|
Читайте также: |
доказуванням в адміністративному процесі є виявлення, збирання, закріплення, перевірка та оцінка інформації про фактичні дані, на підставі яких суд, орган владних повноважень, уповноважена посадова особа встановлюють наявність або відсутність обставин, що мають значення для всебічного, повного
і об’єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи.
Засобами доказування (носіями фактичних даних) є:
1) пояснення зацікавленої особи.
2) матеріали-письмові докази: заяви сторін і додані до них документи, акти лідируючих суб'єктів, що закріплюють фактичні дані, письмові пояснення учасників;
3) усні пояснення учасників. Так, зокрема у ході засідання дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за розсудом палати можуть бути заслухані повідомлення осіб, запрошених з ініціативи адвоката;
4) відео- та звукозапис;
5)речові докази;
6) висновки експертів;
7) протоколи процесуальних дій.
Вони є носіями доказової інформації різного рівня: вони містять фактичні дані, що мають значення основних доказів, а також допоміжні докази.
В якості останніх виступають дані про процедуру процесуальної дії, що дозволяє судити про достовірність закріплених висновків за результатами процесуальної дії.
Доказове значення мають не тільки самі процесуальні документи, але й різні додатки до них. Експертиза - це дослідження з використанням спеціальних знань, що проводиться експертом за рішенням лідируючого суб'єкта (проводу), і спрямоване на з'ясування обставин, які мають значення по справі.
55 Забезпечення доказів
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Забезпечення доказів та адміністративних проваджень являє собою сукупність способів закріплення відомостей про акти, що мають значення для своєчасного і правильного вирішення адміністративної справи.
Забезпечення доказів здійснюється у випадках, коли є підстави побоюватися, що їх джерела можуть бути знищені, чи в силу природних закономірностей зникнуть або використання потрібних доказів стане згодом неможливим чи ускладненим.
Наприклад, очікується від’їзд свідка на тривалий час за кордон; тяжкий стан здоров’я свідка; пошкоджені речові докази, які можуть бути використані на запчастини чи відремонтовані, поновлені; втрата або знищення письмових доказів
Забезпечення доказів ініціюють особи, які беруть участь у справі, заінтересовані особи до відкриття провадження у справі.
Це сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, суб’єкти звернення, особи, права і законні інтереси яких зачіпає або може зачіпати прийняття рішення у справі.
У адміністративно-деліктних провадженнях забезпечення доказів ініціюють органи (посадові особи), уповноважені розглядати і вирішувати справи про адміністративні правопорушення, а також особа, яка притягається до адміністративної відповідаль-
ності, потерпілий, законні представники.
Підставою забезпечення доказів є заява особи, яка бере участь у справі, чи заінтересованої особи у провадженнях з адміністративного судочинства та в сфері управління.
В адміністративно-деліктних провадженнях забезпечення доказів і проваджень
законодавчо врегульовано з визначення компетенції і повноважень посадових осіб, які здійснюють провадження у справах про адміністративні провадження (статті 260—267 КУпАП).
Відповідно до ст. 75 КАС України у заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені:
1) вказівка на докази, які необхідно забезпечити;
2) обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;
3) обставини, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим;
4) вказівка на справу, для якої потрібні ці докази, а також з якою метою потрібно їх забезпечити.
Заява подається до суду, який розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не відкрито, то до місцевого адміністративного суду, на території якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.
Заява розглядається протягом п’яти днів після її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Про забезпечення доказів або про відмову в забезпеченні доказів суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена.
Забезпечення доказів здійснюється за загальними правилами вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених статтями: 77—81, 138—149, 271 КАС України; 260—267 КУпАП.
Забезпечення доказів та адміністративних проваджень здійснюється судом, органом владних повноважень (посадовою особою) шляхом:
1) відібрання (витребування) пояснень свідків, третіх осіб та їхніх представників;
2) відібрання (витребування) показань (допиту) свідків;
3) відібрання (витребування) письмових доказів або їх копій;
4) відібрання (витребування) речових доказів;
5) призначення експертизи (комплексної, комісійної, додаткової і повторної);
6) огляду доказів на місці;
7) тимчасового вилучення письмових чи речових доказів для дослідження судом, органом владних повноважень, посадовою особою — у провадженнях у сфері управління;
8) судового доручення щодо допиту свідка за місцем або у місці його проживання (перебування), вчинення інших процесуальних дій, спрямованих на збирання і забезпечення доказів.
У адміністративно-деліктних провадженнях забезпечення провадження у справах, а разом і забезпечення доказів здійснюється шляхом:
1) складання протоколу про адміністративне правопорушення;
2) адміністративного затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення з метою встановлення особи, складання протоколу, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи;
3) особистого огляду особи, яка вчинила правопорушення, або осіб з метою забезпечення суспільної небезпеки (вхід до державної установи, посадка на літак та ін.);
4) огляд речей і вилучення речей та документів особи, яка вчинила правопорушення, або осіб з метою забезпечення суспільної небезпеки (відвідування державних установ, перевірка
багажу при польотах літаком, вилучення наркотичних засобів...
Конституційне положення (ст. 55) про те, що кожен має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, знаходить своє конкретне відображення у ст. 104 КАС України.
Цією нормою передбачено, що особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси
у сфері публічно-правових відносин, має право звернутися до суду з адміністративним позовом для захисту порушених прав і свобод.
Зі змісту статей 17 та 50 КАСУ правом звернення до адміністративного суду з позовом наділені усі особи, які не належать до суб’єктів владних повноважень:
1) громадяни України;
2) іноземці та особи без громадянства;
3) підприємства, установи, організації (юридичні особи) при захисті прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Суб’єкти владних повноважень теж можуть звертатися до адміністративного суду з адміністративним позовом для захисту своїх прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Законом установлено (п. 3 ч. 1 ст. 17 КАСУ), що компетенція адміністративних судів поширюється на:
1) спори між суб’єктами владних повноважень із приводу реалізації їх компетенції у сфері управління;
2) спори між суб’єктами владних повноважень із приводу виконання делегованих повноважень;
3) спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів.
Отож, законодавець надає суб’єктам владних повноважень можливість захисту прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин в адміністративному суді.
Крім цього, п. 4 ст. 17 КАС України закріплено, що адміністративний суд розглядає спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Разом із тим, ч. 4 ст. 50 КАС України передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень.
Випадками, встановленими законом, звернення суб’єкта владних повноважень з адміністративним позовом до адміністративного суду можуть бути:
1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. З
- заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об’єднання громадян на строк до трьох місяців.
2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян.
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. за поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об’єднання громадян примусово
розпускається (ліквідується). Підставою для ліквідації є вчинення дій, передбачених ст. 4 цього Закону: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будьякій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни та ін.
3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України.
4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо). (ст. 182 КАС України);
5) в інших випадках, встановлених законом. Такі випадки прямо передбачені або адміністративно-процесуальним законом, або галузевими законами, що характеризує підвідомчість судам публічно-правових спорів як виключну.
Звернення суб’єкта владних повноважень до адміністративного суду з адміністративним позовом може бути у випадках виникнення спорів щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму (п. 5 ч. 1 ст. 17 КАС У), а також про анулювання чи заборону політичної партії (ч. 3 ст. 19 КАСУ).
Зміст ст. 104 КАС України вказує на те, що адміністративний суд розглядає справи в порядку позовного провадження, тобто для того, щоб порушити провадження про захист прав,
свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин в адміністративному суді, необхідно звернутися до нього тільки з адміністративним позовом.
Для позовного провадження характерні певні ознаки:
1 ) між сторонами є спір. В адміністративному судочинстві цей спір повинен виникати із публічно-правових відносин;
2) спір стосується (допускає) оскарження не тільки фактичних обставин рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень ), а й самих правовідносин вимоги про зобов’язання
відповідача вчинити відповідні дії чи утриматися від цього;
3) подача позову відбувається шляхом звернення до суду з письмовою заявою (ст. 105 КАС України), в якій позивач формулює свою вимогу до суб’єкта владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, і до інших осіб про судовий захист прав і інтересів як власних, так і інших осіб, держави та суспільства в цілому також.
Поняття адміністративного позову законодавець закріплює у п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України і визначає, що адміністративний позов — звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
адміністративний позов за своєю структурою єдність двох його сторін:
· процесуально-правової
· матеріально-правової.
Процесуально-правова сторона позову — це вимога позивача до суду з проханням про розв’язання публічно-правового спору по суті і захисту порушених прав та інтересів.
вимога повинна мати певні об’єктивні передумови:
а) підвідомчість позовної заяви даному адміністративному суду (статті 18—20 КАСУ);
б) наявність відповідача чи позивача
в) чи не пропущено строки звернення до адміністративного суду (ст. 99 КАСУ).
Процесуально-правова сторона позову відбиває право на звернення до адміністративного суду.
Матеріально-правова сторона позову — це спірна вимога позивача до відповідача, без якої не може бути позову.
суб’єктивні передумови:
а) наявність у особи адміністративної процесуальної правосуб’єктності (ст. 48 КАСУ);
б) особа повинна бути впевненою, що її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин порушені й потребують захисту в адміністративному суді (ст. 104 КАСУ).
Матеріально-правова сторона позову відбиває право на задоволення позову.
Адміністративний позов складається з трьох елементів, які визначають його зміст.
1. підстава,
Предмет
3. зміст позову.
Підставу позову складають юридичні факти, на яких позивач обґрунтовує свої позовні вимоги до відповідача. Важливе
Предмет позову складають матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, перелік яких законодавцем викреслено у ч. 3 ст. 105 КАС України
Зміст позову — це зазначена позивачем форма судового захисту, за якою позивач вимагає від суду прийняття певного рішення, передбаченого частинами 3—4 ст. 105 КАС України:
1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача—суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;
2) зобов’язання відповідача—суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;
3) зобов’язання відповідача—суб’єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;
4) стягнення з відповідача коштів на відшкодування шкоди, завданої суб’єктам владних повноважень незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;
5) виконання зупиненої чи невиконаної дії;
6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.
Протягом усього часу розгляду справи позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову (ст. 51 КАСУ)
за способом процесуального захисту адміністративні позови поділяються на:
зобов’язуючі позови, які спрямовані на примусове здійснення вимог позивача.
У них позивач вимагає від суду зобов’язати відповідача:
а) прийняти рішення або вчинити певні дії;
б) утриматися від вчинення певних дій;
в) виконати зупинену чи невчинену дію;
г) сплатити кошти на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, дією або бездіяльністю відповідача.
ґ) усунути обмеження у реалізації прав, свобод та інтересів суб’єктів.
Підстава зобов’язуючого позову складається з юридичних фактів, з якими пов’язане виникнення публічно-правових відносин і фактів, з якими пов’язане виникнення права на вимогу.
Предметом зобов’язуючого позову є матеріально-правова вимога, спрямована на поновлення порушеного права чи інтересів позивача.
Змістом зобов’язуючого позову є вимога позивача до суду про примус відповідача до виконання визначених у позові дій;
2) установчі позови, спрямовані на підтвердження судом наявності чи відсутності легітимності нормативних актів чи повноважень осіб, які беруть участь у справі.
У них позивач вимагає від суду:
а) скасування або визнання нечинним рішення відповідача повністю чи окремих його положень;
б) визнання законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
в) визнання законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади
г) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;
ґ) встановлення легітимності результатів виборів чи всеукраїнського референдуму Центральною виборчою комісією України.
Підстава установчого позову складається з юридичних фактів, з якими пов’язане виникнення публічно-правових відносин та доказових фактів, на основі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність порушеного права.
Предметом установчого позову є матеріально-правова вимога, спрямована на недопущення порушення права та інтересів учасників адміністративного судочинства (позивача).
Змістом установчого позову є вимога позивача до суду про визнання наявності чи відсутності легітимності нормативних актів, а також суб’єкта владних повноважень;
3) застосовчі позови, спрямовані на примусове забезпечення виконання вимог законодавства за зверненням до суду суб’єкта владних повноважень.
У них позивач вимагає від суду:
а) скасування реєстрації кандидата на пост Президента України;
б) дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності;
в) заборону чи інші обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;
г) анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії (об’єднання громадян);
ґ) заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії (об’єднання громадян).
Підстава застосування позову складається з юридичних фактів, з якими пов’язане порушення вимог законодавства та правоприпиняючих фактів.
Предметом застосовчого позову є матеріально-правова вимога суб’єкта владних повноважень, спрямована на припинення порушеного права та зміни правовідносин.
Змістом застосовчого позову є вимога позивача до суду щодо припинення та зміни правовідносин.
формою адміністративного позову слугує письмова позовна заява, яка може подаватися до адміністративного суду шляхом:
а) передачі позовної заяви особисто позивачем;
б) передачі позовної заяви представником позивача;
в) надіслання позовної заяви до адміністративного суду поштою.
Стаття 106. Вимоги до позовної заяви
1. У позовній заяві зазначаються:
1) найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява;
2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі;
4) зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
5) у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо;
6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
2. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.
3. До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання адміністративного позову суб'єктом владних повноважень. Суб'єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачу і третім особам копії позовної заяви та доданих до неї документів. До позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.
4. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання.
5. Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.
58 Відкриття провадження
Відкриття провадження в адміністративній справі здійснюється не пізніше наступного дня після надходження позовної заяви до адміністративного суду або після закінчення строку, встановленого судом, для усунення недоліків позовної заяви у разі залишення її без руху.
Перед тим, як відкрити провадження у справі, суддя має з’ясувати, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження, якщо позовну заяву подано представником;
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 106 КАС України;
4) належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи підсудна позовна заява даному адміністративному суду;
5) немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Цей перелік не є вичерпним. Наприклад, суддя повинен з’ясувати, чи немає перешкод для відкриття провадження у справі, передбачених статтями 108 і 109 КАС України.
Пересвідчившись у додержанні усіх вимог до позовної заяви, суддя приймає позовну заяву і відкриває на її підставі провадження в адміністративній справі.
Про початок провадження суддя постановляє ухвалу, в якій зазначаються усі реквізити, передбачені ч. 4 ст. 107 КАС України. Проте суддя може прийняти ухвалу й про відмову у відкритті провадження у разі виявлення недоліків чи перешкод у розгляді позовної заяви.
Копія ухвали невідкладно після постановлення про відкриття провадження у справі надсилається особам, які беруть участь у справі, разом з інформацією про їх процесуальні права. Відповідачам надсилаються також копії позовної заяви та додані до неї документи.
Законодавцем не визначено порядок оскарження ухвали, надсилання копії ухвали про відмову у відкритті провадження.
За загальним правилом убачається, що копія ухвали про відмову надсилається в такому самому порядку, як й про відкриття провадження. Щодо оскарження, то ухвала про відмову у відкритті може бути оскаржена, а ухвалу про відкриття провадження немає сенсу оскаржувати, оскільки вона не породжує перешкод правам інших осіб.
59 Забезпечення адміністративного позову.
Заходи забезпечення адміністративного позову здійснюються на підставах, якщо:
1) є наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача;
2) захист прав, свобод і інтересів до ухвали рішення в адміністративній справі стане неможливим без вжиття таких заходів;
3) для відновлення захисту прав, свобод та інтересів, без вжиття заходів забезпечення позову, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат;
4) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.
забезпечення позову — це вжиття судом (суддею) за клопотанням позивача або з власної ініціативи суду, в провадженні якого знаходиться справа, заходів охорони матеріально-правових інтересів позивача з метою гарантування реального виконання позитивно прийнятого рішення суду.
Причому таке рішення може бути прийняте судом першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне
провадження — то судом апеляційної інстанції до постановлення судом рішення по суті адміністративної справи.
Це положення випливає зі змісту ч. 2 ст. 117 КАС України.
До заходів забезпечення адміністративного позову належать:
а) ухвала суду про припинення дії рішення суб’єкта владних повноважень, крім рішень Національного банку України щодо призначення та здійснення тимчасової адміністрації або
ліквідації банку;
б) ухвала суду про заборону вчиняти певні дії.
Клопотання про забезпечення адміністративного позову розглядається в досить стислий строк — не пізніше наступного дня після його одержання і у разі його обґрунтованості вирішується ухвалою негайно без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
В такий самий строк розглядається і клопотання відповідача або іншої особи, яка бере участь у справі, про заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або скасування заходів забезпечення адміністративного позову. Таке клопотання у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі (треті особи, представники сторін та третіх осіб).
Розгляд зазначених клопотань у судовому засіданні вирішується з повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена, однак оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
60 61 62 Підготовче провадження
підготовка справи до судового розгляду являє собою сукупність процесуальних дій суду (судді), спрямованих на забезпечення всебічного та об’єктивного розгляду і правильного вирішення справи в судовому засіданні.
За наслідками підготовчого провадження суд постановляє ухвалу щодо:
1) залишення позовної заяви без розгляду;
2) зупинення провадження у справі;
3) закриття провадження у справі;
4) закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.
підготовче провадження є обов’язковою стадією розгляду адміністративної справи, здійснення якого тягне за собою певні правові наслідки, які набувають форми однієї із зазначених у ст. 121 КАС України ухвал.
Підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі, що є цілком логічним і слушним.
Адже суддя, який розглядав позовну заяву та надані до неї документи, вже ознайомився з обставинами справи, певною мірою вжепопередньо вивчив цю справу і має зробити власне визначеннящодо повноти матеріалів до справи, залучення інших осіб досправи, прийняття рішення про проведення попереднього судового засідання тощо.
Метою підготовки справи до судового розгляду є забезпечення всебічного та об’єктивного розгляду і правильного вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку (ч. 2 ст. 110 КАСУ).
Підготовка адміністративних справ до судового розгляду проводиться з урахуванням характеру кожної справи, а саме: предмета і підстав позову; сфери діяльності позивачів і відповідачів; наявності доказів і повноти зібраних матеріалів; необхідності залучення до справи третіх осіб та особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому зсіданні та інших обставин.
Законом (ч. 2 ст. 110 КАСУ) передбачаються найважливіші процесуальні дії, які повинні бути вчинені судом (суддею) на стадії підготовки справи до судового розгляду.
Проте вчинення цих дій не є ані обов’язковим, ані вичерпним.
Вони здійснюються суддею в кожній конкретній справі залежно від особливостей спірних правовідносин, їх суб’єктивного складу та фактичних обставин, які суд має встановити.
Всі дії з підготовки справ до судового розгляду, щодо яких суддя (суд) приймає
рішення, можна поділити на кілька груп.
Перша група дій стосується доказів і доказування.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 34 | Нарушение авторских прав