|
Читайте также: |
Чертог стиснув дівочі груди.
— Ну, давай… Усюди тобою задоволений. І тут не зіпсуй!
Звилася, відштовхнула його, загарчала, як Хаус, дивилася з викликом, зиркала на вікно — от зараз круком крізь скло… Чертог розсміявся задоволено, вхопив Майку за руку, смикнув до себе: вигиналася під ним обурено, гірко, гнівно — тільки розпалювала дядька все більше.
— Що, Гілка? Знатимеш тепер своє дерево?..
Майка не чула. Задихалася під грубою тушею, усередині запульсував біль, розлився потічком: хвора, ой, хвора… Та його накрило море несподіваного звірячого задоволення: «Моя квартира, моя робота, мої гроші… Не віддам!»
Оргазм наступив одночасно, розкидав тіла в різні боки: грубий дядько усміхався розслаблено, дивився в стелю. Дівчина сповзла з дивана.
— Кави вам заварити?.. — прошепотіла безпорадно.
— Чого ти мені «викаєш»?.. У цих стінах я тобі — Микола.
— Не звикла… ще.
— Встигнеш… — змилосердився. — Давай! Ходи до мене! — наказав. — Кажи — чого хочеш?..
Майка присіла на край дивана, знизала плечима.
— Я… тільки вірності хочу, — прошепотіла.
Чертог зиркнув на дівчину здивовано, розреготався:
— А ти не дурна! Геть не дурна! Люблю таких… — Завівся, повалив Майку на диван. — Вірність теж заслужити треба! Здивуй мене, Гілка! Давай… І я тебе здивую…
Тільки зі сходом сонця вгамувався. Заснув задоволеним украй. Пообіцяв: «Передрімаю — і до нотаріуса». Бо переконала…
Майка обережно вислизнула з обіймів грубого дядька, визирнула у вікно — двірник мітлою махає, трава зелена, автівки зрідка. Толя де? Він стояв біля автобусної зупинки — розгублений, ошелешений. Раптом підхопив важку торбу з інструментом, покульгав до залізничного вокзалу. Усе озирався…
Майці до біса сильно захотілося розревтися тихо-щиро, щоби Чертога не наполохати, та сльози не бажали зволожувати дрімучу душу. Очі сухі. Притулилася до скла — за вікном вирувало жорстоке море хижих людських пристрастей. Вбивало, викидало на узбіччя, калічило й топило. Майка відчула звірячу силу плисти тим морем, не тонути. От зараз плигне у вир — усіх, хто на шляху трапиться, розкидає. Та в брудній каламуті де-не-де виникали течії чистих потічків — не змішувалися з багнюкою, уперто пробивали собі шлях. Толя йшов геть — за ним розливалася така чиста вода, що здавалося: це ж просто — переплисти у світлий потічок із хижого моря. Майка уявила, як стає на край балкона, плигає в темне море, щоби дістатися потічка, та море раптом стає світлим-прозорим — прекрасним, як життя, де наївна Вітка беззастережно віддасть останню копійку, іронічний Ігор Росов простягне руку, поштарка Галя вхопиться за мітлу, Уляна нагодує, Санджив заспокоїть і Толя… Толя не покине ніколи. Безплідна мрія вже несла — занурила Майку у світле море, та вона раптом опинилася у вузькому брудному потічку — у такий виливали помиї в генічеському ресторачику: зовсім поряд із морем, та ніколи в нього не впаде.
Майка відсахнулася від вікна. Увіп’ялася поглядом у грубого дядька: «М’ясо?» Їла очима, висмоктувала собі — усе більше, більше…
— Сто років житиму… — прошепотіла глухо. — Ще встигну храм побудувати.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 37 | Нарушение авторских прав