оскільки здійснюють істотний вплив на політичний режим.

Існують три основні електоральні системи, які використову­ються з певними модифікаціями - мажоритарна, пропорційна і пропорційно-мажоритарна. Перша система ґрунтується на принципі більшості, друга - передбачає розподіл місць у парламенті відповідно до кількості голосів, одержаних на виборах за партійними списками, третя - передбачає поєднання двох попередніх принципів.

Досить цікавим є такий логічний зв'язок: партійні системи переважно визначають якість державної влади, а виборчі систе­ми формують різні партійні системи. Схема досить проста, але в ній багато варіантів.

Взаємозв'язок електоральної і партійної систем можливий у кількох варіантах:

• мажоритарна система в один тур формує двопартійність з почерговою зміною незалежних партій;

• мажоритарні вибори у два тури обумовлюють об'єднання численних партій у дві коаліції;

• пропорційна система формує багатопартійність як систему численних і незалежних партій.

Обидві згадані виборчі системи визначають ефективність ви­конавчої влади. Мажоритарна система сприяє формуванню силь­ного уряду, оскільки партія, що перемогла на виборах, створює однопартійний уряд. Пропорційна система веде до роз'єднання політичних сил і до створення коаліційних кабінетів.

Практичний інтерес представляють ефективні та неефективні поєднання електоральних систем із формами правління. Розглянемо кілька варіантів:

• Парламентська форма правління з мажоритарною сис­темою. У виборах беруть участь дві партії, одна з них перема­гає і контролює парламент і уряд. Однопартійний уряд спирається на парламентську більшість, а це означає проведення самостійного політичного курсу. Це британський варіант - «Ве-стмінстерська модель».

• Президентська форма правління з мажоритарною систе­мою. У цьому випадку потенції виконавчої влади визначаються прямим формуванням її на загальнонаціональних виборах. Це приклад з практики США. За наявності ж слабких партій за владу борються сильні лідери і одержують безпосередньо від наро­ду мандат на правління.

• Парламентська форма правління з пропорційною систе­мою. Тут уряд формується на партійно-коаліційній основі, і доля уряду залежить від збереження цієї коаліції. Це дозволяє йому за умови існування коаліції бути дієздатним, але не ефектив­ним внаслідок нечіткої перспективи. Ця модель властива західноєвропейським країнам.

• Президентська форма правління в поєднанні з пропорційною системою є найбільш вразливою комбінацією. Голосування за партійними списками від початку обумовлює неоднорідність і роздробленість парламенту. Партія президента не може переважа­ти в парламенті, а президент формує уряд без участі парламенту. Законодавці, природно, не зацікавлені в підтримці уряду. У цій моделі від початку закладений перманентний конфлікт адміністрації і законодавців.

Держава — найважливіший компонент політичного режи­му, оскільки цей інститут вирішальним чином впливає на соціальні зміни шляхом максимальної концентрації влади і ресурсів. Держава забезпечує цілісність суспільства і взаємозв'я­зок його членів через інститут громадянства, має спеціальний механізм безпосереднього управління суспільством, організовує суспільне життя на основі права і реалізує суверенітет. Якісні зміни цього інституту тягнуть за собою шлейф соціальних наслідків, що й визначає природу існуючого режиму.

Дата добавления: 2015-07-25