Захист сировини, продовольства, фуражу і води

Надійніший спосіб захисту сільськогосподарської продукції в умовах надзвичайної ситуації — це зберігання в герметизованих приміщеннях, погребах, підвалах. Для цього необхідно провести ремонтні роботи, ліквідувати щілини у вікнах, дверях, стелях, сті­нах. Вікна можна закласти цеглою, закрити щитами із дощок чи обтягнути поліетиленовою плівкою, руберойдом, толю. Двері об­бити одним із цих матеріалів, для ущільнення набити прокладки із гуми, повсті або прогумованої тканини на стикуванні дверей з коробкою. Труби і повітряні проводи обладнати засувами або кла­панами, у вентиляційні труби встановити фільтри із підручного матеріалу (мішки, набиті тирсою та ін.).

Для запобігання зараженню газо- і пароподібними хімічними речовинами і бактеріальними аерозолями доцільно продукти в складах, коморах, овочесховищах вкрити поліетиленовою плівкою. Надійно захищені продукти у діжках із щільно закритими криш­ками та в герметичних скляних і металевих банках й пляшках.

Якщо урожай залишився на току або в полі, його необхідно вкрити синтетичною плівкою, брезентом, толю або руберойдом. Під брезент потрібно покласти шар соломи товщиною 20—ЗО см.

Картоплю, коренеплоди можна також накрити шаром соломи 20—ЗО см, а потім засипати шаром землі 40—60 см..

Перевозити продукцію сільського господарства слід у закри­тому транспорті, а при його відстутності щільно закрити.вантаж плівкою, брезентом. Сіно можна накрити шаром некормової со­ломи, очеретом, плівкою.

Воду, яка зберігається для господарських потреб у місткостях, треба також накрити. Над шахтними колодязями обладнати наві­си і щільні кришки або тимчасово можна накрити поліетиленовою плівкою і обв'язати. Навколо колодязя потрібно обсипати глиною товщиною 20 см і шириною 1,5—2 м, зверху засипати 15 см піс­ком або землею і зробити, схил для стікання води.

При загрозі забруднення або зараження сільськогосподарської продукції необхідно оповістити населення і довести способи й за­соби укриття продукції.

Дезактивація — цевидалення РР з поверхні різних об'єктів, а також із продуктів харчування, фуражу, сировини і води. Для визначення необхідності в дезактивації проводять дозиметричний контроль радіоактивного забруднення. Дезактивацію можна про­водити часткову або повну.

При дезактивації приміщень РР Змивають сильним струменем води. Спочатку з даху, а потім із стін, дверей і вікон. Струмінь води спрямовують на поверхню під кутом 30—40°. Змиті радіоак­тивні забруднення повинні бути поховані.

Всередині виробничих приміщень видаляють пил із стелі і стін струменем води або вологим обтиранням пилу зверху вниз.

Обладнання приміщень і предмети догляду за тваринами (го­дівниці, відра та ін.) промивають водою за допомогою щіток. Для більш повної дезактивації застосовують господарське мило, соду або поверхнево-активні речовини (ОП-7, ОП-10) 3%-ної кон­центрації. Якщо холодна вода з миючими засобами не знижує рівня радіоактивної забрудненості, то дезактивацію потрібно при­водити гарячими, розчинами.

Техніку дезактивують такими способами: обмітанням віника­ми, мітлами, щітками: змиванням РР струменем води: обтиран­ням тампонами із ганчір'я, клоччя, щітками, змоченими водою, розчинниками або дезактивуючими розчинами: змиванням РР де­зактивуючими розчинами з одночасною обробкою забруднених по­верхонь щітками дегазаційних компонентів: очищенням забрудне­них поверхонь, вузлів і агрегатів миючими засобами «Лабомид», «Темп», «МС», «Ритм» у миючих машинах.

Для зниження температури замерзання дезактивуючих розчинів їх готують на основі аміачної води із вмістом аміаку 20—25 %. Як часткову дезактивацію у польових умовах при відсутності во­ди застосовують обмітання, яке знижує забрудненість РР у 2— 4 рази.

При дезактивації металевих, гумових, пластмасових, цегляних, бетонних і асфальтових поверхонь ефективне змивання струменем води під тиском біля 20 кПА з відстані 2—3 м. При такій оброб­ці радіоактивність техніки знижується в 10—20 разів. Якщо ж до­дати у воду 0,15—0,3% миючих засобів (СФ-2У, «Вихрь», «Новость» та ін.), ефективність дезактивації збільшується і забруд­неність зменшується в 20—50 разів.

Внутрішні поверхні техніки (кабін, капотів, важкодоступні міс­ця), інструмент, інвентар та інші невеликі за розміром предмети дезактивують обтиранням тампонами, щітками змоченими водою, розчинниками або дезактивуючими розчинами. Забрудненість РР зменшується в 8—10 разів.

Змивання РР дезактивуючими розчинами з одночасною оброб­кою забруднених поверхонь щітками дезактивуючих приладів і компонентів — надійний, ефективний спосіб, який зменшує за­брудненість у 50—80 разів.

Дезактивацію техніки починають з верхньої точки і послідов­но обмивають зверху вниз. Дуже замаслені і забруднені місця обов'язково протирають щітками або тампонами. Водяні і масляні радіатори, повітроочисні фільтри знімають і протирають розчин­никами. Якщо ж не можна досягти необхідної повноти дезактива­ції, їх відправляють на обробку в мийних машинах ремонтних підприємств із застосуванням миючих засобів «Темп», «МС», «Ритм», «Лабомид» та ін.

Окремі деталі й інструмент дезактивують у невеликих ваннах (піддонах) засобами дезактивації.

Для дезактивації техніки, засобів індивідуального захисту і предметів догляду за тваринами рекомендуються такі розчини: дезактивуючий розчин літній (ДЛ)—0,3%ний водний розчин ОП-7 або ОП-10 і 0,7%ний розчин гексаметафосфату натрію: дезактивуючий літній кислий розчин (ДЛК) — той же розчин, але з добавкою 2 % соляної кислоти і 0,1 % інгібітора корозії ПБ-5 (полімер буталаміну). Норма витрати розчинів ДЛ і ДЛК — 3— 5 л/м²: дезактивуючий розчин зимовий кислий (ДЗК), до його складу входять ті ж самі компоненти, що і в розчин ДЛК, але за­мість гексаметафосфату натрію для зниження температури замер­зання він містить хлористий кальцій і хлористий магній.

Пористі матеріали краще дезактивувати за допомогою пило­сосів.

Одяг, халати та інші бавовняні й брезентові вироби витрушу­ють, при необхідності, перуть у розчинах миючих засобів.

Дезактивацію територій господарств здійснюють глибоким пе­реорюванням, засипанням, і асфальтуванням (ступінь забрудне­ності знижується в 2 рази на кожних 13см грунту); бетонуванням (ступінь забрудненості знижується в 2 рази на 9,5см бетону); зрізуванням шару забрудненого ґрунту 3—5 см (повна дезакти­вація).

Дороги з твердим покриттям миють водою під тиском 300— 500 кПа (3—5 атм) в розрахунку 3 л води на 1 м² поверхні. Грун­тові дороги переорюють або знімають верхній шар скрепером..

Для дезактивації сільськогосподарської продукції використо­вують такі способи: самознезаражування, зняття верхнього за­брудненого шару, обмивання водою, технологічна переробка.

Для самознезаражування сільськогосподарську продукцію мож­на залишити і зберігати доти, поки радіоактивність цієї продукції не знизиться до допустимих норм в результаті природного розпаду радіоізотопів.

Забруднення продукції рослинництва і тваринництва може бути поверхневим внаслідок прилипання радіоактивних частинок і структурним — при всмоктуванні радіонуклідів через поверхню листя і надходження їх із грунту через кореневу систему.

Структурне забруднення продукції тваринництва відбувається при годівлі тварин кормами, що містять РР, а також при надходженні з водою і повітрям.

При вмісті РР у сільськогосподарській продукції понад допус­тимі норми проводять дезактивацію. Є три способи дезактивації: механічне видалення РР, технологічна переробка продукції і зниження вмісту РР в продовольстві і кормах шляхом розбавлення чистою продукцією.

Зерно, фрукти, овочі дезактивують промиванням водою. Із зерна,огірків, кавунів, яблук, слив, груш радіоактивний пил змиває­ться добре. Погано піддається дезактивації цим способом картоп­ля, малина, суниці, полуниці. Очищення картоплі, качанів кукуру­дзи, гороху, люпину, бобів, сої знижує забрудненість РР у десятки разів.

Промивання нарізаних овочів, фруктів, грибів 0,1%ним розчи­ном соляної кислоти з наступним промиванням водою знижує вміст цезію-137 на 98%.

При поверхневому забрудненні радіоактивним пилом зерна, а також скирт сіна і соломи знімають верхній забруднений шар зер­на на глибину 10—15 см, а сіна і соломи — 20—ЗО см і складають окремо для зберігання, а решту після радіометричного контролю використовують на корм худобі.

Коренеплоди (буряки, моркву) і картоплю дезактивують 2—3-разовим промиванням у проточній воді, при цьому вида­ляється до 80 % радіоактивних речовин. З качанів капусти необ­хідно зняти верхні листки. Перед обмиванням картоплю і корене­плоди висипають на решето або нещільний щит над ямою, куди стікає вода. Яму потім засипають землею.

Шеретування проса, рису, соняшникового насіння, гречки, вів­са, переробка зерна пшениці на високосортне борошно знижують вміст РР у десятки разів. При переробці зерна, картоплі, цукрових буряків, ягід, фруктів на спирт цезій і стронцій в кінцевому про­дукті відсутні. В десятки разів зменшується вміст РР в крохмалі і цукрі. Такий результат одержують і при переробці олійного на­сіння на олію, особливо при екстрагуванні.

У 2—3 рази зменшується вміст цезію-137 у засолених огірках, грибах, а також рибі.

При забрудненні короткоживучими радіоізотопами йоду, моліб­дену, ніобію та ін. м'ясо можна заморозити і тримати в холодиль­никах до зменшення радіоактивності за рахунок природного роз­паду РР. При такому забрудненні можна м'ясо посолити і залиши­ти на зберігання. На 50 % у м'язах і на 25 % у кістках зменшує­ться вміст короткоживучих радіоізотопів, якщо м'ясо варити після кипіння не менше 10хв, після чого воду злити, залити чистою та варити до готовності.

Забруднене м'ясо цезієм-137 можна обробити одним із таких способів. Вимочити в прісній воді, а потім залити розсолом на три місяці. Радіоактивність зменшується на 90 %. Вимочити м'ясний фарш 3год у прісній воді, а потім використати для приготування ковбаси, вміст радіонуклідів зменшується на 70—80 %.

При забрудненні молока короткоживучими ізотопами його необхідно переробляти на сухе молоко і сири, при зберіганні яких радіоактивність зменшується за рахунок природного розкла­дання.

При заводській переробці молока на вершки, масло в сироватку від сумарної активності молока переходить у середньому 79— 85 % РР.

При вмісті в маслі РР понад допустиму норму його змішують із чистим маслом і реалізують через торгівлю.

Сироватку з підвищеним вмістом РР використовують для при­готування сухого замінника цільного молока (ЗЦМ), який згодо­вують худобі.

Воду можна дезактивувати відстоюванням, фільтруванням і перегонкою. Невелику кількість води можна дезактивувати від­стоюванням. Для цього в місткість із водою добавити природних іонітів — глину, чорнозем і ретельно перемішати. Дати відстоятися і злити верхній чистий шар води, забрудненість якого РР на 50— 70 % менша. Відстоювання можна поєднати з фільтруванням. Про­пускання води крізь шар піску, тирси, подрібненого вугілля або навіть шар землі очищає її від РР на 85—90 %. Найкращий спо­сіб дезактивації води — це перегонка, але це можливо при невели­кій кількості води.

Після дезактивації вода підлягає дозиметричному контролю.

Дегазація — це заходи,.спрямовані на знезаражування або видалення отруйних і сильнодіючих ядучих речовин. Дегазацію можна проводити хімічним, фізичним і механічним способом.

При хімічному способі застосовують нейтралізуючі або руйную­чі ОР і СДЯР хімічні речовини.

Фізичні способи дегазації передбачають випаровування, погли­нання ОР і СДЯР різними матеріалами, руйнування вогнем і ви­далення небезпечних хімічних речовин рідинами, які їх розчиня­ють.

Механічні способи дегазації застосовують для зняття зараже­ного шару ґрунту, снігу, зерна і т. д. на глибину проникнення ОР і СДЯР та ізоляції його.

Дороги і території виробничих об'єктів, заражені ОР і СДЯР дегазують одним із таких способів:

- заражену ділянку засипають хлорним вапном із розрахунку 1 кг на 1 м² поверхні з наступним переорюванням цієї площі на глибину проникнення небезпечної хімічної речовини і потім знову засипають хлорним вапном. При слабкому зараженні ділянки, її посипають хлорним вапном і потім через 20—З0хв поливають во­дою;

- знімають верхній шар землі 10 см, сніг 20—25 см (за умови, що хімічна речовина не проникла глибше);

- засипають землею, піском, закидають гноєм (шаром не менше 10 см), роблять настил із дощок, фанерних листів, гілля, соломи.

Приміщення дегазують 10—20%ним хлорновапняним (або 5%ним сірчанонатрієвим) розчином. Замість хлорного вапна мож­на застосовувати гіпохлорит кальцію або негашеного вапна. Якщо температура повітря нижча 5°, застосовують хлористий сульфурил або гарячий 5—10%ний розчин їдкого натру. Витрати дегазуючо­го розчину 0,5—0,7 л/м².

Металеві предмети (відра, лопати та ін.) дегазують обпалюван­ням, кип'ятінням протягом 2год у воді (з добавкою 1—2 % лугу) або протиранням ганчір'ям, змоченим у гасі (бензині).

Дерев'яні предмети (корита, годівниці та ін.) дегазують хлорновапняною кашкою або розчинами інших дегазуючих засобів з наступним (через 1,5—2год) промиванням водою.

Мішки, брезенти дегазують кип'ятінням (протягом 1—2год) з наступним промиванням чистою водою.

Речі і предмети, які не можна кип'ятити, необхідно провітрюва­ти 6 діб влітку і 45 діб взимку або дегазувати в спеціальних каме­рах (приміщеннях) при температурі 70—80°.

Зерно, заражене парами і туманами ОР і СДЯР, дегазують про­вітрюванням на відкритому повітрі. Самодегазація в теплий період може наступити: при зараженні зарином і табуном — через 2—4 доби, іпритом — через 5—10 діб, зоманом — через 20—45 діб.

Фураж (зерно, сіно, солому), заражений ОР типу зарин, зоман, Ві-Ікс, обробляють розчином 4%-го гідроокису натрію і 2%-го пергідролю при витратах 6—10 л/м². Фураж залишають після об­робки на 1—2 доби і потім обстежують на залишкову зараженість.

Зерно, січку соломи і сіна, коренеплоди, заражені фосфорор­ганічними речовинами і ОР типу іприт, завантажують у кормоза­парник і пропарюють 3 год. Пара, яка відводиться, із кормозапар­ника, повинна проходити через дегазуючий розчин.

Основний спосіб дегазації фуражу, зараженого крапельно-рі­динною— ОР, — зняття верхнього зараженого шару товщиною 10— 15см із зернофуражу і 20—25 см із сіна і соломи.

Воду дегазують фільтруванням і хлоруванням. Із колодязя воду відливають або відкачують, а дно і стінки шахти обробляють хлорно-вапняною кашкою, із дна знімають шар 10см. Після на­повнення водою, її знову відливають і після нового наповнення перевіряють на наявність ОР.

Засоби захисту дегазують пароаміачним способом або гарячим повітрям. При зараженні майна ФОР дегазують вимочуванням у 2%-му розчині соди, аміаку або іншого лугу при температурі 15 °С протягом 1,5год. Шкіряні та інші вироби дегазують гаря­чим повітрям при температурі 70° протягом 6 год.

Дезінфекція — це заходи, спрямовані на знищення збудників інфекційних хвороб та їх токсинів. Дезінфекцію проводять хіміч­ним і фізичним способом, які застосовують як окремо так і в ком­бінації.

Дезінфекція може бути газова, волога і термічна. Проводять її після встановлення санепідстанцією, ветлабораторією зараже­ності людей, тварин, кормів, території, продуктів харчування, води.

Приміщення (корівники, свинарники, стайні та ін.) і територію сильно зрошують дезінфікуючим розчином, а потім проводять ме­ханічне очищення. Обробку повторюють тричі з інтервалом 1 год. Для дезінфекції застосовують розчин хлорного вапна з вмістом 5%-го активного хлору, 10%ний розчин їдкого натру, 4%ний розчин формальдегіду, 5%ний розчин однохлористого йоду та інші препарати.

Для газової дезінфекції приміщень застосовують бромистий метил, картос (суміш окису етилену з вуглекислим газом у спів­відношенні 1: 9) для знищення спорових і вегетативних форм мік­робів, а також хлорпікрин — для знищення вегетативних форм. Перед дезінфекцією приміщення герметизують. Бромистий метил застосовують прямо з балонів, а хлорпікрин з апарата 2-АГ.

Скирти сіна і соломи обробляють два рази з проміжком часу 24год 4%ним розчином формальдегіду із розрахунку 2 л розчину на 2 м² поверхні скирти. Розчин подається під тиском не менше 500 кПа (5 атм) і розпилюється до дрібнодисперсного стану.

Зерно, комбікорм, заражені спорами мікробів, занурюють у 4%ний розчин формальдегіду на 24год і на 2год у 2%ний роз­чин хлораміну в місткості, які щільно закриваються. Після цього.зерно і комбікорм висушують до повного зникнення запаху.

Продовольче і кормове зерно, насипане на токах або в коморах, можна обробляти 3,5%ним водним розчином перекису водню із розрахунку 2 л/м².

Зерно, крупи, концентровані корми, заражені неспоровими збуд­никами, можна знезаражувати пропарюванням, кип'ятінням або прожарюванням. Використовують барабанні сушарки з температу­рою 250 °С і тривалістю обробки 10 хв.

Зерно, комбікорм, що зберігаються у звичайних тканинних міш­ках, можна обробляти, не розв'язуючи мішки, протягом 8год 4%ним розчином формальдегіду або 3год 6%ним розчином пе­рекису водню чи 2 год 2%ним розчином хлораміну.

М'ясо, поверхня якого заражена спорами сибірки, витримують 7—10 діб у спороцидному розсолі — 15%ний розчин кухонної солі, 1%-ний.— перекису водню і 1%ний—оцтової кислоти. М'я­со, заражене поверхнево бактеріальними аерозолями, необхідно варити 2год, жири, вершкове масло необхідно перетопити, молоко прокип'ятити. Хлібобулочні вироби, крупи, вермішелі прожарити в духовці при температурі 120 °С протягом ЗО хв.

Воду знезаражують розчином хлорного вапна, на кожний 1м^³ води додають 0,5л розчину хлорного вапна, а при споровій мікро­флорі— 4л, після цього воду переміщують і залишають на 10— 12год, а потім відливають чи викачують.

Найбільш простий і доступний спосіб дезінфекції води — ки­п'ятіння. При зараженні споровидними формами мікробів воду кип'ятять не менше 2год.

Використання знезаражених продуктів, кормів і води може до­зволити санітарно-епідеміологічна і ветеринарна служби.

Санітарна обробка є складовою частиною спеціальної обробки. Це комплекс заходів ліквідації забруднення радіоактивними речо­винами, зараження небезпечними (ОР і СДЯР) хімічними і біо­логічними засобами особового складу формувань ЦО і населення. Санітарна обробка поділяється на часткову і повну.

Часткова санітарна обробка — це механічне очищення і оброб­ка відкритих ділянок шкіри, зовнішньої поверхні одягу, взуття, 313 або обробка за допомогою індивідуальних протихімічних па­кетів. Виконують її в осередку ураження під час проведення ряту­вальних і невідкладних робіт, вона є тимчасовим заходом.

Загальні норми законодавства, підзаконних актів, стандарти і технічні умови, технічні і адміністративні регламенти, що регламентують принципи і механізми регулювання безпеки і пом’якшення наслідків НС. Головні положення про навчання персоналу підприємств, установ і організацій діям та засобам захисту в разі виникнення НС та аварій. Спеціальні об’єктові навчання, тренування.

Становлення суверенної України повинно супроводжуватися ство­ренням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає зако­нодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров'я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяль­ності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридич­ної сили — конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України:

- Про охорону здоров'я;

- Про охорону праці;

- Про дорожній рух;

- Про цивільну оборону;

- Про охорону навколишнього середовища, тощо.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листо­пада 1992 р. із змінами і доповненнями, внесеними законами Украї­ни, проголошують, що кожна людина має природне невід'ємне і не­порушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відпові­дальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, на­вчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здоро­вого способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забез­печення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої пра­цездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захво­рюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Консти­туції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповід­но до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року із змінами і доповнен­нями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечен­ня санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні пра­ва і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епіде­міологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологіч­ного нагляду в Україні.

В статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення — оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

- безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

- участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

- відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприєм­ствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

- достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населен­ня, а також: про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

У статті 5 визначені обов'язки громадян, котрі зобов'язані:

- піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

- брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

- проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

- виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітар­но-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміоло­гічного нагляду;

- виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Дуже важливе значення має Закон «Про запобігання захворю­ванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення». Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом Украї­ни від 3 березня 1998 року N 155/98-ВР).

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) — особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні ство­рює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів гро­мадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною части­ною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, на­ціонального багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забез­печення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів — учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Зокрема, в статті 14 визначені права та обов'язки учасників дорожнього руху. Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, ву­лиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та переве­зення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, пого­ничі тварин.

Учасники дорожнього руху мають право на:

* безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внас­лідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів ви­могам безпеки руху;

* вивчення норм і правил дорожнього руху;

* отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших орга­нізацій, а також органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України інформації про умови дорожнього руху.

Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі по­рушення з його боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

- знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху;

- створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і гро­мадянам;

- виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 року кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій за­безпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівниц­тва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного ха­рактеру.

У статті 1 проголошено, що цивільна оборона України є держав­ною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзви­чайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєн­ного характеру.

Завданнями цивільної оборони України є:

- запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походжен­ня і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, ка­тастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха

- оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

- захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихій­ного лиха та застосування засобів ураження;

- організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, сти­хійного лиха та у воєнний час;

- організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у райо­нах лиха і осередках ураження;

- створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологіч­ним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

- підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вміннюзастосовувати засоби індивідуаль­ного захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих ви­промінювань» від 14 січня 1998 року спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іоні­зуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіж­них та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.

У статті 3 проголошені права людини на забезпечення захисту від впливу іонізуючих випромінювань: «Кожна людина, яка про­живає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забез­печується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впли­ву іонізуючих випромінювань на організм людини вище встанов­лених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок впливу іонізуючих випромінювань».

Регіональна програма захисту населення від впливу іонізуючих ви­промінювань (стаття 12) розробляється згідно з щорічною оцінкою стану захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань на відповідній території і повинна включати такі заходи:

- пошук і виявлення джерел та шляхів, що спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину;

- реалізація заходів щодо знешкодження джерел і шляхів, які спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину, та (або) захисту від цього впливу людини;

- впровадження пунктів радіаційного контролю продуктів харчування на рин­ках і в інших місцях їх масової реалізації;

- організація постів індивідуальних дозиметричних вимірювань згідно з нор­мативами, визначеними відповідними центральними органами виконавчої влади;

- надання населенню безоплатних консультацій з питань захисту від впливу іонізуючих випромінювань, радіаційного контролю, дезактивації предметів побу­ту та захоронення побутових радіоактивних відходів;

- прокат, ремонт, атестація та обслуговування побутових приладів радіа­ційного контролю;

- створення умов для проведення дозиметричних обстежень, радіометричних та дезактиваційних робіт на замовлення населення та умов для збирання і захо­ронення побутових радіоактивних відходів.

Також в цьому законі розглядається забезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, що містяться в продуктах харчування, продо­вольчій сировині та питній воді.

Дата добавления: 2015-07-19