Ред.] 1920—1932 роки

Окупація України більшовиками не спричинила спершу ґрунтовних змін в нац. відносинах в Україні. Серед більшости Р. на У., гол. в держ., адміністративному й партійному апараті, переважало переконання, що змінилася тільки форма політ. влади і що Росія має залишитися неподільною і їй далі належатиме необмежене панування над українцями й ін. народами сов. імперії. У панівній, укр. за назвою партії — КП(б)У кількісно переважали Р. (53,6% у 1922) або ін. нац. елементи (євреї, балтійці тощо), байдужі, а то й ворожі до укр., питання і взагалі до українства. Ці рос. елементи в КП(б)У намагалися навіть відокремити від укр. яац. території Донеччину і Криворіжчину, створивши 1918 окрему Донецько-Криворізьку Республіку Совєтів у складі РРФСР, або загалом ігнорували існування УРСР, вважаючи і її й саму КП(б)У тимчасовими фікціями.

Зміни числа Р. в Україні в добу революції і за перші pp. сов. влади докладніше не є відомі. Чимало Р. з упривілейованих за царату прошарків емігрувало за кордони СРСР (разом з тим на Україну наплинула значна кількість комуністів з Росії), занепад міст і промисловості спричинив ослаблення рос. елементу в м., але приплив Р. на Донбас тривав далі (1921-23 — 16000, 1924-25 — 64000 осіб). Докладні дані про кількість Р.,. їх розміщення та демографічну характеристику дає сов. перепис 1926, зокрема для УРСР. За цим переписом, на укр. суцільній території в СРСР жило 4,2 млн P. (12,1% всього населеная; 1897 — 13,1%), на території УРСР у межах з 1938 — 2,7 млн (9,2%); незначне ч. Р. жило на Західній Україні (бл. 60 000) і в Бесарабії (бл. 60 000).

Великий відсоток Р. жив у м.: в УРСР — 50,4% від усього їх ч. (1897 — 42,3%), на всіх укр. етнічних землях в СРСР 40,5% (українців — 10,2%). Серед міськ. людности УРСР Р. становили 25,1% (українці — 47,4), серед сіль. — і 5,6% (українці — 87,6). Докладніше див. карту.

Як у 1897, так і в 1926 найчисленнішими міськ. скупченнями Р. були (у тис., у дужках — у % до всього населення): Одеса — 162,8 (38,7), Харків — 154,4 (37,0), Київ — 125,5 (24,4), Дніпропетровське — 73,4 (31,5), Сталіне — 59,9 (56,25), Миколаїв — 46,7 (37,0), Луганське — 31,3 (43,5); на Кубані Красноград — 83,4 (51,3). Назагал найбільший відсоток Р. становили у великих м.: у м. понад 100000 — 33,3%, 50-100 — 20,1%, У менших — 12,2%.

Порівняно з 1897 відсоток Р. в УРСР начебто зменшився з 10,0 на 9,2% (на селах з 6,7 на 5,7%, у м. з 33,7 на 25,1%); фактично зменшення Р. було менше, бо перепис 1897 дещо перебільшив кількість Р.

Розміщення Р. у 1926 було таке, як і в 1897. їх майже не було на Західній Україні, мінімальний відсоток (2%, винятково до 5%) вони становили в основному масиві України (єдине більше скупчення Київ); більший відсоток на чотирьох територіях: на Слобожанщині — бл. 25% (зокрема в укр. частинах Курщини — 46% і Вороніжчини — 30% та на Харківщина), иа півд. Україні, у якій Р. скупчилися переважно в приморських частинах, зокрема у м. (серед сіль. населення їх було найбільше в кол. Мелітопільській окрузі — 24%), на Донбасі (зокрема в кол. Луганській — 42,7% і в укр. частині кол. Шахтинсько-Донецької 37% округах) та на Кубані −33,5% (особливо у її сх. частиш). Докладніше див. карти й таблицю, на якій подано кількість Р. за поодинокими краями на укр. суцільній території в УССР у тис. і у % всього населення:

Краї!! Всього у 1 000!! у %!! міста у 1 000!! у %!! села у 1000!! у % Степ || 798 || 14,3 || 351 || 33,1 || 447 || 9,1

1 Українська ССР	2 677	9,2		25,1		5,6
у тому ч.:
Правобережжя		2,9		11,9		0,8
Лівобережжя		4,3		13,4		3,2
Півд. Слобожанщина		16,9		27,2		13,9
Дніпровський пром. район		8,9		25,1		5,0
Донбас		31,4		48,9		18,8
2 Рос. СФСР	1 538	30,3		65,2	1 176	25,7
у тому ч.:
Курщина й Вороніжчина		35,4		49,2		35,0
Донеччина		20,6		74,6		9,9
Зах. Передкавказзя		28,4		65,0		21,0
1-2 Разом		12,1		28,8		8,9

Приналежність до рос. національности і рос. мови не покривалася, як видно з табл. (у тис. і — в дужках — у % всього населення):

	Все населення	міське	сільське
Р. за національністю	2 677 (9,2)	1344 (25,1)	1333 (5,6)
ч. осіб, що вважають рос. мову рідною	4 426 (15,2)	2 390 (44,5)	2 036 (8,6)

Рос. мову вважали за рідну 2 627 000 Р. (98,1% усіх), 1289000 українців (5,5% усіх), 356 000 євреїв (22,6 всіх) та 154 000 ін. Процес мовної русифікації охопив насамперед укр. людність у м., у яких 24,4% вважало рос. мову рідною (у с. ледве 3,2%). З другого боку, ледве 1,4% Р. вважало українську мову рідною (навіть у с. ледве 1,8%).

Демографічні прикмети рос. і укр. населення в УРСР були досить різні. Відмінною була статева й вікова будова обох народів. 1926 на 100 чоловіків припадало жінок: серед українців — 106,1, серед Р, — 100,2, тобто статева будова Р. була корисніша — серед них не було надміру жінок, бо Р. зазнали за війни менших втрат, ніж українці, а на Україну постійно припливали Р. — переважно чоловіки у силі віку. Тому серед Р. дорослі працездатні особи у віці 20 — 59 років становили 51,2% (серед українців 43,1%), серед усього населення 45,3%, натомість менший відсоток становили діти й підлітки — 43,4% (50,6 і 49,0%) та старілі віком — 5.4% (6,3 і 5,7%).

Ще більшою була різниця між Р. і українцями з погляду соц-проф. структури. Українці являли собою мало здиференційовану сел. масу, Р. — здиференційовану суспільність. З сіль. господарства жило 51,8% всіх Р. (українців — 90,7%), з промисловості — 20,0 (українців — 3,8%), з торгівлі — 3,3% (0,8%), на службовців поипадало 12,2% (2,6%), на ін. професії 12,7 (2,1%).

Р. були краще освічені, ніж українці: 1926 на 100 осіб у віці від 5 pp. і вище письменними були: серед Р. 76,5 чоловіків, 51,2 жінок; відпопідні числа для українців — 66,5 і 32,5. Кількість учнів, що вчилися в початкових школах з рос. мовою навчання становила 1927 — 14,1% всіх учнів (відсоток Р. в Україні — 8,4), у школах проф. освіти — 16,0%, у технікумах — 14,7%, на робітфаках — 21,5%. Подібні відносини існували й у сер. 1930-их pp.: 1936 Р. становили у вузах 15,4%, технікумах — 10,3%, на робітфаках — 16,2%.

1926 значна кількість Р. в УРСР народилася за її межами, тобто була зайшлим елементом — 779 200 осіб, які нар. в РРФСР (без Казахської і Киргизької АССР), 112500 в ін. респ.; з цих пришельців (в основному Р.) 70% оселилося в м., 30% у с., 271 000 на Донбасі. Т. ч. приблизно 25% Р. в УРСР це зайшла людність — у м. ⅓, в с. бл. 15%, на Донбасі понад ⅓. Постійний приплив Р. на Україну при одночасній еміграції українців за межі, УРСР — це гол. причина збільшення відсотка Р. Значно менше значення мав нерівномірний природний приріст людности, що був вищий в українців.

У результаті продовжуваної у 1923 — 32 українізації рос. потенціал в Україні зменшився: частина Р. повернулася до Росії, частина асимілювалася в укр. оточенні, а ще ін. частина українців, зрусифікованих царатом, повернулася до українства. Значно зменшилося ч. Р. на керівних посадах у всіх ділянках життя. Так, участь Р. в адміністративному апараті на 1928-29 (у %) була така. (у дужках участь українців): сільради — 5,1 (87,9), селищні ради — 20,9 (50,9), міські ради — 23,9 (50,4); на районових з'їздах — 7,9 (82,9), окружних рад — 14,5 (68,6); участь в членстві КП(б)У — 27,5 (52,0), ЛКСМУ — 17,1 (64,1).

Дата добавления: 2015-07-16