Примирення валлонських провінцій з Іспанією та розпад Нідерландів

Король застосував відмінну проникливість коли забороняв скликання Генеральних штатів, адже саме вони являлися найбільшим джерелом проблем для Іспанії. Саме вони не будучи в змозі чинити опір наказам патріотів та оранжистів, давали їм прикриватися легітимністю ті втягувати країну в політику кальвіністів. Це усвідомило духовенство та дворянство штатів Артуа, яке 7 лютого 1578 року вимагало закриття Генеральних штатів. 1 березня вони запропонували заключити мир із дон Жуаном. А вже 6 березня до їхньої позиції приєдналися штати Генегау.

Проте вони наткнулися на опір низів. 17 березня розгорівся бунт в Аррасі, який перекинувся і на сусідні міста. Будучи прибічниками Оранського, Марнікса та ін. вони проявляли готовність до збереження єдності всіх провінцій навіть силою. Щоб успішно протидіяти духівництву та дворянству, валлонським патріотам потрібно було покладатися на армію, подібно до патріотів півночі.

Для розпочинання активних дій, протестантська та оранжистська меншість у валлонських провінціях, чекала допомоги гентців та частину рейтарів Іоана Казимира, але бунт серед солдатів барона Монтіньї преркрив їм шлях. Таким чином відрізавши північних кальвіністів від південних, дозволили католицизму у валлонських провінціях перейти у наступ та подавити реформацію.

Після битви при Жамблу з військами Фарнезе, Генеральні штати створили на півночі нову армію під командуванням графа Буссю, яка складалася переважно з протестантів. А тим часом валлонські полки, які були розбиті Фарнезе, були частково розформовані, або залишалися в якості гарнізонів в укріплених місцях. Їхні військовокомандуючі, котрі були католиками, звинувачували Оранського в тому, що він не відряджав підкріплення.

Можна зробити висновок, що релігійна боротьба всередині країни паралізувала національну єдність та захист.

1 жовтня 1578 року, барон Монтіньї направився із залишками свого полку в Менен, убезпечився від раптового нападу на Лілль і почав загрожувати передовим позиціям гентців. У відповідь виступили агентські кальвіністи та 5 жовтня протестантські війська Ріхове дали бій валлонським католикам. На допомогу виступив Іоан Казимир, але після поразки Ріхове він повернув у Гент. А тим часом на сторону Монтіньї перейшла частина французьких військ герцога Анжуйського, який теж прибув в Генегау.

В той час як йшли бої на кордонах Фландрії, відкрилося засідання штатів Генегау під головуванням графа Лалена. Вони не відступали від патріотичної програми та вимагали точного виконання Гентського примирення та Брюсельської унії, але вони виступали проти кальвіністів. Тепер релігійне питання взяло верх над політичним і ніхто не хотів йти на поступки.

Всередині жовтня на засіданні штатів було запропоновано штатам Артуа створити об’єднання всіх католицьких провінцій в лігу. Хоча штати Генегау і Артуа йшли до однієї цілі, але вони по різному бачили способи її досягнення. В штатах Артуа подумували про примирення з Іспанією, тоді як в Генегау вирішили звернутися до герцога Анжуйського, проте в останнього скоро закінчилися кошти і він мусив повернутися до Парижу.

Через це, графу Лалену нічого не залишалося робити, як піти теж на зближення із Іспанією.

6 грудня 1579 депутати штатів Артуа і Генегау зібралися в абатстві Сен-Вааст де заключили Арраську унію. Таким чином вони вернулися під владу католицького короля Філіпа ІІ.

Реакцією на католицьку Арраську унію, стала прийнята 23 грудня 1579 кальвіністська Утрехтська унія. Подібно до Арраської, вона базувалася на Гентському примиренні, але пояснювала його відповідно до бажань протестантів – повної свободи віросповідання. Утрехтська унія об’єднала навколо Голландії та Зеландії провінції Утрехт, Гельдерн, Фрісландію, Оверіссель та Гронінген, а також протестантські міста Фландрії та Брабанту-Гент, Іпр, Брюгге, Антверпен, Лбєж, Бреда. В Утрехтські унії говорилося про майбутню підготовку до війни.

В результаті генеральні штати втратили остаточно свй вплив, провінції перестали платити податки, що призвело до упадку національної армії.

В листопаді 1578 року Іоан Казимир, якого відсторонила Єлизавета, покинув Нідерланди.

6 квітня в монт-Сент-Елуа Монтіньї передав в розпорядження королю всі свої війська та міста Менен і Кассель, на умові що він буде правити на основі Гентського примирення та Вічного едикту. Але ця домовленість пердувала офіційному прийняттю Арраської згоди 17 травня 1579 Фарнезе. Ця згода повертала країну (частину) до тої ж самої незалежності, яку герцогу Альбі було доручено ліквідувати. Це була капітуляція Іспанії перед Нідерландами. Але Нідерланди розкололися на дві частини: католицько-ліберальну та кальвіністську-республіканську.

Цей розкол призвів до того, що більшість дворянства та знаті перейшли на сторону католиків та приєдналися до Арраської унії. Політика «об’єднання всієї країни» Вільгельма Оранського, зазнала краху. Об’єднати дві партії не вийшло, встановити повний релігійний мир та віротерпимість теж. Він став ненависний для обох партій, які вели тепер пропагандистську діяльність проти нього. Тому ще з 1578 року він відмовився від своєї позиції нейтралітету та став на сторону протестантизму; у вересні, цього ж року, він охрестив свою доньку за протестантським звичаєм.

У наказі Філіпа ІІ від 15 червня 1580 принц Оранський був названий «единственным главарем, зачинщиком и подстрекателем к безпорядкам и главным мятежником всего нашого государства»[7]. Та була обіцяна винагорода в 25 тис. золотих екю та дворянський статус тому хто його видасть. Проте Гененральні штати визнавали Оранського невинним, гарантували йому свою допомогу та охорону, але в свою чергу боялися задіти короля.

Вільгельм чітко обрав для себе стратегію, він вирішив пов’язати майбутнє Нідерланд із герцогом Анжуйським.13 грудня 1580 року в Генеральних штатах був зачитаний проект договору, відповідно до якого герцог та його потомки визнавалися правителями Нідерландів. 19 вересня цей договір був заключний. Але герцога поклали в такі умови, що він лиш міг царювати, але не управляти країною. Він мав бути лиш як символ незалежності, Генеральні штати залишили за собою право обирати серед його синів наступника. Можна сказати, що у країні було встановлено республіканську форму правління, але в оболонці монархічної. Голландія та Зеландія фактично залишалися незалежними від інших провінцій та зберігали правління Оранського. За умовами договору, герцог Анжуйський мав домогтися допомоги свого брата-короля Франції та заключити з Францією вічний мир. Також на герцога долю герцога припадали витрати на майбутню війну з Іспанією.

Проте, як показала практика, герцог задовільнився титулом, а Генріх ІІІ не смів оголосити війну Іспанії. Через декілька неділь він вступив на територію Нідерландів, змусив Фарнезе зняти облогу м. Камбре, але через брак коштів він згодов розпустив військо та поїхав у Лондон. А вже 5 серпня 1581 герцог Анжуйський пообіцяв своїй матері Катерині Медичі відмовитися від Нідерландів, якщо іспанський король погодиться видати за нього одну із своїх дочок. Але цього не сталося.

Зрозумівши своє нікчемне становище, ерцгерцог Матвій ще 29 жовтня 1581 відправився до Відня. Він став свідком офіційної заяви Генеральних штатів про скинення Філіпа ІІ.

Бажаючи звільнитися від опіки Генеральних штатів, та догодити своєму честолюбству, герцог Анжуйський вирішив зробити переворот. 17 грудня 1583 року в міста Дюнкирхен, Термонд, Антверпен зайшли, навербовані ним для війни з Іспанією, французькі війська. Після жорстоких вуличних боїв, плани Анжуйського рухнули.

У грудні 1582 Фарнезе не бажаючи порушувати Арраську унії, домігся від штатів Артуа і Генегау дозволу на введення та використання іспанських та італійських військ, котрі прибули уже в серпні цього ж року. І він розпочав весно 1583 свою військову кампанію, мета якої полягала у ліквідації навігації по річкам та не допускати доставку продовольства. Проте справжні бої почалися аж у грудні під час облог великих міст: Іпр, Діст, Сіхем. Ще в червні, через особисту загрозу, Оранський разом з Генеральними штатами покинули Антверпен. У липні 1584 р. підісланим Філіппом ІІ убивцею було вбито принца Оранського, 1 вересня капітулювало місто Гент. Голландія та Зеландія не бажали надавати допомогу іншим провінціям.

10 червня від сухоти загинув герцог Анжуйський. Єдиним спасінням для Генеральних штатів залишалася Франція. Проте Генріх ІІІ сам мусив думати про оборону. 31 грудня 1584 року Філіпп ІІ, бажаючи відомстити Людовіку та Генріху Валуа, об’єднався з Гізами та французькими католиками для війни проти гугенотів та наступника Генріха ІV Наварського. Тому 10 березня 1585 р. Генріх ІІІ (Анрі ІІІ) формально відмовився прийняти владу над Нідерландами.

Такий розклад подій був лише на руку Фарнезе, йому залишилося лиш заволодіти Брабантом, що покорити південні провінції. 25 лютого вимучений голодуванням, капітулював Брюссель. І лиш 17 серпня капітулював Антверпен. Це була вершина слави для Фарнезе. За всеь період його військової кампанії він відзначився як дуже продумливий стратег, він використовував частіше своїх інженерів, аніж офіцерів.

Перед ним тепер постала проблема підкорення північної частини, адже вона була дуже укріплена та стратегічно добре розташована. До того ще ця територія могла постійно поповнювати свої ресурсу із закордону, особливо із Франції та Англій, які були зацікавлені, щоб Іспанія виснажилася у боротьбі із повсталими. 20 серпня 1585 королева Єлизавета уклала із повсталими союз та послала війська. 4 лютого 1586 р. Генеральні штати, що представляли тепер лише північні провінції, визнали правителем Дедлі Лестера, фаворита королеви.

У 1585 р. Філіп ІІ почав готувати висадку десанту із іспанської армії в Нідерландах, до Англії. Для того, щоб «запилити» очі Єлизаветі, Фарнезе розпочав 1586 мирні переговори, а тим часом в Генті, Брюге, Термонді будувалися сотні суден для переправки десанту. Спорчатку Фарнезе хотів захопити Флісінген, проте не отримав на це дозвіл від короля. І вже 6 серпня 1588 року, іспанський флот, який складався із 132 великих суден під командуванням герцога Медини Сидонії, прибув до Кале. Дорогою до Кале, іспанський флот постійно турбували швидкісні судна капітана Дрейка. Готовий іспанський десант в Нідерландах був готовий та стояв на березі, але порти заблокували голландські кораблі. Іспанський флот був погано оснащений, його постійно збивали течії, а через глибоку посадку він не міг сильно наблизитися до берега. Марно прочекавши вантаження десанту, флот 9 серпня повернув на північ в обхід острівного королівства. Там у північному морі він попав у сильний шторм, що обернулося великою катастрофою для непереможної армади. Проте до кінця 1988 р. справи на континенті у Фарнезе були цілком непогані, вони змогли значно просунутися зі своєю армією.

Але через вбивство Генріха ІІІ (Анрі ІІІ), Філіп ІІ вирішив втрутитися у французькі справи. Він хотів підтримати боротьбу Католицької ліги проти Генріха IV, наступника Генріха ІІІ, і навіть хотів домогтися французької корони для своєї дочки Ізабелли. Незважаючи навіть на успішний наступ Морица Насауського (сина Вільгельма Оранського) Філіп ІІ відправив Фарнезе до Франції, та оголив фронт. Останній змусив змусив Генріха IV зняти облогу з Парижу та повернувся до Нідерландів, але залишивши гарнізон на кордоні. Тим часом, через постійні скарги Сполучених провінцій, ставленик Лестер пішов зі своєї посади 17 грудня 1587р.

Кампанія 1591 ознаменувалася для іспанців важкими невдачами. Воєнні перемоги викликали піднесення національної свідомості в Сполучених провінціях. Мориц Насауський став національним героєм і мав більшу популярність, ніж його батько. Тим часом, Фарнезе знову довелося відправитися у Францію, звільнити Руан та спасти війська ліги від розгрому.

3 червня 1592 р. на місце Фарнезе були призначені дон Педро Енрікес де Азеведо та граф Фуентес. 3 грудня 1592р. у Сен-Ваастському абатстві загину Фарнезе.

Новий намісник, граф Фуентес являвся родичем герцогу Альбі. Він також притримувався схожого методу правління як і його родич, до того ж він отримав інструкції від короля в яких говорилося, що потрібно вести політику повністю протилежну політиці Фарнезе. Але перехід Генріха IV в католицизм, розбив усі сподівання Ліги та Ісранії. Вийшло так, що південна частина Нідерландів стала затиснутою між двома вогнями. 17 грудня 1595р. Генріх IV оголосив війну Іспанії, та рушив війська в серце Нідерландів для об’єднання їх з військами Сполучених провінцій. Але 20 лютого помер дон Ернест і вся влада перейшла до енергійного графа Фуентеса, який зумів консолідувати іспанців та відбити наступ.

Дата добавления: 2015-11-30