Читайте также:
|
Переетерифікацією називають реакцію обміну ацилами при взаємодії молекул двох складних ефірів. У більш широкому значенні переетерифікацією в органічній хімії називають усі процеси, при який кислотні радикали в складних ефірах змінюють своє положення стосовно спиртового радикала. Під процесом істинної переетерифікації триацилгліцеринів розуміють дві хімічні реакції:
1. реакція взаємодії між двома складними ефірами, що складається у взаємному обміні їх жирнокислотними радикалами проходить за схемою:
Такі реакції називають реакціями міжмолекулярної (інтермолекулярної) переетерифікації.
реакція переміщення жирнокислотних радикалів усередині однієї молекули триацилгліцерина, або реакції внутримолекулярної (інтрамолекулярної) переетерифікації проходить за схемою:
В деяких джерелах витиснення однієї кислоти з ефіру іншою кислотою — ацидоліз, — а також витиснення одного спирту іншим — алкоголіз, - прийнято розглядати так само, як реакції переетерифікації. Реакцію алкоголізу використовують у промисловості: суміши моно- і дігліцеридів, що одержують у результаті дії на жир надлишку гліцерину у присутності каталізатора (алкоголіз) мають емульгуючу дію та використовується як добавка до харчових жирів.
Ацидоліз полягає у введенні у високомолекулярні гліцерини низькомолекулярніх жирних кислот. У деяких випадках у триацилгліцерини, що містять низькомолекулярні кислоти (кокосова чи пальмоядрова олія), уводяться високомолекулярні кислоти, що дає можливість досягати зміни консистенції жиру і підвищення його температури плавлення.
Обмін радикалами кислот між триацилгліцеринами вперше був замічений Гiльдичем. Він встановив, що якщо змішати між собою при кімнатній температурі ацилгліцерини стеаринової і пальмітинової кислот, то через якийсь час у розчині з'являються молекули змішаних ацилгліцеринів, тобто пальміто-стеарати.
Таким чином, молекули ацилгліцеринів не являють собою статичної системи, у якій усі радикали кислот строго прикріплені до своїх зв'язків. Між молекулами ацилгліцеринів протікає безупинний процес взаємообміну кислотними радикалами до встановлення деякої рівноваги.
Швидкість переміщення кислотних радикалів у ацилгліцеринах жирів залежить від ряду причин, у першу чергу від міцності зв'язку, що розривається, і від характеру електронної структури молекули ацилгліцерина.
На швидкість обміну радикалів жирних кислот у гліцеридах великий вплив має також структура молекул самих кислот, їхня величина (довжина вуглецевого ланцюга), ступінь ненасиченості та конфігурація.
Крім того, швидкість переміщення кислотних радикалів у гліцеридах залежить від того, що переетерифікується: індивідуальний жир чи суміш жирів.
Реакція обміну радикалів жирних кислот вимагає деякої енергій активації, і тому температурний фактор звичайно також сильно впливає на швидкість обміну.
При кімнатній температурі реакція переміщення кислотних радикалів між молекулами складних ефірів протікає з незмірно малою швидкістю, що може бути збільшена за рахунок зміни умов ведення процесу (підвищення температури, уведення каталізатора й ін.) зі збереженням характеру зв'язку радикалів кислот у цих ефірах.
Однак проводити процес переетерифікації жирів при підвищених температурах недоцільно, тому що при цьому можуть протікати небажані побічні процеси, зокрема, утворення значних кількостей ізоолеїнових кислот. Також підвищення температури проведення процесу до 250ºС, при який реакція набуває помітної швидкості, призводить дотермічного розкладу ефірів.
Тому процес переетерифікації звичайно проводять у присутності спеціальних каталізаторів, що різко знижують енергетичний бар'єр активації, і процес протікає при порівняно низькій температурі (16 - 50°С). Процес переетерифікації жирів можна зупинити на будь-якій стадії шляхом руйнування каталізатора при введенні в систему води.
Відомо, що фізичні властивості жирів визначаються не тільки жирнокислотним складом, їхнім поліморфізмом і фазовим складом, але і характером розподілу кислотних радикалів у молекулах ацилгліцеринів, що визначається співвідношенням різних типів ацилгліцеринів у жирі. Так, наприклад, при одному й тому ж чи близькому складі жирних кислот, але різному їхньому розподілі жири можуть різко розрізнятися по своїх фізичних властивостях (масло какао і баранячий жир). З усіх розглянутих видів переетерифікації для жиропереробної промисловості в даний час найбільший інтерес являє міжмолекулярна переетерифікація.
Експериментальні дослідження з вивчення процесу міжмолекулярної переетерифікації дозволили намітити два основних типи реакцій міжмолекулярної переетерифікації, а саме: реакції, що протікають з утворенням максимальної кількості середнеплавких гліцеридів (дінасичених-мононенасичених і мононасичених-діненасичених) і реакції, що протікають з утворенням максимальної кількості високоплавких гліцеридів (тринасичених).
Реакції першого типу протікають при температурі, що значно перевищує точку плавлення вихідного жиру, і продовжуються приблизно доти, поки не наступить рівновага. Процес переетерифікації, що проводять до досягнення статичного розподілу жирних кислот в гліцеридах, називають переетерифікацією однофазною, статичною, неспрямованою, рендомізацією або гомогенізацією. Характернию рисою цього процесу є одержання продукту зі стійкою статистичною структурою і стійкими постійними фізико-хімічними властивостями. Процес проводиться в рідкій фазі. Можна підібрати по кислотному складу такі суміші, що після переетерифікації утворять жири з бажаним гліцеридним складом, температурою плавлення і твердістю, що має винятково важливе практичне значення.
Другий тип реакції міжмолекулярної переетерифікації, що супроводжується максимальним утворенням тринасичених гліцеридів, у літературі прийнято називати спрямованою переетерифікацією.Процес проводиться в системі твердої і рідкої фаз. Температура процесу підбирається так, щоб високоплавкі компоненти знаходилися під час реакції у твердому стані, низькоплавкі — у рідкому. Сам процес переетерифікації проходить винятково в рідкій фазі і проводиться до досягнення статистичного розподілу жирних кислот у ацилгліцеринах рідкої фази. Однак у цьому випадку стан рівноваги практично ніколи не досягається, тому що всі що утворились високоплавкі ацилгліцерини виділяються з реакційного середовища, переходячи у твердий стан. Остаточно отриманий продукт реакції має склад гліцеридів, що значно відрізняється від статистичного, і є сумішшю найбільше високоплавких гліцеридів і найбільше низкоплавких. Цей вид реакції міжмолекулярної переетерифікації ефективно можна використовувати для поділу жиру на фракції.
Процес спрямованої переетерифікації жирів можна вести до повного видалення з жиру всіх насичених жирних кислот у вигляді високоплавких тринасичених ацилгліцеринів Його можна робити як з нейтральними розчинниками, так і без них.
Проведення переетерифікації жирів, особливо в розчинниках, дозволяє відокремлювати із суміші гліцеридів майже чисті тринасичені гліцериди й одержувати жири, що складаються із суміші однієї, двох і трьох груп гліцеридів, що мають різні властивості.
Багатьма дослідниками відзначається, що кристалічна структура жиру в процесі переетерифікації різко змінюється. Особливо це помітно у свинячого жиру. До переетерифікації він кристалізується у формі великих прозорих кристалів, а після переетерифікації стає мілкокристалічним, пластичним, що дозволяє використовувати його і якості шортингів і кондитерських жирів, уживаних у хлібобулочних виробах.
Те, що в процесі переетерифікації фізичні властивості жиру помітно змінюються, є доказом нестійкості структури гліцеридів природних жирів. Молекули ацилгліцерину жирів синтезовані природою таким чином, що завдяки своїй структурі за визначених умов вони можуть піддаватися переетерифікації.
3 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА
В харчовій промисловості в якості поверхнево-активних речовин широко використовуються ефири полігліцеролу та жирних кислот.
В промисловості полігліцероли та їх ефіри одержують конденсацією гліцеролу і переетерифікацією (очищеного) продукту жирами або етерифікацією вільними жирними кислотами. При цьому кінцевий продукт являє собою суміш ефірів полігліцеролу, моно-, ді- і триацилгліцеролів, вільного гліцеролу та полігліцеролу.
В даній науковій роботі було досліджено можливість одержання ефірів полігліцеролу та жирних кислот реакцією між пальмовим стеарином та гліцератом натрію.
На першій стадії була проведена реакція між гліцеролом і гідроксидом натрію. Реакція відбувається за схемою:
Реакцію проводили за методикою, описаною в п.????
Крім основної реакції в присутності гідроксиду натрію відбувається поліконденсація глицерола:
Цілком імовірна й реакція між утворилися олігомерами глицерола і гідроксидом натрію. Тому кінцевий продукт, отриманий на першій стадії, являє собою суміш гліцерата натрію, олігомерів глицерола, натрієвих похідних цих олігомерів і, не вступив у реакцію, гліцеролу.
Отриману суміш, після відгону розчинника, використовували на другій стадії, як реагент в реакції переетерифікації з пальмовим стеарином. Ймовірна схема реакції однієї з аналогічних реакцій:
Реакцію проводили за методикою (п??).
Для отримання продукту визначили визначили зміст мила і непрореагировавшего гліцерата натрію (методика п.?). привести розрахунок
Далі з кінцевого продукту відмили мило, залишок гліцерата натрію і гліцерину за методикою описаної в п.????
Для оцінки поверхнево-активних властивостей отриманого продукту визначили стійкість емульсії для системи вода - соняшникова олія - емульгатор. В якості емульгатор брали отриманий продукт у різних концентраціях. Стійкість емульсії визначали за методикою, описаною в п???? Для порівняння так само визначили скойкость емульсії для промислових полігліцеролов. Як зразок брали полігліцерол поліріценолеат фірми Даниско????
Так як в поверхнево-активних речовинах допускається вміст мила, визнач стійкість емульсії для продукту до відмивання мила. Для підтвердження того, що поверхнево-аклівние властивості продукту обумовлені саме ефірами полігліцеролов, а не мила, зварили мило і визначили для нього стійкість емульсії. Так само для порівняння була визначена стійкість емульсії для кінцевого продукту після відмивання мила.
Дані розрахунків стійкості емульсії для різних зразків зведені в табл???
На підставі даних табл??? постороен графік залежності стійкості емульсії від концентрації поверхнево-активної речовини...
З графіка видно, що отриманий емульгатор проявляє досить високу емульгуючу здатність у всьому діапазоні концентрацій і має перевагу над промисловим при концентраціях вище 0,1%. Також видно, що мило, яке міститься в отриманому продукті, само по собі не дає задовільних результатів.
| Концентрація, % | Стійкість отриманного продукту, % | Стійкість PGPR Danisco, % |
| 0.05 | ||
| 0.1 | ||
| 0.15 | ||
| 0.2 |
Так само визначили тип емульсії отриманого продукту і промислових полігліцеролов (методика п???)……
КАКИЕ РАЗМЕРІ КАПЕЛЬ И КАКОВ ВІВОД СЮДА ЗАТУЛИТЬ
5 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
5.1 Загальні питання охорони праці
Якісна й економічно ефективна робота на промислових хімічних підприємствах і в лабораторіях вимагає створення і виконання здорових і безпечних умов праці.
Основними законодавчими актами в області охорони праці є: Кодекс Законів про Працю, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, що привели до втрати працездатності", Закон України «Про охорону праці», листопад 2002 р [51]. Існують також спеціальні законодавчі акти.
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, направлених на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності [51].
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
– пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
– підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
– комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
– соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
– встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності залежно від форм власності та видів діяльності;
– адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;
– використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
– інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та, (їх представниками) між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
– використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва [51].
5.2Організація управління охороною праці на підприємстві
Відповідно до ст. 13 закону [51] роботодавець (в даному випадку – ректор) зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
З цією метою роботодавець (ректор) забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:
- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;
- розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;
- впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки;
- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень, умов праці, оцінку технічного стану устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;
- здійснює контроль за додержанням працівником правил поводження з устаткуванням, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відносно до вимог з охорони праці [51].
Роботодавець (ректор) несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Схема управління охороною праці приведена на рисунку 5,1.
Згідно з [52] служба охорони праці створюється роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці.
Рис. 5.1 – Схема управління охороною праці
Служба охорони праці вирішує задачі:
- забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
- забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного захисту;
- професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів роботи;
- вибору оптимальних режимів праці і відпочинку працюючих;
- професійного відбору виконавців для певних видів робіт.
Служба охорони праці входить в структуру підприємства, установи, організації як одна з основних виробничо-технічних служб.
Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства, організації.
Служба охорони праці залежно від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ так і у вигляді групи фахівців або одного фахівця, в тому числі і за сумісництвом.
Служба охорони праці комплектується фахівцями, що мають вищу освіту і стаж роботи за профілем виробництва не менше 3-х літ. Фахівці з середньою спеціальною освітою приймаються в службу охорони праці у виняткових випадках. Обмеження не стосуються: за виробничим стажем - осіб, що мають спеціальну освіту по охороні праці; по рівню освіти - осіб, які прийняті на посаду до затвердження даного Типового положення [53].
Перевірка знань по охороні праці працівників служби охорони праці проводиться в установленому порядку до початку виконання ними своїх функціональних обов'язків і періодично, один раз в три роки.
В даному розділі дипломної роботи розглядається охорона праці в навчальній лабораторії.
Перелік шкідливих і небезпечних виробничих чинників, які зустрічаються при проведенніпроцесу відбілення соняшникової олії наведено у таблиці 5.1 згідно з ГОСТ 12.0.003-74 [54].
Таблиця 5.1- Перелікшкідливих і небезпечних чинників, які виникають під час проведення процесу відбілення соняшникової олії
| Шкідливі та небезпечні виробничі фактори | Джерело їх виникнення |
| Висока електрична напруга, 220-380 В. | Cушильна шафа, вакуум-насос, електроплита |
| Шум, вібрація | Вакуум-насос, вентиляційна система |
| Шкідливі речовини: етанол, відбільна земля | Лабораторія |
| Вибухопожежонебезпека: Етанол tсп = 14 ºС | Лабораторія |
5.3 Промислова санітарія
5.3.1 Шкідливі речовини
У формі таблиці 5.2 представлена характеристика шкідливих речовин, які зустрічаються під час проведення процесу відбілення соняшникової олії[55, 56].
Таблиця 5.2 – Характеристика шкідливих речовин
| Речовина | Токсичність | ГДК, мг/м3 | Клас небезпеки |
| Етанол | Тривалий вплив великих доз може викликати важкі захворювання нервової системи, печінки, серцево-судинної системи, травного тракту тощо. | ||
| Відбільна глина | Вплив на дихальні шляхи, легені |
5.3.2 Мікроклімат
Категорія по навантаженню для працюючих відноситься до ІІ а - роботи, які відбуваються сидячі, стоячи або пов’язані з ходьбою та які супроводжуються деяким фізичними перевантаженнями.
Метеорологічні умови, які визначаються температурою, відносною вологістю та швидкістю руху повітря, відповідають вимогам.
Значення допустимих та оптимальних параметрів метеорологічних умов, які повинні дотримуватись в цеху згідно з [56] наведено у таблиці 5.3
Таблиця 5.3 – Значення допустимих та оптимальних параметрів метеорологічних умов
| Категорія робіт по навантаженню | Період року | Температура, °С | Відносна вологість % | Швидкість руху повітря у приміщенні | |
| Постійні робочі місця | |||||
| Середньої важкості ІІа | холодний | оптимальні | 18-20 | 40-60 | 0,2 |
| допустимі | 17-23 | не більше 75 | не більше 0,3 | ||
| Теплий | оптимальні | 21-23 | 40-60 | 0,3 | |
| допустимі | 18-27 | 0,2-0,4 |
5.3.3 Вентиляція
Для забезпечення нормованих параметрів мікроклімату передбачено в лабораторії систему вентиляції і опалювання. Види вентиляції по:
– способу подачі повітря–природна і штучна.
Механічна:
– об'єму охвату приміщення – загально-обмінна і місцева;
– напряму руху повітряного потоку – припливно-витяжна;
– часу дії – постійно діюча і аварійна.
Вид опалення за об'ємом обхвату приміщень – центральне[57].
5.3.4 Освітлення
Освітленість в приміщені забезпечується природним боковим та штучним загальним освітленням. При реконструкції були встановлені світлові ліхтарі. У роботі використовуються прилади виміру з дрібною поділкою, тому приймаємо найменший розмір об’єкту відмінності - від 0,5 до 1 мм. В хімічній лабораторії необхідна середня точність зорової роботи - це ІV розряд зорової роботи, а також підрозряд зорової роботи “в” середній контраст об’єкта розрізнення з фоном [58].
В залежності від розряду зорової роботи розраховуємо нормативне значення коефіцієнту природної освітленості КПО та освітленості при штучному освітленні Еmin. КПО – відношення освітленості, що утворюється в деякій точці заданої площини всередині приміщення світлом неба, до одночасного значення зовнішньої горизонтальної освітленості, яка утворюється світлом повністю відкритого небосхилу і визначається у відсотках [60].Природне освітлення – одностороннє бічне. Нормативне значення коефіцієнта природної освітленості (%) для ІV світлового пояса визначається за формулою:
еN = ен . mN , (5.1)
де ен – значення КПО;
ен = 1,5 %;
mN – коефіцієнт світлового клімату; mN = 0,9;
N – номер групи забезпеченості природним світлом
Тоді:
еN=1,5·0,9=1,35%
Характеристики освітлення передбаченого в лабораторії наводяться у таблиці 5.3.
Таблиця 5.3 - Характеристика освітлення передбаченого в лабораторії.
| Найменування приміщення | Площа підлоги, м2 | Розряд зорової роботи | Освітлення | ||
| природне | штучне | ||||
| Вид освітлення (бокове, верхнє) | КПО енIV, % | Нормована освітленість, Еmin, лк | |||
| Лабораторія | IV | бокове | 1,35 |
Штучне освітлення – загальне рівномірне.
Джерело освітлення – газорозрядні лампи люмінесцентні типа ЛБ80, світильники Н4Т4Л.
Кількість світильників визначається за формулою:
, (5.2)
де Еmin – задана мінімальна (нормована) освітленість, лк; Еmin= 300 лк;
k – коефіцієнт запасу, k = 1,8;
s – площа приміщення, м; s = 45 м2
z – коефіцієнт мінімальної освітленості або коефіцієнт нерівномірності; z = 1,1
n – кількість ламп у світильнику; n = 2
Фл – необхідний потік однієї лампи, лм; Фл = 3865 лм (дляЛБ80-4)
η – коефіцієнт використання світового потоку. Значення η визначається для кожного виду світильників як функція індексу приміщення і значення коефіцієнтів відбиття потоку ρп=50%, ρс=30%, ρр = 10%. Залежить від індексу приміщення і, а він в свою чергу залежить від геометричних розмірів приміщення та висоти підвісу світильників:
, (5.3)
де А – довжина приміщення, м; А = 9 м;
В – ширина приміщення, м; В = 5 м;
h – розрахована висота підвісу світильників, м;
, (5.4)
де Н – висота приміщення, м; Н = 4 м;
hсв – висота підвісу світильника, м; hсв = 0,2;
hр – висота робочої поверхні від рівня підлоги, м; приймаємо hр =1 м
Індекс приміщення і = 1,14 та, відповідно, коефіцієнт використання світлового потоку буде дорівнювати η = 0,45.
(шт)
Розрахунок відстані між світильниками L:
L/2 L
 |
5 м
 |  | ||||||
 | |||||||
 | |||||||
9 м
5.3.5 Шум
Джерелом шуму в цеху є вентиляційні установки та технологічне обладнання. Орієнтовний рівень звукового тиску для виробничих приміщень не перевищує допустимі значенняL = 60 дБА[60].
Зменшення шуму і вібрації досягається установкою приладів на м'якій підкладці із звуко- і вібропоглиначів, використанням індивідуальних засобів захисту, зміною машин і механізмів на менш галасливі, статичним і динамічним балансуванням деталей, що обертаються.
5.3.6 Водопостачання і каналізація
Водопостачання – міський водопровід.
Вид діючої каналізації – господарсько-побутова.
Зливи з обладнання здійснюються через фільтр, потім збираються у спільний колектор та виводяться в каналізаційний колектор. Після чого стічні води прямують до каналізаційної насосної станції, де проводиться необхідне очищення [61].
5.4 Міри безпеки
Під час виконанні науково-дослідної роботи в хімічній лабораторії, спочатку:
- ознайомлюються з методиками проведення досвідів і правилами їхнього безпечного виконання.
- одягають бавовняно-паперовий халат і необхідні засоби захисту. При роботі з хімічними речовинами використовують засоби індивідуального захисту очей, шкіряних покровів (захисні окуляри, гумові рукавички). Довге волосся при необхідності прибирають під головний убір.
- ретельно оглядають апаратуру переконуються в її справності, чистоті. Перевіряють правильність складання приладу, установки.
- перевіряють відповідність якості взятих для роботи хімічних речовин зазначеним в описі методики роботи.
У приміщенні під час роботи дотримується чистота, на робочому місці навколо працюючого не має нічого зайвого.
Забороняється зливати в раковини відходи реактивів, водяні розчини речовин. Відпрацьовані кислоти й луги збирають роздільно, і після нейтралізації зливають в каналізацію.
Роботи з хімічними речовинами проводяться тільки у витяжній шафі при включеній вентиляції.
Забороняється брати реактиви незахищеними руками. Для цього використовують порцелянові ложки, шпателі.
Всі працівники лабораторії вміють надавати першу допомогу потерпілому. У приміщенні лабораторії на видному місці знаходиться аптечка з необхідними ліками й матеріалами.
Ніякі речовини в хімічній лабораторії не можна пробувати на смак. При визначенні речовини на запах, легким рухом долоні над горлом посудини направляють пари або газ до носа й вдихають обережно.
Під час виконання даної наукової праці використовуються електричні печі, сушильні шафи, робота з якими проводиться при їхній справності й обов'язковому зануленні їхніх корпусів. Забороняється користуватися електроплитками з відкритою спіраллю. Всі несправності електроприладів, електроапаратури усуваються тільки електромонтером. У місці уведення мережного шнура в корпус приладу й у вилку, мережний шнур захищений пружною ізолюючою втулкою або відрізком гумового шланга.
У даній роботі використовується багато скляного посуду: конусів, циліндрів, склянок і т. ін. Під час роботи з ними дотримуються деяких правил:
- під час закривання тонкостінної посудини пробкою тримають її за верхню частину горла ближче до пробки, використовуючи для захисту рук рушник, ганчірку, рукавички.
- нагріту посудину не закривають притертою пробкою доти, поки вона не остудитися.
- під час переносу посудини з гарячою рідиною користуються рушником, тримаючи посудину за дно й горловину.
- під час процесу змішування або розведення речовин, що супроводжується виділенням тепла, користуються термостійким скляним або порцеляновим посудом.
У даній роботі використовуються легкозаймисті й горючі речовини (спирти) під час роботи з якими забороняється нагрівати їх на відкритому вогні й зберігати поблизу відкритого вогню. Працюють з ними тільки у витяжній шафі.
Після закінчення роботи прибирають робоче місце; відпрацьовані речовини зливають в спеціальні банки для зливу й обполіскують посуд водою; перевіряють чи ретельно закриті посудини з реактивами й ставлять їх у витяжну шафу; виключають всі електроприлади й перекривають газ; ретельно миють руки з милом.
Під час роботи з хімічними речовинами можливі хімічні опіки різних частин тіла, тому:
- під час хімічних опіків відразу ж рясно промивають уражене місце водою й обробляють 2% розчином соди при опіках кислотою або 1-2% розчином оцтової кислоти при опіках лугом; при теплових опіках уражене місце рясно обробляють спиртом і негайно звертаються до лікаря.
При хімічній ураженні очей рясно промивають очі водою, потім 3% розчином соди й звертаються до лікаря.
При засмічуванні очей твердими частками негайно звертаються до лікаря, не можна терти очі й не робити самому спроб видалення твердих часток, тому що це може викликати ускладнення.
5.5 Електробезпека
Класприміщення цеху по ступенюнебезпекиураженняелектричнимструмом – II [62]. Параметриелектричноїмережітакі:
– вид струму – змінний;
– напруга в мережі – 220, 380 В;
– частота – 50 Гц.
– режим нейтраліпостачальноїмережі – трьохфазначотирьохпровідна мережа іззаземленою нейтралью. [63]
Для попередженняураженняелектричнимструмомвід технологічного обладнання роблятьйогозаземлення.
5.6 Пожежнабезпека
Категоріяприміщення цеху по вибухо-пожеженебезпеці –B[64].
Вогнестійкістьприміщення – ІІІ ступенюзгідно з ДБН В.1.1-7-2002. Клас вибухонебезпечної зони приміщення – 0. Допустимий рівень вибухозахисту – ІР44[65].
Будівля цеху підлягає блискавкозахисту у відповідності з [66]. Категорію устрою блискавкозахисту, виходячи з масштабів можливих руйнувань або збитків - I. Для попередження можливості виникнення небезпечних іскрових розрядів з поверхні обладнання, а також з людини передбачені заходи, які забезпечують зтікання заряду:
– відвід заряду шляхом заземленняобладнання та комунікацій;
– для виключеннянакопичування на тілілюдинистатичноїелектрикинеобхідновикористовуватиантистатичневзуття та антистатичнийодяг.
Перелікобов'язковихзасобівпожежогасіннянадановтаблиці5.5 згідно з ГОСТ 12.1.004-91 ССБТ [67].
Таблиця5.5- Перелікобов'язковихзасобівпожежогасіння
| Приміщення | Площа, м2 | Первинні засоби пожежегасіння (тип) | Кількість, шт. |
| Лабораторія | повітряно-пінні ВВП-5 | ||
| порошкові ВП-9ММ |
5.7 Охоронанавколишньогосередовища
Під час відбілення не утворюється відходів забруднюючих повітряний басейн, злив у каналізацію не перевищує ГДК, пари виводяться крізь витяжну шафу [68].
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
51. Закон України «Про охорону праці», листопад 2002 р.
52. Макаров Г. В. И др. Охрана труда в химической промышленности. – М.: Химия, 1980. – 568 с.
53. ДолинП. А. Справочник по технике безопасности. - Энергоатомиздат, 1984-324с.
54. ГОСТ 12.0.003 – 74 ССБТ. Опасные и вредныепроизводственныефакторы. Классификация. – Введ. 01.01.76. – 45 с
55. Лазарев Н. В. Вредныевещества в промышленности. – М.: Химия, 1976. – Ч. ІІ – 400 с.
56. ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. - Введ. 01.01.89.
57. СНиП 2.04.05-91 Нормыпроектирования. Отопление, вентиляция и кондиционированиевоздуха. - М.: Стройиздат, 1991
58. ДБН В. 2.5-28-2006. Інженерне обладнання будівель та споруд. Природне і штучне освітлення. – К.: МінбудУкр., 2006.
59. СНиПII-4-79. Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования. - М.: Стройиздат, 1980. -110с.
60. ГОСТ 12.1.003-83* ССБТ. Шум. Общиетребованиябезопасности. - Введ. 01.07.1989. – 45 с
61.ГОСТ 17.1.3.03-77* Правила выбора и оценкакачестваисточниковцентрализованногохозяйственно-питьевоговодоснабжения. – Введ. 01.07.78.
62. ПУЭ-87. Правила устройства электроустановок. Энергоатомиздат, 1987.
63. НПАОП 40.1 – 1.32 – 01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок.
64. НАПБ Б.03-002-2007.Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною набезпекою. Наказ МНС №633 від 03.12.2007
65 ДБН В.1.1 – 7 – 2002 Пожежна безпека об’єктів будівництва. – Діє з 01.01.03.
66. ДСТУ Б В.2.5.-38:2008. Інженерне обладнання будинків і споруд. Улаштування блискавкозахисту будівель і споруд.-К.; Діє з 01.01.2009р
67. ГОСТ 12.1.004-91 ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования.-Введ. 01.07.92
68. Родионов А.И., Клушин В.Н., Торочешников Н.С. Техника защиты окружающей среды. – М.: Химия, 1989. – 512 с.
6. Цивільна оборона
ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ
Цивільна оборона України – це державна система органів управління, сил і засобів для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру [1].
У даному розділі дипломного проекту розглядається питання: «Колективні засоби захисту населення в надзвичайних ситуаціях: укриття в захисних спорудах».
Актуальність теми полягає в тому, що майбутній працівник підприємства, має знати про колективні засоби захисту в надзвичайних ситуаціях.
З метою належного забезпечення проведення евакуації населення України Кабінет Міністрів затвердив "Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" №14321 від 26.10.2001 р. [2].
Під евакуаційними заходами розуміють розосередження та евакуацію населення з категорованих міст у заміську зону. Ці заходи організують і проводять відповідно до плану ЦЗ об’єкта та вказівок старшого начальника ЦЗ [2].
Укриття в захисних спорудах — основний і найбільш надійний спосіб захисту від усіх вражаючих факторів. Цей спосіб передбачає застосування системи захисних споруд, які відповідають можливому характеру обстановки і вимогам захисту різних категорій населення [3].
Систему захисних споруд становлять сховища в категорійованих містах і на найважливіших об'єктах господарювання, протирадіаційні укриття (ПРУ) у некатегорійованих містах і сільській місцевості, а також пристосовані для цієї мети метрополітени, підземні гірничі виробки, природні пустоти, найпростіші укриття у вигляді щілин. Найважливішими напрямками в
підвищенні надійності захисту є завчасне розгортання будівництва захисних споруд з метою забезпечення ними всього населення [4].
Комплекс заходів щодо укриття населення включає будівництво захисних споруд, підтримку їх у готовності в мирний час і організацію використання цих споруд для захисту населення. Крім того, передбачається організація прискореного будівництва частини споруд для укриття всього населення при загрозі нападу противника [2].
Будівництво і нагромадження фонду захисних споруд, а також пристосування і використання для укриття населення різних будинків і споруд, підвальних й інших заглиблених приміщень, метрополітенів, гірничих виробок і природних пустот є найважливішими інженерно- технічними заходами Цивільної оборони (ІТЗ ЦЗ) по створенню матеріальної бази для організації захисту населення в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу [2].
Фонд захисних споруд створюється і підтримується в стані необхідної готовності в мирний час [2].
Для ефективного використання захисних споруд у воєнний час плануються і підготовляються заходи щодо приведення їх у повну готовність, щодо організації заповнення споруд людьми і життєзабезпеченню людей. Особливе значення при організації укриття має швидкість оповіщення населення і заповнення захисних споруд людьми [3].
Відповідно до вимог «Норм проектування ІТЗ ЦЗ» усі захисні споруди повинні використовуватися в мирний час для потреб народного господарства й обслуговування населення, що істотно підвищує ефективність капітальних вкладень. Вони можуть використовуватися під приміщення: культурного і санітарно-побутового обслуговування населення (навчальні кабінети, гардероби, душові); виробничі — у тих випадках, якщо технологічні процеси не супроводжуються виділенням шкідливих для людей парів і газів і не вимагають природного освітлення; торгівлі і суспільного харчування;
об’єктів спортивного призначення; складів різного призначення; гаражів для автомобілів тощо [4].
В усіх випадках повинні передбачатися заходи, які забезпечують своєчасне приведення захисних споруд у готовність до прийому тих, хто укривається [4].
Потреба в захисних спорудах визначається, виходячи з необхідності укриття всіх робітників та службовців за місцем їх роботи і за місцем проживання, усього непрацюючого населення — за місцем проживання, а також забезпечення укриття населення категорійованих міст у місцях можливого скупчення людей при евакуації і захисті о. с. формувань ЦО під час ведення рятувальних робіт [3]. Призначення і класифікація сховищ
Сховищами називають захисні споруди герметичного типу, які забезпечують колективний захист від дії вражаючих факторів сучасної зброї, від впливу високих температур і продуктів горіння при пожежах, від ОР і СДОР, від радіоактивних речовин і біологічних засобів. Вони повинні забезпечувати надійне укриття людей щонайменше протягом двох діб. Захист людей від впливу ударної хвилі забезпечується міцними загороджувальними конструкціями і установкою противибухових пристроїв у системі вентиляції; захист від отруйних речовин, радіоактивного пилу і біологічних засобів досягається шляхом оснащення системи фільтровентиляції спеціальним устаткуванням (протрщиловими фільтрами, фільтрами-поглиначами) [2].
Сховища класифікуються: по захисних властивостях, місткості (сумі місця для сидіння та лежання), за місцем розташування, забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням, термінами будівництва [3].
За ступенем захисту від ударної хвилі й у залежності від коефіцієнтів захисту (Кзах) від у- і нейтронного випромінювання їх поділяють на 4 класи.
Сховища 1 -го класу розраховані на надлишковий тиск у фронті ударної хвилі не менше 5 кгс/см (500 кПа) і мають Кзах не менше 5000; сховища 2-го кла2у повинні витримувати надлишковий тиск не менше 3 кгс/см (300 кПа) і послаблювати зовнішні у- і нейтронне випромінювання не менше, ніж в 3000 разів; сховища 3-го класу розраховані на надлишковий тргск не менше 2 кгс/см (200 кПа) і Кзах> 2000; сховища 4-го класу розраховані на надлишковий тиск не менше 1 кгс/см (100 кПа) і мають Кзах> 1000 [3].
За місткістю сховища можуть будуватися на 150, 300, 600, 900, 1200, 1500, 1800, 2100, 2500, 3000 чоловік і більше.
Будівництво сховищ меншої місткості допускається у виняткових випадках при малій кількості працюючих. На підприємствах, в установах і організаціях, які мають чисельність працюючої зміни 50 чол. і менше, можуть будуватися сховища, що забезпечують колективний захист групи об'єктів [2].
За місцем розташування сховища можуть бути вбудовані і окремі.
Вбудовані створюються в підвальних поверхах і заглиблених приміщеннях виробничих та допоміжних промислових підприємств, громадських і житлових будівель. Однак можуть створюватися і сховища, вбудовані в перші поверхи будівель і споруд. Окремі сховища будуються тільки в тих випадках, коли нема можливості мати вбудовані, наприклад, на об'єктах, які не ведуть нового будівництва [4].
По забезпеченню фільтровентиляційним обладнанням сховища можуть бути з фільтровентиляційним обладнанням промислового виготовлення або зі спрощеним, виготовленим з підручних матеріалів.
За часом будівництва сховища бувають: збудовані завчасно в мирний час і такі, що будуються швидко при загрозі нападу [4].
Сховища мають відповідати спеціальним вимогам. Сховища повинні забезпечувати захист людей від усіх вражаючих факторів; будуватися на ділянках місцевості, які не затоплюються; мати входи і виходи з таким же ступенем захисту, що й основні приміщення, а на випадок обвалу — аварійні виходи; мати вільні підходи, де не повинно бути спалимих матеріалів або матеріалів, які сильно димлять; мати основні приміщення висотою не менше
2,2 м і рівень ПІДЛОГИ, який лежить вище рівня ґрунтових вод не менше ніж на 20 см [2].
Фільтровентиляційне обладнання сховища повинно очищувати повітря від усіх шкідливих домішок і забезпечувати подачу чистого повітря в межах установлених норм [4].
Використання сховищ у мирний час для потреб народного господарства не повинно порушувати їх захисних властивостей. Переведення приміщень на режим укриттів у надзвичайних ситуаціях повинно здійснюватися в мінімально короткі терміни [4].
Сховища повинні забезпечувати створення необхідних санітарно- гігієнічних умов для людей. Основними показниками цих умов є: вміст вуглекислого газу, температура і вологість повітря. Повітря має містити не більше 1 % вуглекислого газу (граничнодопустима концентрація дорівнює З %), мати відносну вологість не більше 70 % (гранично допустима — 80 %) і температуру повітря не вище +23°С (гранично допустима — +31 °С) [3].
Будова сховища має відповідати вимогам, описаним нижче.
Приміщення сховищ поділяються на основні та допоміжні. До основних належать відсіки (приміщення для людей і тамбур-шлюзи, до допоміжних — фільтровентиляційні камери (ФВК), санітарні вузли, захищені дизельні електростанції (ДЕС), захищені входи і виходи [2].
Кількість входів у сховище визначається з розрахунку один вхід розміром 80 х 180 см на 200 чол.; але й для сховищ малої місткості бажано мати 2 входи. Вони повинні розташовуватися на протилежних сторонах. Захист від потрапляння у сховище через вхід радіоактивних і ОР забезпечується обладнанням тамбурів. Двері повинні мати резинові прокладки і клинові затвори, які забезпечують щільне притискання дверного полотна до дверної коробки. Аварійний вихід робиться у вигляді підземної галереї розміром у поперечнику 90 х 130 см з виходом на територію, яка не завалюється, через вертикальну шахту, що закінчується оголів'ям (оголів'я—
верхня частина шахти аварійного виходу або системи повітропостачання; для запобігання потрапляння в шахту атмосферних опадів і сторонніх предметів обладнується козирком). Вихід у галерею закривається захисно- герметичними ставнями, які встановлюються із зовнішнього і внутрішнього боків стіни [2].
Оголів'я аварійного виходу повинне бути віддалене від оточуючих будинків на відстань, що становить не менше половини висоти будинку плюс З м, виступати над поверхнею землі на 1,2 - 1,5 м; в кожній його стіні повинен бути отвір розміром 0,6 х 0,8 м, обладнаний жалюзійними ґратами, які відчиняються всередину [3].
Таким чином, за декілька останніх десятиліть людство зіштовхнулося з тисячами надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, які потребували як повної так і часткової евакуації населення з зон можливого впливу наслідків надзвичайної ситуації та розміщення його у безпечних районах у разі виникнення безпосередньої загрози життю та здоров’ю людей. Заздалегідь запланована, підготовлена та проведена евакуації гарантує збереження життів населення, яке знаходиться в зонах надзвичайних ситуацій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Закон "Про Цивільну оборону України". ВРУ № 297-ХП. К., 1993
Кулаков М.А. Цивільна оборона: навч. посіб. / М.А. Кулаков, Т.В. Кукленко, В.О. Ляпун, В.О.Мягкий. - Х.:Факт, 2008. -312 с.
Стеблюк М.І Цивільна оборона. Підручник. -3-те вид. перероб і доп.- /М.І. Стеблюк. - К,: Знання, 2004, - 490 с.
Депутат О.П. Цивільна оборона / О.П. Депутат, І.В. Коваленко, І.С. Мужик. - Львів: Афіша, 2000. - 336 с.
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 99 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Одержання ефірів полігліцеролу | | | по специальностям криминалистического блока. |