Історія української Конституції

Український конституціоналізм як політико-юридична традиція і нормативна практика має вже достатньо насичену історію, що нараховує декілька століть. Після проголошення незалежності України він, природно, набув більш професійних ознак – почалося становлення сучасного парламентаризму, правосуддя, системи органів державної влади та місцевого самоврядування. Навіть за останні роки процес конституційних змін був настільки насичений, що має всі підстави стати підґрунтям ще не однієї наукової праці. Водночас, розробка, а потім і вдосконалення основного закону в умовах ціннісних, ідеологічних та економічних протиріч всередині політичної еліти України неодноразово спричинювали конституційні та політичні кризи.

Досліджуючи історію українських конституцій, а також контекст, у яких вони народжувалися, можна дійти висновку, що їх написання було одним із ключових завдань української еліти практично на всіх етапах формування Української держави. Фактично всі наявні сьогодні в істориків та політологів конституційні проекти України є формою легітимізації держави. Саме тому, конституція в історії України завжди мала радше політичний, ідеологічний або ж світоглядно-ідеологічний характер, ніж характер класичного основного закону, нормативного акту вищої сили. Навіть події останніх років яскраво демонструють наявність політичного компромісу між владою та опозицією чи між різними політичними силами. Відповідно, політичні суб’єкти також сприймають конституцію як документ передовсім політичний, а вже потім як правовий. Окрім цього, чи не найважливішим питанням і дотепер залишається реалізація механізму збалансування повноважень, який закладається і регулюється, перш за все, саме нормами конституції.

В сьогоднішніх умовах ситуація часто повторюється. Політичні партії і суб’єкти конституційного процесу подають законопроекти, пов’язані із внесенням відповідних змін, у яких повною мірою не враховані історичні уроки та помилки, завдяки чому на перший план висуваються проблеми знову ж таки політичні, але не правові, а історична боротьба за конституцію в Україні виступає радше боротьбою за національну ідеологію, ніж за основний закон для влади та громадян. Відтак, є всі підстави стверджувати, що під час ухвалення Конституції незалежної України, а також змін до неї, було досягнуто високого ступеня політичної легітимності та певного ступеня суспільної легітимності, тоді як залишився достатньо низький рівень правової легітимності (в сутнісному, а не у формальному вимірі).

Наслідком аналізу історії конституційного процесу нашої держави стали декілька важливих тез. По-перше, в українському конституціоналізмі практично на всіх етапах переважав традиціоналізм, в той час як дуже слабкою залишалася інституційна складова. Конституція здебільшого розглядалася як політичний та ідеологічний, а не інституціонально-правовий документ. По-друге, в періоди активізації роботи над удосконаленням основного закону відчувався значний зовнішній вплив в умовах зменшення уваги до внутрішніх потреб. Мається на увазі вплив російського чинника, боротьби з радянським минулим, зобов’язань перед Європою тощо. І, по-третє, доводиться констатувати, що у конституційному процесі досі, на жаль, завжди переважала політична кон’юнктура, проекти відповідних змін готувалися «під когось» (чинного Президента, Прем’єр-міністра, лідера політичної сили). Особливо яскраво це проявилося під час проведення політичної реформи 2004 року і є, на жаль, фактичною характеристикою нинішнього моменту.

Ні у кого немає сумніву, що чинну редакцію Конституції необхідно вдосконалювати, але, крім цього, потрібно ще розробити, узгодити та прийняти законодавство щодо місцевого самоврядування, місцевих адміністрацій, Кабінету Міністрів України, Президента України, судочинства тощо.

І все ж таки, головні політичні ризики сучасного конституціоналізму полягають не в недосконалості правових норм. Справжні ризики - в площині охорони Конституції та сприяння виконанню її положень, перш за все, всіма суб’єктами державної влади і політики. Лише за умов домінанти інституціонально-правової складової над політичною можемо сподіватися, що Конституція з політико-ідеологічного документа трансформується в правовий. Цього вчить український історичний досвід і світова практика конституціоналізму.

У своєму дослідженні, я намагався дослідити усі відомі та менш знані проекти конституцій, починаючи з козацької доби, щоб продемонструвати цілісну картину зародження, розвитку та спадковості традицій українського конституціоналізму.

Дата добавления: 2015-11-30