Ганна Залізняк. Мовні орієнтації та цивілізаційний вибір України

Національна самоідентифікація та мовні орієнтації

Комплексний аналіз залежності цивілізаційного вибору громадян та їхніх мовних симпатій потребує врахування й ролі національного чинника. Постає завдання визначити, наскільки тісний зв’язок між оцінками громадянами мовної політики держави та їхнім етнічним самовизначенням.
З цією метою була використана просторово-територіальна ідентифікація респондентів, яку раніше застосували в дослідженні республіканського соціологічного опитування «Реґіони в Україні: динаміка, рухи і політика». Зокрема, в нашому опитуванні у відповідях на питання «Ким Ви себе вважаєте в першу чергу?» шкала просторово-територіальної ідентифікації складається з трьох рівнів. Перший (локальний) рівень включає ідентифікацію зі своїм населеним пунктом (реґіоном), другий (національний) рівень включає ідентифікацію з населенням країни та третій (транснаціональний), який включає ідентифікацію з ширшими спільнотами, як-то слов’янами, європейцями й цілим світом. Побудовані кореляційні залежності не зафіксували зв’язку між відповідями на це питання та мовними орієнтаціями респондентів (для всіх випадків коефіцієнт кореляції суттєво менший ніж 0,2).
Для теми нашого дослідження варто прискіпливіше проаналізувати національний рівень ідентифікації респондентів. Альтернатива «громадянин України» опосередковано дає можливість оцінити частку населення країни, яка є, так би мовити, носієм національної свідомості на вищому рівні свого прояву – одержавленої нації. За нашими даними, ця частка становить трохи менше половини (47,8%), понад чверть респондентів прив’язують себе до місця, де вони живуть, і один з десяти – до свого реґіону. Інші альтернативи помітно поступаються згаданим.
Для подальшого аналізу були взяті такі ознаки: «громадянин України» та всі решта, які були об’єднані в одну категорію «інші», крім «важко визначитися». Кореляційні залежності між цими новими ознаками та мовними показниками виявилися на рівні значимості. Передусім це стосується мови повсякденного спілкування респондентів та визначенням ними своєї рідної мови. Так, серед тих, хто у відповіді на питання: «Ким Ви вважаєте себе в першу чергу?» обрав альтернативу «громадянин України», найбільша частка припадає на україномовних респондентів, тоді як російськомовні переважають серед тих, хто обрав іншу відповідь (рис. 8).
Так само, серед учасників опитування, які визнають себе громадянами України, майже дві третини вважають рідною мовою українську, при тому, що загалом таких трохи більше половини. Частка ж тих, хто вважає рідною російську, становить менше чверті. Практично однаковою виявилися частки тих, хто назвав рідною мовою чи то українську, чи то російську, серед респондентів, які обрали для себе інші альтернативи (рис. 9).
Іншим показником, який був використаний для визначення національної самоідентифікації, було питання «Ким Ви себе усвідомлюєте за національною приналежністю?». На нього респонденти мали дати свій варіант відповіді, який не обмежувався дослідниками. Це дало можливість респондентам уникнути підказки, що використовувалася іншими соціологами, на кшталт альтернатив «тільки українцем», «і українцем і росіянином, але більше українцем», «однаковою мірою й українцем і росіянином», «і росіянином і українцем, але більше росіянином», «тільки росіянином» і самим ідентифікувати себе за національною приналежністю. Такий підхід до постановки питання дозволяє отримати чіткіше уявлення про структуру населення країни за показником національної самосвідомості, адже він пропонує самовизначитися респондентам не так на основі етнічного походження, як на усвідомленні своєї приналежності до певної національної спільноти. Отримані дані показали, що в Україні існує досить чіткий поділ за цим показником: 77% усвідомлюють себе українцями, 20,3% – росіянами і лише 0,7% порівну українцем і росіянином.
Аналіз кореляційних залежностей мовних переваг респондентів і показником їхнього національного самоусвідомлення показав наявність певних, часом дуже значних, залежностей між ними. Це стосується передусім мови повсякденного спілкування та визначення своєї рідної мови, оскільки значення коефіцієнтів кореляції між відповідями на перші два питання та питанням «Ким Ви себе усвідомлюєте за національністю?» виявилися на рівні значимості. Так, семеро з десяти респондентів, які вважають себе українцями, рідною мовою вказали українську, 17,4% – російську і 12,4 % –обидві мови. Серед респондентів, які вважають себе росіянами дев’ятеро з десяти назвали рідною російську мову, українську – лише 1,5% і обидві мови – 5,6%. Наразі респонденти, що усвідомлюють себе росіянами, більш послідовні щодо визначення своєї рідної мови. Так само серед росіян 87,5% спілкуються саме російською мовою, тоді як частка тих, хто усвідомлює себе українцями і спілкуються українською мовою, становить лише 45%, рівною мірою обидві мови вживає майже чверть, а 23,7% говорять російською.
Однак зв’язок інших оцінних показників мовної ситуації в країні і, зокрема, тих, що характеризують державну політику в цій сфері, з показником національної самоідентифікації респондентів надзвичайно малий. Водночас шестеро з десяти респондентів, що усвідомлюють себе українцями, вважають, що пріоритетом у державній політиці в мовній сфері має бути надання ширших можливостей для вживання української мови, тоді як восьмеро з десяти росіян – вирішенню питання статусу російської мови (табл. 8). Аналоґічно, серед тих, хто вважає себе українцем більш популярна модель мовної політики, яка підтримує мову корінної нації або вироблення власної моделі, тоді як росіяни більш прихильні до моделей, які визнають на різних засадах офіційний статус кількох мов.
Таким чином, маємо досить чітке розмежування між орієнтацією респондентів на ту чи іншу мову з двох найбільш поширених у країні та національним самовизначенням громадян. При цьому можна легко помітити, що росіяни послідовніші щодо визначення своєї рідної мови та мови спілкування, ніж українці. Серед респондентів, що асоціюють себе з українцями, 27,5% говорять російською мовою і ще майже чверть спілкується обома мовами. Серед росіян українською та обома мовами спілкується трохи більше 10% разом. Це підтверджує висновок О. Медведєва в його роботі «Мовний баланс України» про те, що донорами для поповнення категорії російськомовного населення виступають українці, а не навпаки. Але він робив свій висновок на соціологічних дослідженнях, де враховувалася лише етнічна компонента респондентів. Отримані нами дані дозволяють стверджувати, що корені цього явища лежать глибше – на рівні національної самосвідомості, а точніше її руйнації внаслідок тривалого колоніального та постколоніального становища країни.

Принцип, відповідно до якого не «національність», а «рідна мова» визначає права носіїв інших мов, окрім української, є новим і поки що не застосовується в Україні. Це компроміс між критеріями «національності» та «вживання мов». Відомості щодо вживання мов під час останнього перепису 2001 року не збиралися, тому точних показників немає. Крім того, наше дослідження показує, що багато людей обирають мову залежно від співрозмовника, ситуації тощо. Тому сформулювати чіткі норми на основі критерію «вживання мов» було б важко.
Щодо російської мови, то відсоток її носіїв за критерієм «вживання мови» завжди вищий, ніж відсоток за «рідною мовою», який водночас вищий від відсотка за «національністю». Якщо ми базуватимемо мовну політику на критерії «рідна мова», то вперше буде взято до уваги права українців, які вважають рідною мовою російську.
Білл Баурінґ не погоджується з критерієм «рідна мова», а натомість посилається на європейське законодавство (зокрема на Європейську хартію регіональних мов або мов меншин та Пояснювальну записку до неї, ст. 11 та 17) і наполягає на застосуванні критерію «вживання мови» для визначення прав носіїв недержавних мов (див його публікацію у цьому збірнику). Віра Сквірська вважає, що поняття «рідна мова» не позбавлене проблематичності й що ідея регіональної мови або «мови міжетнічного спілкування» також може якоюсь мірою сприяти розв’язанню мовної проблеми. Проте колектив проекту вирішив не застосовувати цього підходу.

Дата добавления: 2015-11-30