Сучасні акценти соціал-націоналістичної ідеології

Міністерство освіти і науки України

Рівненське обласне територіальне відділення Малої Академії Наук

Історичне відділення

Секція: Історія України

Соціал - націоналістичний рух в Україні

на сучасному етапі:

Історія та проблема оцінок

Науково-дослідницька робота

Учня ……………………………

…………Закалюжного Дмитра

Науковий керівник:

Викладач історії РУГ

Сацик Сергій Петрович

Рівне 2015 р.

Зміст

Вступ.............................................................................................................3 – 4 ст.

1. Теоретичні засади соціал – націоналізму:

1. 1. Дискусії щодо дефініції «соціал-націоналізм».............................. ст.

1. 2. Сучасні акценти соціал-націоналістичної ідеології ………………..ст.

Спроби практичної реалізації соціал-націоналізму в європейській та українській історії.

3. Діяльність сучасних соціал-націоналістичних організацій в Україні:

3. 1. ВО «Свобода» (Колишня «СНПУ»)

3. 2. Cоціал-Національна Асамблея і її підструктури

3. 3. Патріот України

Висновок.............................................................................................. ст.

Список джерел та література............................................................... ст.

Вступ

Українці постійно боролись за незалежність з часів Київської Русі аж до нашого часу, коли в країні утворилось безліч націоналістичних рухів, організацій та партій. Вони і тепер продовжують боротись проти ворогів Української Нації, інформаційно та силовими методами. Одним із таких рухів є і Соціал-Націоналістичний.

Актуальність вибраної нами теми полягає в більш ширшому дослідженні соціал-національних організацій, рухів, партій та військових формувань.

Метою дослідження є на основі комплексного, об’єктивного аналізу, використовуючи програми соціал-націоналістичних організацій та опитувань їх ідеологів та членів, дослідити та зробити висновки про діяльність та актуальність цих рухів.

Завдання:

Для досягнення поставленої мети необхідно проаналізувати:

- Програму соціал-націоналістів;

- Структуру цих організацій;

- Їх методи та діяльність;

Хто її реалізовув та як вона розвивалась.

Хронологічні рамки охоплюють 1941 рік, коли вперше було розглянуто національну революцію, пронизану соціальними верствами. Далі соціал-націоналізм починає розвиватись з 1991 року(після проголошення незалежності України) утворюючи партії та громадські організації, та аж до 2014 року, коли соціал-націоналісти приймають участь в заворушеннях на Майдані Незалежності в Києві, під час Революції Гідності, а потім приймають участь в Російсько-Українській війні на сході України у складі добровольчих батальйонах та полках.

Розділ 1. Теоретичні засади соціал – націоналізму:

1. 1. Дискусії щодо дефініції «соціал-націоналізм»

Соціальний націоналізм (скор. — Соціал-націоналізм, СоNцизм, CN) — політична ідеологія, що ґрунтується на уявленні про націю як оптимальну форму існування людського соціуму, радикальна форма націоналізму. При цьому під «нацією» розуміється самодостатня кровноспоріднена ієрархічна людська спільнота — етнічна спільнота з єдиною мовою і самосвідомістю національної ідентичності в якій втілена свобода та справедливість щодо її членів. Соціал-Націоналізм спирається на ряд основоположних принципів, що чітко вирізняють його серед інших правих рухів. Це своєрідна тріада: Соціальність, Расовість(Расова теорія, або науковий расизм - терміни, що використовуються на позначення впливу расових ознак людей (ентнічних груп або цілих народів) на їхню історію, культуру та загальний рівень розвитку; терміни, використовувані критиками для опису використання псевдонаукових методів і гіпотез для санкціонування віри в расизм, расову неповноцінність або расову перевагу. В основу расової теорії покладені природні знання про відмінність людських рас, що накопичились за весь час існування людства [8]), Великодержавність (великодержа́вний шовіні́зм — різновид націоналізму, ідеологія й практика владущих верств панівної нації в багатонаціональній державі, що характеризується проповідуванням винятковості чільної (державної) нації та її виключних переваг над іншими націями, що мешкають у країні [9]). [2]

Ярослав Стецько (натхненник Соціал-Національного руху) пояснює цю ідеологію, як націоналізм який гармонійно має поєднуватись з соціальними питаннями, тому що Націоналі́зм (фр. nationalisme) — це ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою. У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичного захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національне почуття, яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси, а Соціальність ще й гарантує соціальну захищеність та заможність нації (не відмітаючи існування багатих (та не надбагатіїв), але відмітаючи існування бідних).»

Соціал-націоналізм виступає за соціалістичну модель справедливості в економіці, за націократію в державному будівництві та антиглобалізм у зовнішній політиці.... Ідея є вищою формою буття духу. Ідеєю соціал-націоналізму є Ідея Нації – тотального та універсального домінування спільноти Духу й Крові. Відтак соціал-націоналізм заснований на героїчному світовідчутті, волюнтаристській боротьбі за підкорення оточуючого світу, ідеалістичному змаганні духу проти антиматерії та запереченні царства темряви. [6]

Вважається, що основним ідеологом та засновником соціал-націоналізму є Ярослав Стецько. Він першим говорив про Націоналізм, пронизаний соціальними верствами. Він доводив, що Українська Національна революція є одночасно соціальною. [5]

Сучасні акценти соціал-націоналістичної ідеології

На думку Андрія Іллєнка — ідеолога від партії ВО «Свобода» — основна мета соціал-націоналізму — побудова української національної держави на засадах соціальної та національної справедливості.

Андрій Білецький, лідер «Патріоту України», «Полку Азов» та «Соціал-Національної Асамблеї» вважає, що для цього типу націоналізму характерні елементи соціальної справедливості, етнічності, антиліберальності, експансіонізму.

Новітні ідеологи соціал-націоналізму (А. Білецький, О. Однороженко) визначають його як ідеологію, що базується на максималізмі, національно-расовому егоїзмі, любові до свого, нетерпимості до ворожого та активізмі.

На їхню думку, базовими принципами соціал-націоналізму є: Соціальність - «Ми не відмітаємо існування багатих (але не надбагатіїв), але відкидаємо можливість існування бідних»); Расовість - «Люди від природи народжуються з різними здібностями та можливостями і тому найбільше щастя людини це коли вона знаходить власне місце в національній ієрархії та сумлінно виконує своє життєве завдання». Великодержавність - «Це питання, як не дивно, не стільки політичне, скільки біологічне. Будь-який живий організм в природі стремить до розширення, розмноження, збільшення. Цей закон універсальний і для інфузорії-туфельки, і для людини, і для нації-раси». [2]

Соціал-націоналізм також за визначенням його ідеологів (А.Білецький, О.Однороженко) є антисистемним (антидемократичним та антикапіта -лістичним), самодостатнім, войовничим та безкомпромісним. [2]

Представники Харківського осередку «Патріоту України» у відповідь на запитання російського інтернет-користувача «Чем существенно отличается социал-национализм от национал-социализма?» - «Назва «Соціал-Націоналізм» найкраще окреслює нашу ідею. Націонал-Соціалізм – це ідеологія соціалізму, що прямує національним шляхом. Соціалізм же є ідеологією егалітарною (масовою) за своєю суттю, ідеологією панування мас, орієнтацією на маси. Маса завжди направлена на споживання, сучасний момент, маса любить комфорт і не любить думати про майбутні покоління. Безумовно Націонал-Соціалізм поборює більшість цих вад маси, але він не може повністю звільнитися від їх впливу. Як приклад візьмемо програму збільшення народжуваності в Німеччині у 30-х роках ХХ століття. Німецькі націонал-соціалісти створили безпрецедентні соціальні пільги для допомоги сім’ям при народженні дитини. Всі ці виплати на дитину, соціальні доплати матерям, забезпечення соціальним житлом, система медичної охорони матері і дитини були спрямовані на масу (фетиш соціалізму) без огляду на біологічну якість кожної окремої родини. Результат – при значному збільшенні народжуваності, значне зниження серед населення відсотка нордичного типу – найякіснішої частини німецького етносу (дані – за Г.Гюнтером). Ці соціальні пільги орієнтовані на масу, спонукали до народження дитину в першу чергу найгірший людський матеріал. Те ж саме ми можемо спостерігати в недавньому минулому України – виплати на народження дитини не стали вирішальними для повноцінних сімей, але спонукали дегенеративні верстви (алкоголіків, наркоманів, циган і т.п.) народити дві-чотири дитини за декілька років. Соціал-Націоналізм – це в першу чергу Націоналізм, збереження і розріст національної спільноти, яка живе не в одному поколінні, а в тисячоліттях. В своїй діяльності ми змагаємо до соціальної справедливості, але при цьому враховуємо якість людських груп і головне – їх вклад у справу Великої України і Національної Спільноти. Суспільство, економіка, соціальні стандарти повинні орієнтуватися не на масу, а на Національну Еліту. Орієнтація на таку еліту, основними рисами якої є воля, пасіонарність, альтруїзм, дієвість та інтелект, призведе до підтягування маси до ідеалу еліти, збільшення кращого активного елементу суспільства і зменшення пасивного і тваринницького типу споживача. Орієнтація на масу ж призведе до зворотних результатів – панування сірості і егоїзму, зубожіння і виродження еліти.» [11]

Постійним символом Соціал-Націоналізму в Україні є знак «Ідея Nації». Являє собою монограму у вигляді великих літер «N» та «I», накладених одна на одну ніби характеризуючи Націю пронизану Ідеєю.[6] Чомусь саме цей символ часто плутають з німецькою свастикою і Вольфсангелем(нім. Wolfsangel — вовчий гак — позаалфавітний рунічний символ. Символізує захист, взяття ворога в полон. Використовується в геральдиці, присутня на гербах багатьох міст. В горизонтальному положенні міг символізувати вервольфа. Ймовірно походить від середньовічного способу ловлі вовків - двосторонній металевий гак кріпили на дерево, на гак підвішували шматок м'яса, вовк з'їдав м'ясо й «попадався на вудку»). Вольфсангель використовувався у нацистській символіці(був емблемою (тактичним знаком) танкової дивізії СС «Дас Райх». Крім того, цей знак в різних варіаціях використовувався в інших підрозділах СС і вермахту, зокрема в 4-ій поліцейській гренадерській дивізії СС (емблема), 23-ій добровольчій танково-гренадерській дивізії СС «Недерланд» (петличний знак), 34-ій добровольчій гренадерській бригаді «Ландсторм Недерланд» (дивізіонна емблема і петличний знак) й багатьох інших), але попри те і тепер присутній на гербах Ервітте, Бургведеля та Дассендорфа. [3] Він подібний до «Ідеї Nації», проте означає зовсім інше і так само як і свастика застосовується в багатьох неоязичницьких релігіях, тому не можна вважати його спільним з «ІN». Доречі свастика завжди була символом в багатьох язичницьких культах (ще тисячі років до існування третього рейху) і почала сприйматись негативно людством після використання її нацистами. Попри те і зараз свастика залишається позитивним символом добробуту і щастя у країнах Сходу — Індії, Китаю, Японії. [4]

Соціал-Національна ідеологія акцентує свою увагу на Україну, в якій господар заможний і ні від кого не залежний українець. При цьому не означає що інтереси представників інших національностей буде нівельовано, проте ворогів Української Nації тут не терпітимуть і будуть розправлятися з ними найсуворішими методами.

Останнім часом намагалися протиставити патріотизм і націоналізм, аргументуючи тим, що це не одне і теж, або, навіть, що це – ворожі один-одному поняття. Згадаймо такий «інтелектуальний» клич: «Молодь проти націоналізму, молодь за патріотизм». Давайте разом поглянемо на правдивість, або хоча б логічність таких тверджень. Використаймо судження одного із сучасних лідерів соціал-націоального руху в Україні Андрія Білецького (газета «Nаступ», 2005 р.):

«По-перше, поговоримо про «ненаціональний патріотизм» та про «патріотичний націоналізм». Спитаймо себе, чи може бути глибоким прив’язання до якоїсь території (фактично, до купки землі) без прив’язання до культури, мови, інтересів народу, який живе на цій території, без прив’язання до могил предків? Чи зможе людина, всі прив’язання якої – це спомини про «родной дворик и школу» та «счастливые годы студенчества», спромогтися на які-небудь жертви, або хоча б дії в ім’я цієї території? Безумовно ні. До того ж, кожний може зв’язувати такий свій патріотизм до однієї території зі своїми симпатіями до іншої держави. Наприклад, мер Москви – Лужков – великий патріот Криму. Більшість російської меншини в Україні, безумовно, є патріотами Слобожанщини, Донеччини, Запоріжжя, і ще більше – Києва – «матери городов русских», і взагалі – вони патріоти «Малоросії», але в складі «Великой России». Мадяри, що живуть в Мукачево та районі Берегово на Закарпатті – патріоти Закарпаття, тільки бажано без українців і з назвою Східна Угорщина. Саме тому ці «наші патріоти» за триста років свого проживання на нашій землі не вивчили ні української мови, ні культури, не сприйняли наші національні інтереси, як свої. Це патріоти української території і вороги української державності. Але це хоча б нації, які в процесі окупації України, прожили тут по декілька сотень років – в них вже з’явилися свої могили предків, свої прив’язання до нашої землі, вона їм не байдужа. Вони ворожі до України і українців, але «дружні» до нашої території. Інші національні меншини, які під виглядом «біженців» або «шукачів кращої долі» збігаються до нас з гарячих точок і країн третього світу – ці люди не мають навіть найменшого територіального прив’язання до України. Для більшості з них Україна – просто «кусень м’яса», який можна поділити, розірвати і з’їсти, або транспортний коридор на шляху до Західної Європи, в якому можна робити що завгодно. Тому «туркменська, нігерійсько-заїрська, в’єтнамо-камбоджийська молодь - за патріотизм» - це сумний жарт нашої влади. Весь їхній патріотизм замкнений на їхньому земляцтві, і полягає в захисті будь-якими засобами економічних інтересів своїх груп, кланів, родин. Тож, як бачимо, патріотизм по відношенню до однієї і тієї ж території може бути у різних груп і народів, навіть ворожих один-одному. Україні потрібен один український національний державний патріотизм, який розглядає її як єдину територіальну, державну, національну і культурну цілість. Всі інші «патріотизми» - це підміна понять, брехня. А тепер відступимо трохи від політики, та звернемося до елементарної логіки – чи можна взагалі називати словом «Патріотизм» любов до якоїсь території? – Ні, не можна. Прив’язання до території – це що завгодно - «землелюбство», «територієфільство» і таке інше – але не Патріотизм. Тому що слово патріотизм бере свою назву від латинського «patrio» - Батьківщина – країна батьків, країна твого народу. В свою чергу, слово «patrio» веде родовід від «pater» - батько – кровний і духовний отець. Як бачимо, навіть слово Патріотизм каже про кровно-родове, історичне пов’язання, а не про «любов до території». Тому «молодь – за патріотизм» повинна чітко визначитися, за який саме вона Патріотизм – за Український Національний Патріотизм, який ставить любов до своєї Нації та Країни понад усе, і для якого державні інтереси України стоять на першому місці – або проти нього? І двозначності в цьому питанні бути не може.»

Розділ 2. Спроби практичної реалізації соціал-націоналізму в європейській та українській історії:

Дата добавления: 2015-12-01