Соціально-педагогічні технології артпедагогіки в роботі з сім’єю, яка виховує дитину з обмеженими можливостями.

В українській мові до кінці ХVІІІ ст. людина з вадами розвитку тлумачилась як каліка, калька, хромець, слепець (давньоруською), що знаходимо у пам’ятках давньоруської літератури. На початку ХІХ ст. у слов¢янських мовах починає вживатися слово “інвалід” – безсилий, слабкий, важкопоранений, яке прийшло в українську й російську мови з французької й до кінця ХІХ ст. вживалося в значенні “той, що відслужив”, заслужений воїн, який непридатний до служби через каліцтво, поранення, старість”.

До сьогодні в Україні немає єдиного терміну стосовно осіб, які мають фізичні та психічні вади. Так, у засобах масової інформації, спеціальній літературі вживаються поняття:

· інвалід;

· особи з обмеженими функціональними можливостями;

· люди з обмеженою дієздатністю;

· люди з особливими потребами;

· особи з вадами в розвитку.

У законодавчих документах, як правило, домінує термін “інвалід”.

До інвалідів, окрім дітей з фізичними порушеннями, належать діти з розумовою відсталістю, з порушеннями слуху, зору, недорозвиненим мовленням, з дитячим аутизмом, з комбінованими порушеннями в розвитку.

Медичний діагноз про порушення психолого-фізичних функцій організму встановлюються лікарями-спеціалістами, які потім курирують дитину в процесі її абілітації й реабілітації.

Основне завдання суспільства по відношенню до інвалідів – “создание таких же условий жизни, что и для всего населения, и равной доли в улучшении условий жизни в результате экономического развития” (Всесвітня програма дій по відношенню до інвалідів ООН).

У наш час інвалідність пов’язується з обмеженням не лише працездатності, як було раніше, але й життєдіяльності людини.

Обмеження життєдіяльності – відхилення від норми діяльності людини, яке характеризується обмеженням здатності здійснювати самообслуговування, пересування, орієнтацію, спілкування, контроль за своєю поведінкою, навчання й трудову діяльність.

Інвалід – особа, яка має порушення здоров¢я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до обмеження життєдіяльності й викликає необхідність її соціального захисту.

Соціальний захист інвалідів – система гарантованих державою економічних, соціальних і правових заходів, які забезпечують інвалідам умови для подолання, заміщення (компенсації) обмежень життєдіяльності й спрямованих на створення їм рівних з іншими громадянами можливостей участі в житті суспільства.

Реабілітація (адаптація) – відновлення життєдіяльності, комплекс заходів медичного, соціального, навчального й профорієнтаційного характеру з метою підготовки або перепідготовки дитини-інваліда до найвищого рівня її функціональних здібностей (якщо мова йде не про повернення втраченої здатності до чого-небудь, а про первісне її формування, говорять про абілітацію).

Реабілітацією дітей-інвалідів займаються в спеціальних закладах, де застосовуються технології, що вміщують навчання за спеціальними програмами, використання індивідуальних методів і спеціальних технічних засобів навчання; інвалідам надаються різноманітні психологічні, медичні й соціальні послуги, створюється відповідне середовище життєдіяльності.

Соціально-педагогічна підтримка є процесом спільного з дитиною визначення її власних інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод, що заважають їй нормально функціонувати в суспільстві, зберігати свою людську гідність і самостійно досягати бажаних результатів у навчанні, самовихованні, спілкуванні, образі життя.

Технології соціально-педагогічної реабілітації дітей-інвалідів мають ту ж класифікаційну характеристику, що й технологія виховання й навчання дітей з проблемами.

Особливості цільових орієнтацій мають на меті:

· Виховати дитину з обмеженими можливостями як представника культури людства.

· Сформувати у дорослих, у вчителів, у оточуючих дітей нове, цивілізоване ставлення до дитини з особливими потребами: толерантність, терпимість і піклування.

· Забезпечити кожній дитині-інваліду умови розвитку, адекватні її дефекту.

· Своєчасно діагностувати й вибирати адекватні можливостям дитини освітні програми.

· Концепція соціально-педагогічних технологій містить у собі принцип толерантності, співчуття, співпереживання, терпимість, недискримінаційне ставлення.

· Педагогізація оточуючого середовища, формування прогресивного мислення: кожна людина, дитина або дорослий, здоровий чи хворий, обділений або обдарований здібностями, мають рівні права на життя й розвиток, на осягнення культурного й соціального досвіду людства.

· Реабілітація засобами освіти при медичному супроводі дозволяє дитині з особливими потребами використати в доступних для неї сферах право на оволодіння соціальним й культурно-історичним досвідом людства.

· Усі діти з розумовою відсталістю можуть бути навчені й здатні розвиватися.

· Пріоритетна роль трудової підготовки в реабілітації інвалідів; праця як основа життєвої адаптації й соціалізації.

· Принцип широкої орієнтації життєдіяльності інвалідів на нормальне дитяче життя, задоволення їхніх потреб любити й бути любимими, жити, вчитися, працювати у своїй місцевості, жити у своєму домі, вибирати друзів і дружити з ними, бути бажаним і рівноправним членом суспільства.

· Соціальна адаптація й інтеграція дітей з обмеженими можливостями в суспільстві не менш важливі, ніж інші напрямки діяльності системи освіти.

Дата добавления: 2015-11-30