Природно-географічні умови й клімат Великого Євразійського Степу. Особливості кочових цивілізацій

Великий Степ на світанку середньовіччя. Протодержава сяньбі (156 - 235)

Каганат жужанів (350 - 555)

Великий каганат тюркютів (552 - 651)

Хазарський каганат (651 - 966)

Другий тюркський каганат кок-тюрк (“блакитних тюрків”, 678 - 742)

Уйгурський каганат (747 - 847)

Держава Бохай (698 - 926)

Держава киданів (907 - 1125)

Чжурчженьська імперія Цзінь (1115 - 1234)

Природно-географічні умови й клімат Великого Євразійського Степу. Особливості кочових цивілізацій. Те, що зручно для Європи, не завжди підходить для Азії, тим паче для Великого Степу - неозорих рівнин, що тяглися широкою смугою від Карпат до Тихого океану, від тайги й лісів Північної Європи до Великого Китайського муру, пустель Середньої Азії, гір Тибету й Кавказу, вод Каспію та Чорного моря. Нині - це холодний, сухий, а місцями пустельний чи напівпустельний степ із різко континентальним, сухим кліматом, але так було не завжди. Так уже склалося, що протягом тривалого історичного періоду, клімат у районі Середземномор'я майже не змінювався, й це породило спочатку в європейській, а потім і у світовій науці помилкову думку про незмінність основних кліматичних параметрів по всій планеті за останні 5 тис. років. Проте далекосхідний регіон і степові простори переживали за той же період і глобальні потепління, й похолодання, засушливі епохи, й часи масштабних опадів. Навіть за 1,5 тис. років доби середньовіччя (ІІІ - ХVІІ ст.) кліматичні коливання неодноразово міняли не лише природні ландшафти, а й господарську та етнічну карту регіону. Єдине, що зберігалось у Великому Степу без змін_ - це рівнинний рельєф, різкі континентальні коливання температур протягом року та панування трав, зелених улітку і висушених, а тому багатокалорійних узимку, на яких цілий рік могла пастися худоба.

Місцевий тваринний світ складали переважно дикі й одомашнені копитні та безліч гризунів, серед хижаків переважали вовки, а в нечастих тут лісових масивах (гаях та перелісках) та долинах озер мешкали ведмеді, тигри й єнотоподібні собаки. В пустелях і напівпустелях (які дедалі частіше траплялися південно-західніше сучасної Монголії, зокрема пустеля Гобі) росли посухостійкі карагач і верблюжа колючка котрими годувалися верблюди, джейрани і гризуни, а в прирічкових лісах мешкали тигри й гобійські ведмеді.

Клімат степів визначали, як і в Китаї, мусони, але до них додавалися й континентальні особливості температурних коливань. Улітку, коли в регіоні панували дощові мусони океану, степ зеленів, а іноді місцями навіть вигорав під жарким сонцем. Узимку ж, коли погоду визначали сухі континентальні мусони, опади ставали рідкістю, морози <%-2>сягали 20<198> - 40<198>С. Малосніжні (хоча й морозні) зими давали змогу худобі розгрібати тонкий сніговий шар копитами й знаходити суху калорійну траву, що давало можливість вести масштабне класичне кочівництво (на відміну від степів Східної Європи, де снігу взимку вдосталь, а тому для годування худоби тваринники змушені заготовляти сіно на зиму. За таких умов цілорічне кочівництво у південноукраїнських степах неможливе, а місцевих номадів можна назвати тільки напівосілими).

Природно-кліматичні умови в районах Великого Степу завжди були суворими. Майже цілорічно на цих теренах панували вітри, корисні копалини були дуже обмеженими (лише залізна руда траплялася в достатній кількості), а дерево, без якого неможливо виготовляти юрти, стріли, вози тощо, завжди вважалося неабияким дефіцитом (тому за кожен гайок чи підлісок кочовики билися на смерть). До цього треба додати жахливі зимові морози та літню грозу, котра в степах вважалася прокляттям богів, бо сховатися на голій рівнині від блискавки (що вдаряє, як відомо, в кожен предмет, який здіймається над травами) неможливо, і жертвами “небесного струму” стають люди, вівці, коні, воли, вершники...

Життя в степах було нелегким і виховувало в номадах самостійність, уміння покладатися тільки на себе, родоклановий корпоратизм, взаємодопомогу між своїми і, за умов обмеженості ресурсів, жорстоку боротьбу за “своє” з усіма чужинцями. Єдиним гальмом, що стримувало номадів від перманентної війни всіх проти всіх, залишався звичай “кровної помсти”, без якого життя кочовиків могло перетворитися взагалі на тотальне пекло. Та тільки-но Європа дізналася про унікальні властивості шовку - все змінилося.

Шовк - це єдина тканина, в якій не живуть комахи, - і в умовах тотальної антисанітарії тільки шовковий одяг рятував людей від докучливих вошей. Європа, Близький Схід, Індія готові були платити за тканину-дезінфектора будь-які гроші, але через гори Тибету й Гімалаїв, джунглі й болота Бірми просуватися важко, а шлях морем - довгий та небезпечний (шторми, пірати, тайфуни...), тому каравани з Китаю на захід рушили через степ, і на рубежі н.е. склався “Великий шовковий шлях”.

Прямували купці через терени, підконтрольні кочовикам, тому транзитне мито перетворило степовиків із пасинків цивілізації на її законних співтворців. Лавиноподібно зросли доходи номадів, фантастично збільшилися обсяги додаткового продукту, що, в свою чергу, активізувало державотворчі процеси: на зміну родоплемінному вождівству (яким, наприклад, у давнину була “імперія хуннів”) прийшла повнокровна система кочової державності - орда.

Великий Степ вступав у середньовіччя.

Дата добавления: 2015-11-30