Читайте также: |
|
Фактично початок формуванню приватизаційного (у вузькому, спеціальному розумінні) законодавства в Україні було покладено з прийняттям Закону від 4 березня 1992 р. «Про
1 Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 17. — Ст. 122.
- 188 -
1 Відомості Верховної Ради України. — 1990. — № 34. — Ст. 500.
- 189 -
приватизацію майна державних підприємств», який встановлював правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіка Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України.
6 березня 1992 р. приймаються: Закон «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», яким встановлювався правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу, а також Закон «Про приватизаційні папери»1, який визначав поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, розміщення серед громадян України, обліку, використання та погашення.
З цього часу законодавство України про приватизацію почало формуватися як певна локальна система законів та інших актів. Системотворчими критеріями у даному разі стали: а) об'єкти приватизації; б) суб'єкти приватизації; в) порядок, способи та умови приватизації.
Основним актом у цій системі є вже згадуваний Закон України від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 19 лютого 1997 p.).
Визначаючи систему законодавства про приватизацію, ст. З цього акта зазначає, що законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації. Із зазначеною нормою важко погодитися, оскільки вона, по-перше, не відображає реального стану речей. Як буде показано нижче, систему законодавства складають не тільки власне закони, але й підзаконні нормативні акти. По-друге, зазначена норма вступає в суперечність з іншими нормами цього ж Закону, які допускають регулювання відносин приватизації в інших формах нормативних актів. Як приклад, можна назвати п. 2 ст. 9 Закону, в якому йдеться про те, що порядок створення і діяльності довірчих товариств, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній визначається законодавчими актами України; п. З ст. 13 Закону, в якому зазначається, що діяльність комісії з приватизації об'єкта регулюється Положенням, яке затверджується Фондом державного майна; ст. 16 Закону про те, що продаж об'єктів приватизації
Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 24. — Ст. 352.
- 190 -
на аукціоні, за конкурсом тощо здійснюється в порядку, що затверджується Фондом державного майна України, Антимо-нопольним комітетом України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Можна назвати й інші подібні посилання в Законі, які свідчать про те, що віднесення до законодавства про приватизацію лише нормативних актів у формі власне законів є дещо поспішним і, щонайменше, некоректним.
Таким чином, законодавство України про приватизацію з точки зору форми нормативних актів складається з сукупності не тільки законів, але й інших нормативних актів, що регулюють майново-правові та організаційні відносини щодо приватизації державного майна.
За своїм характером законодавство про приватизацію — це комплексне законодавство, яке об'єднує норми господарського, цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права.
Важливою ознакою і особливістю приватизаційного законодавства є поєднання в ньому двох видів норм: публічно-правових та приватно-правових із значною перевагою норм публічно-правового характеру, що можна пояснити тим, що методологічні основи приватно-правової концепції, які спираються на принципи диспозитивності, приватної ініціативи, еквівалентності тощо, не в змозі охопити регулюванням так звані «вертикальні» відносини. Публічно-правовий сегмент регулювання господарських процесів спрямовує орієнтованість ринкової економіки на обслуговування потреб всього суспільства. Доцільно в зв'язку з цим нагадати, що відповідно до ст. 13 Конституції України «держава забезпечує... соціальну спрямованість економіки». Тут важливо відзначити ще одну, чи не найголовнішу, причину домінування саме публічно-правових норм в приватизаційному законодавстві: держава, визначаючи правила поведінки суб'єктів приватизаційного процесу і забезпечуючи реалізацію проголошених нею принципів приватизації, діє при цьому не лише як носій політичної влади, а й як власник основних засобів виробництва, що виступають об'єктами приватизації. Саме як власник держава встановлює механізм відчуження державної власності на користь недержавних суб'єктів.
Закон України «Про приватизацію державного майна» регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації майна будь-яких державних об'єктів приватизації неза-
- 191 -
13 — 4-2636 |
лежно від їх розмірів, тобто поширюється на всі об'єкти, що підлягають приватизації. Разом з тим в Законі спеціально передбачено, що він не поширюється на:
- приватизацію об'єктів державного земельного та житло
вого фондів, а також об'єктів соціально-культурного призна
чення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі
об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які нале
жать підприємствам, що приватизуються;
- зміну організаційно-правових форм власності колгоспів,
підприємств споживчої кооперації.
Таким чином, вже з самого початку приватизаційних процесів законодавець, надаючи величезного значення трансформації державної власності у вигляді основних засобів виробництва, враховуючи відмінності її від приватизації житлового фонду, земельних ділянок, виокремив законодавство про приватизацію державного майна в окрему систему нормативно-правових актів.
У статтях 3 та 7 Закону «Про приватизацію державного майна» вміщено норми про те, що положення Закону поширюються на відчуження майна, що є у комунальній власності. Це стало підставою для звернення Президента України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України згаданих положень Закону. Зокрема, суб'єкт права на конституційне подання вважав, що поширення положень Закону «Про приватизацію державного майна» на відчуження майна, що є комунальною власністю, автоматично включає останню до складу державної власності. Разом з тим, виходячи з назви Закону, в ньому мають бути врегульовані питання приватизації лише об'єктів державного майна.
Розглядаючи справу за цим поданням, Конституційний Суд України виходив з низки законів, що регулюють відносини власності, в тому числі з Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», в якому, зокрема, визначено поняття та зміст права комунальної власності як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, закріплені повноваження сільських, селищних, міських рад щодо відчуження комунального майна, в тому числі шляхом приватизації. Конституційний Суд дійшов висновку, що цим положенням, які підкреслюють особливість правового режиму об'єктів комунальної власності порівняно з об'єктами державної власності, не суперечать норми Закону України «Про приватизацію державного майна», оскільки в статтях 3, 7 Закону є
- 192 -
посилання на відповідну компетенцію органів місцевого самоврядування у питаннях відчуження комунальної власності. В інших положеннях Закону теж враховані особливості механізму приватизації комунального майна.
Рішенням від 1 липня 1998 р. Конституційний Суд визнав, що за умови відсутності окремого законодавчого акта про приватизацію об'єктів комунальної власності включення цих питань до закону, що регулює приватизацію державного майна, не є підставою для визнання його відповідних положень неконституційними, оскільки право суб'єктів комунальної власності не порушено.
До законодавства про приватизацію також належать:
- вже згадуваний Закон України від 6 березня 1992 р. «Про
приватизацію невеликих державних підприємств (малу прива
тизацію)» (в редакції Закону від 15 травня 1996 p.), що діє не
як самостійний, а як допоміжний щодо Закону «Про привати
зацію державного майна». Він встановлює правовий механізм
приватизації цілісних майнових комплексів невеликих держав
них підприємств;
- також згадуваний вже Закон України від 6 березня 1992 р.
«Про приватизаційні папери», який визначає поняття і види
приватизаційних паперів (приватизаційних майнових сер
тифікатів), умови та порядок їх випуску, обігу, розміщення
серед громадян України, використання та погашення;
- Закон України від 10 липня 1996 р. «Про особливості
приватизації майна в агропромисловому комплексі»1;
- Закон України від 18 травня 2000 р. «Про особливості
приватизації підприємств, що належать до сфери управління
Міністерства оборони України»2;
- Закон України від 14 вересня 2000 р. «Про особливості
приватизації об'єктів незавершеного будівництва»3;
- Державна програма приватизації, що розробляється Фон
дом державного майна України і затверджується Верховною
Радою України законом України один раз на три роки не пізніш
як за місяць до затвердження Державного бюджету України на
відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року
та діє до затвердження чергової Державної програми привати
зації. Державна програма приватизації вноситься на розгляд
1 Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 41. — Ст. 188.
2 Там само. - 2000. — № 35. — Ст. 279.
3 Там само. - 2000. - № 45. - Ст. 375.
- 193 -
Верховної Ради України одночасно з проектом Державного бюджету України на відповідний рік.
У Державній програмі приватизації визначаються:
- завдання щодо приватизації майна, яке перебуває в дер
жавній власності, та державного майна, що належить Авто
номній Республіці Крим;
- відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів;
- завдання відповідним органам виконавчої влади щодо за
безпечення проведення приватизації;
- заходи щодо залучення в процесі приватизації інвесторів;
- особливості участі в процесі приватизації громадян Украї
ни, іноземних інвесторів та інших покупців;
- розрахунок витрат на виконання програми приватизації,
порядок їх відшкодування та джерела фінансування;
- прогноз надходження коштів від приватизації та напрями
їх використання.
Саме ці закони складають фундамент приватизаційного законодавства, на якому базується велика кількість нормативно-правових документів різної юридичної сили.
У законодавстві про приватизацію окремо можна виділити нормативні акти, які регулюють порядок створення і діяльності фінансових посередників. Це, зокрема:
- Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р.
«Про довірчі товариства»1, який визначає поняття довірчого
товариства, особливості його створення та діяльності;
- Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні ком
панії, затверджене Указом Президента України від 19 лютого
1994 р.2, яке визначає поняття інвестиційних фондів та інвес
тиційних компаній, порядок створення та умови їх діяльності,
здійснення державного контролю, а також заходи щодо за
хисту інтересів їх учасників;
- Положення про холдингові компанії, що створюються в
процесі корпоратизації та приватизації, затверджене Указом Пре
зидента України від 11 травня 1994 р.3, яким визначено порядок
створення та діяльності холдингових компаній, що створюються
в процесі корпоратизації та приватизації підприємств, виробничих
і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не
був приведений у відповідність із законодавством України.
1 Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 19. — От. 207.
2 Голос України. — 1994. — 11 березня.
3 Там само. — 1994. — 20 травня.
Крім зазначених документів, законодавство про приватизацію охоплює постанови Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативні акти про приватизацію, прийняті Фондом державного майна України самостійно чи разом з іншими органами. Перелік цих актів досить значний.
Статті, покликані регулювати відносини приватизації державних та комунальних підприємств, є і в ГК. Вміщені в них норми містять низку новел, серед яких можна виділити: виключення з переліку об'єктів приватизації законсервованих об'єктів, а з переліку об'єктів малої приватизації — окремого індивідуально визначеного майна (ч. 1 ст. 146 ГК); обмеження особливостей правового регулювання приватизації майна державних підприємств лише окремими галузями (ч. 6 ст. 146 ГК), тоді як чинні закони регулюють особливості приватизації груп об'єктів (незавершене будівництво) або окремих об'єктів (ВАТ «Укртелеком»).
Уявляється, що далеко не всі із зазначених положень ГК відповідають реаліям сьогоднішніх процесів приватизації, а тому мають бути уточнені при подальшому вдосконаленні приватизаційного законодавства.
§ 2. Об'єкти приватизації
Правовою основою регулювання об'єктів приватизації є ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Державна програма приватизації на відповідні роки, нормативні акти Кабінету Міністрів України, що регулюють приватизацію окремих категорій об'єктів.
Завдяки правовому регулюванню об'єктів вирішуються принципові питання приватизації:
- визначається, яке саме державне майно — засоби вироб
ництва — підлягає приватизації, у якій послідовності (пріори
тети приватизації), за яких умов, якими способами приватизу
ються різні групи об'єктів;
- визначаються групи і види об'єктів, приватизація яких
здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України;
- встановлюються переліки груп і видів об'єктів (у тому
числі конкретні об'єкти), що не підлягають приватизації;
- затверджуються переліки підприємств, приватизацію май
на яких доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій.
- 194 -
13*
- 195 -
Об'єкт приватизації з точки зору права власності — це майно підприємств, що перебуває в державній власності, та майно, що належить Автономній Республіці Крим.
Класифікація об'єктів здійснюється відповідно до Державної програми приватизації на конкретні роки.
Правова класифікація об'єктів на групи здійснюється для того, щоб залежно від групи об'єкта визначати способи його приватизації.
Так, до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, згідно з Законом «Про приватизацію державного майна», належать:
- майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших
підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплекса
ми, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не
порушується технологічна єдність виробництва з основної спе
ціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються;
- об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;
- акції (частки, паї), що належать державі у майні госпо
дарських товариств та інших об'єднань.
Разом з тим зазначений Закон встановлює, шо приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.
Зокрема, загальнодержавне значення мають:
а) об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх
функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економіч
ну незалежність, та об'єкти права власності Українського на
роду, майно, що становить матеріальну основу суверенітету
України;
б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розви
ток, збереження та підвищення культурного, наукового потен
ціалу, духовних цінностей;
в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави
гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольова-
ного виготовлення, використання або реалізації небезпечної
продукції, послуг або небезпечних виробництв;
г) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому.
З метою технічного переозброєння та відновлення вироб
ництва, поліпшення фінансово-економічного стану підприємств
Збройних Сил України майно таких підприємств, яке є єдиним (цілісним) майновим комплексом, може корпоратизува-тись. Приватизація таких підприємств здійснюється із збереженням у державній власності 51 відсотка акцій. Окремими законами України визначається порядок корпоратизації та приватизації зазначених підприємств.
За погодженням з Кабінетом Міністрів України приватизуються майнові комплекси:
- підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів
України, визнаних такими у встановленому порядку;
- підприємств військово-промислового комплексу, що підля
гають конверсії згідно з відповідною програмою;
- підприємств, приватизація яких здійснюється із залучен
ням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;
- інших об'єктів, віднесених Державною програмою прива
тизації до групи Г.
Перелік об'єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи Г, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
§ 3. Суб'єкти приватизації
Коло суб'єктів приватизації визначається ст. 6 Закону «Про приватизацію майна державних підприємств» у формі вичерпного переліку, до якого входять: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.
Систему державних органів приватизації визначено в законодавчому порядку.
Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.
Відповідно до ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна» Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють на підставі Закону України «Про Фонд державного майна України» та інших за-
- 196 -
- 197 -
конів України з питань приватизації. Проте на сьогодні такий закон не прийнято, а тому правовий статус Фонду державного майна України визначається Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 7 червня 1992 р. (із змінами і доповненнями)1.
У статті 7 Закону «Про приватизацію державного майна» зазначено, що Фонд державного майна України підпорядкований, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України. Ця норма також була предметом розгляду Конституційного Суду України, який у рішенні від 1 липня 1998 р. відзначив, що відповідно до ст. 13 чинної Конституції України Верховна Рада України не є єдиним суб'єктом права державної власності. За Конституцією Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна. У зв'язку з цим Конституційний Суд України визнав неконституційним положення абз. 2 ч. 2 ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна».
Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження:
- змінюють у процесі приватизації організаційну форму
підприємств, що перебувають у державній власності;
- здійснюють повноваження власника державного майна у
процесі приватизації;
- виступають орендодавцем майна, що перебуває у дер
жавній власності, згідно з законодавством;
- продають майно, що перебуває у державній власності, в про
цесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств,
об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно,
що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що
належать державі у майні господарських товариств;
- створюють комісії з приватизації;
- затверджують плани приватизації майна, що перебуває у
державній власності, плани розміщення акцій акціонерних то
вариств у процесі приватизації;
- розробляють проекти державних програм приватизації і
подають їх на затвердження Верховній Раді України;
- укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів до
приватизації та їх продажу;
- укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вар
тості об'єктів приватизації;
- здійснюють ліцензування комісійної, представницької та
комерційної діяльності з приватизаційними паперами;
- виступають з боку держави засновником підприємств із
змішаною формою власності;
- беруть участь у розробці міжнародних договорів України
з питань державної власності та її використання;
- здійснюють захист майнових прав державних підприємств,
організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать
державі, на території України та за її кордоном;
- контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу
державного майна.
Державні органи приватизації здійснюють інші повноваження, передбачені Законом «Про приватизацію державного майна», іншими законами України з питань приватизації.
Державні органи приватизації не мають права втручатися в діяльність підприємств, за винятком випадків, передбачених законодавством України і установчими документами цих підприємств.
Органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють у межах повноважень, визначених Фондом державного майна України, і повноважень, делегованих Верховною Радою Автономної Республіки Крим щодо розпорядження майном, що належить Автономній Республіці Крим.
Органи приватизації в Автономній Республіці Крим у питаннях приватизації майна, що належить Автономній Республіці Крим, є підзвітними та підконтрольними Верховній Раді Автономної Республіки Крим.
Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.
Регіональні відділення Фонду державного майна України та представництва Фонду державного майна України в районах та містах діють на підставі положень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 412і.
1 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 39. — Ст. 581.
- 198 -
1 ЗПУ України. - 1994. - № 10. - Ст. 247.
- 199 -
Державні засоби виробництва, що підлягають приватизації, є особливим товаром, покликаним забезпечувати не лише потреби приватизації, а й суспільні потреби в продукції, роботах, послугах. Тому законодавець спеціально регулює коло осіб, які можуть виступати покупцями в угодах приватизації, та деталізує ряд елементів правового становища покупця як суб'єкта приватизації.
Визначено загальне коло осіб, які можуть бути покупцями. Це:
- громадяни України, іноземні громадяни, особи без грома
дянства;
- юридичні особи, зареєстровані на території України;
- юридичні особи інших держав.
Також визначено вичерпний перелік осіб, які не можуть бути покупцями.
Стосовно фізичних осіб йдеться про працівників державних органів приватизації.
Стосовно юридичних осіб діють такі обмеження:
- не можуть бути покупцями юридичні особи, у майні яких
частка державної власності перевищує 25 відсотків;
- не можуть бути покупцями органи державної влади.
Для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі із членів трудового колективу, в порядку, встановленому законодавством України.
Господарське товариство членів трудового колективу підприємства, що приватизується, засновується на підставі рішення загальних зборів, у яких брало участь більше 50 відсотків працівників підприємства або їх уповноважених представників.
Стаття 6 Закону «Про приватизацію державного майна» відносить до суб'єктів приватизації представників і посередників. Тут йдеться про різних щодо юридичної природи та організаційно-правових форм суб'єктів права, що входять до інфраструктури приватизації. Інфраструктура — це, насамперед, спеціалізовані організації, які обслуговують продавців і покупців з метою зменшення їх ризиків при розміщенні вкладів покупців в об'єкти приватизації, при укладанні і виконанні угод приватизації. Організації інфраструктури обслуговують також ринок приватизаційних паперів, обіг приватизаційних майнових сертифікатів тощо. Зазначена діяльність здійснюється організаціями інфраструктури на договірних засадах. Це означає, що звернення покупців до послуг посередницьких організацій при придбанні державного майна не є обов'язковим.
- 200 -
Закон «Про приватизацію державного майна» передбачає, що основними інфраструктурними організаціями приватизації є:
- довірчі товариства;
- інвестиційні фонди та інвестиційні компанії;
- інші фінансові посередники.
Однією з організаційно-правових форм суб'єкта посередницької діяльності у сфері приватизації є довірче товариство. Функції і правове становище даного суб'єкта регулюються Законом України «Про господарські товариства» (загальні положення та особливості правового статусу господарських товариств з додатковою відповідальністю), а також Декретом Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. «Про довірчі товариства».
Довірче товариство — це господарське товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном — об'єктом договору між довірчим товариством і довірителем — є кошти, цінні папери, документи, які засвідчують право власності довірителя.
Особливості створення довірчого товариства визначені ст. 2 Декрету. Так, його статутний фонд формується лише за рахунок коштів і цінних паперів учасників. Предметом діяльності товариства згідно з установчими документами є так звані довірчі операції, тобто послуги товариства довірителю. Для громадян це збереження відповідного майна довірителів, представницькі, фінансово-посередницькі послуги з його обслуговування. Для юридичних осіб це агентські послуги, ведення банківських рахунків цінних паперів, господарське управління переданими товариству голосуючими акціями шляхом участі у загальних зборах акціонерних товариств. Якщо передбачено договором, товариство бере участь від імені акціонерів-довірителів, державних органів приватизації-довірителів в управлінні акціонерними товариствами.
Однією стороною договору є довіритель — юридична особа або громадянин, які передають товариству повноваження власника належного їм майна згідно з умовами договору, другою стороною — товариство як юридична особа.
Довірчі операції від імені товариства здійснюють його учасники — фізичні або юридичні особи (представники, уповноважені цими особами), які називаються довіреними особами.
Товариство має розрахунковий рахунок у комерційному банку, що обслуговує довірчі операції і зберігає майно як товари-
- 201 -
ства, так і довірителів. Відносини між товариством і банком регулюються окремим договором на відповідне банківське обслуговування.
В установчому договорі довірчого товариства передбачається домовленість про відповідальність товариства і його учасників за зобов'язаннями товариства перед банком і довірителями, а також про право довірених осіб на підпис чеків, отримання документів довірителів, що зберігаються у банку, та на інші операції.
Учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями перед довірителями і банком у розмірі своїх внесків до статутного фонду. При недостатності цього майна учасники відповідають додатково належним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника.
Довірчі товариства є комерційними організаціями. Джерелом прибутків товариства є плата, яку отримують довірені особи за здійснення довірчих операцій. Розмір плати встановлюється в договорі між довірителем майна і довіреною особою, якщо інше не передбачено законодавством.
Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Правовий статус цих фінансових посередників, крім Закону «Про господарські товариства», визначається також Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим Указом Президента України від 19 лютого 1994 р.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав