Початок Української національно-демократичної революції

Питання державного самовизначення України з перших днів Лютневої революції опинилося в центрі боротьби різних політичних сил. Але ні кадети, які переважали в Тимчасовому уряді, його місцевих органах, ні меншовики та есери, котрі очолювали ради, не мали чіткої і зрозумілої програми розв’язання національного питання. Вони погоджувалися на самовизначення Фінляндії і Польщі, але відмовляли в цьому Україні. За Україною вони визнавали лише право на національно-культурну автономію. На практиці це означало право на українізацію сільських шкіл. Свого часу до такої «автономії» схилялися навіть помірковані кола царської бюрократії.

На цій підставі між українськими політичними партіями і громадськими організаціями, з одного боку, та загальноросійськими партіями і громадськими об’єднаннями, які діяли в Україні й стояли на позиціях збереження централізованої держави, — з іншого, виникли глибокі суперечності. Російські демократи вважали, що вибух національних пристрастей послабить єдиний демократичний фронт, спричинить активізацію сил реакції. До того ж вони не вірили в можливість національного відродження в Україні після століть русифікації, жорстоких переслідувань української культури, мови, друкованого слова.

Але вже перші післялютневі тижні продемонстрували прагнення українського народу до свободи. 12 березня в Петрограді відбулася демонстрація українців, яка справила великий вплив на російську громадськість. «Українське питання є тепер одним з найважливіших питань, що стоять перед російською демократією», — констатувала 16 березня 1917 р. столична кадетська газета «Речь». Грандіозна національна демонстрація, в якій взяли участь до 100 тис. солдатів, робітників, службовців, представників студентства й учнівської молоді, відбулася 19 березня у Києві. Над колонами демонстрантів майоріли сотні блакитно-жовтих національних прапорів. Маніфестація закінчилася мітингом на Софійському майдані. Мітинг освятили представники православного духовенства. Нічого подібного Київ ще не бачив. Багатотисячні українські маніфестації відбулися в Катеринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Чернігові й багатьох інших великих містах України. На транспарантах, які несли учасники демонстрацій, переважали гасла з вимогою автономії України: «Автономію Україні!». «Хай живе федеративна республіка!», «Вільна Україна у вільній Росії!». Разом з тим лунали рішучіші гасла, які вимагали самостійної України: «Хай живе самостійна Україна!», «Самостійна Україна з гетьманом на чолі!».

Масовий характер національно-визвольного руху, участь у ньому різних соціальних верств, об’єднаних прагненням позбутись імперської залежності, відновити українську державність, утвердити демократичний лад, свідчили про його переростання в національно-демократичну революцію.

Але з перших днів революції серед учасників визвольного руху виникли суперечності щодо оцінки майбутнього України. Одні бачили це майбутнє у складі перебудованої на федеративних засадах Росії, до якої Україна ввійде автономною частиною, інші розраховували на здобуття Україною повної самостійності.

Дата добавления: 2015-11-30