Місіс Педді простягає руку й боязко пестить ведмедика.

Хочете взяти його на руки?

Місіс Педді рвучко хапає його і біжить до свого мольберта, пригортаючись щокою до ведмедика.

Фері. Він їй подобається.

Місіс Севідж. Вона мені теж сподобалась.

Флоренс (озирається, помічає Джеффрі, який

стоїть у глибині сцени). Ой, ми не познайомили вас із Джефом! Джефе, підійдіть-но сюди.

Джефрі (затуляє правою рукою пів-обличчя і.підходить). Даруйте мені, що я подаю вам ліву руку.

Місіс Севідж. О, будь ласка! Вам болять зуби?

Флоренс (кладе руку на плече Джеффрі). У Джеффа на лиці шрам, і він не хоче лякати людей.

Місіс Севідж. О, не бійтеся налякати мене. Я ж бо сама щоранку дивлюся в дзеркало.

Баффі. Ну от, тепер ви знаєте всіх. Нас неба­гато в цьому відділенні. Сподіваємось, що вам тут непо­гано буде.

Фері. Ні, місіс Севідж, ви ще не з усіма познайоми­лись. Ви ще не знаєте бебі.

Баффі. Ах, так... я й забув.

Фері. Флоренс, де він?

Флоренс. Але ж... він був тут. (Обертається й кли­че). Джоне! Джоне! '

Джеффрі. Може, він вискочив за двері.

Флоренс. Зараз погляну. (Біжить до дверей і на кілька хвилин зникає). Джоне! Джоне! Джоне!

Ф е р і (квапливо питає місіс Севідж). Ви її не скрив­дите?

Місіс Севідж. Що ви! Ні в якому разі. Хто цей Джон?

Баффі. її син. А що ви подумали?

Місіс Севідж. Як? І її син тут?

Ф е р і. Авжеж. Він тут народився.

Флоренс (заходить). Не пощастило... (Зупиняє­ться, усміхається і показує пальцем на диван). Погляньте-но! Заснув просто на підлозі. (Лізе за диван). Чоло­вік казав, ніби я не зможу бути доброю матір'ю... (Під­водиться, тримає в руках ляльку, зодягнену в бавовняні дитячі повзунки). Місіс Севідж, це мій син.

Фері (квапливо). Ви любите дітей, правда ж?

Місіс Севідж. Так, геть усіх, за винятком своїх. (Повільно обводить усіх поглядом, перш ніж заговорити знову). А скільки йому місяців?

Флоренс. О, йому п'ять років!

Місіс Севідж. А виглядає більшеньким.

Флоренс. Пробачте... мені треба, покласти його спа­ти. У нього кір. Боюся, як би й ви не захворіли. Я однесу його. Пробачте. (Виходить).

Джеффрі. Ви були такі добрі, місіс Севідж... що вона не здалася вам дивною.

Фері. Ми не встигли вам пояснити. Але ви одразу все збагнули.

Баффі. Бідолашна Флоренс хвора, і ми удає­мо, ніби віримо їй, щоб не завдавати їй прикрощів. Спо­діваюсь, ви ставитиметесь до неї так само.

Місіс Севідж. Авжеж, звичайно..

Баффі. Добре, що ви, місіс Севідж, розумієте, що всі ми, за винятком Флоренс, можемо піти звідси, коли забажаємо.

Д ж е ф ф р і. Але ми не йдемо... бо ніде немає місця, кращого за це.

Ф е р і. Вам пощастило, що ви потрапили сюди, місіс Севідж, повірте, хоч це й кажу вам я...

Деренчить дзвоник «цикада», прилаштований на стіні біля лівих две­рей. Він дзвонить настирливо. Всі невдоволено озираються на нього.

Баффі. Зупинись!

Ф е р і. Яка тиранія!

Місіс Севідж. Що це таке?

Д ж е ф ф р і. Оце жахливе деренчання — сигнал роз­ходитися по своїх кімнатах.

Баффі. Незручності ери механіки! Найдоскона­ліші машини і ніякої людяності.

Д ж е ф ф р і. Нам не личить розумувати. (Прямує до дверей).

Місіс Севідж. На добраніч.

Джеффрі (обертається). Оце те, чого ми ніколи не говоримо. «На добраніч»—це значить, що нічого більше не буде... (Швидко виходить, не пояснивши смис­лу своїх слів).

Місіс Севідж (звертаючись до Фері). Як так нічого не буде?

Баффі. Не дивуйтеся Джеффовим словам. Під час війни його літак було збито, і він загорівся. Джефф ще не зовсім прийшов до тями.

Місіс Севідж. Скажіть, лице йому дуже спо­творено?

Баффі. Анітрішечки. Джефф залишився неушкоджений. Проте вцілів тільки він один — увесь екіпаж загинув. Його рана глибша, ніж здається на перший погляд.

Фері. Ви, звісно, вже зрозуміли, що ми з Ганнібалом єдині, хто може піти звідси в будь-яку мить. Мине могли про це сказати вам при всіх, щоб не засмучу­вати їх.

Дата добавления: 2015-07-16