Читайте также:
|
Відповідно до ГК України, ЦК України, ЗУ «Про господарські товариства» Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.
Найменування повного товариства повинно містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слів "повне товариство".
29. Порядок укладання господарських договорів.
Стаття 181.ГК України
1. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
30. Підстави господарсько-правової відповідальності.
Стаття 218. ГК України Підстави господарсько-правової відповідальності
1. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
2. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
31. Зміст черговості задоволення вимог кредиторів.
Кошти, одержані від продажу майна бан-та, спрям-ся на задоволення вимог кредиторів: 1 ) у 1 чергу задовольняються:а) вимоги, забезпечені заставою; б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у т.ч. відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами ФО; г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про б-во в ГС та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про б-во тощо. Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено законом; 2) у 2 чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до СФ підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому КМУ, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників); 3) у 3 чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію ЮО - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу.
32. Поняття та значення організаційно-управлінських засад у сфері господарювання. Характеристика рівнів та форм регулювання господарської діяльності.
приведення чогось в систему. Організація господарської діяльності - це система заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі і просторі всіх елементів господарської системи відповідного рівня: економіки країни, господарської системи певного регіону (Автономної Республіки Крим, певної територіальної громади), суб'єкта господарювання.
Господарські системи можуть бути різних рівнів: вищого - економіка країни (макроекономіка), середнього - економіка певного регіону, локального - суб'єкти господарювання, проміжних - господарські об'єднання, промислово-фінансові групи та інші об'єднання суб'єктів господарювання. Складність господарської системи обумовлює, відповідно, і складність та рівень регулювання.
Загальнодержавний рівень застосовується для забезпечення функціонування економіки країни в цілому та визначення параметрів діяльності її складових (суб'єктів господарювання, їх об'єднань, органів управління різного рівня); регіональний рівень має враховувати специфіку господарської системи конкретного регіону в межах закріплених в законі повноважень; на локальному та проміжному рівнях суб'єкти господарювання та їх об'єднання з врахуванням вимог вищих рівнів регулювання визначають особливість господарських зв'язків між собою, власні параметри діяльності тощо.
Управління будь-якою господарською системою здійснюється в різних формах. До них належать: нормативне регулювання (тобто встановлення правил здійснення господарської діяльності конкретної системи); планування (визначення з фіксацією у відповідному правовому документі основних напрямів і конкретних результатів діяльності господарської системи певного рівня); управління поточними справами (вирішення конкретних організаційних питань); контроль (встановлення ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності учасників господарської системи певного рівня встановленим правилам, виявлення порушень, вжиття заходів щодо їх усунення).
33. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності та порядок їх закріплення.
діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".
Діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.
34. Порядок створення публічного акціонерного товариства.
ЗУ“Про акціонерні товариства”. Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.
Розповсюдження ж цієї норми на створення в публічне АТ пояснюється тим, що при здійсненні таких переходів правова підстава – “акціонерне товариство” не змінюється. Тому утворення ПАТ здійснюватиметься через процедуру державної реєстрації внесення змін в статути акціонерних товариств. Зокрема пов’язаних із зміною найменування юридичної особи, згідно ст. 29 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців”. А також на загальних підставах
35.Господарсько-правова відповідальність: поняття та види.
Відповідальність у господарському праві - це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання - господарські правопорушення. Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) риси.
До родових ознак слід віднести:
- юридична підстава - закон (проте не в усіх випадках);
- фактична підстава застосування господарсько-правової відповідальності - правопорушення;
- зміст - негативні наслідки, що зазнає порушник (застосовуються до порушника);
- можливість застосування державного примусу для покладення на порушника господарсько-правової відповідальності.
Водночас зазначені риси юридичної відповідальності в господарських правовідносинах проявляються специфічно.
Так, юридичною підставою господарсько-правової відповідальності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповноважених органів держави), а й укладений з дотриманням вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), в т. ч. засновницький - як установчий докумен
36. Судові та досудові процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника.
Відповідно до ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо боржника застосовуються
такі судові процедури банкрутства:
розпорядження майном боржника;
мирова угода;
санація (відновлення платоспроможності) боржника;
ліквідація банкрута.
2. Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з
дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.
Досудова санація державних підприємств провадиться за
рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування.
Обсяг коштів для проведення досудової санації державних
підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно
встановлюється законом про Державний бюджет України.
Умови проведення досудової санації державних підприємств за
рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом,
уповноваженим управляти майном боржника, у порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України.
Досудова санація державних підприємств провадиться відповідно
до законодавства.
37. Відповідальність за порушення правил торговельного обслуговування населення.
Законом України «Про захист прав споживачів», який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлено відповідальність суб’єктів господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, за порушення законодавства про захист прав споживачів (ст. 23).
фінансово-економічну відповідальність (ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів");
38. Особливості управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки.
В економіці України значна питома вага належить публічним секторам економіки - державному та комунальному. Функціонування цих секторів з метою забезпечення відповідних категорій публічних інтересів - народу України, Української держави, територіальних громіад. Відтак, основні засади функціонування цих секторів та управління господарською діяльністю їх суб'єктів визначається зазвичай у формі закону: ГК України (статті 22-24, 73-78, 167-172, 183, 191), законів: від 21.05.1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні"; від 04.03.1992 р. "Про приватизацію державного манна"; від 10.04.1992 р. "Про оренду державного та комунального майна; від 22.12.1995 р. "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб"; від 24.01.1997 р. "Про державний матеріальний резерв"; від 03.03.1999 р. "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності"; від 03.03.1999 р. "Про державне оборонне замовлення"; від 21.09.2006 року "Про управління об'єктами державної власності"; від 15.03.2006 р. "Про холдингові компанії в Україні" та ін.
39. Конституційні засади правопорядку у сфері господарювання.
Нормативне регулювання господарських відносин грунтується на встановлених Конституцією України основних засадах правопорядку у сфері господарювання, про що згадується в Преамбулі Господарського кодексу України, а в ст. 5 ГК цьому питанню приділяється спеціальна увага. Зокрема, ст. 5 закріплює положення, відповідно до якого правопорядок у сфері господарювання формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання і державного регулювання макроекономічних процесів та ґрунтується на відповідних положеннях Конституції України щодо:
- забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України (ч. 4 ст. 13 Конституції);
- права власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13);
- права кожного громадянина користуватися природними об'єкта ми права власності Українського народу відповідно до закону (ст. 14);
- забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству (ст. 14);
- права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);
- визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності (статті 14,41);
40. Акція як об’єкт господарських правовідносин: поняття та загальна характеристика.
Об'єкт правовідносин — це те, із приводу чого виникає, існує саме правове відношення
Акція — вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства.Одночасно акція є одиницею капіталу, переданого акціонерами у користування акціонерному товариству.
41. Види акцій.
За черговістю отримання доходу та обсягу прав власника:
Проста акція — надає право власнику на отримання — за класичного розуміння поняття «дивіденди» — деякої частини прибутку акціонерного товариства чи — за українським законодавством — отримувати дивіденди незалежно від фінансових результатів діяльності акціонерного товариства (за наявності на те рішення загальних зборів) та брати участь в управлінні товариством.
Привілейована акція — надає власнику безумовне право на отримання встановленого умовами випуску річного доходу, при цьому власник п.а. має пріоритет (щодо власників простих акцій) при розрахунках товариства з акціонерами; п.а., як правило, не дає власнику права на участь в управлінні товариством, у тому числі — права голосу на зборах акціонерів. Сумарна номінальна вартість всіх випущених акціонерним товариством п. а. не може перевищувати 25% величини статутного фонду (складеного капіталу) акціонерного товариства.
[ред.]
За характером розпорядження:
Іменна акція — належить визначеній особі. Передача права власності на і.а. здійснюється шляхом видачі власником на користь набувача розпорядчого документа (наприклад, передавального розпорядження, при документарній формі існування). Відомості про власника і.а. підлягають реєстрації в акціонерному товаристві (або у представника акціонерного товариства — реєстратора, що здійснює на підставі угоди з акціонерним товариством ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів акціонерного товариства). Права акціонера у набувача і.а. виникають у повному обсязі лише після реєстрації набутих і.а. за новим власником у системі реєстру власників іменних цінних паперів.
Акція на пред'явника — власником вважається фактичний утримувач. Передача права власності на а.н.п. здійснюється шляхом простого її вручення. Акціонерне товариство жодним чином не фіксує обіг а.н.п.. Дивіденди на а.н.п. видаються пред’явнику акцій або на підставі відповідного документа депозитарію, що засвідчує кількість акцій даного власника, які знаходяться на збереженні. У книзі реєстрації акцій фіксується лише загальна кількість випущених акцій на пред’явника. Чинне українське законодавство не допускає існування акцій не пред'явника (з 2005 року).
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 53 | Нарушение авторских прав