Читайте также:
|
Західна Україна.
1 вересня 1939 р. внаслідок нападу фашистської Німеччини на Польщу почалась друга світова війна. 17 вересня, коли німецька армія штурмувала Варшаву і підходила до Львова і Бресту, стала очевидною воєнна поразка Польщі, і уряд СРСР вручив послу Польщі у Москві ноту про припинення внаслідок розпаду Польської держави Ризького мирного договору, за яким СРСР зобов`язувався не посягати на західноукраїнські польські території, і дав розпорядження військам Червоної армії перейти кордон та взяти під захист життя і майно населення Західної України і Західної Булорусі. Насправді ж, за таємним протоколом до Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною від 23 серпня 1939 р. (Пакту Молотова-Ріббентропа) передбачалось у разі територіальних і політичних змін у Польській державі розмежувати сфери впливу Німеччини і СРСР на її території приблизно по лінії рік Нарев-Вісла-Сян. Відповідно, за новим Договором про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною від 28 вересня 1939 р. і таємним протоколом до нього розмежування між СРСР і Німеччиною було проведене приблизно по т.зв. лінії Керзона, визначеній країнами Антанти як східний кордон між польським населенням та українським і білоруським.
Після приходу Червоної армії у зверненні до населення Західної України від 29 вересня 1939 р. вазувалось, що основою нової влади можуть стати створені на демократичних засадах у містах і повітах краю тимчасові управління, обрані представниками цих адміністративних одиниць, а у волостях і селах – селянські комітети, обрані безпосередньо їх населенням. Для об`єднання діяльності і керівництва місцевими оганами народної влади Військова рада Українського фронту постановою від 3 жовтня 1939 р. утворила у колишніх воєводствах Західної України обласні тимчасові управління у Львові, Станіславові, Тернополі і Луцьку у складі 4 осіб. У Львові був створений комітет для організації виборів до Українських Народних Зборів Західної України, які б у законодавчому порядку розв`язали питання суспільно-державного устрою краю, до складу якого, затвердженого Військовою радою Українського фронту, увійшли представники від 4-х обласних тимчасових управлінь. На 22 жовтня 1939 р. було призначено вибори до Народних Зборів за принципом загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні; притому, активне і пасивне виборче право надавалось усім громадянам з 18 р., незалежно від расової і національної приналежності, віросповідання, статі, освітнього і майнового цензу, соціального становища, цензу осілості тощо. Було обрано 1484 депутатів – 28% робітників, 52% селян і 18% інтелігенції.
26 жовтня 1939 р. відкрились Народні Збори Західної України і був затверджений порядок денний: 1. про державну в ладу в Західній Україні; 2. про входження Західної України до складу УРСР; 3. про конфіскацію поміщицьких земель; 4. про націоналізацію банків і великої промисловості. 27 жовтня Народні Збори затвердили Декларацію про передачу влади в Західній Україні Радам депутатів трудящих і про звернення до Верховної Ради СРСР з проханням про прийняття Західної України до складу СРСР івключення її до складу УРСР. 28 жовтня Народні Збори прийняли Декларацію про конфіскацію земель поміщицьких, монастирських і великих державних урядовців – уся земля з її надрами, всі ліси і ріки оголошувались всенародним добром, тобто державною власністю; а також про націоналізацію банків і великої промисловості – усі цінності банків, усі великі фабрики, заводи, усі копальні і залізниці оголошувались всенародним добром, тобто державною власністю. На заключному засіданні депутати обрали Повноважну комісію, якій доручили від імені Народних Зборів вручити ці Декларації Верховним Радам СРСР і УРСР і просити увести Західну Україну до складу СРСР з входженням її до УРСР.
На позачерговій 5-ій сесії ВР СРСР 31 жовтня було заслухано заяву Повноважної комісії і 1 листопада ВР СРСР ухвалила задовольнити прохання Народних Зборів, і Верховній Раді УРСР було запропоновано прийняти Західну Україну до складу УРСР. Відтак, на позачерговій 3-ій сесії ВР УРСР 13-15 листопада 1939 р. було розглянуто заяву Повноважної комісії і постановлено прийняти Західну Україну до складу УРСР. Указом Президії ВР СРСР 4 грудня 1939 р. було створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславівську і Тернопільську області у складі УРСР. Указом Президії ВР УРСР 17 січня 1940 р. повністю було скасовано старий адміністративно-територіальний поділ на повіти і волості, а натомість створено райони.
9 грудня 1939 р. Президія ВР УРСР затвердила склад облвиконкомів усіх західних областей, а ті затвердили склад їх низових органів влади і управління, оскільки представницькі органи влади на цій території ще не були організовані; і аж 15 грудня 1940 р. відбулись вибори місцевих Рад депутатів трудящих західних областей УРСР.
Північна Буковина.
26 червня 1940 р. радянський уряд надіслав румунському уряду ноту, вимагаючи повернути Бессарабію і Північну Буковину, населення якої пов`язане з Україною спільністю історичної долі та мови і національного складу, а 28 червня ультимативно запропонував Руунії звільнити Бессарабію і Північну Буковину. І вже 29 червня уряд Румунії почав виводити свої війська з цих земель, і 28-30 червня Червона армія зайняла усю Бессарабію і Північну Буковину. Владу тимчасово взяли робітничі і селянські комітети, створювані у населених пунктах, бойові дружини, загони і штаби. Були проведені вибори до місцевих органів влади – повітових (Чернівецька і Хотинська), міських, волосних і сільських рад. А у липні 1940 р. до Москви виїхала делегація “від трудящих” Північної Буковини просити воз`єднати їх край з УРСР.
2 серпня 1940 р. ВР СРСР прийняла Закон “Про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР ”, а решта території Бессарабії відійшла до складу ноовутвореної Молдавської РСР. Відтак, 7 серпня були створені Чернівецька і Ізмаїльська області, а замість повітів і волостей – райони; притому, 2 райони (Бричанський і Липканський), населені, головно, молдаванами, відійшли до складу МРСР.
15 серпня Президія ВР СРСР видала укази про націоналізацію землі, а також банків, промислових і торгових підприємств, залізничного і водного транспорту і засобів зв`язку Північної Буковини.
Внаслідок нападу фашистської Німеччини на СРСР у 1941 р. Буковина була окупована румунськими і німецькими військами, і 19 липня 1941 р. Й.Антонеску видав “Маніфест про приєднання Північної Буковини до королівської Румунії” та утворення з неї провініції Буковини, очоленої румунським губернатором з необмеженими повноваженнями. У середині жовтня 1944 р. внаслідок наступу радянських військ у Північній Буковині знову відновилась радянська влада.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 68 | Нарушение авторских прав