Схема XXXIV

ПУХЛИННА ПРОГРЕСІЯ

с		с

Н - нормальна клітина

С - основна стовбурова популяція

СІ - вторинна стовбурова популяція

М - метастазуюча клітина

Мт - мутант, стійкий до хіміотерапії

Мтх - мутант, чутливий до хіміотерапії

Л - клітина з летальною мутацією

Рр - радіорезистентна клітина

Пп - поліплоїдний варіант

Поруч із такими формами "прямого"рецидиву (неповне вида­лення пухлини, імплантація її клітин в рановому каналі) мають місце і форми "непрямого" рецидування. У цьому випадку такої ж гістоло­гічної будови, але ще з більш вираженими органами морфологічної анаплазії (катаплазії), тобто виникнення її в межах "пухлинного поля" ("справжній" рецидив).

"Непрямі" рецидиви особливо часто трапляються при хірур­гічному видаленні сарком кінцівок міогенного та осального генезу, а також при раках шкіри, що виникли в результаті старечого кератозу, дії променевої енергії. Подібного характеру "пухлинне поле" може спричиняти рецидив пухлин при раках молочної залози, наприклад при дифузному фіброаденоматозі.

Класифікація пухлин базується на двох основних принци­пах - клінічному та морфологічному, що тісно між собою пов'язані, бо морфологічна форма пухлини може визначати особливості її клінічних проявів, а клінічний перебіг пухлини дає підстави для встановлення її гістогенезу. В основу клінічної класифікації покла­дено оцінку пухлини з точки зору перспектив її розвитку та значення для здоров'я і життя хворого. У зв'язку з цим розрізняють доброя­кісні та злоякісні пухлини, перші за своєю будовою нагадують структуру материнської тканини, тому прийнято говорити про них, як про гомотипічні, або гомологічні, пухлини, а оскільки тканина в них має відповідний рівень зрілості, то їх називають також зрілими пухлинами; другі за своєю будовою мають віддалену схожість з материнською тканиною або ж взагалі її втрачають, тому назива­ються гетеротипічними, або гетерологічними, пухлинами, а оскільки вони представлені незрілою тканиною, інакше називаються незрі­лими пухлинами (схема XXXV).

Доброякісними можуть бути пухлини дуже різноманітні за своїм гістогенезом (епітеліальні, сполучнотканинні, нервові, м'язового походження). Прогноз їх, як правило, сприятливий, бо вони ростуть повільно, не дають метастазів та рецидивів, однорідні за своїм складом, мітози в них трапляються рідко або відсутні взагалі, ростуть експансивно, добре відмежовані від навколишніх тканин та ін.

Злоякісні пухлини, навпаки, є гетерогенними за своїм складом, дають метастази та рецидиви, ростуть інфільтративне, в них часто спостерігаються мітози та ін.

Разом з тим, така класифікація має відносний характер, бо зазна­чені ознаки пухлин не можуть розглядатись як правило без винятків. Так, деякі фіброми, наприклад, в ділянці носоглотки, будучи за своєю гістологічною будовою зрілими гомотипічними пухлинами, ростуть, однак, інфільтративне, можуть проростати в порожнину черепа і давати рецидиви, подібно злоякісним пухлинам. Крім того, такі доброякісні пухлини як ліпоми, аденоми, фіброми, досягаючи певних розмірів, можуть здавлювати навколишні тканини або змінювати органи, порушуючи їх функцію та змінюючи структуру. Зокрема, виступаючи в умовах посиленої перистальтики можуть спричиняти інвагінацію у просвіт кишечника, змертвіння його стінок або виразко-утворення, кровотечі. Деякі доброякісні пухлини можуть зумовити розвиток процесу або виникнення іншого захворювання, що закінчується летальним наслідком. Так, аденоми надниркових залоз, паращитовидних залоз, гіпофізу, щитовидної залози, підшлункової залози призводять до тих або інших ендокринних порушень з розвитком у хворих гіпертензії (з крововиливом у мозок), проявів цукрового діабету (з розвитком діабетичної коми), тиреотоксикозу та ін. (схема XXXVI).

Сучасна класифікація пухлин значною мірою базується на морфологічному принципі, хоча й має змішаний характер, бо в першу чергу враховує гістогенез пухлини, а також морфологічну будову, локалізацію, особливості структури в окремих органах (органоспе-цифічність), доброякісність або злоякісність. Це є міжнародна класи­фікація. Згідно з нею виділяють 7 груп пухлин, що об'єднують більше 200 найменувань.

1. Епітеліальні пухлини без специфічної локалізації (органо-неспецифічні).

2. Пухлини екзо- та ендокринних залоз, а також епіте­ліальних покривів (органоспецифічні).

3. Мезенхшальні пухлини.

4. Пухлини з меланінутворюючої тканини.

Дата добавления: 2015-07-19