Тема. Основні тенденції розвитку сучасної художньої прози

1. Творчість Сергія Жадана.

2. Творчість Юрка Іздрика.

1. Творчість Маріанни Кіяновської.
2. Творчість Анатолія Дністрового.
3. Жанрово-родові пошуки Івана Ципердюка.
4. Особливості творчості Василя Габора.
5. Творчість Володимира Даниленка.

Сергій Вікторович Жадан народився у 1974 р. в м. Старобільську на Луганщині. У 1996 році закінчив факультет українсько-німецької філо­логії Харківського ДПУ ім. Г. С Сковороди. 1996 – 1999 рр. навчався в аспірантурі цього ж університету за спеціальністю – українська література. Нині – кандидат філологічних наук. З 2000 р. – викладач кафедри української і світової літератури. У 2004 р. пішов із посади викладача. Зараз живе і працює в Харкові. Займається перекладацькою діяльністю: поезію Пауля Целана (з німецької), Чарльза Буковські (з англійської), Андрія Хадановича (з білоруської). Власні тексти переклав на німецьку, англійську, польську, сербську, хорватську, литовську, білоруську, російську й армянську мови.

Організатор різноманітних культурологічних, мистецьких акцій, поп-концертів, виставок, концертів класичної, духовної і не­традиційної музики, вуличних акцій. Автор поетичних збірок: «Рожевий дегенерат» (1993), «НЕП» (1994) «Цитат­ник» (1995), «Генерал Юда» (1995), «Пепсі» (1998), «Бала­ди про війну і відбудову» (2001), «Марадона» (2007), Ефіопія (2009), Лілі Марлен (з фото І. Нещерета) (2009) - книга нових і вибраних віршів.

До книжки «Біґ Мак2» (2006) увійшли подорожні нотатки під назвою «Біґ Мак» (2003) і поетична збірка «Історія культури початку століття» (2003). С Жадану належать автобіографічний роман про сучасне покоління «Депеш Мод» (2005), псевдоісторична книжка про Нестора Махна й український анархізм, написана у формі подорожніх нота­ток, «Anarchy in the UKR» (2005), збірка історій «Гімн де­мократичної молоді» (2006). Спільно з Ю. Андруховичем і Л.Дерешем видав книжку «Трициліндровий двигун любо­ві» (2007), вмістивши у ній есеї під назвою «Блок НАТО».

У березні 2008 р. роман С.Жадана «Anarchy in the UKR» у російському перекладі увійшов до номінації російської літературної премії «Национальный бестселлер». Номинатором виступив письменник із Санкт-Петербургу Дмитро Горчев. Також книга в 2008 р. отримала грамоту конкурсу «Книга року» на Московській міжнародній книжковій виставці-ярмарку.

Проза С. Жадана переважно зводиться до публіцисти­ки. Темпи, з якими він уклав вибране під назвою «Капі­тал» (2006), що охоплює всі прозові твори, крім «Біґ Маку», свідчать про занижені вимоги автора до власного письма, орієнтацію на дешевий епатаж. Намагання С. Жадана писати в «Депеш Мод» про Українську Республіку, яка, на щастя, «почила в Бозі», і в якій, здається, йому приємно жити, але зовсім неприємно багатьом іншим людям, ніщо інше, як дешевий епатаж, невиліковна хвороба лівизни, що, як видно, з ві­ком не минає.

«Лілі Марлен» поєднує в собі вибрані вірші Сергія Жадана з додатком нових, ще не друкованих поетичних текстів та кількох есеїв. Поезії, відібрані до збірки, присвячені комунікативним проблемам ліричного героя та спробам подолати порожнини, що зазвичай виникають між персонажами літературних творів. Вибір саме цих текстів не є випадковим – у кожному з них говориться про можливість чи неможливість любові як такої. Саме тому цю збірку можна назвати книгою любовно-соціальної лірики.

«Лілі Марлен» є спільним проектом Сергія Жадана та фотографа Ігоря Нещерета, котрий проілюстрував вірші своїми роботами.

Проза С. Жадана — це зрозуміле, легке письмо, в яко­му виразно прослідковується традиція російського «ліво­го» мистецтва і «футуриста» М. Семенка, тоді як сучасна критика пов'язує його творчість передусім з традицією американського «покоління бітників» періоду 60-х. Автор у прозі використовує елементи натуралізму (простий наратив, максимальне наближення до реальності у деталях). Така література ви­кликає інтерес своєю неприємною або незручною правдою. Багато нецензурних слів використовує письменник. С. Жадан, фіксуючи щоденну мову пересіч­них українських громадян, насправді любить мат і захоп­люється ним. Хоча мат і виконує у прозаїка епатажну функцію, проте сам автор не поділяє лексики на цензурну й нецензурну.

С. Жадан як поет і в прозовому тексті чудово передає широкий спектр емоцій, зокрема легке занепокоєння, хви­лювання, обурення й праведний гнів, але коли вдумуєшся, з приводу чого увесь цей галас зчиняється, розводиш рука­ми. Його тексти визначають парадокс і гіпербола: «Спро­буй як-небудь — позбудься політики в своєму житті, поба­чиш, чи вдасться це тобі, наскільки тобі стане сил і терпін­ня, вона надзвичайно вчеплива, ця курва... Я хочу мати нормальний парламент, який би легалізував гашиш, я не хочу, аби моїми депутатами були жирні свині, я не хочу, аби моїм губернатором був банкір..., я хочу, щоби вона — ця молодь — боролась не за владу, я хочу, щоби вона боро­лась із владою, щоби вона захоплювала банки і блокувала обладміністраціго, щоб вона контролювала бюджет і вики­дала клерків із вікон їхніх кабінетів, щоби вона виходила на суботники під чорними прапорами» («Anarchy in the UKR»). У такому ключі можна висунути гіперболізовані вимоги і до самого С. Жадана: я хочу рейвової літератури, але без матюків. Однак така література, як і парламент без свиней, на жаль, неможлива.

У тексті відчувається також холеричний темперамент автора: «... і ми змушені були дивитись, як доросле життя знищувало нашу країну, як воно ламало наших батьків, як воно викидало з себе всіх зайвих і непотрібних, всіх, хто так і не зрозумів, що насправді відбувається. Чи корисним був цей досвід, думаю я тепер. Не знаю, не впевнений, я за­галом не згоден, що будь-який досвід є корисним». Кожній відносно освіченій людині зрозуміло, що розпад СРСР, як і будь-якої імперії, обов'язково мав супроводжуватися со­ціальними, зокрема економічними, потрясіннями.

С. Жадан, який так категорично виступає за незручну правду, батьків, проте, шкодує. Він їм співчуває, тому не наважується сказати, що вони збудували не соціалістич­ний рай, а пастку-лабіринт, в якому блукатимуть не тіль­ки самі, а й їхні діти, онуки, можливо, й правнуки. Прик­метно, що у С.Жадана конфлікт між батьками і дітьми втрачає будь-яку напругу, напруга з'являється лише тоді, коли мова заходить про літературних батьків, класиків ук­раїнської літератури, українських соцреалістів чи попсових поетів. Тоді він поводить себе не як благородний син, що шкодує батька, вибачаючи йому всі помилки, а як во­йовничий безбатченко. Винятком є лише Т. Шевченко, який перетворюється в уяві С.Жадана на «кореша й побратима» - просто «Шеву».

Роман «Депеш Мод» критики вважають поки що найвдалішим. Написа­ний він у формі щоденникових нотаток автобіографічного оповідача упродовж трьох днів — з 17.06.93 по 20.06.93. Формально - це розповідь про те, як троє приятелів — Соба­ка Павлов, Вася Комуніст і автобіографічний оповідач шу­кають Карбюратора, щоб повідомити про самогубство його вітчима. Насправді цей текст має на меті розказати про ще одне «нещасне», «втрачене» покоління, яке, на думку С.Жа­дана, Сатана «викидає із цього життя, як гнилі овочі з хо­лодильника».

Прозаїк, апелюючи до щирості (яку свого часу рішуче відкинули вісімдесятники), просто хоче, щоб замість Сата­ни з'явився хтось до нього прихильніший. Зрозуміло, про жодне соціальне узагальнення у цьому разі не йдеться, а доводиться мати справу з відвертим сатанізмом, який має сигналізувати - ситуація молоді нестерпна. Як зауважує Отар Довженко, зізнання оповідача у вірі в Сатану сягає депресивного ліризму й трагікомічного драйву. Цей сата­нізм можна розцінювати і як позерство, вже згадуваний дешевий епатаж. Зазвичай більшість переконаних атеїстів і епатажних сатаністів у переломні моменти свого нікчем­ного життя згадують про Бога. Тому С.Жадан, сатанізуючи власне покоління, робить йому погану послугу.

Поко­ління С.Жадана стартувало вже в ситуації свободи, на від­міну від попередників. Однак воно цією свободою не зумі­ло скористатися. У «Депеш Мод» йдеться передусім про свободу від обов'язків (які навіюють нудьгу), освіти (рі­вень якої вкрай низький), роботи (якої немає), батьків­ської опіки (бо батьки її самі потребують) та батьківського авторитету (який відсутній), родинних зв'язків (родина взагалі обтяжує).

Життя молоді, за С. Жаданом, зводиться до нічного бо­гемного існування. Перед читачем у «Депеш Мод» розгор­тається картина мандрів Харковом. Багато водяри, драпу, мату і безпритульності. Можливо, молодь тішить епізод, коли друзі крадуть погруддя Молотова. За спостережен­ням Т. Гундорової, Молотов навіть символізує батька. Од­нак у цьому разі, очевидно, йдеться про повалення ідолів, псевдобатьків.

Т.Гундорова назвала С.Жадана «сумним клоуном, пан­ком і революціонером безпритульного покоління», вважаю­чи, що безпритульність покоління 90-х зумовлена відсутністю батька і матері, безкінечними мандрами, втратою довіри до світу дорослих, у яких водночас із перебудовою проявилась і власна невкоріненість у бутті. Вона наголошує, що саме ці відчуття зумовили появу панк-культури — інфантильної культури дорослих чоловіків, які граються в дитячі ігри.

Дата добавления: 2015-07-16