Тема: Історія світової політичної думки.

Завдання для самостійної роботи:

1. Назвіть основні причини появи перших міфологічних тлумачень влади і держави.

2. Складіть схему: вчення Аристотеля про „правильні" і „неправильні" форми держави і дайте характеристику кожної з них.

3. Використовуючи знання з філософії, спробуйте визначити, яка з філософських концепцій могла б служити методологією теорії політики? Розкрийте значення природного права, суспільного договору для політичної практики Нового часу?

4. Спираючись на філософсько-правові погляди І. Канта, складіть структурно- логічну схему формування буржуазного типу держави у зв'язку з категоріями: право, моральність, мораль.

Методичні рекомендації:

Готуючись до першого питання студенту слід усвідомити, що процес
виникнення світової політичної думки тісно пов'язаний з розвитком стародавніх
держав як первісної форми організації влади. В державах Стародавнього Сходу
сформувалася концепція надприродного походження держави та влади,
богообраності правителя. Автором найдавнішої парадигми виникнення держави
став китайський філософ Лао-Цзи. При розгляді сутності вчення Конфуція
необхідно підкреслити, що він розуміє державу як велику патріархальну сім'ю, де імператор -- суворий, але справедливий батько, а його піддані -- слухняні діти. Шан-Ян сформував легістську парадигму держави, яка визнавала закон основою суспільно-політичного життя та діяльності.

В епоху античності політичні уявлення були частиною космоцентричного
світогляду, в центрі якого знаходилася ідея цілісності світу, взаємозв'язку
природи, людини та суспільства. Політика і суспільство у філософських поглядах не були відділені один від одного. Реальною основою для побудови політичних концепцій являється поліс (місто-держава), в якому не було чіткого розподілу функцій та елементів держави і суспільства. Характерною ознакою цього періоду є погляд на політику, насамперед як на сферу державних відносин. Вивчаючи зміст політичного вчення Платона зверніть увагу на його тезу про те, що основною ідеєю будь-якої держави є ідея справедливості, створення ідеального політичного ладу на чолі з вибраними мудрецями. При аналізі політичної концепції Аристотеля студенту слід усвідомити сутність його положення про природне походження держави, про людину як істоту політичну.

Розглядаючи питання про римське право і політику, студент має звернути увагу на зміст політичної доктрини Полібія, який вбачав успіх Риму у поєднанні трьох державних форм правління (царської, аристократичної, демократичної) та Цицерона, який виступав противником повновладдя окремих осіб у республіці, зокрема проти монополізації влади.

В епоху Середньовіччя політична думка мала релігійно-етичну форму. Головну
роль в розвитку політичної думки відігравали в основному релігійні діячі та римо-католицька церква. Була створена християнська політична концепція, у відповідності з якою держава виступала частиною універсального порядку,
творцем і правителем якого являється Бог. Знайомлячись з поглядами Аврелія
Августина слід зрозуміти основну рису його поглядів обгрунтування та
виправдання нерівності в суспільстві, яку визначив Бог. В його головній праці
«Про град Божий» світова історія подана як боротьба двох протилежних «градів»: граду Божого, заснованого на вірі та любові і граду земного (держави - «великої розбійничої організації»). Хід історії приведе до перемоги Божої держави над світською. Протиставляючи реальну державу ідеальній, Августин однак визнає роль реальної держави у задоволенні людських потреб та підтриманні порядку. Разом з тим він вказує на тимчасовий характер державної влади і стверджує доцільність роздільного та незалежного існування двох влад в державі – духовної і світської. Дежава могла би стати частиною «граду Божого», але лише у випадку її підкорення церкві.

Теократичні концепції держави отримали подальший розвиток в працях Фоми
Аквінського. Ф. Аквінський обґрунтовував виникнення держави не лише
Божествинними, але й раціональними аргументами. Для реалізації своїж цілей
суспільство має потребу в керівникові, яким і є держава. Головне призначення
держави -- «спасіння душі». Найкращою формою правління Аквінський вважав
монархію. Водночас він зазначав, що форма влади може походити не від Бога, і
судити про її законність може лише церква, тобто державна влада є
опосередковане церквою установлення Бога.

Перід Реформації охарактерезувався винекненням релігійно-політичного
плюралізму. М. Лютером та Ж. Боденом був висунутий та обгрунтований
постулат про домінування світської влади над духовною та державний
суверенітет. Ж. Кальвін створив теократичну концепцію, в якій функції держави
як управлінського інституту передавалися церковним структурам.

З раціонально-критичних позицій досліджує сферу політики Н. Макіавеллі. Він
виводив закони держави з розуму та досвіду і вважав, що політика - це автономна
сфера діяльності людини, котра виходить з її власної волі. Політику визначає не
Бог, а практика і природні закони життя та людська психологія. Головним у
вченні Макіавеллі є принцип політичного реалізму. В праці «Володар» він
доводить, що політика не повинна керуватися апріорними схемами та нормами
релігійної моралі. Аналізуючи політичне житя конкретного суспільства, вчений
відзначає великий вплив боротьби протилежних соціальних сил і робить
висновок, що ідеальна держава можлива лише при змішаній формі монархічної,
аристократичної та демократичної влади. Але в умовах сучасної йому Італії,
стверджує Макіавеллі, необхідна сильна централізована монархічна держава,
здатна створити умови для ідеальної.

Готуючись до першого питання студенту необхідно усвідомити, що ідеї
Відродження, які набули широкого розповсюдження в країнах Західної Європи у
XIV -- XVI ст., сприяли руйнуванню феодально-релігійних уявлень і об'єктивно
відповідали потребам буржуазного суспільства, що зароджувалося. Студент
повинен пам'ятати, що Н. Макіавеллі запроваджує світський погляд на політику,
державу, розуміючи їх як творіння рук людини, результат боротьби соціальних
сил.

В Новий час створюються теорії природнього права та суспільного договору.

Вивчаючи друге питання студент має звернутим увагу на положення,
аргументоване Г. Гроцієм про сутність права як регулятора соціальних норм та
ідею Б. Спінози про суспільний договір як категорію, якою користуються для
аналізу характеру зв'язків між природним правом і державою.

Розглядаючи третє питання необхідно пам'ятати, що Дж. Локк розвинув і
доповнив і об'єднав у єдине політичне вчення -- доктрину ранньобуржуазного
лібералізму та вперше висунув вчення про розподіл влади.

При вивченні четвертого питання рекомендуємо звернути увагу на суть теорії
„географічного детермінізму" Ш. Монтеск'є, на його розуміння свободи як
упевненості громадянина у недоторканості свого життя, житла, майна. Головним
внеском Монтескє в політичну теорію стало обгрунтування принципу розподілу
влади на законодавчу, виконавчу та судову як гарантію безпеки громадян від
свавілля влади та забезпечення ії свободи. Ж. Ж. Руссо розглядав державу як
угоду між людьми, згідно з якою певна спільна сила захищає особу і власність
кожного. Це вчення - основа його теорії про демократію. Центральна ідея Руссо
полягає в тому, щоб влада в договірній державі має належати народу. Вимога
народного суверенітету основа політичного вчення Руссо. Студент має
усвідомити сутність поглядів Гольбаха про людину як продукт соціального
середовища та К. Гельвеція про ідеальний суспільний лад — приватновласницький.

І. Кант та Г. В. Ф. Гегель основну увагу приділили теорії правової держави, яка
є гарантією свободи особи. Гегелю належить розробка та розмежування понять
«громадянське суспільство» та «держава».

Література:

1. Аристотель. Политика. Соч. в 4-х т. Т. 4. Кн. 4-6. - М, 1983.

2. Бергер А.К. Политическая мьісль древнегреческой демократии. - М., 1966.

3. Доватур А.И. Политика й полития Аристотеля. - М., 1965.

4. Мадісон В.В. та ін. Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій: Навч.
посібник.-К., 1996.-С. 5-18.

5. Нерсесянц В.С. Политические учення древней Греции. - М., 1979.

6. Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. - К., 1995.
-С. 25-40.

7. Політологія у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. / За заг. ред. К.М.
Левківського. - К., 2003. - С. 15-17.

8. Політологія. Підручник / За заг. ред. проф. Кременя В.Г., проф. Горлача М.І.
- Харків, 2001.-С. 27-37.

9. Семененко И.И. Афоризми Конфуция. - М., 1987.

Ю.Утченко С.Л. Политические учення Древнего Рима: ІП-І вв. до н.з. - М., 1977.
11.Швидак О.М. Політологія. Практикум: Навч. посібник. - К., 2001. - С. 24-35.
12.Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. -

К., 2002. - С. 33-44.

ІЗ.Бердяев Н.А. Истоки й смьісл русского коммунизма. - М., 1990. - Гл. II, III.
14.Волкогонов Д.А. Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й.В. Сталіна. - К.,

1989.-Кн. І.

15.Горфункель А.Х. Философия зпохи Возрождения. - М., 1980. - Гл. V, XII.
Іб.Зайченко Г.А. Джон Локк. - М., 1973. - Гл. VIII.
17.Из истории социально-политической мьісли // Социально-политический

журнал. - 1992. - № 6-9.

18.История политических й правових учений. - М., 1988. - Гл. VIII, IX.
19.Мадіссон В.В. та ін. Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій: Навч.

посібник. - К., 1996.
20.Основи політології. Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. - К., 1995.

-С. 31-41.

21.Політологія у запитаннях і відповідях. Навч. посібник За заг. ред. К.М.

Левківського. - К., 2003. - С. 102-115.
22.Політологія. Підручник / За заг. ред. проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І.

-Харків, 2001.-С. 44-90.

23.Субботин А.Л. Ф. Бзкон. - М., 1974. - Гл. XI, XII.

24.Швидак О.М. Політологія. Практикум. Навч. посібник. - К., 2001. - С. 35-44.
25.Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник.

К., 2002.-С. 48-66.

Дата добавления: 2015-07-25