Майно та майнові права у господарському товаристві 9 страница

Цінні папери (або їх бланки) виготовляються лише на дер­жавних підприємствах, що мають ліцензію Міністерства фінан­сів України та охороняються.

— № 24. — Ст. 128.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 283 «Про встановлення порядку виготов­лення бланків цінних паперів і документів суворого обліку»²

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2001.

² Урядовий кур'єр. — 1993. — 29 квітня.

16 — 4-2636

- 241 -

Міністерство фінансів України, Служба безпеки України та Міністерство внутрішніх справ затвердили Правила виготов­лення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, якими встановили вимоги до підприємств, на яких виготовля­ють бланки цінних паперів і документи суворого обліку, по­рядок оформлення замовлення на їх виготовлення, вимоги до поліграфічного виконання, порядок виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, вимоги до прий­мання тиражу на склад тощо.

Чинним на сьогодні Указом Президента України від 25 трав­ня 1994 р. (із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 2 березня 1996 р.) «Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність»¹ було встановлено, що випуск цінних паперів може здійснюва­тися як у паперовій, так і в безпаперовій формі (у вигляді записів в електронних базах даних).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну де­позитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» зараз вживається термін «бездокументарна форма цінного паперу» під яким розуміється здійснений збе-рігачем обліковий запис, який є підтвердженням права влас­ності на цінний папір.

Особливості випуску цінних паперів у бездокументарній формі встановлені, зокрема, ч. 4 ст. 4 зазначеного Закону.

У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі емі­тент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загаль­ному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на збе­рігання в обраний ним депозитарій.

На період передплати на певний випуск (емісію) цінних паперів емітент оформляє тимчасовий глобальний сертифікат, який підлягає заміні на постійний після державної реєстрації цього випуску Державною комісією з цінних паперів та фон­дового ринку або анулюється в разі визнання випуску таким, що не відбувся.

Глобальний сертифікат, оформлений після державної реє­страції та визнання випуску таким, що відбувся, зберігається в депозитарії протягом усього періоду існування цінних па­перів у бездокументарній формі.

Вимоги до оформлення і ведення обліку глобальних серти­фікатів та їх реквізити встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Урядовий кур'єр. — 1994. — 28 травня.

- 242 -

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 165 ГК, суб'єк­ти господарювання можуть придбавати цінні папери за раху­нок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит. Це ж правило міститься в ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 12, ст. 19 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Винятки з загального правила можуть бути встановлені законом.

Частина 2 ст. 165 ГК встановлює валюту платежу у разі придбання цінних паперів суб'єктами господарювання. За за­гальним правилом (ч. 1 ст. 192 ЦК) законним платіжним засо­бом, обов'язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня.

Оплата цінних паперів в іноземній валюті здійснюється лише у випадках, передбачених законом та умовами їх випус­ку в обіг.

Так, акції оплачуються в іноземній валюті у випадках, пе­редбачених статутом акціонерного товариства (ч. 1 ст. 8 Зако­ну України «Про цінні папери і фондову біржу»), а облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску (ч. 4 ст. 14-1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»). Проте незалежно від виду валюти, якою проведено оплату цінних паперів, їх вартість виражається у гривнях.

Коло осіб, які можуть здійснювати операції купівлі-прода-жу цінних паперів, встановлене ч. З ст. 165 ГК. По-перше, це емітенти цінних паперів (наприклад, акціонерне товариство не лише продає акції у ході їх відкритої підписки, але і має право викупити у акціонера оплачені ним акції для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників). По-дру­ге, операції купівлі-продажу цінних паперів вправі здійснюва­ти їх власники (наприклад, громадянин або юридична особа може продати або купити у іншого акціонера акції товариства, акціонером якого він є). По-третє, операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюють торговці цінними паперами — по­середники у сфері випуску та обігу цінних паперів.

При цьому купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи, визнається комісійною діяльністю по цінних паперах, а купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок — комерційною діяльністю по цінних папе-

16*

243 -

pax (частини 4, 5 ст. 26 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

Умови здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів торговцями цінними паперами встановлені, зокрема, статтями 26—30 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу».

§ 3. Державне регулювання ринку цінних паперів

Державне регулювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контро­лю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запо­бігання зловживанням і порушенням у цій сфері (ст. 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів»).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

- реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та
обігу цінних паперів та їх похідних;

- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення
учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з ура­
хуванням інтересів суспільства;

- одержання учасниками ринку цінних паперів інформації
про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінан­
сово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод
з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на фор­
мування цін на ринку цінних паперів;

- забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів,
інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

- гарантування прав власності на цінні папери;

- захисту прав учасників фондового ринку;

- інтеграція в європейський та світовий фондові ринки;

- дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів
законодавства;

- запобігання монополізації та створення умов розвитку добро­
совісної конкуренції на ринку цінних паперів;

- контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних па­
перів (ст. 2 Закону).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Дер­жавна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним стату­сом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Вер­ховній Раді України.

До системи цього органу входять Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і терито­ріальні органи (управління та відділення).

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку утво­рюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голо­ва Комісії, її члени призначаються та звільняються Президен­том України за погодженням з Верховною Радою України.

Термін повноважень Голови Комісії та членів Комісії — сім років. Одна й та ж особа не може бути членом Комісії більше двох термінів підряд.

Звільнення Голови Комісії та членів Комісії протягом тер­міну повноважень може мати місце лише за власним бажан­ням, а також у разі вчинення злочину та у зв'язку з неможли­вістю виконання обов'язків за станом здоров'я.

Основною формою роботи Комісії є засідання, які прово­дяться за рішенням Голови Комісії у разі потреби, але не рідше одного разу на місяць. Засідання Комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менше п'яти осіб.

Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього по­дано не менше п'яти голосів.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформацій­не, матеріально-технічне та інші види забезпечення діяльності Комісії організовує Виконавчий секретар. Виконавчого секре­таря призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра Ук­раїни та звільняє з посади Президент України. Виконавчий секретар підконтрольний Голові Комісії і підзвітний Комісії.

При Державній комісії з цінних паперів та фондового рин­ку створюється Консультаційно-експертна рада, яка розроб­ляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів та бере участь у підготовці та обговоренні проектів актів законо­давства, які розробляються та розглядаються Комісією.

Склад Консультаційно-експертної ради та положення про неї затверджуються Комісією.

Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:

1) формування та забезпечення реалізації єдиної державної
політики щодо розвитку і функціонування ринку цінних па­
перів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національ­
ного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

2) координація діяльності державних органів з питань функ­
ціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

244 -

- 245 -

3) здійснення державного регулювання та контролю за ви­
пуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території
України, додержання вимог законодавства у цій сфері;

4) захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів щодо
запобігання і припинення порушень законодавства на ринку
цінних паперів, застосування санкцій за порушення законо­
давства у межах своїх повноважень;

5) сприяння розвитку ринку цінних паперів;

6) узагальнення практики застосування законодавства Ук­
раїни з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні,
розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

7) здійснення державного регулювання та контролю у сфері
спільного інвестування.

Повноваження Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку визначені ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» та ст. 5 Положення про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, зат­вердженого Указом Президента України від 14 лютого 1997 р.

Контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах повноважень, визначених законом, здійснюють і інші, крім Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, органи державної влади (державні органи, що здійснюють кон­троль за цінами, органи Антимонопольного комітету тощо).

Форми державного регулювання ринку цінних паперів вста­новлені ст. З Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів». До них відносяться:

- прийняття актів законодавства з питань діяльності учас­
ників ринку цінних паперів;

- регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та
обов'язків учасників ринку цінних паперів;

- видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення про­
фесійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення
контролю за такою діяльністю;

- заборона та зупинення на певний термін (до одного року)
професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсут­
ності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та при­
тягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності
згідно з чинним законодавством;

- реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації
про випуск (емісію) цінних паперів;

- контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації
випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних па-

перів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбаче­них такою інформацією;

- створення системи захисту прав інвесторів і контролю за
дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами,
які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних па­
перів;

- контроль за достовірністю інформації, що надається емі­
тентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на
ринку цінних паперів, контролюючим органам;

- встановлення правил і стандартів здійснення операцій на
ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

- контроль за дотриманням антимонопольного законодав­
ства на ринку цінних паперів;

- контроль за системами ціноутворення на ринку цінних
паперів;

- контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та
обіг цінних паперів;

- проведення інших заходів щодо державного регулювання
і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

До професійної діяльності на ринку цінних паперів відно­сяться:

а) діяльність по випуску та обігу цінних паперів, зокрема:

- діяльність по випуску цінних паперів;

- комісійна діяльність по цінних паперах;

- комерційна діяльність по цінних паперах;

б) депозитарна діяльність депозитарію цінних паперів;

в) депозитарна діяльність зберігача цінних паперів;

г) розрахунково-клірингова діяльність за угодами щодо
цінних паперів;

д) діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних
паперів;

є) діяльність по організації торгівлі на ринку цінних па­перів;

є) діяльність з управління активами ІСІ.

Порядок здійснення суб'єктами господарювання зазначе­них видів професійної діяльності на ринку цінних паперів встановлений, зокрема, Законами України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», а також Ліцензійними умовами провадження професійної діяль­ності на ринку цінних паперів, затвердженими наказом Дер­жавного комітету з питань регуляторної політики та підприєм-

- 246 -

- 247

ництва, рішенням Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку від 14 березня 2001 р. № 49/60¹.

Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення правил професійної діяльності на ринку цінних паперів вста­новлена ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів», відповідно до якої Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку накладає на юридичних осіб штрафи:

- за випуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних
паперів відповідно до чинного законодавства — у розмірі до
10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в
розмірі до 150% прибутку (надходжень), одержаних в резуль­
таті цих дій;

- за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального
дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено чинним зако­
нодавством, — у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян;

- за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо
недостовірної інформації — у розмірі до 1000 неоподатковува­
них мінімумів доходів громадян;

- за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання
розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо цінних
паперів — у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів до­
ходів громадян.

Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про накладення штрафу може бути оскаржено в суді.

Штрафи, накладені Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, стягуються у судовому порядку.

Про накладення штрафів на комерційні банки Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку інформує Націо­нальний банк України у триденний термін.

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 16. — Ст. 706.

- 248 -

РОЗДІЛ IV

Господарські зобов'язання

ГЛАВА 13

Загальні положення щодо господарських зобов'язань

§ 1. Поняття, види та підстави виникнення господарських зобов'язань

Категорія господарського зобов'язання своєму виникнен­ню зобов'язана науці господарського права, яка розглядає гос­подарські зобов'язання як одну з фундаментальних господарсь­ко-правових категорій, що відображає зміст особливої право­вої форми господарських відносин. Сформульоване спочатку доктринально в юридичній літературі, а тепер закріплене (з деякими модифікаціями, викликаними змінами в економічній системі) в ст. 173 ГК, визначення поняття господарського зо­бов'язання дозволяє з'ясувати його основні ознаки, за якими воно відрізняється від зобов'язання цивільно-правового.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК господарське зобов'язання — це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарю­вання з підстав, передбачених Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'я­заний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-гос­подарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управ-нена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

- 249 -

З цього визначення випливають наступні ознаки госпо­дарського зобов'язання:

а) особливий суб'єктний склад учасників господарського зо­
бов'язання. Господарське зобов'язання виникає між суб'єктом
господарювання й іншим учасником (учасниками) відносин у
сфері господарювання. Суб'єкти господарського зобов'язання —
зобов'язана сторона і управнена сторона — це не лише борж­
ник і кредитор, які традиційно характерні для цивільно-пра­
вових (майново-господарських — за ГК) зобов'язань, а й суб'єк­
ти організаційно-господарських повноважень;

б) особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають
господарські зобов'язання — сфера господарювання;

в) особливі підстави виникнення господарських зобов'язань.
Господарське зобов'язання виникає з підстав, передбачених ГК;

г) особливий характер дій, що їх зобов'язаний вчинити
(або утриматися від певних дій) один суб'єкт на користь іншо­
го. Це дії господарського чи управлінсько-господарського ха­
рактеру.

Господарські зобов'язання поділяються на два види:

- майново-господарські зобов'язання;

- організаційно-господарські зобов'язання.
Майново-господарські зобов'язання — це цивільно-правові

зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторо­ни виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками гос­подарських відносин, регулюються Цивільним кодексом Ук­раїни з урахуванням особливостей, передбачених Господарсь­ким кодексом.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:

а) суб'єкти господарювання, зазначені у ст. 55 ГК;

б) негосподарюючі суб'єкти—юридичні особи;

в) органи державної влади і органи місцевого самовряду­
вання, наділені господарською компетенцією.

Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарю­вання і негосподарюючими суб'єктами—юридичними особа­ми, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

- 250 -

Частина 3 ст. 175 ГК містить застереження, згідно з яким зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб­'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами-гро-мадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства (ЦК тощо).

Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених ГК та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'я­зання майнового характеру на користь інших учасників госпо­дарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Організаційно-господарські зобов'язання — це господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом органі­заційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'я­заної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 176 ГК).

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

— між суб'єктом господарювання та власником, який є за­
сновником даного суб'єкта, або органом державної влади, ор­
ганом місцевого самоврядування, наділеним господарською
компетенцією щодо цього суб'єкта;

— між суб'єктами господарювання, які разом організову­
ють об'єднання підприємств чи господарське товариство, та
органами управління цих об'єднань чи товариств;

— між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них
є щодо іншого дочірнім підприємством;

— в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодав­
чими актами або установчими документами суб'єкта господа­
рювання.

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору (наприклад, засновницького договору про створення об'єднання під­приємств, в якому визначаються взаємовідносини між учас­никами об'єднання та органом управління об'єднання).

Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без ут­ворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визна­чених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасни­ки договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути

- 251 -

покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

Однією з особливостей господарських зобов'язань є підстави їх виникнення, примірний перелік яких встановлено в ст. 174 ГК.

Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

а) безпосередньо із закону або іншого нормативно-право­
вого акта, що регулює господарську діяльність;

б) з акта управління господарською діяльністю;

в) з господарського договору та інших угод, передбачених
законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких,
які йому не суперечать;

г) внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом гос­
подарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або
суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без дос­
татніх на те підстав;

ґ) у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності;

д) у результаті інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з
якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері гос­
подарювання (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).

§ 2. Виконання господарських

зобов'язань, забезпечення виконання

господарських зобов'язань

Загальні принципи і умови виконання господарських зобо­в'язань, а також господарських договорів урегульовані главою 22 ГК (статті 193—198). Щодо господарських договорів застосо­вуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливос­тей, передбачених ГК. Зокрема, на господарські договори по­ширюються такі інститути і категорії загального зобов'язаль­ного права, як загальні умови виконання зобов'язань (статті 526—545 ЦК) та забезпечення виконання зобов'язань (статті 546—597 ЦК). Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що ці категорії та інститути певною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі види договорів.

Основним принципом виконання господарського зобов'я­зання є принцип належного виконання. Він закріплений у ч. 1 ст. 193 ГК, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати госпо­дарські зобов'язання належним чином відповідно до закону,

- 252 -

інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.

Важливе значення для належного виконання господарських зобов'язань має вказівка закону на те, що кожна сторона по­винна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконан­ня нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зо­бов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК).

Як, встановлено ч. З ст. 193 ГК, застосування господарсь­ких санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. По-суті, в цій нормі закріплено один з прин­ципів господарсько-правової відповідальності, встановлених ч. З ст. 216 ГК.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобо­в'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випли­ває зі змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання до­строково, якщо інше не передбачено законом, іншим норма­тивно-правовим актом або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов 'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Проте, за загальним правилом, встановленим ч. 6 ст. 193 ГК, не допускаються одностороння відмова від виконання зо­бов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'я­зання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини. Таким письмовим посвідченням є згідно з ч. 1 ст. 545 ЦК розписка. Наявність боргового документа у борж­ника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

- 253 -

Одним з елементів належного виконання зобов'язання є ви­конання його належною особою. Частина 1 ст. 194 ГК перед­бачає можливість покладення виконання господарського зобо­в'язання (в цілому або в частині) третьою особою, яка не є стороною в зобов'язанні. При цьому управнена сторона зобов­'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою — безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського до­говору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сто­рони виконати зобов'язання особисто.

Заміна сторони в господарському зобов'язанні можлива не лише щодо зобов'язаного суб'єкта (ч. 1 ст. 194 ГК), а й щодо управненого суб'єкта господарського зобов'язання, який, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передача (делегування) таких прав може бути здійснена на певний строк.

Прикладом передачі (делегування) прав може бути Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. «Про управ­ління майном, що є у загальнодержавній власності», яким здійснення функцій з управління зазначеним майном покладе­но на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади. Як виняток зі ст. 1 цього Декрету корпора­ціям «Укрбуд», «Украгропромбуд», «Укрмонтажспецбуд», «Укр-будматеріали», «Укртрансбуд», «Укрметротунельбуд» та концер­ну «Укрцемент» делеговано функції з управління майном орган­ізацій і підприємств, які засновані на загальнодержавній влас­ності та входять до їх складу.

Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єк­та, який одержав у результаті такої передачі (делегування) до­даткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повно­важень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

У господарському зобов'язанні, так само як і в цивільно-правовому, може мати місце множинність осіб на стороні уп­равненого або зобов'язаного суб'єкта (ст. 196 ГК).

У разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відпо­відно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.

У випадках, передбачених законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідар­ному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК, якщо інше не передбачено законом.

Дата добавления: 2015-11-30