Навчальне видання

ХРЕСТОМАТІЯ КИТАЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

(від найдавніших часів до ІІІ ст. н.е.)

中国古代文学作品选

Хрестоматія

Упорядники: к.філол.н. Шекера Ярослава Василівна,

Коломієць Наталія Володимирівна

Відповідальний редактор Ярослава Шекера

Літературний редактор Ольга Блик

Художнє оформлення Ярослави Шекери

[1] Чжан (丈) – міра довжини, що дорівнює 3,33 м.

[2] Чи (尺) – міра довжини, 0,33 м.

[3] Куньлунь (昆仑) – легендарні гори на крайньому заході Китаю. Там жила володарка Заходу Сіванму (西王母), ріс сад персиків довголіття, нефритове дерево Цюншу (琼树) тощо. Існує й географічний гірський масив Куньлунь, локалізований там само.

[4] Лі (里) – міра довжини, 500 м.

[5] Гори, перелічені в цій книзі, не мають певної локалізації. Серед названих гір – дві “знамениті” гори, на яких були святилища міфічних предків: Крило-гора (Юйшань) та Куайцзі. Перша локалізується на межі пров. Цзянсу й Шаньдун, друга – в пров. Чжецзян. У книзі згадуються також священне озеро Цзюйцюй, що ототожнюється з озером Тайху, та Бохай (затока Бохайвань). Це дозволяє орієнтовно визначити описуваний район як Східний Китай. Напрямки й відстані, зазначені в книзі, не відповідають розташуванню географічних пунктів один відносно одного.

[6] Люхуан – цю назву Хе Ісін ототожнює із країною роду Сінь (рід одного з міфічних предків), про яку говориться в цзюані XVІІІ.

[7] Два варіанти читання фрази подані у зв’язку з неясністю в даному контексті слова ван (望). Воно означає “приносити жертви горам та річкам” і водночас має значення “дивитися”, “бачити”. Контекст не дозволяє уточнити значення даної лексеми. Вірогідно, йдеться про жертвопринесення, оскільки згадуються священні гори.

[8] Як вважають коментатори, йдеться про гору, пов’язану з міфом про вигнання предка сясців – батька Великого Юя, міфічного засновника “династії” Ся – Гуня. Традиція знає дві локалізації святилища Гуня – на території суч. пров. Цзянсу і Шаньдун. Крилó-гору “Каталогу” розташовують у пров. Цзянсу, хоча самі коментатори вказують на невідповідність такої локалізації з напрямком і відстанню, поданими пам’яткою. Не виключено, що в пам’ятці закріплена давня традиція, яку заперечують пізніші версії.

[9] Гора Цзюйюй локалізується на території суч. пров. Чжецзян.

[10] Гора Плаваючого нефриту (浮玉) локалізується Хе Ісіном на території пров. Чжецзян, а Чи Даоюанем – у районі озера Дунтін пров. Хунань.

[11] Озеро Цзюйцюй належало до “знаменитих” озер Древнього Китаю, було священним у царстві У. Така назва збереглася в районі озер Тайху на півдні пров. Цзянсу.

[12] Риба цзи (鮆) – згідно з коментарем Хе Ісіна, кефаль.

[13] Словами “храмова тераса”, виходячи з коментарів Го Пу (276-324), ми перекладаємо знак тань (坛), що означає, згідно з сучасними словниками, “вівтар”, “територія храму”.

[14] Куайцзі – священна гора, на якій було святилище Великого Юя. Локалізується на території суч. пров. Чжецзян і розташована на південний схід від Крило-гори. Згідно з міфами, тут Юй збирав свій пантеон богів і предків, тут нібито був похований. На підставі міфологічної традиції коментатори локалізують її у пров. Чжецзян, хоча це не відповідає даним пам’ятки. Як і у випадку з Крило-горою, не виключено, що існувало кілька святилищ, присвячених Юю, і локалізація їх не збігається. Щодо гори Куайцзі, то “Коментар” подає великий історико-етнографічний екскурс, із якого можна дізнатися, що вона була великим релігійним (культовим) центром: “Гора Куайцзі. Це – древня гора Фан. Ще її називають гора Мао, а ще – Дун... Гора має форму квадрата. На горі багато золота, у підніжжі – каменю куай. У «Каталозі гір та морів» говориться: «Там бере початок ріка Е, тече на південь і впадає в Озеро»... У підніжжі гори є храм Юя. У ньому – ікона святої. В «Чиюе вей» говориться, що коли Юй закінчив упорядковувати води, Небо послало богиню....На вершині гори розташований вівтар Юя. У давнину Великий Юй на 10-му році правління вирушив у поїздку по країні на схід і помер на горі Куайцзі. Його поховали на ній. Незабаром прилетіли птахи й стали сапати рослини, навесні їх обкопувати, а восени збирати насіння. Місцевий правитель наказав населенню не заважати птахам, а тих, хто завдасть їм шкоди, карати. На східному схилі гори є прірва, вона обгороджує територію храму в сім лі. Ця прірва така глибока, що ніхто не може побачити її дно. Її називають “Колодязь Юя”. Говорять, що ті, хто ходив східним схилом, бачили там глибокі печери. Цінь Шихуан піднявся на гору Куайцзі, де встановив стелу з написом про свої успіхи. Стела перебуває там і дотепер”.

[15] Камінь фу (砆) – один із видів яшми.

[16] Біло (芘蠃) – за коментаріями Хе Ісіна, равлик коричневого кольору або спіральна раковина.

[17] Цзи (梓) – катальпа або дикий волоський горіх (думки коментаторів розходяться).

[18] Нань (枬) – махіл, кедр.

[19] Цзін (荆) – терен.

[20] Ці (杞) – за різними джерелами, дереза, рід верби або ж барбарис.

[21] Згідно з міфічними уявленнями древніх китайців, гори були тісно пов’язані з сонцем – вважалося, що воно жило в горах, адже виходило звідти вранці і ховалося туди увечері. В “Каталозі” згадується досить багато гір, пов’язаних із заходом та сходом сонця, що було взято або з солярних міфів різних місцевих традицій, або відбивало вже помічену тоді зміну еліпсів руху сонця. Не виключене й переплетення обох напрямків в уявленнях про сонце.

[22] Взаємозамінність назв гори Прародительки-Змії й гори Черепахи, можливо, походить від характеру культу жіночих божеств, тісно пов’язаних як із культом змії, так і з культом черепахи.

[23] Царство, Дароване Собаці, (犬封国), або Великих жунів, Собак-воїнів (大戎) – очевидно, одне з племен жунів (воїнів); з якимось конкретним плем’ям воно не ототожнюється. Коментатори намагаються ідентифікувати його з південними народами, чиїм тотемом була собака, що не узгоджується ні з місцем існування жунів, ні з переміщенням царства на північ.

[24] Вино – в оригіналі бей (杯) – “чарка”, “кубок”.

[25] Веньма (文马) – перекладено як “коні в яблуках” – метафорична назва казкового коня.

[26] Царство Демонів (鬼) – назва міфічної країни Демонів і душ померлих; вживається також для назви віддалених країн.

[27] Цюнці – один із зооморфних богів, чий культ бере початок з тотему; відомий як із опису в “Каталозі”, так і з інших джерел. Під час опису обряду Великого Вигнання, яке здійснювали у древньому Китаї в циклі землеробських обрядів напередодні Нового року (проводи зими), у числі 12-ти богів-тварин (зооморфних богів), які брали участь у вигнанні нечисті, фігурував і Цюнці. Участь Цюнці в обряді генетично походить від мисливських ритуальних танців, у яких заступниками роду й племені виступали звірі-тотеми. Це говорить про давню історію цього образу та його зв’язок із тотемістичними уявленнями. Про те ж свідчить і канібалізм Цюнці. Можливо, колись йому приносили людські жертви. Існування подібних уявлень підтверджується зображенням на ритуальній бронзовій посудині напівантропоморфного божества, що поїдає людину. Опис Цюнці в “Каталозі Західних гір” відрізняється від поданого – очевидно, має місце передача різних традицій.

[28] Очевидно, йдеться про якийсь великий культовий центр, де були зосереджені святилища низки богів – міфічних предків. Незрозуміло, чи існує даний центр у вигляді реального географічного пункту, чи це святилище уявлялося десь за межами території проживання китайців. Перелічені предки-боги ввійшли в “історичний” царський список Сима Цяня.

[29] Цяо (蟜) – “черв’як”, “комаха”.

[30] Жун (戎) – етнічний термін, у який вкладався різний зміст: ним могли позначатися західні й північно-західні племена.

[31] Царство Лісового роду (林) – згадується також у втраченій пам’ятці “Переказів Чжоу”, яка цитується коментаторами: “Колись був Лісовий рід. Він запросив правити государя з жунів Лі й підкорявся йому... Лісовий рід вступив у боротьбу з родом Шанхен. Всі були перебиті, царство загинуло”.

[32] Жень (仞) – міра довжини, 2,33-2,66 м.

[33] Крижаний Лучник (冰夷) – очевидно, йдеться про одного з місцевих річкових богів і його святилище. Божество не ввійшло в загальноханьський пантеон, і коментатори ототожнюють його з річковим богом Фен’і (Лучник Фен), якого традиція, в свою чергу, ідентифікує з богом Хуанхе – Річковим Дядьком (河伯).

[34] Го Пу (276-324) повідомляє: “Його (тобто Крижаного Лучника Бін’і) малюють із чотирма обличчями, що їде на божественній колісниці, запряженій двома драконами”.

[35] Ян’юй (Жива вода, 阳汗) – згідно з традицією, одне з дев’яти священних джерел Китаю, місце, де жив бог Хуанхе й інші річкові боги. Згадується як святилище царства Цінь. Однак локалізація його дуже невизначена – воно розташовано в різних місцях пров. Шеньсі. Згідно з міфологічною традицією, Великий Юй приніс тут себе в жертву, щоб зупинити потоп.

[36] Згідно з канонічною версією, в Шуня було дві дружини – доньки Яо. Поява третьої дружини – жінки з роду Денбі – не збігається з традиційним життєписом цього патріарха. Народження в Шуня дочок – богинь явищ природи – перетворює самого Шуня і його дружину на богів, що також суперечить його образу історизованого патріарха в традиційній історіографії.

[37] Царство Гай в “Історії Пізньої Хань” та “Історії Вей” ототожнюється з Гайма – областю й горою, які локалізовані на території Кореї.

[38] Карлики Во і Ва згадуються в “Історії Ранньої Хань”, де віднесені, як і Чаосянь (див. нижче), до народів, що входять у царство Янь. Не виключено, що назви в давнину давалися й іншим прибережним і острівним племенам, які жили на сході або північному сході Китаю.

[39] Ранкова Свіжість (朝鲜) – політичне об’єднання древньокорейських народностей, що відбулось у другій половині І тис. до н.е. Питання про його місцезнаходження (у межах Північно-Східного Китаю й Кореї) до кінця не з’ясоване.

[40] Леян, на думку коментаторів, локалізується в районі Лолана – області, створеної на території Чаосянь (півн.-сх. част. суч. Китаю) ханьським імператором Уді.

[41] Хоробрі Віщунки (列姑射) – як зазначають коментатори, назва гори. Однак із подальшого викладу зрозуміло, що йдеться про державу або народності. У “Каталозі Східних гір” під такою назвою згадуються гори, що локалізуються в пров. Шаньсі. Оскільки пам’ятки свідчать, що дана держава або народність розташована на сході, коментатори не можуть ототожнити їх із конкретною місцевістю. Очевидно, в цьому немає необхідності, адже подібна назва була поширена як відлуння родоплемінних культів жіночих предків та богинь полювання. Повідомлення “Каталогу” про царство Віщунок на сході знаходить паралель у “Лє-цзи” і “Чжуан-цзи”. Судячи з опису царства у цих трактатах можна зробити висновок, що воно носило міфологічний характер. У літературній обробці даоських пам’яток царство Віщунок – казкова країна жінок, де панує вічна гармонія, люди не знають зла і страждань, немає розбещеності й нещасть.

[42] Пенлай (蓬莱) – згідно з міфологічною традицією, один із островів (гора) Безсмертних, розташованих у Східному морі. Літературна обробка сюжету відома за “Лє-цзи”, згідно з яким на островах жили безсмертні мудреці. Острови нічим не прикріплювалися до дна, і, щоб їх не віднесло в море, Верховний бог розпорядився поставити їх на гігантських черепахах. Через велетня із країни Драконових дядьків, який упіймав черепах, бог покарав велетнів, зменшивши їхній зріст; із п’яти островів, таким чином, залишилося лише три. Про віру в реальність цих островів свідчить повідомлення Сима Цяня про експедицію, споряджену імператором Цінь Шихуаном на пошуки островів з метою здобути еліксир безсмертя.

[43] До “П’ятикнижжя” (в синології побутує також назва “П’ятиканоння”, пов’язана з усталеним для ортодоксальних конфуціанських творів терміном “канон”), крім “Книги пісень”, входять протофілософські, як вважається в сучасній науці, твори: літопис “Вéсни й осені” («春秋»), “Записи про ритуали” («礼记»), “Канон історії” («书经») і “Книга (Канон) перемін” («易经»).

[44] Офіційний життєпис Конфуція наведено в першому китайському історіографічному творі – “Історичні записки” («史记») Сима Цяня (145 (135) до н.е. –?).

[45] Пізніше “Шицзін” неодноразово редагували. Найзначніша редакція була зроблена знаменитим ученим-конфуціанцем Чжу Сі (1130-1200), який включив у розділ “Малі оди” шість творів, що раніше вважалися втраченими.

[46] Ієрогліф фен (风), що входить у назву цього розділу, має буквальне значення “вітер”, та у чжоуській літературі він використовувався як категоріальний термін, що позначає побут, звичаї та настрої народу, чим і пояснюється прийнятий у радянському китаєзнавстві переклад розділу “Гофен” як “Нравы царств”.

[47] Царство Чжоу (周) – центральний домен періоду Чжоу; його центр, за легендою, лежав біля гори Ці в суч. пров. Шеньсі. Під час наступу кочових племен центр пересувався все далі на південний схід. Назва цього розділу походить від назви району, яким володів молодший брат засновника царства Чжоу (У-ван, 1046-1043 до н.е.). Будучи регентом при малолітньому Чен-вані (1042-1021 до н.е.), Чжоу-гун розділив територію країни на два таких райони (другий – Шао, ним правив Шао-гун, молодший брат Чжоу-гуна, див. наступний розділ “Книги пісень”, відповідно правобережна і лівобережна частини в районі середньої течії Хуанхе) для зміцнення контролю над удільними володіннями, дарованими членам августійшої родини і соратникам чжоусців.

[48] Цінь (琴) і се (瑟) – двострунні музичні інструменти, їх звучання – висловлення любові.

[49] Оригінал цього вірша див. у Додатках (с. 246).

[50] Царство Шао (召) – наділ, подарований чжоуським Вень-ваном вану Ши, який належав до роду Вень-вана. Наділ Шао розташований на південь від гори Ці (на території суч. пров. Шеньсі).

[51] Наньшань (南山) – “південна гора (гóри)”. По всій імовірності, не певні (визначені) гори, а вказівка на місце їх локалізації стосовно автора пісні.

[52] У пісні оспівуються почуття покинутої дружини.

[53] Царство Бей (邶, ХІ-VI ст. до н.е.) було розташоване в північній частині суч. пров. Хенань, на місці метрополії Шан-Інь. Ще на початку Чжоу було поглинуте Вей. Як вважає Чжу Сі (1130-1200), пісні цього підрозділу розповідають про події, що відбулись у царстві Вей.

[54] Йдеться про південні границі Вей (卫), царства епохи Чжоу (ХІ-ІІІ ст. до н.е.), розташованого на території південної частини суч. пров. Хебей і північної частини пров. Хенань.

[55] Ван (王) – найвищий державець епох Ся, Шан та Чжоу.

[56] Цао – місто у царстві Вей (могутнє царство, що зберігало свою цілісність і незалежність аж до об’єднання Китаю у 221 р. до н.е.; охоплювало територію суч. пров. Хенань, Хебей та Шаньдун).

[57] У давні часи найсильніших чоловіків вани посилали у військові походи, а решта робочого населення за потреби працювала на будівництві будинків, мостів, доріг тощо.

[58] Чень – дрібне удільне князівство древнього Китаю. Займало територію колишньої області Ченьчжоу провінції Хенань. Сун – могутнє царство на території суч. пров. Хенань і Цзянсу.

[59] Сюнь – місто у князівстві Вей (суч. пров. Хенань).

[60] Маоцю – гори у країні Вей.

[61] Біженці країни Лі (терит. суч. пров. Шаньсі; знищена Чжоу Вень-ваном наприкінці Шан) звертаються до вельмож Вей за допомогою, а ті все зволікають.

[62] Бойові колісниці царства Цзінь (період Чжоу, терит. півд. част. суч. пров. Шаньсі, середньої част. Шеньсі та півн.-зах. част. Хенань) не йдуть на схід, щоб допомогти народові царства Лі.

[63] У вірші йдеться про те, як двоє закоханих збираються якнайшвидше втікати зі своєї країни Вей, від її жорстокого правителя і несправедливих чиновників.

[64] Автор стверджує істину: “усі ворони чорні”, маючи на увазі те, що всі чиновники країни Вей злі й жорстокі.

[65] Нова вежа – будівля, споруджена на північному березі Хуанхе (на території суч. пров. Хенань) Вей Сюань-гуном, володарем країни Вей (існувала в Х-ІІІ ст. до н.е. на території південної частини суч. пров. Хебей і північної частини суч. пров. Хенань) періоду Західна Чжоу (ХІ ст. – 771 до н.е.). Вежа була побудована для майбутньої дружини сина Вей Сюань-гуна, уродженки країни Ці (існувала в ХІ-V ст. до н.е. на території північної частини суч. пров. Шаньдун і північно-східної частини суч. пров. Хебей). Проте Сюань-гун, побачивши її красу, узяв дівчину собі. Вірш висміює володаря.

[66] Царство Юн (鄘) розташовувалося у межах повіту Цзі суч. пров. Хенань. Пізніше його поглинуло Вей.

[67] Таку “зачіску” носили неповнолітні хлопці.

[68] Повилиця (в оригіналі 唐) – рослина із сімейства в’юнкових, що паразитують на інших рослинах. Квіти дрібні, білі чи рожеві.

[69] Мей (沫) – місто країни Вей (очевидно, пісня складена вже тоді, коли Вей поглинуло Юн), розташоване на території суч. пров. Хенань.

[70] За повір’ям, веселка бачилася зримим проявом нестримності Неба і Землі при єднанні чоловічого (阳, ян) і жіночого (阴, інь) начал і тому вважалася лихим знаменням.

[71] Царство Вей (卫) зберігало свою цілісність і незалежність аж до об’єднання Піднебесної Цінь Шихуаном. Вани Вей належали до роду Чжоу, а територія охоплювала колишні департаменти Вейхой, Чжанде і Хуайцін та частину колишнього департаменту Кайфен у суч. пров. Хенань, Дамін у Хебеї і Дунчжан у Шаньдуні.

[72] Шу – вид древньої дерев’яної чи зробленої з бамбуку зброї довжиною близько чотирьох метрів.

[73] Царство Чжен (郑) розташовувалося у межах повіту Піньчжен суч. пров. Хенань. Пізніше його поглинуло Хань.

[74] Крап (марена фарбувальна, в оригіналі 茹藘) – лікарська багаторічна трав’яна рослина сім’ї маренових.

[75] Імперата – в оригіналі мао (茅), багаторічна трав’яниста рослина, яка навесні спершу розцвітає, а потім випускає листки. Стебло й корінь їстівні, використовують як ліки, а з листків плетуть дощовики.

[76] Царство Ці (齐) – одне з наймогутніших чжоуських царств, розташоване на більшій частині півострова Шаньдун. Володарі Ці належали до роду Цзян, Чжоу У-ван пожалував їм цей наділ.

[77] Царство Тан (唐) – одне з невеликих царств періоду Чжоу. Столиця його розташована на заході повіту Цзичен суч. пров. Шаньсі.

[78] Шоуян – гора у провінції Шаньсі.

[79] Царство Цінь (秦) – одне з найзначніших царств древнього Китаю. Древня столиця Цінь була розташована на території округу Ціньчжоу суч. пров. Ганьсу.

[80] Вогняні коні – особлива масть вороних коней, шерсть у яких ледь забарвлена в червоне.

[81] Оригінал цього вірша див. у Додатках (с. 246-7).

[82] Білий іній – в оригіналі 白露 біла роса, метафорична назва паморозі.

[83] Гори Чжуннань розташовуються на південь від міста Чан’ань в центр. част. Китаю.

[84] Катальпа (в оригіналі 纪) – південне дерево родини бігнонієвих, що має велике листя серцеподібної форми, запашні квітки й круглі грубі стручки.

[85] Пао (袍) – довгополий китайський халат.

[86] Царство Чень (陈) – дрібне князівство, територія колишньої області Ченьчжоу суч. пров. Хенань. Родове ім’я ванів Чень – Гуй, вони не належать до роду Чжоу.

[87] Вважається, що цей вірш складений хлопцем, який уявляє дівчину, побачену вдень. Таким чином, у китайській літературі вперше прозвучала тема спогадів про кохану людину місячної ночі.

[88] Царство Гуй (桧) – дрібне князівство у суч. пров. Хенань. Родове ім’я ванів Гуй – Юнь. У VIII ст. до н.е. Гуй було завойоване князівством Чжен і приєднане до його володінь.

[89] Йдеться про тих, які можуть зважитися поїхати на захід, у столицю царства Чжоу, що занепадало.

[90] У цій оді чиновники вихваляють вана і бажають йому всіляких благ.

[91] Жужуба, або ююба (棘树), – китайський фінік, найвідоміший вид із роду рослин родини жостерових, поширений у тропічних і субтропічних країнах.

[92] У давнину багато хто вважав цей вірш глибоко символічним. Його прихований зміст полягає в тому, щоб умовити й переконати імператора брати на чиновницьку службу людей високої моралі; підкреслюється їхня роль у суспільстві.

[93] Як вважалося в давнину, журавлі символізують людей високої моралі. Риба та кам’яні дерева (вид листяного дерева з надзвичайно твердою деревиною), що зустрічаються далі у вірші, несуть таке ж образне навантаження.

[94] Як вважалося в давнину, фініки символізують нікому не потрібні речі.

[95] Як вважалося в давнину, каміння з інших країн символізує людей високої моралі, що живуть за містом і можуть давати поради імператорові щодо державних справ.

[96] Як вважалося в давнину, паперові шовковиці символізують простих людей сяожень (小人 дрібна людина).

[97] Сузір’я Сіта – чотири зірки (розташовані у вигляді ковша) в сузір’ї Стрільця у південній півкулі неба. Дві з них вважаються “язиком” сузір’я Сіта. За китайським повір’ям, поява сузір’я Сіта свідчила про появу великої кількості усіляких непорозумінь і суперечок. В оді це сузір’я уособлює наклепників.

[98] Тобто в запустілі й безлюдні північні райони країни.

[99] Цзюньцзи (君子) – “благородний муж” у конфуціанському вченні.

[100] Ханьшуй – найбільша притока Янцзи (ліва). Територія суч. пров. Шеньсі та Хубей.

[101] Мелія (в оригіналі 桋) – невисоке дикоросле (у гірських районах) листопадне дерево.

[102] Хао – східна столиця за епохи Чжоу (на території суч. пров. Шаньдун).

[103] Кампсис – декоративна рослина сімейства бігнонієвих.

[104] Великими овечі голови здаються через те, що самі вівці дуже худі.

[105] Гора Хань розташована на території суч. пров. Шеньсі.

[106] Під час імператорських жертвопринесень на яшмовому скіпетрі (знак влади) прикріплювали спеціальний келих, у який наливали вино.

[107] Світле вино (清酒), або красне вино (美酒), – вино високої якості, яке пили аристократи (на відміну від “каламутного” вина – 浊酒).

[108] Вень-ван (文王, “Освічений Правитель”) протягом 50-ти років наприкінці епохи Шан був старійшиною клану Чжоу і досяг значного зміцнення впливу свого клану в країні. Батько У-вана – першого правителя династії Чжоу після падіння останнього тирана династії Шан Чжоу Сіня.

[109] Йдеться про дворічне і трирічне поля (назви за часом використання).

[110] Йдеться про жителя країни Сун, який прийшов у царство Чжоу допомагати при жертвопринесеннях.

[111] Лу (鲁) – наділ періоду Чжоу, розташовувався на території суч. пров. Шаньдун. Те, що луські гімни ввійшли до “Книги пісень”, пояснюється як спільним походженням чжоуських гегемонів і луських ванів, так і тим, що Конфуцій, який, за легендою, уклав пам’ятку, походив із Лу.

[112] Шан (商) – китайська династія (1766-1154 до н.е.), що змінила 1401 року до н.е. свою назву на Інь (殷).

[113] У вірші описується зародження давньої держави Шан-Інь (ХVІІ-ХІ ст. до н.е.).

[114] Тан (Чен Тан) – засновник і перший правитель Шан.

[115] Йдеться про дев’ять земель (九州), з яких, за легендою, складалася Піднебесна.

[116] Удін – далекий нащадок Тана. За Удіна, очевидно, утвердилась централізована влада імператора.

[117] Йдеться про стяг із вишитим золотим драконом – символ імператорської влади.

[118] Прихід “варварських” племен був необхідним для успішного завершення (і вдосконалення) світобудови, у центрі якої була Піднебесна і син Неба – імператор.

[119] Яо – міфічний герой, що трактується “Книгою історії” як правитель; один із легендарних володарів древності (Яо, Шунь та Юй).

[120] Володарі чотирьох гір – можливо, старійшини, що відають чотирма сторонами світу.

[121] Цзі-цзи – радник при іньському дворі; після поразки іньців був прикликаний Чжоу У-ваном. Даний текст – фрагмент розмови Цзі-цзи з У-ваном.

[122] П’ять елементів – вода, вогонь, дерево, метал, земля. Згідно з давніми натурфілософськими уявленнями, правильне їх чергування забезпечувало рівновагу в природі.

[123] Великий План Дев’яти Розділень – основи, на яких вибудовувалося життя давньої держави. За легендою, ці основи були дані людям богами. Серед них – уявлення про влаштування світу, виражене в теорії п’яти елементів, про календар, перелік громадських робіт, необхідних суспільству, обов’язки правителя стосовно народу тощо.

[124] І – радник Шуня, якому Яо, постарівши, уступив престол; Цзі – Той, Що Панує над Просом (Хоуцзі).

[125] Предок – тут: головний бог.

[126] Гао Яо – радник Шуня, творець законів і наказів.

[127] Чотири способи пересування – на возі, на човні, в калошах по болотах та в черевиках із шипами по горах.

[128] Добувати важку їжу – обробляти землю й засівати її зерном.

[129] Ю-ван правив у 781-771 до н.е. в домі Чжоу.

[130] Бо Янфу – один із найближчих радників Ю-вана.

[131] Цзі Лян – міністр у невеличкому царстві Суй (суч. пров. Хубей); славився своєю мудрістю.

[132] Царство Чу було розташоване на річці Янцзи; у період Чунцю – одне із найсильніших царств. Чуський У-ван правив у ньому протягом 740-690 до н.е., Вей Чжан був його радником. Ся – місцевість у царстві Суй (суч. повіт Суйсянь пров. Хубей).

[133] Шаоши (少师) – назва посади чиновника при дворі тогочасних правителів. Розпоряджався музикою та жертвопринесеннями.

[134] Хань – північна притока Янцзи. В описаний час (706 р. до н.е) правителі прагнули посилити свій вплив у північно-східних районах від річки.

[135] Сюнлюй Цебі– міністр у царстві Чу.

[136] Тварини, яких приносили в жертву, повинні були бути без фізичних вад і мати чисту масть.

[137] Тобто навесні, влітку та восени.

[138] Вино із зерна – рисове вино.

[139] П’ять стосунків – стосунки між правителем і підданими, батьком і сином, чоловіком і дружиною та стосунки між друзями.

[140] Дев’ять категорій родичів – на думку одних коментаторів, тут ідеться про родичів у дев’яти поколіннях, на думку інших – про дев’ять ліній родичів.

[141] Опис подій 541 року до н.е. У Цзінь тоді правив Пін-гун (557-537 до н.е.).

[142] П’ять звуків (五音) – п‘ять тонів китайської гами.

[143] П’ять смакових відчуттів (五味) – солодкий, кислий, гіркий, гострий, солоний; п’ять кольорів (五色) – жовтий, червоний, синій (або зелений), білий, чорний.

[144] Інь, ян – світле й темне начала ян (阳) та інь (阴).

[145] П’ять начал або п’ять стихій (五行 усін).

[146] Чжао Мен – один із радників при дворі правителя Цзінь.

[147] Зірка Хо (火, Вогонь) – одна із центральних зірок у сузір’ї Скорпіона.

[148] Описані події відбулися в 524 р. до н.е.

[149] Цзи Шень – чиновник царства Лу (суч. пров. Шаньдун). Вітер жун – північно-східний вітер.

[150] Сун, Вей, Чень і Чжен – невеличкі царства північного Китаю.

[151] Пі Цзяо – міністр у царстві Чжен. З метою уникнення пожеж він пропонував принести в жертву дорогоцінні священні посудини.

[152] Цзи Тайшу – міністр у царстві Чжен.

[153] Оригінали т.зв. “дев’яти правил” (九则) Конфуція (пункти 1.1, 1.4, 1.14, 1.16, 2.4, 2.17, 5.10, 5.26 та 7.22 у перекладі) див. у Додатках (с. 248-9).

[154] Ю – одне з імен близького учня Конфуція Цзи Лу.

[155] Передмову й переклад (у відредагованому вигляді) наводимо за виданням: Дао-де-цзін / Пер. Ж.Ліньов та Ян Хін-шун // Всесвіт. – 1996. – № 5-6. – С. 118-133.

[156] Оригінал цього параграфу див. у Додатках (с. 247).

[157] Оригінал цього параграфу див. у Додатках (с. 247-8).

[158] Оригінал цього параграфу див. у Додатках (с. 248).

[159] П’ять кольорів і далі – див. прим. 1 і 2 на с. 59.

[160] Гао-цзи вчився у Мен-цзи, але щодо природи людини був іншої думки. Він вважав, що в самій людській природі немає ні гуманності, ні почуття обов’язку, але їх при бажанні можна виховати в себе.

[161] Мен-цзи хоче підкреслити: будь-що слід виконувати за його ж законами, і тільки тоді можна досягти успіху. Якщо Вчитель нехтує відповідними законами, то він не може навчити своїх учнів; так само, якщо учень не підкоряється законам, то ніколи не навчиться. Ці принципи діють у всьому, а в пізнанні вчення мудреців – тим паче. Без цього добре єство, закладене в людській природі, не зможе досягти своєї повноти.

[162] Один зі славетних “двох Ченів” сунської династії, Чен І (1033-1107) – філософ і педагог епохи Північна Сун (960-1127). Свого часу виступав проти політичних реформ Ван Аньши. Разом зі своїм братом Чен Хао (1032-1085) вчився у Чжоу Дунь’і. Відомий як духовний учитель Чжу Сі. У неоконфуціанській традиції філософське вчення, основи якого були закладені братами Чен (передусім, Чен І) і остаточного вигляду якому надав Чжу Сі, називають зазвичай “школою Чен Чжу”.

[163] Цзи Си (483-402 до н.е.) – філософ епохи Ворогуючих царств, онук Конфуція. За переказами, перейняв конфуціанське вчення від Цзен-цзи, учня Конфуція. Вважається, що три розділи книги “Лі Цзі”, зокрема “Чжун Юн”, написані саме ним, але достеменних історичних свідчень цьому немає; до того ж, зіставний текстологічний аналіз трактатів “Чжун Юн” та “Мен-цзи” свідчить швидше про хронологічну першість останнього. Тому цілком імовірно, що текст цього трактату належить більш пізньому автору ІІІ-ІІ ст. до н.е.

[164] Мен-цзи (372-289 до н.е.) – мислитель, педагог і політичний діяч епохи Ворогуючих царств. Послідовник етико-політичного вчення Конфуція, Мен-цзи значно розвинув його. Його трактат “Мен-цзи” мав неабиякий вплив на формування філософського світогляду вчених-неоконфуціанців епохи Сун.

[165] Шість сторін Всесвіту – південь, північ, захід, схід, верх і низ.

[166] Ян Ши (1053-1135) – вчений епохи Північна Сун, один із чотирьох славетних учнів школи братів Чен. Положення його основного твору “Збірка Черепахової Гори” справили неабиякий вплив на формування філософського світогляду Чжу Сі.

[167] Йдеться про Конфуція.

[168] Чжунні – одне з найпоширеніших імен Конфуція.

[169] Дещо видозмінена цитата з книги Конфуція “Лунь’юй”, розділ 6.

[170] Йдеться про розповсюдження через людей, а не автономне поширення (тут мовиться про дао -благо).

[171] Наявний тут ієрогліф мін (明) має такі основні значення: 1) світлий, ясний; 2) зрозуміти, збагнути (завдяки властивості людини мислити і розуміти). У даному контексті ці два значення суміщені в термін “прояснення” – проявлення чогось (тут: дао -блага) назовні через власне розуміння (просвітлення).

[172] Шунь – міфічний імператор Китаю, за переказами – останній правитель епохи “П’яти Імператорів” (五帝时代, бл. ХХVI-ХХІ ст. до н.е.), відомий своїми високими чеснотами та мудрістю в управлінні Піднебесною. Шунь разом зі своїм попередником Яо розглядається у конфуціанській традиції як ідеальний правитель усіх часів. Передав трон “приборкувачу потопу” Юю – першому імператору епохи Ся (ХХІІІ-ХVIІІ ст. до н.е.).

[173] У даному контексті більш влучним буде перекласти ієрогліф 中 не як “рівновага”, а як “середина” у значенні “оптимальний вибір між двома крайнощами”.

[174] Йдеться про Янь Юаня (521-490 до н.е., друге ім’я Хуей, прізвисько Цзи Юань), жителя князівства Лу і улюбленого учня Конфуція. Незважаючи на бідність, був наділений високими чеснотами. Згадується також у “Судженнях та бесідах”.

[175] Очевидно, йдеться про численні князівства та вотчини намісників, вимушено передані правителем династії Західна Чжоу (бл. ХІ ст. до н.е. – 771 до н.е.) удільним ванам.

[176] Цзи Лу (542-480 до н.е.), житель князівства Лу, учень Конфуція. Згадується також у “Судженнях та бесідах”.

[177] “Шицзін. Великі оди. Підніжжя Ханьської гори”. В оді оспівуються людські чесноти.

[178] Йдеться про всеосяжність і невичерпність дао -благо добродія (цзюньцзи).

[179] “Шицзін. Пісні царства Бінь. Тесання топорища” (пісня про сватання).

[180] Послух (щодо батьків), відданість (правителю), пошана (до старших братів), довіра (до друзів).

[181] Цю – прізвище Конфуція. Так називати себе міг лише сам Конфуцій.

[182] “Шицзін. Малі оди. Квіти сливи”. Тут ідеться про злагоду в сім’ї та любов між братами.

[183] “Шицзін. Великі оди. Повчання”. Тут даються настанови правителям династії дотримуватись ритуалу і виховувати чесноти, а також засуджується нікчемність деяких володарів.

[184] “Шицзін. Великі оди. Радість”. В оді оспівуються чесноти Чен-вана – другого правителя династії Чжоу.

[185] Вень-ван (“Освічений Правитель ”) – наприкінці епохи Шан був старійшиною клану Чжоу протягом 50-ти років і досяг значного зміцнення впливу свого клану в країні. Батько У-вана – першого правителя династії Чжоу після падіння останнього тирана династії Шан, Чжоу (Сіня).

[186] Ван Цзі (перше ім’я – Цзі Лє) – батько Вень-вана, син засновника клану Чжоу. Після свого сходження на трон, У-ван вшанував діда титулом Ван-цзі.

[187] У-ван (“Войовничий Правитель ”) – засновник китайської правлячої династії Чжоу.

[188] Тай-ван – засновник клану Чжоу, батько Ван Цзі.

[189] Чжоу-гун – молодший брат У-вана по лінії матері, політичний діяч династії Чжоу. Після смерті У-вана тривалий час був незмінним регентом малолітнього спадкоємця престолу, Чен-вана. Приборкавши у так званому “Східному поході” повстання претендентів на престол (братів У-вана), щедро нагородив землями удільних намісників і заснував Східну столицю династії – місто Лої (нинішній Лоян).

[190] Чжухоу (诸侯) – удільні правителі.

[191] Дафу (大夫) – за доханьських часів чиновник середнього рангу.

[192] Ши (士) – за доханьських часів чиновник нижчого рангу.

[193] Йдеться про порядок розташування капищ і храмів предків (昭穆 чжаому). Храм найстаршого предка розташовувався посередині, ліворуч від нього – храми по лінії батька (昭), а праворуч – сина (穆). За тим же правилом розташовувалися й місця поховань (могили) родичів на цвинтарі. У тому ж порядку шикувалися родичі чоловічої статі під час церемоній у храмі предків. Цей принцип дозволяв чітко вирізняти родичів за приналежністю до батьківської чи синівської ліній поколінь: віком, ступенем спорідненості, а також віддаленістю.

[194] Ритуали “пір року”: в оригіналі – дічан (谛尝). Ідеться про назви сезонних ритуалів у храмах предків. Дійство навесні називалося юе (禴), влітку – ді (谛), восени – чан (尝), а взимку – чжен (烝).

[195] Ай-гун – правитель князівства Лу з 494 по 476 до н.е.

[196] На родючому ґрунті очерет росте надзвичайно швидко.

[197] Йдеться про категорію “рівновага й виваженість” (中庸), яка визначає реалізацію людських благочинств / чеснот як у суспільному, так і в космічному вимірі.

[198] Йдеться про категорію “рівновага й виваженість” (中庸).

[199] Наголошується на об’єктивності дарованої небом щирості (“щирість від природи”), що зіставляється зі щирістю, набутою самою людиною в процесі самовдосконалення й опанування вчення.

[200] Тобто діяльність людини стосовно “речей” (навколишнього світу).

[201] Тобто внутрішні зміни у свідомості людини.

[202] Тобто моральне перевиховання людей і народу в цілому, перетворення лихого на добре.

[203] Щасливі знамення чженьсян (祯祥): чжень – зникнення чогось постійно присутнього, сян – поява чогось постійно відсутнього.

[204] Провісники нещастя (яонє, 妖孽): яо – демонічні рослини; нє – демонічні тварини й комахи.

[205] Стебла деревію і черепашачі панцирі – традиційні стародавні знаряддя для ворожби у Китаї.

[206] Можливо, йдеться про рухи ворожбитів під час ритуалу ворожіння. За іншою версією, мається на увазі поведінка людей (чотири кінцівки – руки й ноги).

[207] “Шицзін. Гімни Чжоу. Веління неба” (гімн-ушанування Вень-вана).

[208] Триста правил ритуалу – принципи так званої “канонічної етики”, тобто основні правила поведінки людей у суспільстві.

[209] Три тисячі настанов – принципи так званої “музичної етики”, тобто правила зразкової поведінки, спілкування та поводження з речами, деталізоване роз’яснення правил “канонічної етики”.

[210] Тобто святого або великомудрого.

[211] “Шицзін. Великі оди. Народ”. В оді оспівуються діяння Чжун Шаньфу – міністра Чжоу Сюань-вана.

[212] Ся (夏) – легендарна династія Китаю, існування якої досі історично не підтверджене. За переказами, правління дому Ся припадає на період приблизно з кінця ХХІІ по ХVII ст. до н.е.

[213] Ці – назва стародавньої країни, що існувала на території волості Ці, суч. пров. Хенань. За переказами, засновником Ці був потомок легендарного Юя (династія Ся) на ім’я Дунлоу-гун. Тут ідеться про неможливість говорити про ритуал усієї династії Ся лише на підставі свідчень, які збереглися на незначній території Ці.

[214] Інь (Шан-Інь) – династія Китаю. Існувала приблизно з ХVІІ по ХІ ст. до н.е.

[215] Сун – назва стародавньої країни, що знаходилася на південь від волості Шанцю суч. пров. Хенань. За переказами, засновником Сун був Вей Цзиці – молодший брат останнього правителя династії Шан, тирана Чжоу.

[216] Династію Чжоу (ранній період) конфуціанці вважали “золотим віком” моральності та високої етики відносин.

[217] Дещо видозмінена, ця фраза зустрічається у творі “Судження та бесіди” Конфуція, зокрема, у розділах “Управління” (2) та “Ба Цзяо” (3).

[218] Вень-ван, У-ван та Чжоу-гун.

[219] “Шицзін. Гімни Чжоу. Політ чаплі” (пісня, в якій чжоуський правитель вітає вельможних гостей).

[220] Чжунні – див. прим. 5 на с. 86.

[221] Яо – міфічний імператор Китаю, за переказами, четвертий правитель епохи “П’яти Імператорів” (五帝时代, бл. ХХVІ-ХІ ст. до н.е.), відомий своїми високими чеснотами. Добровільно передав трон Шуню.

[222] Плин небесного часу – зміна пір року, тобто річний календарний цикл.

[223] Серединна Держава – Китай (中国).

[224] “Шицзін. Пісні царства Вей. Красуня”. Йдеться про незабутнє враження, яке справила на вейського Чжуан-гуна при першій зустрічі його дружина красуня Цзян.

[225] “Шицзін. Малі оди. Перший місяць року”.

[226] “Шицзін. Великі оди. Повчання” (пісня про сватання).

[227] Тобто поводитись так, що навіть у відкритому для сторонніх очей місці не соромитися за свої вчинки.

[228] “Шицзін. Гімни Шан. Предкові” (гімн правителям Шан, попередникам царства Сун; виконувався під час церемонії жертвоприношення).

[229] “Шицзін. Гімни Чжоу. Освіченим предкам”. Гімн виконувався правителем Чжоу на церемонії роздачі наділів своїм намісникам.

[230] “Шицзін. Великі оди. Небесний володар”. У цій оді розповідається про заснування дому Чжоу.

[231] “Шицзін. Великі оди. Народ”.

[232] Цитата із: “Шицзін. Великі оди. Вень-ван”.

[233] Першонароджений (先生) – шанобливе звертання до старшого або звертання учнів до вчителя в давньому Китаї.

[234] Чжун (锺) – міра ваги, 640 літрів.

[235] Це означає, що під час призначення людей на державні посади необхідно керуватися не їхнім соціальним становищем, а особистими якостями, намагаючись таким чином висувати лише талановитих та здібних.

[236] Ван (王) – удільний правитель; гун (公) – найвищий із п’яти розрядів чиновників (公 гун, 侯 хоу, 伯 бо, 子 цзи, 男 нань); ши (士) – за доханьських часів чиновник нижчого рангу; дафу (大夫) – за доханьських часів чиновник середнього рангу, радник вана.

[237] Цін (卿) – міністр; сян (相) – канцлер.

[238] Йдеться про глухих, німих, кульгавих на одну чи обидві ноги, калік та людей зі спотвореними руками чи ногами.

[239] Йдеться про те, щоб закони не тільки приймалися, але й пояснювалися народу, щоб люди розуміли і чітко уявляли собі прагнення володаря, шлях його керування. У тексті невипадково вжите слово “пояснювати” – народ не обговорює закони, а підкоряється їм. До обговорення законів могли долучатися лише талановиті чиновники дафу та досвідчені вчені ши.

[240] Чжуань, або Чжуаньсюй (颛顼, 2513-2435 до н.е.), – легендарний китайський імператор, який вважався предком роду правителів Чу, до якого належав зокрема сам Цюй Юань.

[241] У давньому Китаї людина мала два імені: мін (名) та цзи (字). В аристократичних сім’ях хлопчикам у 3 місяці батьки давали ім’я мін. Після здійснення обряду повноліття у 20 років старшина давала юнакам ім’я цзи, що давало їм право брати участь у діяльності аристократичної верхівки. Чжен Цзе (正则) – “справедливий закон”; ці ієрогліфи мають також значення “рівний” (ім’я китайця завше має свій смисл, воно часто виражає мету чи принципи, які ніби обумовлюють життєвий шлях людини). Лін Цзюнь (灵均) – “красивий і рівномірний”, проте є ще значення “плато”.

[242] Дудник даурський (в оригіналі蘼芜) – багаторічна трав’яниста рослина з тонкостінними гладкими стеблами фіолетового забарвлення. Росте на берегах рік та у заростях чагарників. Занесена до Червоної Книги.

[243] Сумах (в оригіналі 宿草) – деревна або чагарникова рослина з дрібними квітками, зібраними у волотисті або колосовидні суцвіття. У давньому Китаї цю рослину приносили в жертву місяцю.

[244] Баский кінь – алегорія швидкого збагачення країни. Автор сподівається, що удільний ван дозволить йому вказувати дорогу до збагачення.

[245] Сяський Юй (2205-2197 до н.е., засновник династії Ся), Шанський Тан (або Чен Тан, 1783-1753 до н.е., засновник династії Інь; він скинув останнього вкрай жорстокого правителя династії Ся Цзє-вана) і Чжоу Вень-ван (батько У-вана, засновника династії Чжоу; вважався взірцем мудрості й доброчесності).

[246] Чжоу, чи Чжоу-ван (1154-1122 до н.е.), – останній правитель династії Інь (Шан). Ім’я його стало синонімом жорстокого тирана. Проти нього підняв повстання засновник чжоуської династії У-ван. У 1122 до н.е. він розгромив іньські війська, а Чжоу-ван покінчив із собою, кинувшись у вогонь.

[247] Му (亩) – міра площі, 1/16 гектара.

[248] Тут і далі – в оригіналі трава хуей (蕙) – багаторічна трав’яниста рослина, що має вузькі, довгі гострі листки, розквітає на початку літа жовто-зеленими запашними квіточками. Дико росте в горах. В “Лісао” – алегорія благородних мужів (цзюньцзи, 君子). Слово хуей може позначати як лаванду, так і вид орхідеї.

[249] Духен (杜衡) – багаторічна трав’яниста дикоросла рослина, цвіте фіолетовими дрібними квітками. З коріння і стебел виготовляють ліки. Усі перелічені запашні й квітучі рослини – алегорія талантів, що їх Цюй Юань “виростив” при дворі чуського вана.

[250] Байчжи (白芷) – багаторічна трав’яниста рослина з білими квітами й овальними плодами. Корінь товстий і запашний. Використовується як ліки в китайській медицині.

[251] Білí (薜荔) – дерев’яниста рослина з витким стеблом, овальними листками та округлими плодами, з яких роблять крохмаль.

[252] Касія (в оригіналі 菌桂) – рід рослин родини цезальпінієвих, відомо близько 500-600 видів. Поширена у тропіках та субтропіках. Належить до лікарських рослин.

[253] Хушен (胡绳) – у древніх книгах вид духмяної трави.

[254] Пен Сянь – мудрий радник одного із правителів династії Інь. За переказом, правитель нехтував порадами Пен Сяня, і той на знак протесту втопився в річці.

[255] Гунь (鲧) – батько легендарного імператора Юя. За переказом, Гуня покарав імператор Шунь під горою Юйшань, звинувативши у невмілій боротьбі з повінню. Ця подія сталась у ХХІІІ ст. до н.е.

[256] Колючки – в оригіналі цзілі (蒺藜), однорічна трав’яниста рослина, стебла якої стеляться по землі. Має жовті маленькі квіточки, а на шкірці плодів – невеликі колючки. Насіння використовується в медицині.

[257] Сянцзян і Юаньцзян – річки, що течуть у пров. Хунань і впадають в озеро Дунтін.

[258] Ці – другий володар доби Ся, син Юя.

[259] “Дев’ять дум” і “Дев’ять наспівів (елегій)” – назви давніх мелодій, які прославляли успіхи імператора Юя в управлінні імперією. За легендою, Ці вкрав їх у Бога і поширив між людьми.

[260] Хоу І (后异) – правитель князівства Цюн, який жив у ХХІІ ст. до н.е., узурпував владу династії Ся і за це був убитий своїм радником Хань Чжо.

[261] Цзє – останній володар Ся.

[262] Іньський Чжоу-ван – останній правитель династії Інь, відомий своєю жорстокістю. Якось, будучи в гніві, він наказав стратити своїх відданих міністрів і приготувати з них кривавий соус.

[263] Цан’у – гора в суч. пров. Хунань. Там, за легендою, похований легендарний імператор Шунь.

[264] Сіхе (羲和) – за легендою, мати десяти сонць, що по черзі виходили на небо. Сіхе ж у деяких легендах фігурує і як візниця сонця, що поганяє шістьма драконами.

[265] Яньцзи – гора, в печеру в якій щодня ховається сонце.

[266] Сяньчи (咸池) – за легендою, місцевість, де щодня купається сонце перед виходом на небо (досл. солоне озеро).

[267] Фусан (扶桑) – величезна шовковиця, на якій відпочивають сонця.

[268] Луань (鸾) – міфічна птаха, що уособлювала гуманних і мудрих людей.

[269] Байшуй (白水) – ріка, що витікає з гір Куньлунь.

[270] Йдеться про палац Весни, де, за легендою, жив володар Сходу Цін-ді (青帝 синій імператор).

[271] Яшмове дерево Цюн (琼) росте на Куньлуні поруч з іншими деревами, що оточують палац Жовтого імператора (黄帝).

[272] Фуфей – дочка легендарного першопредка Фусі. Втопилася в р.Ло, а потім стала духом цієї річки.

[273] Сваха (жінка, що підбирала пару) – Цзянь Сю, за легендою, чиновник Фусі. За іншою версією, ієрогліфи цзянь сю (蹇脩) виступають тут синонімом до слова музика – ліричний герой хоче за допомогою музики передати свої почуття.

[274] Цюнши (穷石) – легендарна гора, де жив стрілець Хоу І.

[275] Вейпань – легендарна річка, що витікає з-під гори Яньцзи.

[276] Цзянь Ді – донька вождя древнього племені Юсун. За легендою, жила в яшмовій вежі й була видана за Діку (帝喾), засновника династії Шан.

[277] Чжень (鸩) – міфічний птах. Алегорія легковажних, вітряних людців (小人 сяожень).

[278] Насправді Діку вже був одружений із Цзянь Ді, чого не знав Цюй Юань.

[279] Шао Кан – шостий імператор епохи Ся. Після того, як його батько Сян був убитий, він утік до племені (Ю)юй, і вождь цього племені видав за нього двох дівчат.

[280] Імперата (в оригіналі 茅) – див. прим. 1. на с. 33.

[281] Запашна трава – тут алегорія красунь, а також високоморальних і талановитих мужів.

[282] У поемі полин вважається “злою” травою. Тут є алегорією негативної сутності людини.

[283] Підтекст: про якість таланту та людської сутності вони не можуть судити й поготів!

[284] Усянь – відома ворожка того часу.

[285] Цзюі (九疑), інша назва Цан’у (苍梧), – гора у центр. част. Китаю (неподалік від суч. м. Сіаня), на якій був похований легендарний імператор Шунь.

[286] За легендою, в місцевості Боянь (у суч. пров. Шаньсі) жив раб Бо Юе, який працював на спорудженні земляних стін. Удін – Інь Гао-цзун, 23-ій імператор епохи Інь, що збирав таланти до свого двору. Якось він побачив уві сні святого, що намалював образ Бо Юе. Після цього імператор знайшов раба і відразу ж зробив його чиновником. Сян (宰相 цзайсян) – управлінець найвищого (після імператора) розряду.

[287] Іньська столиця – м. Чжаоге (у суч. пров. Хенань).

[288] Нінці жив у царстві Ці в період Весен та Осеней (Чуньцю).

[289] Мао (茅) – імперата (див. прим. 1. на с. 33).

[290] Духмяні трави у всій поемі – алегорія благородних людей.

[291] Цзєче та свистуля – в оригіналі цзєче (揭车) й міу (蘼芜), місцеві види духмяних трав у пров. Хубей та Хунань. За іншими джерелами, міу позначає паростки чуаньсюн (川芎), багаторічної трав’янистої рослини, що росте в Сичуані та Юньнані, має білі квіти, овальні плоди. Зі стебел та коріння роблять ліки.

[292] Чишуй (赤水) – річка, що витікає з Куньлуня.

[293] Володар Заходу – легендарний Шао Хао (少昊).

[294] Бучжоу – вершина на північному заході Куньміна.

[295] Західне море – за легендою, море на крайньому заході Китаю. За іншою версією, озеро Цінхай воднойменній провінції.

[296] За легендою, сяський Ці викрав у небесного імператора “Дев’ять мелодій” і приніс їх людям. Шао (韶) – назва музичного твору (пісні), що приписувався міфічному імператору Шуню. Слово шао означає продовжувати; назва ця тлумачилась як “продовження” шляху “божественного володаря” Яо, по шляху якого йшов Шунь.

[297] Божество на ім’я Фусі, за переказами походить із національної меншини мяо. Вважався першопредком людства, а також верховний богом Неба. За іншим тлумаченням, “тай’і” (в оригіналі 东皇太一 східний імператор Тай’і) – назва зірки, володар якої вважався богом Неба. Його храм був розташований на сході країни Чу, батьківщини Цюй Юаня.

[298] Ідеться про народні китайські інструменти юй (竽, 36 трубочок, з’єднаних між собою) та се (瑟, схожий на цитру, мав 25 струн).

[299] Оригінал цього вірша див. у Додатках (с. 249-50).

[300] За легендами, Хебо – дух ріки Хуанхе (河伯 річковий дядько), який прославляється у вірші; це пісня-діалог, яку виконують жрець, одягнений самим Хебо, та жриця, що “грає” його кохану. Щодо ролі жінки в цій пісні, думки дослідників розійшлися. Одні вважають, що жінка – то дух річки Ло (вона протікає в пров. Хенань і впадає в Хуанхе); вірш оспівує кохання двох духів. На думку інших духи в пісні зумисне граються, і врешті Хебо одружується з жінкою.

[301] Легендарна гора. У давнину вважалося, що з цієї гори витікає Хуанхе.

[302] Це десятий твір із “Дев’яти пісень” Цюй Юаня. У давнину словом 殇 (назва твору в оригіналі – «国殇») називали людину, яка померла, не досягнувши 20-річного віку, або ж ту, що померла на чужині. Згідно з історичними записами, в період правління Чу Хуай-вана (328-299 до н.е.) між країнами Чу й Цінь постійно точилися війни. 312 року – битва в Дан’яні, Чу зазнала великої поразки, втративши 80 тис. воїнів, зокрема й генерала Цюй Гая. Того ж року Чу раптово напала на Цінь, і битва відбулася в Лантені – знову закінчилася великою поразкою Чу. 301 року Цінь об’єдналася з Ці, Хань та Вей і напала на Чу; вбито чуського генерала Тан Мея. Наступного року Цінь знову напала на Чу – остання втратила 20 тис. воїнів, вбито генерала Цзін Цюе. 299 року Цінь захопила вісім чуських міст. У всіх цих битвах Чу зазнала великих людських втрат, ворогові також дісталися значні земельні площі. Наслідки війни негативно відбились на державній могутності країни. У вірші вшановується пам’ять тих воїнів, що пожертвували власним життям заради Батьківщини.

[303] Списи, виготовлені в країні У.

[304] У давнину в колісницю запрягали четвірку коней, що розташовувалися на одному рівні.

[305] Луки, виготовлені в країні Цінь.

[306] Йдеться про дві душі – душу розуму (魂), яка зі смертю людини відлітала на небеса, та душу тіла (魄), що гинула разом із ним.

[307] Бо І – старший син володаря країни Гучжу, що існувала наприкінці епохи Інь (1300-1046 до н.е.) на території південно-західної частини суч. пров. Ляонін. Батько Бо І заповів трон своєму третьому сину Шу Ці, та коли батько помер, Шу Ці хотів віддати трон Бо І, але той відмовився; вони разом втекли з країни до царства Чжоу (ХІ-ІІІ ст. до н.е.), де тоді правив Вень-ван. Незабаром Вень-ван помирає, і на його місце стає У-ван, який готує військо проти іньського правителя Чжоу-вана. Брати Бо І та Шу Ці прагнули зупинити його, нагадуючи про синівський обов’язок та гуманність, протистояли його діям. Але У-ван не послухався, переміг Чжоу-вана й заснував династію Чжоу. Брати, вважаючи, що тепер одного жорстокого правителя змінив інший, переконували населення на знак протесту не вживати чжоуської їжі. Вони померли з голоду. За іншими джерелами, Бо І – чиновник, що відав політикою і освітою за часів міфічного імператора Яо (2356-2258 до н.е.). Цюй Юань вчиться в Бо І принципів управління державою.

[308] Йдеться про розроблену в чжоуській натурфілософії концепцію космогенезу, яку потім запозичив і розвинув даосизм (див. § 45 “Даодецзіну”). За цією концепцією, світ початково перебував у хаотичному стані, а потім розділився на “верх” і “низ” – відбулася поляризація на Світле (Чоловіче, Ян) і Темне (Жіноче, Інь) начала, які, взаємодіючи одне з одним, утворили тріаду нових сутностей – Небо, Землю і Людину. Цюй Юань прагне довести, що такі уявлення є плодом абстрактних, теоретичних висновків, оскільки ніяких наукових знань про цей період світового буття, певна річ, не існує.

[309] За давніми уявленнями, небесний світ складається із дев’яти вертикально розташованих шарів чи сфер.

[310] За давньокитайськими астрологічними і космологічними уявленнями, небо ділиться уздовж (по меридіанах) і впоперек (по паралелях), і ці лінії ніби утворюють сітку, що покриває небесний купол ізсередини. У вірші йдеться про вузлики на цій сітці.

[311] Вважалося, що зірка Тяньцзі (天极) утворює “вершину” Неба – звідси й назва.

[312] Вісім стовпів (八柱) розташовані у крайніх точках чотирьох частин та напівчастин світу і підпирають собою небесний купол (у вигляді шатра). Як правило, вони асоціюються з гірськими масивами, проте останні пролягають у північних і західних районах Китаю, тому південна й східна частини небесного простору виявляються ніби без опори.

[313] Образне уявлення про Небо й Землю як про божественну подружню пару, що породжує все суще.

[314] Вказівка на універсальну для китайської культури дванадцятичастинну композицію усього соціокосмічного Всесвіту (також 12 сузір’їв, 12-ричний цикл обчислення часу тощо).

[315] Менси (蒙汜) – міфічна ріка з високим скелястим берегом. Протікає на крайньому заході; за неї заходить сонце.

[316] Йдеться про легендарного місячного зайця, що товче у ступі порошок безсмертя.

[317] Тут згадується малозрозумілий (певно, втрачений пізніше) міфологічний сюжет про богиню Нюй Ці – очевидно, покровительку шлюбу і материнства. Бо Цян та Хуей Ці – її сини, або ж, на думку інших коментаторів, – самостійні персонажі, перший із яких вважався злим духом, що насилав хвороби, мор та руйнівні бурі, а другий – доброю божественною істотою (конкретні функції неясні).

[318] Східна зоря – зірка в сузір’ї Діви, яка, за спостереженнями китайців, зникала з першими ранковими променями.

[319] “Ода сові” була написана поетом незадовго до смерті (у 168 до н.е.), коли він перебував на засланні у районі суч. м. Чанша у пров. Хунань (терит. давнього князівства Чу). Уривки оди в оригіналі див. у Додатках (с. 250-1).

[320] Рік Чань’е (单阏) – 6-ий рік (174 до н.е.) правління ханьського імператора Вень-ді (правив у 179-156 до н.е.).

[321] День генцзи (庚子) – перший день четвертого місяця.

[322] Тут перефразовано вислів Лао-цзи: “Нещастя. Воно – основа, на якій тримається щастя. Щастя. У ньому є нещастя” (“祸，福之所倚。福，祸之所伏”, із § 58 “Даодецзіну”).

[323] У – наймогутніше князівство в період Весни та Осені (Чуньцю).

[324] Фу Ча (помер у 473 до н.е.) – правитель царства У.

[325] Хуейцзі – гори, де було розбито князівство У.

[326] Гоу Цзянь (помер у 465 до н.е.) – правитель південного князівства Юе. За часів його правління Юе, розгромивши князівство У, стало наймогутнішим серед китайських князівств.

[327] Лі Си (помер у 208 до н.е.) – радник першого китайського імператора Цінь Шихуана (259-210 до н.е.), відомий своєю жорстокістю та деспотизмом. Потрапив у немилість імператора і був страчений іншим радником Чжао Гао.

[328] Фу Юе – радник володаря династії Шан-Інь Удіна (1324-1265 до н.е.). Спочатку був проданий у рабство, а згодом звільнився і став першим міністром.

[329] Даоси вважали, що все у світі, зокрема й людина, може перевтілюватися.

[330] Чжуан-цзи об’єднав дао з об’єктивним духом людини. Він говорить: “Небо й земля народилися разом зі мною, все суще є одним цілим зі мною” (із розділу “Чжуан-цзи” “Мови про всі речі”, «齐物论»).

[331] За даоським віровченням, Велика людина (大人) – та, яка живе за законами природи. Даоси вважали, що будь-яка річ може перевтілюватися в іншу, тому необхідно з однаковою повагою ставитися до всього в навколишньому світі.

[332] Баскі прекрасні коні – алегорія талановитих і високоморальних мужів.

[333] Чумиза – зернова і кормова трав’яниста рослина родини злакових.

[334] Шип – виступ на деталі, що вставляється у відповідний отвір (паз, гніздо) іншої деталі чи предмета для їх скріплювання.

[335] Алегорія обивателів, бездарних людей.

[336] У давнину воїни в поході, щоб мовчати, затискали між зубами дерев’яні пластинки, схожі на китайські палички для їжі.

[337] Тай-гора (泰山) – священна гора, розташована у пров. Шаньдун.

[338] Ціньхен (秦蘅) – поєднання двох ієрогліфів: 秦 духмяна трава (за іншою версією, назва дерева) та 蘅 (杜衡) духен (див. прим. 3 на с. 117).

[339] Тіян (荑杨) – паростки молодої тополі.

[340] У творі відбувається протиставлення чоловічого вітру жіночому. Йдеться про вітер- інь та вітер- ян.

[341] Тераса Юньменська – від назви озера Юньмен (云梦), розташованого в суч. пров. Хубей. Це озеро згадується в оді Сун Юя “Свята фея”, сюжет якої є продовженням даної оди.

[342] Тан – гора в суч. пров. Хубей.

[343] У (巫山 Відьмина гора) – гора в суч. пров. Сичуань.

[344] Ідезія багатоплідна (в оригіналі 椅) росте в південному Китаї та Японії, має м’ясисті, багатонасіннєві ягодоподібні плоди, що дозрівають у серпні-листопаді й нагадують горобину.

[345] Мен Бень і Ся Юй – мужні воїни періоду Ворогуючих царств (475-221 до н.е.).

[346] Єгань (射干) – багаторічна трав’яниста рослина; корінь використовують у медицині.

[347] Цзєче (揭车) – вид духмяної трави, що росте у пров. Хубей.

[348] Вансуй (王睢) – вид горобця. Чуцзю (楚鸠) – водяна птаха, яка любить їсти плоди шовковиці і п’яніє від них. Цзигуй (姊归) – зозуля. Чженмін (正冥)та чуйцзі (垂鸡) – дрібні птахи, що високо гніздяться і люблять літати зграйками.

[349] Сяньмень Гаоці – відлюдник, що жив у ІІІ ст. до н.е.; по смерті зарахований до сонму святих.

[350] Мао Цян та Сі Ши – знамениті красуні древності (V ст. до н.е.).

[351] Йдеться про імператора Хань У-ді (правив упродовж 140-87 до н.е.).

[352] Повіт Шу – місцевість на території суч. пров. Сичуань.

[353] Цзінь (金) – міра ваги, у давнину близько 250 г.

[354] Утун (梧桐), або катальпа, – див. прим. 2 на с. 35.

[355] П’ять кольорів – див. прим. 2 на с. 59.

[356] Маобіади – Мао (昴) й Бі (毕), дві зірки, які гарно видно при сході сонця в п’ятому‑шостому місяцях за місячним календарем.

[357] Вісім меж – вісім сторін і напівсторін світу.

[358] Безформенне – тут: небуття.

[359] Шість боків – чотири сторони світу, зеніт і надир.

[360] Небо тут уявляється в образі балдахіну над колісницею-землею, що закріплений на чотирьох шнурах, відповідно, на чотирьох сторонах світу.

[361] Три світила – сонце, місяць та зірки.

[362] Лінь (цілінь, 麒麟) та фенікс (凤凰) – міфічні тварини, поява яких нібито приносить щастя.

[363] Луані (鸾) – птахи, на яких мандрують безсмертні.

[364] Веселка і не

Дата добавления: 2015-11-30