Індійська народна казка

Знання — це добро, що не знає втрати,ані злодієві, пні цареві його не відібрати.Індійське прислів'я

Однією з найдавніших індійських пам’яток, що дійшла до наших часів, є книжка «Панчататра». Вона написана мовою давніх індійців — санскритом1, у якій знаходяться витоки багатьох європейських мов, у тому числі й української. Історія виникнення «Панчатантри» достеменно не відома, як і її оригінал, оскільки вона збереглася в кількох варіантах (без авторства).

Деякі вчені вважають, що укладачем цієї книжки був джайнський монах Пурнабхадра, який приблизно в 1198-1199 pp. на основі обробки індійських фольклорних джерел створив великий збірник творів із повчальним змістом. Однак це лише одна з версій.

Коли ж була створена «Панчатантра»? Учені дійшли висновку, що приблизно в IV ст. н. е., коли побутові оповідки набули ознак казки (чарівної, про тварин, соціально-побутової).

Назву пам’ятки «Панчатантра» (панча — п’ять, тантра — книга) перекладають по-різному: «П’ять книг», «П’ять повчань», П’ять хитрощів», «П’ять кошиків житейської мудрості».

У книжці п’ять частин (тантр): «Втрата дружби», «Придбання друзів», «Про війну ворон і сов», «Втрата набутого», «Несподівані діяння». Щоб надати їй цілісності, на якомусь етапі з’явилось обрамлення (рамка) — слово про нерозумних синів царя Амарашакті, яких відправили на навчання до мудрого брахмана1 Вішнушармана. Він починає розповідати історію, герой якої, у свою чергу, розповідає іншу, у яку вставляється ще одна оповідка. Так триває до п’яти разів. Потім усе починається спочатку. Така побудова розповіді подібна до принципу дерев’яної ляльки «матрьошки». Згодом цей прийом набув поширення по тільки в Азії, а й у Європі.

1 Санскрит — літературно оброблена давньоіндійська мови.

Па початку «Панчатантри» проголошено основну мету книжки — слугувати для її читачів (передовсім юнаків) «наукою розумної поведінки». Щоб виконати доручення царя Амарашакті (якомога швидше навчити царевичів — за шість місяців), Вішнушарман написав «Панчатантру». Прочитавши мудрий і захоплюючий твір, юнаки набули необхідного досвіду й розуму.

Отже, кожна з п’яти частин «Панчатантри» ілюструє заповіді житейської мудрості. Перша частина «Втрата дружби» — у ній розповідається про витівки шакала, який руйнує небезпечну для нього дружбу бика та лева. У другій частині «Придбання друзів» показано, як слабкі істоти — ворон, миша, газель і черепаха, — діючи спільно, здатні допомогти одне одному й перемогти сильніших за них. Третя частина «Про війну ворон і сов» навчає різних прийомів воєнної науки, серед яких надається перевага хитрощам. Четверта частина «Втрата набутого» відкривається історією про мавпу, якій удалося обманути дельфіна, що хотів отримати її серце, а вона прагнула вибратися я моря на сушу. П’ята частина «Несподівані діяння» розповідає про вчинки, зумовлені жадібністю, недбальством, нерозважливістю.

Чисельні оповідки «Панчатантри» містять різноманітні настанови й практичні поради. У збірці викриваються ненажерливість, користолюбство, невдячність, пихатість, разом із тим утверджуються вірність, дружба, співчуття до ближнього та інші чесноти. Найголовнішою цінністю, що проголошується в «Панчатантрі», є розум як основна умова людського життя й доброчинності.

1 Брахман — представник пишемо суспільного кола в Індії, духовний наставник; бог-творець.

H. Балух. Панчатантра. 2008 р.

Повчальний зміст книжки втілено в розважальній, захопливій формі.

Характерною особливістю збірки є те, що фольклорні джерела протягом тривалого часу пройшли певну літературну обробку й змінилися, а також поєдналися між собою. Тому в цій книжці панує синтез1 різних елементів, у тому числі казкових і неказкових, фантастичних і реальних.

Поряд із вигаданими персонажами (боги, напівбоги, демони) діють цілком реальні герої — люди і тварини. У «Панчатантрі» можна знайти окремі епізоди, пов'язані з життям давніх індійців, у тому числі засудження інтриг і лицемірства царського двору, жорстокості й жадібності чиновників, влади багатства та поневолення народу. Завдяки алегорії у творі викриваються вади суспільства й окремих людей. При всьому своєму казковому змісті й зв'язку з традиціями фольклору «Панчатантри» змальовує широку панораму індійського побуту та соціального життя.

«Панчатантра» стала напрочуд популярною за межами Індії. Її переклали багатьма мовами світу. Вона посідає гідне місце разом з іншими збірками національного фольклору («Тисяча і одна ніч» та ін.).

«Фарбований шакал» — один із казкових творів, що ввійшов до «Панчатантри». У ньому змальовано життя тварин, яке дуже подібне до життя людей. Тварини вміють говорити, здатні на людські почуття, здійснюють учинки, притаманні людям. В алегоричній формі розкриваються особливості реального світу, у якому люди інколи діють нерозумно, припускаються помилок.

Основна мета казки «Фарбований шакал» — навчити слухачів (і читачів) розуму, довіряти не зовнішньому вигляду чогось, а його сутності, проникати в глибину явищ і довколишнього світу, а також бути собою, учитись розрізняти тих, хто своїми хитрощами вводить в оману інших. В образах тварин утілено риси людей, що нерідко трапляються і в нашому житті.

1 Синтез — поєднання різних елементів в єдине ціле.

Фарбований шакал

У лісовому краю жив шакал на ймення Чандарава.

Одного разу від лютого голоду він потрапив у місто. З усіх сторін збіглися голодні пси і, голосно гавкаючи, кинулися на нього. Нещадно покусаний, рятуючи життя, шакал шмигнув у дім маляра, а там ускочив у велику бочку із синьою фарбою. Звідти він виліз геть синій. Пси, що чекали на нього під дверима дому, навіть не впізнали його, і пофарбований шакал спокійно побіг до рідного лісу.

Забачивши дивовижного звіра із синьою, як у самого бога Шіви, шиєю, лісові мешканці — леви, тигри, пантери, вовки та й усі решта — із жахом кинулися тікати.

—- Хто знає, чого сподіватися від цього чудовиська? — приказували вони. — Краще сховатись од нього подалі.

— Чому ви всі втікаєте? — зупиняв їх Чандарава. — Вам немає чого боятись! Мене сьогодні створив сам Брахман. «Віднині, помазаний мною на царство, — сказав він, — ти будеш володарем над усіма звірами».

— Прав нами, о царю! — визнали його лісові мешканці.

Новоспечений «цар» подарував левові посаду головного радника, тигра зробив керуючим палацом, пантері довірив охорону царської скарбниці, а вовка призначив палацовим сторожем. Зі своєю ріднею, шакалами, він навіть не захотів говорити: наказав вигнати геть усіх до одного.

З того часу всі хижаки приносили здобич шакалові, а вже він — своєю царською владою — розподіляв її між своїми підданими.

Якось, сидячи на раді, він почув десь далеко тужливе виття шакалів. І тут од великої радості з йот очей полилися сльози, він схопився і голосно завив у відповідь. Звірі одразу збагнули, хто перед ними.

— Як же обдурив нас цей пройдисвіт?! — у гніві вигукували вони.

— Це ж усього-на-всього жалюгідний шакал! За обман — розірвати негідника!

Шакал намагався було втекти, але його наздогнали й роздерли на дрібні шматки.

(Переказ Ольги Бондарук)

Збірка І. Франка «Коли ще звірі говорили» (1903) написана під безпосереднім впливом «Панчатантри». Митець називав цю давню індійську пам’ятку однією зі «скарбівень старих традицій». Він уважав, що з’ясування часу створення «Панчатантри» ускладнюється тим, що «оригінал твору давно втратився, а до нас дійшли тільки пізні й дуже змінені його редакції, так що оригінал приходиться відтворювати за давніми перекладами перськими, арабськими, монгольськими і т. д.».

Цікаво знати

«Панчатантра» стає відомою в Європі з XVIII ст, у зв’язку з поширенням інтересу до Індії та країн Сходу. Багато європейських письменників використовували у своїх творах казкові сюжети й образи цієї давньоіндійської пам’ятки. Відлуння «Панчатантри» можна простежити у творі «Райнеке-лис» Й. В. Ґете, байках Ж. де Лафонтена, І. Крилова та ін.

Мзечабук (Ча́буа) Ира́клиевич Амирэджи́би (груз. ჭაბუა [მზეჭაბუკ] ამირეჯიბი; 18 ноября 1921, Тифлис — 12 декабря2013, Тбилиси^[2]) — грузинский писатель, классик грузинской литературы XX века, автор романа «Дата Туташхиа» (1973—1975) и ряда других произведений.

Дата добавления: 2015-07-16