Українська культура як соціально-історичне явище

Вивчення культури передбачає розкриття її як продукту розвитку суспільства і як сукупності матеріальних і духовних цінностей, які створені людством. Культура — це, передусім, історичне явище, а її розвиток — найважливіша частина процесу розвитку людства. Історія культури — результат досліджень не тільки істориків, але й археологів, етнографів, фольклористів, істориків літератури, фахівців у галузі суспільної думки, науки, філософії, мистецтва. Вона ґрунтується на загальних висновках історичної на­уки, що характеризують окремі епохи. Історія культури дає можливість більшою мірою відчувати результати історичного прогресу, вона показує, що навіть у найтяжчі часи й епохи світ був наповнений талановитими людьми і ніяка руйнівна сила не спроможна знищити культуру народу. Історія культури розкриває значення як національних тра­дицій, так і культурних зв'язків між народами. Саме завдяки розвитку національних культур утворилася різнобічна і яскрава скарбниця людської культури.

У розвитку кожної національної культури значна роль належить активній взаємодії з іншими культурами. Але все ж таки стан кожної етнокультури визначається, пере­дусім, внутрішніми процесами, а вже потім — зовнішнім впливом. Кожна національна культура обов'язково має в собі співвідношення національних та загальнолюдських цінностей, оскільки жодна культура не може розвиватися ізольовано.

Історично так склалося, що протягом тривалого часу українська культура перебува­ла у тіні інших культур. Саме ця обставина створила певний стереотип сприйняття її як вторинної і провінційної. Тим часом, самобутня культура українського народу є не лише повноправним і унікальним елементом світової культури, а й важливим чинником світо­вого культурно-історичного процесу. Становлення і розвиток культури України мож­ливо висвітлити тільки з урахуванням контексту розвитку світової культури та цивілізації. Отже, усвідомлення феномена української культури означає сприйняття її як цілісної системи у процесі історичного розвитку та у взаємозв’язку з культурами інших народів.

У складі національної культури можна виділити цілий ряд елементів, які характе­ризують і визначають її розвиток. До них можна віднести культуроформувальні чин­ники географічного середовища, політичну і правову культуру, культуру побуту тощо. Крім того, важливого значення у процесах розвитку національної культури набувають особливості національного характеру та менталітету народу.

Українська культура належить до європейського кола культури, де традиційно ви­щою цінністю визнавалися свобода і значущість особистості. Саме визнання особистості як основної цінності національної культури може забезпечити прогресивний культурний розвиток країни. Культура виступає, водночас, і як мірило цивілізованості етносу, і як форма та зміст внутрішнього зв'язку поколінь. Процес створення і передавання всього найкращого, формування культурної традиції є своєрідною потребою кожної нації. Про­тягом усього часу свого існування український народ творив культуру, яка постійно зба­гачувалась, незважаючи на постійну загрозу знищення етносу та його асиміляції.

Історія культури посідає одне з чільних місць у системі розвитку суспільства та фор­мування національної самосвідомості. Визначення сутності, змісту та визначальних етапів еволюції національної культури є основними завданнями сучасної української культурологічної науки. У вітчизняній науці вже вироблений підхід до проблеми періодизації історії української культури.

Перший період розвитку культури України пов'язаний з її глибинними джерелами. Це досить тривалий часовий відрізок, який охоплює період від початків людської ци­вілізації на цій території до культури східнослов'янських племен дохристиянської доби. Племена і народи, які проживали на цій території впродовж тисячоліть, творили культу­ру, передаючи її у спадок наступним поколінням і забезпечуючи цим безперервний про­гресивний розвиток. Найдавніші свідчення перебування людини на території України датуються ще добою пізнього палеоліту. У наступні епохи розширювалися сфери людської діяльності, вдосконалювалися зміст і форми культуротворення, змінювалася сама людина. Відчутний слід залишили в історії культури України племена трипільської куль­тури, для яких характерними були високий розвиток землеробства і суспільної органі­зації. Трипільська кераміка надовго пережила своїх творців і слугувала взірцем для на­ступних поколінь. Античні джерела сповіщають про племена кіммерійців, які прожива­ли на нашій території і мали культурні зв'язки з народами Малої Азії і Кавказу. Культура племен іранського походження, зокрема скіфів, — ще одна яскрава сторінка розвитку людської цивілізації на українських територіях. Скіфському періоду відповідає час існу­вання на узбережжі Чорного моря грецьких міст-колоній, де значного розвитку досягли сільськогосподарські ремесла, торгівля, архітектура, мистецтво. Культура античних міст Північного Причорномор'я сприяла розвитку економічного життя, суспільних відно­син і культури місцевих племен, що прискорювало процес розкладу первіснообщинно­го ладу і сприяло їх подальшому прогресу.

Племена черняхівської культури — анти — мали усталені торговельні та культурні зв'язки з Римом, що було важливим чинником розвитку культури племен на землях антів. Чималий вплив на антів у галузі військової техніки та організації справили племе­на готів, що жили на півдні України.

З розпадом первісного ладу на території слов'янських племен виникають напівдержавні об'єднання — союзи племен, на чолі яких стояли князі. На рубежі VIII-IX ст. у Середньому Подніпров'ї склалося державне утворення «Руська земля», яке мало більш високий рівень політичної організації у порівнянні з давніми союзами племен і об'єдну­вало вже кілька таких союзів. У другій половині IX ст. переважно завершився тривалий процес становлення давньоруської держави — Київської Русі.

Культура доби Київської Русі — це другий період формування культури України. За часів князювання Володимира Святославича на київських землях було введене христи­янство за грецьким зразком, що відповідало тодішнім інтересам держави. Християн­ство сприяло розширенню економічних і культурних відносин Київської Русі з євро­пейськими країнами і, по суті, володіло монополією на культурне творення у державі. Склалася і розвивалася давньоруська мова, почався інтенсивний розвиток освіти, літе­ратури, мистецтва. Давньоруська культура — одна з найяскравіших сторінок історії куль­тури середньовіччя. Давньоруські майстри внесли у скарбницю світової культури бага­то нового і цінного. Вони творили з глибоким відчуттям реальної краси навколишнього світу. Релігійні сюжети, створені ними, сповнені живою красою реального буття, зво­рушливо передають ідеї гуманізму і добра. У всіх творах давньоруських майстрів можна простежити риси, які йшли з життєдайного джерела народної творчості. Культура Київсь­кої Русі створила ті традиції, що використовуватися всіма поколінням и давньоруської й української народностей.

Наступний період — третій — це час, позначений формуванням української народ­ності. З середини ХІІІ. ст. Русь зазнавала руйнівних нападів монголо-татарських орд, що мали катастрофічні наслідки для її економіки і культури. За цих умов феодальна розд­робленість посилюється, цього ж часу починаються процеси етногенезу — визрівання етнічних спільностей — української, білоруської, російської, які розвивалися на ґрунті стародавніх племінних відмінностей. Формування української народності проходило на території Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського, Волинського і Галиць­кого князівств. Центром цього процесу стало Середнє Подніпров'я. Українська на­родність починає виступати як окрема етнічна спільність зі своєю мовою, територією, особливостями економічного життя і своєрідною культурою. Назва «Україна», яка спер­шу вживалася тільки у Південній Русі, набула також етнічного значення і поширилася на всі землі, де формувалася українська народність. До середини XVIІ ст. тривав процес формування основних рис української народності, складалася її територія, мова, еконо­мічна спільність, психічний склад. Процес формування української народності супро­воджувався загостренням соціальних суперечностей, викликаних боротьбою народних мас проти іноземного гноблення. У цей період з'являється в Україні нова соціальна вер­ства — козацтво, якому судилося відіграти епохальну роль в історії і культурі України.

Четвертий період розвитку української культури проходив під впливом визвольної війни народу під проводом Богдана Хмельницького. Усна народна творчість другої по­ловини XVII ст. відобразила найголовніші події тієї доби. У процесі визвольної боротьби значно поширився світогляд українців, зросла їх етнічна самосвідомість. Розвивається освіта, книгодрукування сприяє зміцненню культурних відносин України з іншими народами. Події визвольної війни опиняються у центрі уваги літераторів, художників, музикантів, істориків. Триває розвиток системи літературних жанрів, розробляються теоретико-мистецькі проблеми.

У другій половині XVIІ ст. в Україні поширюється стиль бароко, який став стилем епохи, цілісною художньою системою. У XVІІІ ст. українська культура продовжувала розвиватися у важких умовах. Територія України залишалася у складі різних держав, обмежувалися культурні права українського народу, гетьманська влада слабшала, а зго­дом була остаточно скасована. Українська православна церква втратила свою автоно­мію, стала частиною Російської церкви. Однак навіть у цих умовах творчій геній українсь­кого народу створив ряд неперевершених шедеврів, які стали надбанням не тільки вітчиз­няної, а й світової культури. Культура цього часу стає більш оригінальною і національною, поступово відходять старі традиції та ідейно-естетичні концепції.

Наступний період розвитку української культури пов'язаний з глибокими перетво­реннями у всьому слов'янському світі. Уже наприкінці XVI ІІ ст. почалися процеси фор­мування слов'янських націй, які супроводжувалися бурхливим розвитком національ­них культур, формуванням етнічної самосвідомості. Джерелом, з якого постають про­цеси українського національно-культурного відродження XIX ст., був фольклор. Українська інтелігенція, яка народжується цього часу, сприяє розвитку демократичних напрямів у культурі. Розвиток нації знаходить вияв у неповторних національних фор­мах культурної творчості. Розквітає українська література, відбувається становлення професійного театру, започатковується музична класика, реалістичного вияву набуває живопис. У ХІХ ст. витворилася не лише національна культура, спільна для сходу і захо­ду України, але й виник особливий тип митця, діяча української культури, який харак­теризувався тісним зв'язком із народним життям.

Історія української культури XX ст. — складний і суперечливий час — це шостий період розвитку етнокультури українців. Культура України XX ст. — це свідчення не­зламного духу народу, який постійно тяжів до збереження власної мови, історичної па­м'яті, мистецьких надбань минулих часів. Початок століття був періодом, коли заклада­лися головні, фундаментальні засади, з яких виходив розвиток культури України у по­дальші часи. XX ст. характеризується аритмією культурного розвитку. Бурхливе століття відбилося на формах, змісті та ідейному розвитку української культури. Високі злети чередувалися з падіннями, українська культура виходила на високу орбіту світової куль­тури і одночасно зазнавала нечуваних утисків тоталітарної системи.

90-ті роки XX ст. започаткували сьомий етап історії української культури. Акт про дер­жавну незалежність України, прийнятий 24 серпня 1991 p., відкрив нову сторінку в історії культури України. Чине вперше український народ отримав можливість вільно творити.

У процесі розбудови нової держави актуальною стає проблема людини як творця. По суті відбувається зміна світоглядного ставлення до людини, гуманістичного усві­домлення ролі людини у процесі творчості. Гуманістична орієнтація суспільства має на меті втілення у практику пріоритетів загальнолюдських цінностей, які знаходять ви­раження у національній культурі. У площині відродження національної культури акту­альною залишається мовна проблема, адже культура і мова належать до найголовніших духовних цінностей кожної особистості і всього суспільства.

У XXI ст. Україна увійшла незалежною державою. Поступово вона посідає гідне місце у світовій системі економічних, політичних і культурних зв'язків.

Дата добавления: 2015-07-25