|
Читайте также: |
При усій самобутності проблем, які постали сьогодні перед Україною – відбуваються вони не ізольовано, а в контексті світового політичного процесу. Українські події безперечно вплинули на світові політичні процеси, але й не меншою мірою останні впливають на перебіг української революції.
Більшість сучасних соціальних революцій (за винятком революції 1917 р. в Росії) були спробами модернізації суспільства за рахунок вестернізації. У цьому зв’язку не можна не помітити певної тяглості революційних виступів в Україні із т.зв. оксамитовими революціями, які в 90 - х рр. ХХ ст. прокотилися країнами Центрально - Східної Європи.
Помічено, що спалахи революційної активності мають властивість повторюватися з певною періодичністю, за що їх назвали революційними хвилями. Вони охоплюють країни з культурною близькістю та близькою історичною долею. Причини які їх зумовлюють – на першому етапі – переважання національних чинників, на другому – переважання соціальних та ін.
У сучасну добу можна виділити наступні хвилі революційного піднесення:
1968 – хвиля протестних рухів в Західній Європі (передовсім Франції),
1989 р. – оксамитові революції Центрально - Східної Європи,
2004 р. – помаранчева революція в Україні.
При усій віддаленості подій т.зв арабської весни мабуть, що й вони мали певний вплив на перебіг політичних подій в Україні. Мова йде про крах т.зв. імітаційних демократій до числа яких відносять і Україну.
Таким чином можна говорити про певний сплеск демократичної активності в глобальному масштабі. І можливо ще зарано цей рух відносити до хантінгтонівського поняття – хвиля демократизації, але не помічати певного синхрону в революційних виступах в межах квазідемократій теж не можемо. Революції стають фактором зближення умов та обставин у різних країнах, дифузія ідей та лозунгів, стають умовою синхронізації політичних процесів.
“ Горючий матеріал” революції
Під ним розуміють людей, готових вийти на площі й прийняти участь у революційних діях, незважаючи на існуючі ризики. Людей, за їх ставленням до революційних подій, можна поділити на три групи:
1) Люди, котрі готові виступати проти режиму за будь - яких обставин,
2) Основна маса – готові приєднатися до чисельних акцій протесту,
3) Люди, що не приєднаються до революційних виступів за жодних обставин.
Революційна ситуація – це стан при якому поріг масової участі в протестних акціях не перейдено!
Загалом масштабність революційних виступів можна оцінити за наступною шкалою:
- успіх революційних виступів, перевага тих, що повстали
- громадянськавійна, яка завершилася поваленням уряду (приблизна рівновага сил),
- потужні антиурядові виступи, з кровопролиттям, які розхитали владу (сили повсталих приблизно рівні силам уряду),
- багатолюдні та тривалі антиурядові виступи з окремими силовими зіткненнями,
- численні антиурядові виступи,
- декілька помітних антиурядових виступів
- окремі протестні виступи.
Логіка розвитку революційних подій наступна: зростання кількості революціонерів, зниження порогу страху вийти на площу в основної маси, а також зменшення порогу людей, зовсім не готових до протестів. За оцінками дослідників – якщо відбувається зменшення кількості переконаних прихильників менше ніж 10 % - то поширення ідеї не відбувається взагалі.
Очевидно, що побиття протестуючих студентів бійцями “Беркуту” спричинило (всупереч очікуванням влади) спалах революційного піднесення. Це був час найвищого вияву революційної енергії протестувальників. Час, коли революційна ситуація могла перерости у справжню революцію.
Однак цього не сталося. Революційна енергія протестувальників “вигоріла”. Вона вийшла на повалення пам’ятників, переговори, дрібні сутички, пісні й молитви. Образно кажучи революційна енергія мас пішла в гудок! Влада вистояла й перевела революційну ситуацію у вигідне для себе позиційне протистояння. Чого тут більше – професійності влади чи непрофесійності опозиції – тема окремого дослідження.
Випадкові обставини можуть збільшити так і зменшити кількість протестувальників. Наприклад, відставка уряду М. Азарова ініційована опозицією після непідписання угоди з ЄС та побиття студентів могла спричинити приєднання до революційного руху основної частини населення, яке з обережністю спостерігало за результатами протистояння. Нездатність її реалізувати – остудило революційний запал багатьох обережних симпатиків революції. Не сприяли цьому й театралізовані факельні походи радикальних націоналістів.
Вождь світового пролетаріату (вірніше його повалений пам’ятник у Києві) знову зіграв злий жарт із Україною. Комуністи, які напередодні даних подій декларували свою готовність підтримати ухвалу про відставку уряду – різко змінили свою позицію й хитнулися від вандалів.
Досвід революційних виступів в арабському світі є показовим для нас і у тому сенсі, що абсолютна де легітимація влади ще не означає автоматичну її слабкість й нездатність до рішучого спротиву (приклад Лівії та Сирії). Між слабкістю та делегітимністю існує прямий зв'язок.
На силу делегітимного режиму впливає: відсутність реальних фінансових можливостей, відсутність рішучості жорстоко подавити протести, слабкий контроль над армією, розкол всередині правлячої верхівки. І що особливо важливо - залежність від іноземних акторів.
В українському випадку саме матеріальна та морально-психологічна підтримка зі сторони Росії стала однією із складових сили делегітимного українського режиму.
Цікаво й те, що “горючим матеріалом” арабської весни стала молодь причому або студенти або навіть молоді люди із вищою освітою. Пов’язується це із девальвацією освіти у цих державах й нездатністю випускників знайти належне застосування своїм знанням. Навіть для європейців в умовах сучасної економічної кризи звичною стала абревіатура NEET, що означає “ні освіти, ні роботи, ні навчання”. Вона символізує молодь, яка опинилася на узбіччі повноцінного життя.
В Україні, за офіційними повідомленнями станом на 1 вересня 2013 року кількість зареєстрованих безробітних становила 435,4 тис осіб, з них молоді (від 14 до 35 років) - 183,3 тис осіб або 42,1 %. У 2012 році на обліку в Державній службі зайнятості перебувало 887,9 тис незайнятих громадян віком до 35 років або 48,6 % від загальної чисельності осіб, які перебували на обліку. З них 52,9 тис були випускниками вузів, 33,5 тис закінчили професійно - технічні заклади і 6,3 тис – середні загальноосвітні школи. Серед молоді віком 24 - 29 років рівеньбезробіття порівняно з 2011 роком зріс - до 9,5 % проти 9,2 %. При цьому майже кожен третій із загальної чисельності незайнятих молодихукраїнців перебував на біржі праці уже більше року з моменту звільнення.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 27 | Нарушение авторских прав