Ред.] 1917 — 1918 роки

До організації укр. нац. сил після Березневої революції, заходів Укр. Центр. Ради й укр. домагань автономії для України загал Р. на У. та їхні політ. партії (кадети, меншовики, есери, більшовики) поставилися неґативно; вони також впливали на Тимчасовий уряд у Петрограді в напрямі, ворожому до українських домагань. Напередодні Українського Національного Конгресу (17. 4. 1917) голова Київської Ради Російських депутатів П. Незлобін заявив, що домагання автономії України — це «удар у спину революції» і на це домагання «демократія відповість багнетами». Негативна була настанова до укр. нац.-держ. відродження загалу рос. інтелігенції, службовців, впливових пресових органів («Киевлянин» і «Киевская Мысль») тощо.

Проголошення І Універсалу (23. 6. 1917) і створення Ген. Секретаріату Р. на У. прийняли як узурпацію влади. Коли ж укр. влада стала дійсністю, вони змінили свій погляд і радили Тимчасовому урядові якось порозумітися з Укр. Центр. Радою. Після II Універсалу і порозуміння між Центр. Радою і рос. Тимчасовим урядом (липень 1917) про включення до УЦР і Ген. Секретаріату представників нац. меншостей, до Центр. Ради увійшли 54 рос. депутати: 20 есерів, 20 меншовиків, 10 кадетів, 4 нар. соціалісти. У Малій Раді рос. партії мали 8 депутатів: 3 меншовики (М. Балабанов і українці — К. Кононенко й Д. Чижевський), 4 есери (О. Зарубін, О. Сараджіев, І. Скловський, К. Сухових) і один кадет (С. Крупнов). Деякий час у Центр. Раді засідали також представники більшовиків (Ю. П'ятаков, В. Затонський), але 8. 11, 1917 вийшли Із неї. У Ген. Секретаріаті були 2 представники рос. партій: ген. секретарі — пошт і телеграфу О. Зарубін і для рос. справ — Д. Одинець (рос. нар. соціаліст).

При голосуванні проголошення Укр. Нар. Республіки в Малій Раді (III Універсал 20. 11. 1917) утрималися: 1 меншовик і 2 есери, а представник кадетів вийшов з Малої Ради. Проти проголошення самостійности України (IV Універсал) голосували, за ухвалою партії, всі меншовики, натомість рос. есери утрималися. Д. Одинець лишився міністром для рос. справ в укр. уряді й після IV Універсалу.

Від самого поч. їх влади в Росії більшовики на У. (серед них переважали Р.) виступали проти її самостійности. На наказ з Москви, вони 29. 1. 1918 започаткували повстання проти укр. влади в Києві, яке незабаром було придушене. У створеному більшовиками, на противагу до Центр. Ради й її Ген. Секретаріату, сов. уряді в Харкові, т. зв. Народному Секретаріаті, більшість становили Р. і зрусифіковані українці.

До Гетьманату (квітень-грудень 1918) Р. (правих і центристських течій) поставилися позитивно. Вони входили до уряду (в останньому уряді С. Гербеля навіть становили більшість) і мали великий вплив у держ. апараті (особливо в центр.) й армії. У травні 1918 постав «Русский Союз», що мав на меті об'єднати Р. на У. для оборони й розвитку рос. культури і школи (у дійсності мав антиукр. характер); знову діяли праві і крайньо праві рос. організації. Кількість Р. на У. збільшилася коштом утікачів з-під влади більшовиків у Росії. Рос. офіцери творили в Україні базу для Добровольчої армії А. Денікіна. Ці зайшлі рос. елементи відплинули з України після переходу влади в руки Директорії, за якої Р. до українського уряду вже не входили.

Назагал у визвольних змаганнях України з Росією більшість P., що жили в Україні, стала по боці більшовиків (рос. пролетаріат) або Денікіна (переважна частина інтелігенції й буржуазія); рос. селянство було переважно нейтральне.

Дата добавления: 2015-07-16