Декамерон» Джованні Бокаччо: ренесансні мотиви, проблематика , жанрова своєрідність.

«Декамерон»— збірка зі ста новел італійського письменника Джованні Боккаччоа сюжетом цієї збірки 10 молодих флорентійців (7 жінок, 3 чоловіка) залишають охоплене чумою місто, оселяються на заміській віллі і протягом 10 днів розповідають цікаві і повчальні історії (всього їх 100), які широко відтворюють розмаїте повсякденне життя. «Декамерон» в перекладі з грецької — «десятиденник». Композиція книги мозаїчна — кожна оповідка має завершений сюжет, а всі разом створюють своєрідну енциклопедію людських стосунків. Сюжети новел мандрівні, письменник творчо обробив міські анекдоти, античні сюжети і навіть арабські казки.
«Декамерон» подарував Боккаччо європейську популярність. У «Декамероні» до досконалості доведений жанр міської новели, що відкрив шлях усій ренесансній новелістиці. Приваблювали не тільки цікавість оповідань, яскраві образи героїв, їх соковита мова, але й художня добірність новел Боккаччо, нетрадиційне трактування ряду фабул, поширених у попередній середньовічній літературі, загальний ідейний лад його творів. У «Декамероні» висвітлились нові грані гуманістичного світогляду, в тому числі його антиаскетичні ідеали. У центрі уваги Боккаччо - проблема самосвідомості особистості, що отримала широку перспективу в подальшому розвитку ренесансної культури.
«Декамерон» здобув велику популярність в Італії, де Боккаччо знайшов чимало послідовників(Франко Саккетті, Мазуччо та ін) Вже в XIV ст. він був перекладений на французьку та англійську мови, пізніше сюжети «Декамерона» широко запозичали у літературі інших країн Європи, нерідко переробляючи їх в дусі національних традицій.
Варто відзначити, що деяка частина новел «Декамерона» була майстерно запозичена з історій, що зустрічаються в античній літературі, приміром, у «Метаморфозах» Апулея

37. Відродження у Франції. Роман Франсуа Рабле «Гаргантюа й Пантагрюель»: ренесансні мотиви, проблематика, жанрова своєрідність

У Франції поява багатої і своєрідної ренесансної культури відбувається в умовахзначних змін у державному устрої. «Ренесансна держава» існувала у Франції бли-зько 150 років (XVI — перша половина XVII ст.). Це була децентралізована динас-тична влада без покірливої бюрократії. Влада спиралася на підтримку населення, цяпідтримка надавалася через Генеральні і провінційні штати. «Ренесансна монархія»закінчується за часів правління Людовіка XIV, коли складається добре організованацентральна влада «абсолютного уряду».У Франції підсумки XV—XVI ст. протилежні підсумкам того, що відбулося вцей самий час у Німеччині. Реформаційний рух потерпів тут повний крах, країназалишалася католицькою. Хоча абсолютною монархією Франція стає на початкуXVI ст., королівська влада була досить сильною і в XV ст
Життя Гаргантюа і Пантагрюеля — загальна назва низки з п'яти романів французького письменника 16 століття Франсуа Рабле. Це сатирико-філософський твір, вершина творчості письменника. У п'яти книгах розповідається про пригоди двох гігантів, батька — Гаргантюа, та сина — Пантагрюеля. Твір просякнутий сатирою на тогочасне французьке суспільство, написаний вульгарною, грубою мовою з використанням туалетного гумору, сповнений сцен насильства. Він був заборонений цензурою Сорбонни. Водночас, він був популярний у читачів, які відчували в ньому сильне гуманістичне спрямування, збагатив французьку мову численними неологізмами.
Написання й публікація романів тривали з 1532 по 1564 рік. Останній із них вийшов уже після смерті автора.
Українською переклав Анатоль Перепадя, за що у 2005 році вдруге отримав Премію ім. Григорія Сковороди від Посольства Франції в Україні.

38. Сонет у європейській літературі епохи Відродження (Петрарка,Ронсар,Шекспір)

Соне́т — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямбу, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде, тощо. Припускають, що зародкові початки сонета губляться в поезії провансальських трубадурів, але постав він в Італії. Першими сонетами вважають твори Ф. да Барберіні й А. да Темпо. Остаточної форми йому надав, встановив чисельність рядків і порядок рим Ф. Петрарка (1304 — 1374). Сонет проходить через всю історію європейської та світової літератури, розкриваючись у поезії П. Ронсара у Франції (16 ст.) та В. Шекспіра в Англії (17 ст.).Зневажений класицизмом, сонет відродився в добу романтизму. У цілому, сонет сприяє дисциплінуванню поетичного мовлення. Адже кожна з чотирьох його частин має бути синтаксично викінченою, рими — точними ідзвінким,рекомендується регулярне парокситонно-окситонне римування, уникнення повторень у віршовому тексті одних і тих же слів (крім службових або спеціально вмотивованих за ліричним сюжетом).Особливий внесок в осмислення теорії сонета зробив Й. Бехер, вважаючи його «найдіалектичнішим художнім видом», наголошуючи на його інтенсивній драматургійності, коли перший вірш містить у собі тезу, другий — антитезу, а тривірші — синтез, так званий «сонетний замо́к», що завершується 14 рядком.

Дата добавления: 2015-07-16