Гісторія. . . О житіи. . . Варлаама і іоасафа

ВАРЛААМ ТА ІОАСАФ

Дуже поширена в літературах середньовічного Сходу і Заходу, перекладена на багато мов, повість про Варлаама й Іоасафа близько підходить до популярної літератури «житій святих». Ця християнізована переробка легенд про Будду, пізніше приписана Іоанну Дамаскіну (VIII ст.), розповідав про перехід до християнства індійського царевича Іоасафа проти волі його батька царя Авеніра при допомозі пустинника Варлаама. Розмови і диспути дійових осіб пересипані притчами з моралізуючим висновком.

Ще до середини XIII ст. повість була перекладена у східних слов’ян з грецької мови. Після того, поширюючись, не раз перероблялися як повість у цілому, так і окремі її притчі, що ввійшли в склад багатьох релігійно-повчальних збірників.

В 1637 р. виходить Кутеїнське видання повісті; процес християнізації твору в цій українізованій обробці пішов ще далі; в тексті помітно відбився як церковний, так і світський побут XVI—XVII ст.

Посилання на історію Варлаама й Іоасафа, на окремі її притчі можна зустрінути не раз в українській проповіді XVII—XVIII ст., побожні пісні про Іоасафа ввійшли до складу збірників XVIII ст. (наприклад, до т. зв. «Богогласника»), в усну творчість. Відгомін старовинної повісті, зокрема її притч, зустрічається в художній літературі навіть XIX ст.: така, наприклад, поема їв. Франка «Притча про життя» —своєрідна переробка «Притчі про еднорожця» (див. нижче), з новим ідейним усвідомленням традиційних образів.

Наведені нижче тексти взято з таких джерел: оповідання про юність Іоасафа, «Притча про скрині», «Притча про солов’я» і «Притча про еднорожця» — з видання «Гісторія албо правдивоє выписанїе святаго Іоанна Дамаскина о житїи святых преподобних отец Варлаама Іоасафа и о наверненью індіян. Старанем и коштом іноков общежителного монастыра Кутеенского ново з грецкого и словенского на рускїй язык преложена... Року 1637 іюля 22 дня»; «Притча о богатых от болгарских книг» — з рукописного збірника «Ізмарагд» XV ст. з українськими елементами в мові (Бібліотека АН УРСР, збірник Михайлівського монастиря, № 1646); «Притча про трьох друзів» і «Притча про царів» — з Крехівського рукопису XVI ст.: І. Франко, «Варлаам і Йоасаф» («Записки Наук. товариства ім. Шевченка», т. VIII, 1895).

ГІСТОРІЯ... О ЖИТІИ... ВАРЛААМА І ІОАСАФА

[У індійського царя Авеніра, язичника, народився син, названий Іоасафом. Бажаючи довідатися про його майбутню долю, цар кличе астрологів і чує від одного з них, що царевич поширюватиме жорстоко переслідувану в індійському царстві християнську релігію. Щоб уберегти Іоасафа від будь-яких сторонніх впливів, цар збудував для нього палац із садом, обгороджений високим муром, оточив його всякою розкішшю, щоб, розкошуючи в сучасному, душа його не зверталася до майбутнього життя й не помишляла про бога. Царевич, проте, незабаром починав томитися в своїй розкішній тюрмі й після невідступних прохань дістає від батька дозвіл виходити].

Глава 5 [Юність Іоасафа]

Сын зась кролевскій, о котором ся почало мовити, в палацу для него збудованом, так мешкаючи, же жаден до него не могл дойти, аж до взросту млоденчоского ¹ прышол (в том часЂ в вшелякой так муринской, як и перской науце выцвичившися ²), был мудрый и розсудный, и во всЂх цнотах ³ значный. Над то єще прыроженые нЂяше квестіи ⁴ задавал научителем своим, так же ся и сами они довтипови ⁵ млоденца и острому розумови, дивовали: Кроль теж сам оздобной ⁶ твари ⁷ єго и ростропности здумЂвал ⁸ ся. Росказовал зась пры нем мешкаючим, абы ся старали, жебы згола ⁹ ничого о тых речах, которые в том животЂ смутные суть, не вЂдал, иже смерть тые дочасные утЂхи пресЂкает. Леч на прожной надЂи ся садил, и як в прыповЂсти ся обносит, в небо стрЂляти покушался. Яким абовЂм способом смерть рожаеви ¹⁰ людскому может быти невЂдома; претож ани того млоденца вЂдомости ушла. АбовЂм маючи розум быстрыи и выцвиченый, сам в собЂ уважал, што бы до того отца привело, же до него всЂм пристя боронил и не допускал: бо сам през себе знал, иж ся тое кром отцевского росказаня не дЂяло, єднак еж самого спытати боялся.

[Один з учителів розповідає Іоасафові про переслідування християн в індійському царстві і про пророцтво астрологів при народженні царевича, ніби він мав нахил до християнства. Царевич умовляє батька, щоб дозволив йому виходити з палацу].

[Цар] зараз знаменитый кони, и рыцерству своєму, ведлуг ¹¹ кролевскои годности, наготоватися росказал, и оному, колко бы раз проежчатися захотЂл, позволил. Тым зась, которие ся при нем бавили, пилне росказал, абы стерегли, жебы ся ему ничого шпетного ¹² пред очи не наражало, але все, што бы было красного, и веселого, и вдячного, тое єму указовали, и розные игры вымышляли, абы такими речами мысль свою забавлял и утЂшал.

¹ юнацького ² вивчившися ³ доброчесностях ⁴ питання ⁵ дотепності ⁶ красивій ⁷ обличчю ⁸ дивувався ⁹ зовсім ¹⁰ родові ¹¹ згідно ¹² потворного, поганого

Кгды теды таким способом кролевскій сын часто проежчался, одного дня, за неосторожностю слуг, двох мужей обачил, з которых один был трудоватый, а другїй слЂпый, которых обачивши, и на умыслЂ засмутившися, от тых, которые при нем были, штобы зась, и якие бы так чудные дивовиска были, довЂдовался. Они зась, иж того, што ся єму пред очи натрафило, утаити не могучи, уломности ¹ людские быт повЂдили, которые з зепсованои матерыи и телесных злых вилкготностїи ² на люде звыкли припадати.

[Царевич замислився й засмутився; дізнавшись, що люди старіють і вмирають він думає про недовгочасне й гірке життя людини.

Посланий богом пустинник Варлаам іде проповідати Іоасафу християнську релігію. В образі купця він приходить в палац царевича й починає бесіду, вживаючи в ній для наочності притчі — оповідання, що виражають якусь моральну ідею в алегоричній формі].

Глава 6 [Притча про скрині]

Был абовЂм некгдысь великій нЂякій и знаменитый кроль, которому кгды на золотом возЂ, з немалым рыцерством, маестатови єго кролевскому годным, єхал; придалося двох мужей, в ошарпаном и шпетном одЂнью, на твари худых и барзо блЂдных, поткати. Кролеви теды вЂдомо было, иж з утруженя телеснаго и з працы живота, богу посвечоного, тЂло свое так высушили. Як прето их обачил, з воза продко порвавшися до земли припавши, оным поклонился, а за тым повставшы, барзо любовне облапил и поздоровил. Сенаторове зась єго и преложоные о то за зле мЂли, розумЂючи тот учинок противный быти маестатови кролевскому, але иж жаден з них явне о тое карати єго не смЂл... Росказал зась з дерева уробить чтыры скрыни, з которых д†отвсюль золотом оправивши, и смердячіе трупіе кости в оные накидавши, золотыми замками их замкнул; другіе зась двЂ, смолою и клеєм обмазавши, и дорогого камЂня, и знаменитых перел, и вшеляких пахнучих олЂйков наклавши, и волосяными поврозами обвезавши, сенаторов своих, от которых для ушанованя оных мужей был штрофованыи, до себе прызвал, и пред ними тые чтыри скрыни поставил, абы шацовали, як много бы тые, и як много бы зась овые стояли. Они зась тые позолоченые, великое цены годные быть повЂдали, слушне або вЂм рекли, жебы в них кролевскіе корони и клейнотн были хованые, смолою зас и клеем обмазаные, подлые и жадной цены не годные быть повЂдЂли. Кроль зась им повЂдЂл: И я тое вЂдалем, жесте так мЂли речи, абовЂм телесными очима на видомые речи смотрите. Але не так маєте чынити, леч внутрними очима, люб цену, люб подлост и шпетность внутр будучую, усмотровати треба. И зараз позолоченые скрыни одомкнути росказал, з которых тяжкій и прикрый смрод выступил, и брыдкіе речи в оных видЂтися дали. За чим повЂдЂл кроль: То кшталт тых людей ест, которые свЂтных и коштовных шат заживают, и для великои славы и можности над мЂру ся выносят, внутр еднак смердячих костей и злостей суть полные. Потом зась смолою и клеем обмазаные розвязати казал, всЂх будучих на тот час, ясностю и вдячною вонностю речій, в них положеных, утЂшил и повЂдЂл им: ВЂдаетеж, кому тые скрыни подобньте суть: покорным оным и взгорженым мужем, и подлым одЂнем прыбраным, на которых вы позверховный габит ³ смотрячи, за взгарду и зелживост тосте ми почитали, жемся пред ними до земли поклонил.

¹ недосконалості ² рідин ³ одяг, вигляд

Я зась их годность и піенкност души, очима духовными уважаючи, з дотыканя ся оных славы доступилем и над вшелякую корону и оздобу кролевскую заднЂйшых быть розумЂлем. Таким прето способом их завстыдил, и жебы на видомых речах не ошукивалися, научил, але на внутрніе пилное око мЂли.

Глава 10 [Притча про солов’я]

...Балвохвалцы ¹ єдному ловцеви сут подобны, которїй кгды солов’я, барзо малую пташечку поймал и нож взял абы єго зарЂзал и з’Ђл, той маючи собЂ позволеную мову, речет до ловца: штож тобЂ человЂче, з моеи смерти за пожиток будеь; ани бовЂм мною твое чéрево наполнити зможеш; але єсли мя выпустиш, троякую науку тобЂ подам, которои єсли будеш постерегати, великих пожитков по ввесь вЂк свой дознаєш. Он зась єго словам задивовавшися, обецал тое учинити, и єсли бы што нового от него послышал, зараз мЂл єго выпустити. Обернувшися затым соловЂй речет человЂку: ни́кгды о тую реч не покушайся, которои доступити не можеш; ни́кгды речи прешлои не жалуй; речи неподобной николи не вЂр. Тые три науки заховай, а добре ся с тобою дЂяти будет. Он зась тых слов розуму и мудрости задивовавшися, єго з силда отвязавши выпустил. А соловЂй хотячи досвЂдчити, єсли бы он тых слов слышаных от него силу зрозумЂл, и якій з оных пожиток взял, по повЂтру лЂтаючи, речет до него: бЂда тобЂ человЂче, иж ничого в собЂ не маєш розсудку, якійжесь скарб сего дня стратил; бо єсть в моем че́ре†перла, болшая над яйце струсее; што он послышавши, велде ся зафрасовал и жаловал, же соловЂй з рук єго ушол; и знову єго поймат кусячися, рекл: пойди, прошу, до дому моего и кгды тя значне учестую и людскость покажу, потом з почестю тебе отпущу. Соловей зась єму повЂдЂл: тепер ясне вЂдаю, ижесь глупый и безрозумный, абовЂм принявши з охотою што тобЂ было речено и вдячне выслухавши, ничогос з тых слов пожитку не одержал. Упоминалем тебе абовЂм, абысь речи прошлои не жаловал, а тось ся для того зафрасовал, ижем з рук твоих вымкнул, будучи жалем знятый для речи прешлои. Научилем тя, абысь ся о тую реч не кусил, котрои дойти не можеш, а єднак поймати мене важишъся, не могучи дороги моеи постигнути. До того и тое повЂдЂлем тобЂ, абысь речи неподобной никгды не вЂрил: а ты єднак, абы перла болшая взросту моего в чере†моем была, увЂрилесь; и не мЂлес с так много розсудку, абысъ зрозумЂл, иж я ввесь не естем так великій як яйце струсЂе: яким же способом тое тЂлце так великую перлу вмЂстити бы могло.

[Так і ідолопоклонники з глупоти поклоняються справі власних рук].

Глава 12 [Притча про єднорожця]

...Тих, которые... в телесных роскошах уставичне зоставают, а душам своїм голодом гинути... допускают, человЂкови, от срокгого ² єднорожца утЂкаючему, подобных быти розумЂю, которїй голосу єго и страшного рыканя не могучи сътерпЂти, моцне, абы не был от него пожертый,

¹ ідолопоклонники ² лютого, дикого

утЂкал; а з прудкостю бЂгучи, в великій нЂякїй ров впал, и летячи за дерево нЂякое руками ся ухопил и оного ся моцно держал, на стопню нЂяком ногами опершися, розумЂючи затым же в покои зостал и вшелякого небезпеченства вшол. Глянувши теды обачил д†мыши, одну бЂлую, а другую чорную, дерева оного, за котрое ся был ухопил, корень уставичне ¹ подгрызаючїє, и праве ² до конца оное подтинаючие. А затым позрЂвши в глубокїй ров, страшного смока ³ обачил, на самом везренею огнем дышучого и срокго на него погледаючого и страшною пащекою полкнути ⁴ прагнучого. И знову на стопень тот, на котором ногами ся опирал, взглянувши, обачил четырех аспидов головы з стЂны выникаючые; к горЂ зась пойзрЂвши, мало штось меду з галузок дерева оного каплючого обачил. Прето о небезпеченствах тых, которыми з всЂх сторон был огорненый и стисненый, понехавши мыслити, то ест, як єго зверху єднорожец, велце срожачися, шукал пожерети; на долЂ зась окрутный смок полкнути єго прагнул; и як дерево тое, которого ся держал, прудко вже мЂло быти подгризеное; ноги зась як на слизком и непевном ступеня держалися; тых, мовлю, так великих небезпеченств запомнЂвши ⁵, на малой оного меду солодкости коштованю себе забавил. Тое подобенство ест о тых, котрые роскошами дочасного живота ошукиваются...

[«Выклад»: однорожець — смерть; ров — світ, повний зла и смертельних пасток; дерево — життя людини, яке наближають до смерті дві миші — день і ніч; чотири аспіди — чотири слабі й непевні елементи, що з них складається людське тіло; змій —пекло; краплі меду — утіхи цього світу, що заважають людині піклуватись про своє спасіння].

Дата добавления: 2015-11-30