Читайте также: |
|
§ 4. Зміст і форма господарського договору
Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань. При цьому закон розрізняє два види умов:
- 267 -
а) умови, погоджені сторонами, б) умови, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї з сторін повинна бути досягнута згода.
Так, згідно з ч. З ст. 180 ГК при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Отже, предмет, ціна і строк дії договору визнані законом як істотні умови будь-якого господарського договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст. 15 ГК, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг (ч. 4 ст. 180 ГК).
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГК, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі можуть бути передбачені доплати до встановленої ціни на продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК).
У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.
Строком дії господарського договору визнається час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Частина 1 ст. 639 ЦК встановлює, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст. 208 ЦК у письмовій формі належить, зокрема, вчиняти: а) правочини між юридичними особами; б) пра-вочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Таким чином, господарські договори мають укладатися в письмовій формі.
Аналіз положень ч. 1 ст. 181 ГК дає підстави для висновку, що стосовно господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, тобто — у письмовій формі (повна письмова форма).
Разом з тим, ч. 1 ст. 181 ГК дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору. Крім повної письмової форми допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб — шляхом обміну листами, фак-сограмами, телеграмами, телефонограмами, радіограмами, телетайпограмами тощо. Письмовою формою договору визнається також підтвердження прийняття до виконання замовлень. Останні два способи можуть бути застосовані, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів {примірні договори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори (ч. 2 ст. 179 ГК). Прикладом можуть бути Типовий договір на постачання природного газу, Типовий договір на транспортування природного газу, Типовий договір оренди державного майна тощо.
При укладанні ряду господарських договорів застосовуються не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується форми договорів перевезення вантажів.
Так, згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до Статуту та Правил перевезення вантажів і наданим залізниці відправником разом із вантажем.
- 268 -
- 269 -
Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони — одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення. Форми документів, які посвідчують цей договір, та правила їх застосування затверджує Міністерство транспорту України.
Аналогічно регулюють форму договору перевезення вантажів й інші транспортні кодекси і статути. Так, на автомобільному транспорті формою договору є товарно-транспортна накладна, на внутрішньому водному — накладна. На морському транспорті накладною оформляються малокаботажні перевезення вантажів. Для інших договорів морських перевезень вантажів застосовуються такі форми, як рейсовий чартер і коносамент (ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства).
Зі змісту статей 203, 205, 215 та 639 ЦК випливає, що недотримання встановленої законом форми договору (право-чину) не тягне за собою його недійсності. Оскільки згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору, то недотримання встановленої законом форми договору є підставою для того, щоб вважати господарський договір неукладеним.
§ 5. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів
Укладання господарського договору — це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше суб'єктів господарювання щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акта.
Особливістю господарських договорів є те, що при їх укладанні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції про укладання договору (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований.
У ГК вперше в нормативному порядку узагальнено і сформульовано загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання.
- 270 -
Зокрема, ч. З ст. 179 ГК встановлено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Так, для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності—монополістів на відповідному ринку продукції, державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричинює збитків зазначеним виконавцям державного замовлення (ч. 8 ст. 2 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб»).
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
а) вільного волевиявлення, коли сторони мають право пого
джувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не супе
речать законодавству;
б) примірного договору, рекомендованого органом управлін
ня суб'єктам господарювання для використання при укладанні
ними договорів, коли сторони мають право за взаємною зго
дою змінювати окремі умови, передбачені примірним догово
ром, або доповнювати його зміст;
в) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів
України, чи у випадках, передбачених законом, — іншим орга
ном державної влади, коли сторони не можуть відступати від
змісту типового договору, але мають право конкретизувати
його умови;
г) договору приєднання, запропонованого однією стороною
для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу
в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів (як суб'єктів господарювання, так і негосподарюючих суб'єктів) електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма спожива-
- 271 -
чами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.
Як встановлено ч. 7 ст. 179 ГК, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Встановлюючи правила укладання господарських договорів, ГК виділяє загальний для всіх видів договорів порядок їх укладання (ст. 181 ГК) і особливості укладання господарських договорів залежно від їх виду, підстав, місця укладання тощо (статті 182-187 ГК).
Порядок (процедура) укладання господарського договору поділяється на ряд стадій, на кожній з яких відповідна сторона має вчинити певні дії, встановлені законом.
1-а стадія — надсилання пропозиції про укладання договору (оферта). Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК пропозицію про укладання договору (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору, відтак проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін (ч. 2 ст. 181 ГК). ГК не випадково вказує саме на проект договору, оскільки згідно з ч. 2 ст. 641 ЦК реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції про укладання договору, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
2-стадія — прийняття пропозиції про укладання договору (акцепт). Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГК (вчиняє підпис і скріплює його печаткою) і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Особливістю процедури укладання господарських договорів є наявність у ній проміжної стадії — оформлення і врегулювання розбіжностей, що виникли між сторонами майбутнього договору.
Так, за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у
двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом із підписаним договором (ч. 4 ст. 181 ГК).
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів:
а) розглянути його;
б) вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою
стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції;
в) ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, пере
дати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони
(ч. 5 ст. 181 ГК).
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Частина 7 ст. 181 ГК встановлює три випадки, коли пропозиції другої сторони вважаються прийнятими навіть якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими. Це стосується:
а) договору, заснованого на державному замовленні;
б) договору, укладення якого є обов'язковим для сторін на
підставі закону;
в) договору, в якому сторона-виконавець за договором в
установленому порядку визнана монополістом на певному ринку
товарів (робіт, послуг).
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладе-ним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК, а саме ч. 2 ст. 642 ЦК, згідно з якою якщо особа, яка одержала пропозицію про укладання договору, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як зазначалося, ГК, крім загального для всіх господарських договорів порядку укладання господарських договорів, містить і певні особливості їх укладання:
- 272 -
18 — 4-2636
- 273 -
а) залежно від виду договору:
— попередні договори (ст. 182 ГК). За попереднім догово
ром суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк,
але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього
договору, укласти основний господарський договір на умовах,
передбачених попереднім договором.
Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.
У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.
Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.
Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.
Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.
— організаційно-господарські договори (ст. 186 ГК). Догові
рне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може
здійснюватися учасниками господарських відносин як на ос
нові вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних
договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відпо
відними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб
укладання організаційно-господарських договорів не допус
кається;
б) залежно від підстав укладання:
— державні контракти (ст. 183 ГК). Договори за держав
ним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єк
тами господарювання — виконавцями державного замовлення
та державними замовниками, що уповноважені від імені дер
жави укладати договори (державні контракти), в яких визна
чаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відно
сини замовника з виконавцем щодо виконання державного
замовлення.
Укладання сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбачено-
му ст. 181 ГК, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.
Ухилення від укладання договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену ГК та іншими законами. Спори, пов'язані з укладанням договору за державним замовленням, у тому числі при ухиленні від укладання договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.
Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладання державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним;
— договори, що укладаються на основі вільного волевиявлен
ня сторін, примірних і типових договорів (ст. 184 ГК). При
укладанні господарського договору на основі сторін проект
договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої зі
сторін у строки, погоджені самими сторонами.
Укладання договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладання договорів, встановленого ст. 181 ГК.
Укладання господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 ГК, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 ГК та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору;
— договори, що укладаються за рішенням суду (ст. 187 ГК).
Спори, що виникають при укладанні господарських договорів
за державним замовленням, або договорів, укладання яких є
обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встанов
лених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори
можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передба
чено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти пев
ний господарський договір на підставі укладеного між ними
попереднього договору.
День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладання відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше;
- 274 -
18*
- 275 -
в) залежно від місця укладання договору (ст. 185 ГК).
До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.
За загальним правилом, встановленим ст. 188 ГК, зміна та розірвання господарських договорів у односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Виходячи з цього, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягай згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
РОЗДІЛ V
Відповідальність у господарсько-правових відносинах
ГЛАВА 15
Основні засади господарсько-правової відповідальності
§ 1. Поняття, ознаки та принципи господарсько-правової відповідальності
Відповідальність у господарському праві — це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання — правопорушення у сфері господарювання (господарські правопорушення).
Господарське правопорушення — це протиправна дія або бездіяльність учасника господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного учасника, порушує суб'єктивні права іншого учасника господарських відносин або третіх осіб. Як встановлено ст. 610 ЦК, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Господарські правопорушення можна класифікувати за видами і систематизувати в окремі групи за певними критеріями.
Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення. В свою чергу, договірні правопорушення поділяються на:
— правопорушення на стадії виникнення зобов'язань: порушення порядку, змісту та строків укладання договорів (статті
- 277 -
179, 180 ГК); процедури врегулювання розбіжностей, що виникають при їх укладанні (ст. 181 ГК); вчинення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ст. 207 ГК);
— порушення строків виконання договірних та інших госпо
дарських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів (най
поширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів,
виконання робіт тощо. Прострочення виконання зобов'язання
загалом тягне за собою обов'язок зобов'язаного суб'єкта відшко
дувати завдані простроченням збитки (статті 220, 221, 224 ГК)
сплату боржником визначеної законом чи договором неустой
ки, штрафу, пені (статті 230, 231 ГК), застосування оператив
но-господарських санкцій (ст. 236 ГК);
— порушення господарських зобов 'язань щодо якості поставле
ної продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг (правові
наслідки таких порушень встановлені, зокрема статтями 224,
231, 268 ГК);
— порушення державної дисципліни цін, пов'язані з виконан
ням договорів. Закон України від 3 грудня 1990 р. «Про ціни і
ціноутворення»1 встановлює, що у разі порушення підприєм
ством ціни (при реалізації за договором продукції) надлишко
во одержана сума підлягає вилученню в доход відповідного
бюджету;
— порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин,
пов'язані з виконанням господарських договорів (як правило,
це порушення виконання грошових зобов'язань, штрафні санкції
за які встановлюються відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК);
— порушення господарських зобов'язань щодо перевезень ван
тажів: зобов'язань з планів перевезень (неподача перевізних
засобів, непред'явлення вантажів до перевезення); простій
транспортних засобів під навантаженням і розвантаженням
понад встановлені терміни; втрата, нестача, пошкодження ван
тажу; прострочення доставки вантажу тощо. Відповідальність
за ці правопорушення встановлена, крім статей 313 і 314 ГК,
також транспортами кодексами і статутами;
Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення:
— порушення законодавства про захист економічної конкуренції
(антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (до
мінуючим) становищем; антиконкурентні дії органів влади,
1 Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — Ст. 651.
- 278 -
органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю), відповідальність за які встановлена нормами Глави 28 ГК, а також нормативно-правовими актами антимонопольно-конкурентного законодавства;
— порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних з позбавленням прав володіння тощо.
Вчинення учасником господарських відносин правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника передбачених або санкціонованих нормами господарського законодавства заходів відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них визначені господарським законом. Такий вид відповідальності в теорії господарського права визначається як господарсько-правова відповідальність.
Господарсько-правовій відповідальності властиві особливі ознаки.
З точки зору форми ця відповідальність є юридичною, тобто являє собою дію (вплив) кредитора (потерпілого) на правопорушника безпосередньо або за допомогою суду. Юридична природа такої відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи майнового впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені або інші несприятливі для правопорушника правові наслідки. Загальним принципом цієї відповідальності є державна забезпеченість щодо застосування передбачених договором чи законом майнових та інших господарських санкцій. Держава гарантує застосування їх завдяки системі спеціальних і загальних правозахисних державних органів, функцією яких є саме застосування господарських санкцій.
За змістом господарсько-правова відповідальність загалом є матеріальною і застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства. Суб'єкти господарювання (як господарські організації, так і громадяни-підприємці) можуть нести лише матеріальні витрати як відповідальність (примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна внаслідок відшкодування збитків тощо). Господарське законодавство закріплює принцип повної майнової відповідальності суб'єктів господарювання аж до оголошення банкрутом (ч. 4 ст. 205 ГК). Таким чином, найвищою економічною
- 279 -
санкцією згідно із законодавством можна вважати процесуальне (судове) оголошення суб'єкта-боржника банкрутом.
Господарсько-правова відповідальність застосовується лише у разі правопорушення, тобто на такій юридичній підставі, як об'єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і загалом базується на презумпції його вини.
Як встановлено ч. 2 ст. 216 ГК, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Таким чином, у функціональному відношенні господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання учасниками господарських відносин господарських зобов'язань. її головною метою є забезпечення правопорядку в сфері економіки (в господарських відносинах).
Реалізації цієї мети покликані сприяти принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність. Згідно з цими принципами, закріпленими в ч. З ст. 216 ГК:
— потерпіла сторона має право на відшкодування збитків
незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
— передбачена законом відповідальність виробника (про
давця) за недоброякісність продукції застосовується також не
залежно від того, чи є застереження про це в договорі;
— сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а
також відшкодування збитків не звільняють правопорушника
без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'я
зань у натурі;
— у господарському договорі неприпустимі застереження
щодо виключення або обмеження відповідальності виробника
(продавця) продукції.
Правовим засобом відповідальності (формою реалізації відповідальності і одночасно мірою відповідальності) у сфері господарювання є господарські санкції.
Господарські санкції — це заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідальністю є застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат. Отже, поняття господарсько-правової
відповідальності включає і майнові наслідки застосування санкцій. В свою чергу, господарсько-правова санкція становить визначену безпосередньо законом або договором міру (масштаб, величину) відповідальності правопорушника. Це гранична величина майново-примусового впливу на правопорушника, який може застосувати до нього кредитор або відповідний орган (господарський суд, уповноважений державний орган тощо).
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 40 | Нарушение авторских прав