Организационно-правовые формы производства

Экономическую основу рыночной экономики составляет обособление хозяйствующих субъектов в качестве собственников. Это означает, что каждый собственник свободен и волен решать, как и для чего использовать принадлежащие ему ресурсы — производить ли нужные обществу товары и услуги самостоятельно, объединяться ли с другими собственниками для этих целей или, за неимением других возможностей, продавать единственное свое достояние — способность к труду. Таким образом, главным составным элементом экономической основы рыночной экономики выступает частная собственность на факторы производства, порождающая частный характер их присвоения.

Но способ присвоения не является случайным. Он обусловлен уровнем развития материальной базы производства. Нелепо и экономически нерационально создавать государственные предприятия по оказанию мелких услуг населению (например, по ремонту обуви или одежды). С другой стороны, сегодня трудно представить, чтобы такие крупные объекты, как железные дороги, портовые сооружения, гиганты автомобильной промышленности принадлежали одному лицу. Никакой, даже самый крупный личный капитал не способен «переварить» подобные объекты, обеспечить их эффективное функционирование и развитие. И тем не менее они могут находиться в частной собственности благодаря тому, что рыночная экономика создает возможность объединения индивидуальных капиталов, не пренебрегая самыми мелкими их вложениями. Там и тогда, где и когда это выгодно, возникают групповые (иногда их называют «коллективными») формы частного присвоения.

Способ присвоения факторов производства должен соответствовать состоянию и уровню развития объектов присвоения. Лишь в этом случае может быть обеспечено их эффективное функционирование. Если присвоение не отвечает этому требованию, например оказывается чрезмерно обобществленным, рано или поздно обнаруживаются негативные последствия такого противоречия — неэффективное, расточительное использование ресурсов, разрыв экономических интересов участников производства Именно такое противоречие объективно потребовало рыночной трансформации «советской» административно-командной си

8. Сутність потреб та їх класифікація

Функціонування будь-якої економічної системи припускає задоволення суспільних потреб. Необхідність споживати є фізіологічною особливістю усього живого. Проте тільки людина усвідомлює її, і тому необхідність споживати перетворюється у потребу. Отже, потреба – це усвідомлена необхідність людини споживати, нужда у чому-небудь.

Прагнення людей до задоволення потреб є умовою суспільного виробництва. Але, з другого боку, самі потреби, їх поява обумовлені виробництвом. Породжуючи потреби, суспільне виробництво в той же час є джерелом їх задоволення. Отже, потреби мають суб’єктивно-об’єктивний характер.

Усі потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами і об’єктами. За суб’єктами потреби поділяються на: 1)індивідуальні, колективні та суспільні; 2) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб’єктів економіки. За об’єктами потреби класифікують на: матеріальні (у їжі, одягу, житії, здоров’ї); духовні (у освіті, культурі); соціальні (у труді, управлінні, навколишньому середовищі).

Західні вчені великого значення надають градації потреб за ступенем їх нагальності. Так, американський економіст А. Маслоу запропонував ієрархію потреб відповідно до їх вагомості: Вищі потреби: У самовираженні (саморозвиток і самореалізація)У повазі (самоповага, визнання, статус)Соціальні потреби (соціальний контакт, любов, відчуття духовної близькості). Нижчі потреби: Потреби у безпеці та захисті (надійність доходів, робочого місця, забезпечення старості, чисте повітря і т.ін.)Фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло)

Потреби, незалежно від класифікації, безмежні. Повне їх задоволення завжди відносне, що пов’язано з досягнутим в кожний даний момент рівнем розвитку продуктивних сил. У міру розвитку суспільного виробництва потреби змінюються, помножуються, тобто зростають кількісно і якісно. Ця підтверджена багаторічною історією людства закономірність є змістом економічного закону зростання потреб. Цей закон виражає внутрішньо необхідні, стійкі, причиново-наслідкові зв’язки між розвитком суспільного виробництва і удосконаленням потреб людей. Дія цього закону обумовлена технологічним прогресом виробництва, зміною відносин власності, зростанням культури, знань. Внутрішнє протиріччя цього закону – між зростанням потреб і можливостями виробництва у їх задоволенні – є рушійною силою розвитку будь-якої економічної системи.

Дата добавления: 2015-07-16